Рей сидить за робочим столом, спостерігаючи, як усі його колеги одне за одним покидають офіс, поспішаючи додому до своїх рідних. Завжди така метушня перед новим роком, цікаво спостерігати, як люди ходять по магазинах, обираючи подарунки для своїх близьких, випадково чути їхні розмови з привітаннями по телефону, бачити, як усі радіють снігу та кольоровим гірляндам. Це завжди виглядає дуже мило, й Рей дещо їм по-доброму заздрить. Вони мають сім’ї чи друзів, мають когось, хто їх чекає, або кого чекають вони. Він же не має ні того, ні іншого. Тому й не поспішає йти додому. Рей планував залишитися ще на кілька годин, щоб доробити незавершені справи.
- Бувайте! З прийдешнім Новим роком вас! - усміхається одна з його колег і виходить за двері остання.
Більше до виходу ніби ніхто не йде, але Рей помічає, що він залишився не сам. Трохи далі від його столу розташоване робоче місце Ванесси, високої дівчини з довгим чорним волоссям та трохи темнішою, ніж у нього, шкірою. Вона тримає в руках папери, а її очі бігають по друкованих літерах. Вони не дуже багато спілкувалися поза роботою, але вона завжди була досить милою та стриманою під час розмов, а ще дуже відповідальною та працьовитою, за що її багато хто поважав. Вже одинадцята година ти не запізнишся?
- Рей наважується підійти та заговорити першим. Ванесса підіймає на нього дещо збентежений погляд, а потім все ж розуміє, що він мав на увазі.
- Ох, ні, я не їду додому, не буду святкувати.
Це неочікувано, але водночас заспокоювало. Виявляється, що не тільки Рей залишається тут сьогодні, незважаючи на свято. Він розуміючи киває та збирається повертатися на своє місце, вирішивши, що дівчина не хоче говорити з ним більше. Але її голос зупиняє його.
- А ти хіба не їдеш до своєї сім’ї на свята?
Це змушує задуматися про те, що його сім’я далеко, але, навіть якби вони жили в одному місті, навряд чи святкували б разом, адже майже не спілкуються. Тож на всі свята вони обмежуються зображеннями-листівками в соцмережах. От і все спілкування загалом.
- Мені насправді немає до кого їхати.
- Який цікавий збіг, Ванесса видається здивовано. Мені теж, якщо чесно. Але всі думають, що я не їду додому, бо занадто люблю працювати, жартує вона.
- Тож… Ти теж залишаєшся тут?
- Так, гадаю, що зустріти Новий рік у офісі - не така вже й погана ідея.
Якщо задуматися, то це дійсно так, тому Рей з нею погоджується.
- В такому разі виходить, що ми будемо святкувати Новий рік удвох.
- Я не проти твоєї компанії, - дівчина усміхається.
Вона могла б сказати, що не просто не проти, вона справді рада, адже ніхто не хоче залишатися на Новий рік один. Це сімейне свято, яке асоціюється з теплом, затишком, ароматом смачних страв, дзвоном келихів та розмовами за святковим столом до пізньої ночі, а то й до ранку. Якщо вже так сталося, що в них обох немає сімей, то чому б не зустріти Новий рік разом? Тим паче, Рей дуже приємний і милий хлопець.
Він усміхається їй у відповідь.
- Як щодо того, щоб трохи пізніше зробити перерву й випити кави?
- Так, залюбки. Я майже закінчила.
Вони повертаються до своїх робочих місць, але насправді багато попрацювати не виходить, бо час від часу відволікаються на короткі розмови, а потім вирішують і зовсім завершити роботу й перепочити.
Рей прибирає зайві речі з одного зі столів та підставляє два стільці, а Ванесса ставить на його поверхню дві чашки гарячого напою. Аромат кави розчиняється у повітрі, й, здається, заповнює весь простір.
- Ось і кава. Шкода правда, що немає нічого до неї. Не дуже святкова виходить вечеря, - жартує дівчина. Зате хоч ялинка є.
Рей усміхається, дивлячись на маленьке зелене пластикове деревце на столі поряд з кавоваркою. Його гілочки прикрашені гірляндами з кольоровими вогниками та записками з побажаннями на Новий рік від усіх працівників.
- Нічого страшного, я взяв з собою печиво з дому. Він дістає з рюкзака паперовий пакунок з імбирним печивом і кладе на стіл.
- Пригощайся, на нас двох точно вистачить.
Ванесса дякує, й вони разом сідають на стільці, не помітивши, як так швидко пройшов час за розмовами, що годинник на стіні от-от покаже дванадцяту годину, й почнеться новий рік.
- Ти сам готував його? запитує Ванесса, відкусивши шматочок печива, кілька маленьких крихт падають на стіл та в її чашку.
- Так, я люблю готувати. Особливо десерти.
- У тебе дійсно чудово виходить, печиво неймовірне на смак.
Рей усміхається трохи ніяково, не очікувавши почути такі компліменти. Він радий, що дівчині сподобалося, треба буде якось зробити ще та поділитися потім з нею.
Він переводить погляд на годинник. Залишилися буквально кілька секунд, між стрілкою та числом «12» декілька міліметрів відстані.
- Пора загадувати бажання, говорить він, глянувши на Ванессу, й вона усміхається.
- Думаю, я побажаю, щоб ми з тобою наступного року мали тих, з ким зможемо зустрічати Новий рік.
Рей вважає, що це прекрасне бажання, тому погоджується з нею.
- Я побажаю цього теж.