.

Ранок у Хмарних глибинах починався досить тихо. Адепти спокійно йшли на заняття, а вчителі чекали на них, попиваючи ароматний трав’яний чай.
Але стійте. Такі ранки тут бували, але тільки місяць тому Гу Су прийняв на навчання адептів з інших кланів, які стали головним болем для вчителя Лань Циженя. Точніше ним стали двоє Юньменців і один учень із Цінхе Не. Після їхнього прибуття територія ордену наповнилася яскравим сміхом, вітерцем від швидкого бігу і повним порушенням правил.
Терпіння Ціженя було на межі знищення.
І ось діти ввалилися в клас і розсілися по місцях. Урок розпочався. Учитель пробігся поглядом по класу за кілька хвилин, і, як зазвичай, його слухав тільки рідний племінник Лань Ванцзі. Решта неможливо голосно шепотілися про щось.
-Вей Ін! - окликнув він головного учасника.
Хлопець піднявся на ноги, не приховуючи своєї посмішки. Циженю було вже самому цікаво, з приводу чого учні так активно перешіптувалися.
-Поясни причину вашої жахливої поведінки.
Посмішка на обличчі адепта стала ще ширшою, і він пояснив, що Лань Січень наполегливо запропонував їм замість дуріння поставити сценку до близького приїзду людей з інших кланів. І вони вирішили під час уроків обговорити таку прекрасну ідею.
Зрозумівши, що далі проводити урок безглуздо, Цижень дав їм завдання переписати один раз правила за шум, і, залишивши як спостерігача Ванцзі, пішов цікавитися в Січеня, як у його прекрасну голову прийшла ця ідея.
Той, ніби чекаючи на свого дядечка, уже встиг заварити чаю у своєму будиночку і тепер бавився, граючи на Лебін.
-Їм потрібно спрямувати свою енергію в більш мирне русло, так усім буде спокійніше. -зрозумівши, що від нього хочуть, почав Лань Хуань.
-І яку ж постановку вони представлять? -стомлено поцікавився він.
-Сплячу красуню.
…
Посмішка не сповзала з обличчя Січеня.
Їм виділили приміщення зі сценою для репетицій, які проходили після уроків. Тож вивчивши сценарій, головні й не дуже герої зараз перебували на сцені, оскаржуючи свої ролі.
-Ну яка з мене фея?! - кричав, надриваючись Цзян Чен, намагаючись поглядом пропалити в першому Нефриті дірку.
За ним м’явся Не Хуайсан і бідкався про свою долю читця.
-Я-я дуже поганий у цій справі. -він запинався від сорому і Січень вирішив задовольнити їхні проблеми.
-Тоді Цзян Чен буде читцем, а Хуайсан - феєю.
Йому здавалося, що вже бачив усе у своєму житті, але, коли повернувся до іншого кінця сцени, побачив цікаву картину: до його милого, похмурого братика приклеївся шисюн Цзян Чена. Лань Чжань був не тактильним і завжди ставав похмурішим за хмару, коли Січень його починав обіймати, а зараз Вей Ін висів на ньому зі спини й отримував у відповідь тільки ємне «Безсоромність». Але як би не веселила його вся метушня, створена дітьми, вони повинні були починати репетицію.
Після його кашлю адепти розподілилися по сцені і почали зачитку сценарію.
…
Репетиції проходили чудово, і ось настав день, коли приїхали глави орденів, щоб дізнатися про успіхи своїх чад.
Не Міндзюе не став зволікати і пішов одразу до Січеня, який підвис на спадкоємці Юньмена. Поцікавившись успіхами Хуайсана, він переключився на питання, яке його цікавило більше.
-Скажи-но мені, чому нікого з головних болів Циженя немає?
-Вони вирішили підготувати сценку. - посмішка на його обличчі засяяла ще яскравіше.
Тепер-то Не Міндзюе зрозумів, що означало надзвичайно втомлене обличчя вчителя.
Трохи згодом, коли вже всі глави орденів занепокоїлися відсутністю своїх дітей, їх попросили пройти до зали, де їм належить побачити казку.
Початок казки було зіграно чудово, хоча обличчя мадам Юй стало лютішим за хмару, коли вона побачила Вей Іна, на якого накинули сукню і заплели коси, зате Яньлі була страшенно задоволена такою метаморфозою. У Не Міндзюе, здається, пропав дар мови, коли його молодший брат почав вимовляти слова жалю про бідну долю принцеси, він стиснув непомітно руку Січеня з такою силою, наче хотів зламати її, але на їхні руки зверху лягла тоненька жіноча, і погляди хлопців упали на Яньлі, яка своїм поглядом казала, що вб’є будь-кого, хто завадить виставі. Від такого повороту по їхніх спинах пронеслися мурашки, і вони розтиснули кінцівки від гріха подалі.
Після кількох хвилин в історії з’явився принц, який став біля ліжка принцеси.
-І принц нахилився, щоб поцілувати принцесу. - промовив закипаючий Цзян Чен.
Але Ванцзі продовжував пиляти поглядом Вей Іна, що хропів і час від часу відкривав очі.
-Кхм-кхм, плакали феї, - Цзян Чен перевів погляд на ледь-ледь не плачучого від сміху Хуайсана і проричав. -Хуайсан ти фея! І принц вирішив перестати свердлити поглядом принцесу або хоча б моргнути.
-Я не буду його цілувати. -проворчав Лань Чжань, -Він пив, від нього перегаром смердить.
-Ей! Взагалі-то я принцеса! Від принцес не смердить, а пахне. -почав лежачи качати права «принцеса».
Тут Січень почув, як останні нервові клітини спадкоємця Юньмена рвуться, і від з гучним «Та пішло воно все!» швидко притарабанився на середину сцени й штовхнув обличчя його брата у Вей Іна, а сам пішов зі сцени. Поцілована парочка дивилася одна на одну в повній прострації. Але не відсторонялася. Яньлі після кількох секунд шоку почала плескати і сміятися, Хуайсан уже не міг стояти на ногах і поповз за лаштунки, звідки почулося дике іржання відтупілих адептів, які брали участь у сценці. Діти в залі підхопили ідею Яньлі і почали плескати. Мадам Юй і Цижень виглядали майже однаково, дивлячись круглими і злими очима на сцену, а Цзян Фенмянь застиг з посмішкою і повільно плескав по плечах двох інших дорослих, які за мить були готові вбити своїх спадкоємців, зокрема Січеня, за таку вигадку.
Той, відчувши недобре, швиденько вислизнув із залу на вулицю, супроводжуваний посмішкою діви Цзян.