Джон впізнає кімнату одразу. Розсіяне м’яке світло і полакована підлога зі старого дерева, яка відчувається такою холодною під босими ступнями. Повітря приємне, але занадто вже насичене запахами. Йому одразу хочеться відчинити вікно, якого тут, як і очікувалось, не спостерігається.
Він робить кілька кроків вперед, до планок із червоного дерева, розташованих навпроти дверей. Простягає руку, підчіпляючи один із ременів для фіксації — здається, конкретно цей кріпиться на зап’ясток. Шкіра приємна на дотик. На секунду Ватсон замислюється, якою вона відчувається, врізаючись в оголене тіло.
Все так, як він собі уявляв: навіть залізна решітка під стелею саме того насичено-обсидіанового відтінку — а цього факту не було описано у книзі. І якщо Джон поверне голову вправо, то помітить величезне ліжко, з пологу якого висять ланцюги та наручники у порядку, що він обмалював у своїй голові.
Він дозволяє собі маленьку, захоплену посмішку, а тоді круто обертається, робить крок вперед і… застигає на місці, відчуваючи, як первісний жах охоплює все його тіло, починаючи з кінчиків пальців на руках і ногах.
Шерлок, одягнутий у свій звичний халат поверх домашньої піжами, виглядає здивованим, але незацікавленим. Він стоїть прямісінько навпроти Ватсона, перекриваючи йому вільний огляд більшої частини кімнати. З його рук звисає з пару десятків батогів різних довжин і металевий ланцюг, а на правому зап’ястку бовтаються наручники.
— Боже милостивий, — лепече Джон, несвідомо відступаючи на крок назад. Не варто було до третьої ночі читати ту прокляту книжку, запиваючи кожен десяток сторінок порцією бурбона. Не варто було!
Голмс, зачувши його голос, випльовує з рота шкіряний кляп, який до того, здається, намагався розгризти зубами.
— Закладаюсь, ці стіни часто чули подібну фразу у різних її інтерпретаціях, — каже він своїм звичайним знудженим тоном.
Ватсон глибоко вдихає, хапаючись за серце. Занадто вже правдивою виглядає картинка перед його очима, щоб бути черговим нічним жахіттям.
— Що ти робиш у моєму Палаці пам’яті? — цікавиться Шерлок.
— Що ти робиш у моєму сні?! — не витримує Джон, зриваючись на фальцет.
Голмс замислюється і випускає з рук усі знайдені до того знаряддя. Вони з гучним лязкотом і стуком валяться на підлогу — святі, він хоч знає, скільки коштує цей паркет?! — а Шерлок робить кілька кроків кімнатою, ніби бачить її вперше у житті.
— Гм-м, я не замислювався над деталізованістю умеблювання, — розмірковує він вголос. — Само собою розумілося, що мій мозок самостійно домалював картинку.
Голмс морщить ніс, а тоді різко обертається до співрозмовника.
— «П’ятдесят відтінків», Джоне, серйозно? Я не очікував від тебе багато, але все ж — май совість, ти ж лікар! — хоч краплину більш інтелектуальної літератури.
Ватсон обурено смикає головою, піднімаючи підборіддя.
— Я перепрошую? Більш інтелектуальної… Хвилину назад ти сам зізнався, що це твій Палац пам’яті! Як ти поясниш цей факт?
Шерлок велично обертається на місці, закладаючи руки за спину. Було б тут вікно, Джон клянеться, він би підійшов до нього, щоб задумливо кинути погляд назовні.
— Це все — з експериментальною метою.
— О-о так, — тягне Ватсон, змахуючи руками. — Ця кімната, вважай, один суцільний експеримент.
Голмс, як і багато разів до цього, вперто його ігнорує. Наручники, що звисають з його правого зап’ястка, ритмічно гойдаються із сторони в сторону.
— І що на цей раз? Визначення больового порогу з кореляцією на ступінь сексуального збудження? Глибина і поширеність гематом після побиття залізними ланцюгами?
Шерлок все що стоїть до нього спиною, але він впевнений, що його очі вже завірені у роздратуванні. Ватсон хитає головою, на хвилинку відволікаючись на розкидані під ногами батоги — хоч би подушечкою пальців помацати, яке воно на дотик — аж тут його торкає усвідомленням.
