Підня′лася молитва з піднебесся,
Прохали світ здивовані ченці.
У селищі маленькім що ся стало,
Де з’їхали із глузду всі юнці.
То пані дивна в лісі тім блукає,
Співає тихо свої пісеньки.
Та у дерева і звірят стріляє,
Приманюючи звуками блудців.
Повстала знову Всевидяща рада,
Весь пантеон почув сей жвавий скрип.
«Дівча се має силу нездоланну!
Та сила цяя таїть в собі гріх!»
Постала панна перед небесами,
Співала знову свої пісеньки.
Чорнюще мариво крутилось коло неї,
Ховаючи всю постать від богів.
«Спокуса її лику – неприродня справа!» –
Всевидяших гриміли голоси.
Засуду зупинила Мати для кохання,
Звільнила очі панни з темноти.
Холодні камінці Всесильних налякали,
Та Леді на се дійство не зважала.
«Дитино, прикладися до руки.
Я дам тобі свободу у житті,
Натомість станеш поряд ти зі мною.
Богині пристрасті ти будеш хрест нести!»
Простягнена рука кричала краще слів,
І пісня голосніше зазвучала.