***

Алоїс не дуже багато про себе розповідав зазвичай, але не складно було здогадатися, що в нього ніколи не було справжнього дня народження з тортом, друзями та всіма іншими речами, які зазвичай присутні на таких подіях. Хоч Джефферсон все ще не до кінця звик до життя в нових умовах та до цікавих традицій цього світу, але він уже багато знав про нього, тож організувати все було не так уже й складно. В будь-якому випадку він старався й прагнув, щоб цей день став для Алоїса дійсно чимось особливим. Щоб Алоїс відчув, що він особливий і важливий для когось.

- Тож, куди ми йдемо? - дещо недовірливо запитав хлопець, поки вони з Джефферсоном спускалися сходами, й чужі долоні стискати його руки. Про останнє Алоїс старався не думати, адже все частіше навіть випадкові дотики викликали якісь незрозумілі відчуття й пришвидшували серцебиття. Рей лише посміявся й сказав, що Алоїс просто закохався в Джефферсона, за що отримав не дуже переконливу лекцію про те, чому це не так. 

- Я ж сказав, що це сюрприз. Зараз усе побачиш, май краплю терпіння. Чи ти мені не довіряєш?

- Я б довіряв тобі трохи більше, але ти кілька хвилин тому зайшов раптово до мене в кімнату зі словами «Ходімо я тобі дещо покажу», стягнув мене з ліжка й натягнув на очі пов’язку. А ще ми спускаємося сходами. 

- І все під контролем, я тримаю тебе за руки й не дозволю тобі впасти.

- Я більше за тебе хвилююся, а не за себе. 

Джефферсон закочує очі.

- Я уже повністю звик до нового протезу, він набагато зручніший, ніж попередній. До того ж я навчився ходити заново саме завдяки тобі. Сумніваєшся в тому, чи хороший ти вчитель?

Алоїс тихо сміється, чуючи обурений голос хлопця. Так, це був жарт, але все ж він помітив, що стає зосередженішим і затримує погляд на Джефферсонові, коли той на сходах. А почалося це після того, як хлопець втратив ліву ногу й почав звикати до протезу замість неї. Хвилювання за когось він уже відчував раніше, тому з цим було впоратися легше, ніж з тим, що Рей назвав «закоханістю». З цим він не впорався досі.

Нарешті вони зупиняються, і Алоїс розуміє, що вони прийшли у вітальню. 

- Тож… - Джефферсон знімає пов’язку з обличчя Алоїса. - Можеш розплющити очі! 

Хлопець намагається сфокусувати зір, але перш ніж в нього виходить це зробити, він чує радісні крики інших жителів будинку, яких він тепер не може описати інакшим словом, ніж «сім’я «. Він роздивляється навколо й помічає кольорові кульки, торт на столі зі свічками у формі цифри «19», а також усмішки на обличчях. 

- Що це?..

Алоїс дивиться на них усіх нерозуміючим поглядом.

- Сьогодні друге вересня, у тебе день народження, невже ти забув? - сміється Джефферсон. 

Алоїс несвідомо торкається пальцями свого номера на шиї. «А2.09». Важко забути дату свого народження, коли вона буквально записана на його тілі. Але водночас так само важко повірити в те, що це все приготували для нього після 15 років життя в лабораторії й ще трьох років у дитячому будинку. Варто зазначити, що останнє значно покращило його стан. Але ніхто й ніколи не робив йому таких подарунків… Через це він почувається ніяково. 

- Ну, це так, але це просто звичайний день, як і всі інші. Не обов’язково його святкувати, я якось прожив 18 років без цього. 

Джефферсон починає загинати пальці, перераховуючи дні народження інших.

- Ми святкували день народження Ванесси, Юкі, мій день народження і день народження Рея. Чому не маємо святкувати твій? Ми ж тепер усі сім’я, і ти така ж важлива її частина, як і всі інші…

Насправді для Джефферсона Алоїс більш важлива частина сім’ї, ніж для будь-кого іншого тут, тому він так хвилювався, коли готувався до цього дня, але він щиро й наївно вірить у те, що про це досі ніхто не здогадується. 

- І ви це все самі зробили?..

- Ну звісно ж. Юкі надувала кульки та вішала гірлянди зі стрічками. Рей із Ванессою готували їжу та прикрашали торт. Ну, а я насправді небагато зробив…

- Всього лиш бігав по магазинах, купував усі інгредієнти для торту, напої, кульки, стрічки й подарунки від нас усіх по списку, який ми разом склали, - усміхнулася Ванесса.

- А потім зібрав усіх нас у вітальні, поки тебе не було, і сказав, що ми влаштовуємо для тебе сюрприз, - додав Рей.

- О, а ще він зачепився протезом за пакет, упав і розбив коліно, коли натхненно розповідав, як саме ми все організуємо. Так поспішав та старався, щоб все було ідеально, - трохи засміялася Юкі, через що Джефферсон почав червоніти й ніяково усміхнувся, подивившись на Алоїса.

- Про це було не обов’язково говорити, Юкі…

- Зате тепер у нас обох милі пластирі на колінах.

- Джефферсон насправді найбільше хотів зробити для тебе сюрприз і дуже хвилювався, - Ванесса дістала запальничку й почала підпалювали свічки на торті.

Алоїс слухав усі ці розповіді й не міг повірити, що про нього так піклуються. В нього є дім. Справжній дім. І є люди поруч, які хочуть зробити йому приємно. Його люблять. По-справжньому. Йому не потрібно боятися їх, він може довіритися, може бути собою й не прикидатися кимось іншим. Це відчувається, як щось, чого не може бути, ніби це не по-справжньому. Наче якийсь сон. Він важливий для них. Він…

- Алоїс плаче?.. - тихо запитує Юкі, і всі застигають, вражено дивлячись на хлопця. Вони вперше бачать його таким.

Алоїс розуміє, що сам не помітив, коли в нього почали текти сльози. До нього одразу ж підходить Джефферсон та затягує в ніжні й теплі обійми. Дивно, але в них Алоїс почувається у безпеці. Хлопець все ж витирає сльози й робить глибокий вдих. Він нічого не говорить, але він справді безмежно вдячний їм усім.

Це дійсно найкращий його день народження за всі 19 років.