— Тільки не кажи мені… це через жінку!
Вся постать Голмса помітно напружується.
— Не мели дурниць.
— Ту жінку, Ірен Адлер! — вперто вигукує Джон. — Домінантка, ну як же я не здогадався одразу!
На його превелике здивування, плечі Шерлока одразу розслаблено опускаються і він дозволяє собі короткий, задоволений смішок, а тоді обертається обличчям до друга.
— Твоя дедукція, Джоне, як завжди на висоті.
— Якщо не через неї, то…
— О Господи, Ватсоне, не тупи! Вона ж домінантка — якби це було через неї, чи став би я вивчати теорію на основі якоїсь ідіотської третьосортної еротичної книжки? Я б скоріше одразу погодився на практичну демонстрацію.
Джон відчуває себе персонально атакованим. І не через те, що Шерлок знову принижує його інтелектуальні здібності. Врешті-решт, ну не подобається тобі книжка, хіба варто ображати тих, кому вона до смаку?
І тому він вирішує тиснути до кінця.
— Якщо не Ірен, — впертим, низьким голосом продовжує Ватсон, — тоді хто?
Мовчання.
— Шерлоку!
— Це для справи.
— Якої на біса…
— Чому ти про неї знаєш?
Джон видихає від несподіванки.
— Що?
— Книжка. Ти її читав. Чому?
Ватсон проводить рукою по волоссю, прекрасно розуміючи, що Шерлок одразу зчитає це, як нервовий жест.
— Спочатку скажи, що за справа, — не здається він, вперто випрямляючи спину.
Голмс підтискає губи й виглядає дещо більш збентеженим, ніж Джон очікував.
— Я намагаюсь зрозуміти, чому жінкам це подобається.
— «Це»?
— Стосунки, описані у книжці. Біль. Токсичність. Деспотичні чоловіки.
— О Господи…
— В чому секрет? Це ж приносить дискомфорт! Але водночас — всі вони заздрять досвіду Анастейши.
Джон глибоко видихає, замислюючись.
— Не всі, — нарешті каже він. — Моллі, наприклад, вважає…
— Моллі? — несподівано перебиває Шерлок, наближаючись до нього зі швидкістю лондонського трамвая. — Що про Моллі?
Ватсон коситься на нього з острахом і відступає на кілька кроків, впираючись у щось тверде і холодне. Обертатися, щоб ідентифікувати предмет, немає жодного бажання.
— Останнього разу, коли ми обідали разом із нею та Мері, вона сказала. що не розуміє такого масового захоплення цією книжкою, бо тактика «Я зможу виправити його і ми будемо навіки щасливі разом» ніколи насправді не діє, а лише травмує жінок.
Голмс відвертає голову і вираз його обличчя стає глибоко задумливим.
— Моллі вважає, що ця книжка подає жахливий приклад юним дівчатам, які вірять, що можуть змінити чоловіків і погоджуються на аб’юзивні стосунки.
Шерлок знову вперіщується в обличчя Ватсона цим холодним, проникливим поглядом.
— І це все?
— Ну… так.
Джон опускає подробиці того, що саме ця розмова і підштовхнула його ознайомитися із книжкою особисто.
— Нічого про… тілесні покарання заради задоволення?
— Е-е-е… Ми не настільки близькі, щоб обговорювати такі…
— Дивно, — промовляє Шерлок, різко обертаючись і відходячи до центру кімнати.
Він підбирає один з дев’ятихвостих батогів із пір’ям і пластмасовими намистинками на кінцях. «Це флоггер» — пригадує Ватсон фразу із книжки. На мить йому знову стає дуже погано.
— Що — дивно? — уточнює він придушеним голосом у перервах між дихальними вправами.
— Коли я шмагав того трупа у морзі батогом, Моллі, здавалося…
Раптовий шум у коридорі змушує його замовкнути на півслові. Спочатку вони чують тупіт, а потім — злі голоси. Спішать до них явно не з привітальною філіжанкою обіднього чаю у руках. Джон напружується.
— Нам час драпати, — впевнено кидає він.
— Навіщо? Цей мій Палац пам’яті.
— Впевнений?
— Або твій сон.
Джон у відповідь із сумнівом схиляє голову.
А тоді вони одночасно зриваються із місця, ледь не врізаючись один в одного біля виходу із кімнати. Вони майже досягають дверей, але тут щось масивне і слизьке — здається, один з ланцюгів — потрапляє їм під ноги. Ватсон послизається і в останній момент встигає схопити Шерлока за комір халата, відчуваючи, як вони обидва валяться на підлогу, а потім болісно вдаряється головою.
І тоді…
Джон різко сідає на місці, важко дихаючи. Навколо темрява — і на декілька секунд йому здається. що удар серйозно пошкодив його мізки. Згодом зір трошки адаптовується, дозволяючи йому зрозуміти, що він у своїй спальні, на ліжку, а поруч спить… точніше, вже не спить Мері.
— Любий, — каже вона абсолютно бадьорим голосом, — хіба після еротичних книжок нормальним людям не сняться якісь більш приємні сновидіння?
Джон хитає головою і робить кілька глибоких вдихів, переконуючись у реальності того, що відбувається.
— Я теж так думав, — бурмоче він у відповідь, повільно влягаючись на подушку.
— І що такого страшного там було? — цікавиться Мері.
— Шерлок із флоггером у руках.
На секунду вираз її обличчя залишається непроникним.
— Хіба не ваша стандартна робоча ситуація?
Джон мовчить, а тоді вони обидва починають тихо, придушено хихотіти, ніби підлітки, які бояться розбудити батьків.
***
Наступного разу, коли Джон зустрічає Шерлока на Бейкер-стріт, той виглядає абсолютно, ідеально непричетним до того жахливого сновидіння. І Ватсон майже готовий у це повірити, але…
Щось всередині, щось таке маленьке і свербляче, що Джон назвав би чуттям, а Голмс — маразмом, змушує його відкрити рота і сказати:
— Розглядаю можливість змінити формат нашого блогу.
— Твого блогу.
— Нам потрібно щось більш унікальне, таке, що відповідає часу і запитам середньостатистичних жінок.
На цих словах Шерлок ледь помітно напружується.
— Думаю, потрібно додати зо-овсім трошечки перцю у наші стандартні детективні історії.
Голмс вперто продовжує мовчати.
— Я впевнений, що і прибуток блог принесе неймовірний — читачки на колінах благатимуть мене про продовження.
Він намагається не дуже акцентувати голос на фразі про коліна, але в нього нічого не виходить.
— Вже і назву придумав, — мрійливо продовжує Джон. — П’ятдесят відтінків Шерл…
Голмс різко опускає додолу газету, якою весь цей час прикривався, змушуючи Ватсона стулитися на півслові.
— Ага! — той гучно гупає кулаком по столику. — Я знав, що ти там був.
Шерлок завіряє очі, відкидаючи газету в сторону каміна.
— І як ти це поясниш? — питає у нього Джон, схрещуючи руки над животом. — Те, що ми справді потрапили у книжку. Вдвох.
— Я волію не витрачати на це свої розумові зусилля.
— А як же справа?
— Знайду інший підхід.
— До жінок?
— Що?
— Що? — невинно перепитує Джон, розуміючи — таки підловив.
Шерлок роздратовано зривається із місця, направляючись у сторону кухні.
— Я б радив тобі почати з чогось більш банального, друже, — кричить йому вслід Ватсон. — Врешті-решт, спробуй порно!
— І знову ти даєш марні поради, Джоне! — десь із глибини квартири волає Шерлок. — Уся порноіндустрія направлена на демонстрування чоловічого задоволення і не завжди правдиво відображає особливості жіночої фізіології, я не кажу вже про щось більш серйозне, типу налагодження емоційного контакту.
Ватсон, на хвилину шокований таким глибоким аналізом порно, застигає на місці.
— А-а… — бурмоче він, намагаючись пригадати, що хотів сказати наступним. — Ти так і не скажеш, що за справа?
— А ти так і не скажеш, чому читав ту книжку? — вкрадливо відбиває Шерлок, присідаючи навпроти із філіжанкою кави.
Джон закриває рота, утоплюючись глибше у своє крісло.
Можливо, він зовсім трошечки полюбляє драму. І токсичні стосунки у фікшені. І — що зовсім недостовірно, але вірогідно — краплинку БДСМ.
Але Шерлоку про це знати зовсім не обов’язково.