10
🃏
Надворі була глибока ніч, лиш світло від останніх дережаблів де-не-де кидали промені на ігрові арени внизу.
Дрова тихо тріскотіли у вогні, граючи відблисками на втомлених обличчях Шунтаро.
- Я казав, що королеву і без нас відправлять на той бік. — Нірагі сидів навпроти Кацу і Чішиї, дивлячись на вогонь.
- Залишився король пік і королева черви.
- Далі тікати немає куди. Доведеться пройти гру пікового короля. — Кацу склав руки на своїх колінах.
- Як? У нього правил так то навіть немає. Просто стріляє по гравцях, як по мішенях.
- Щось придумаємо, вдень. Зараз думки розбігаються.
Нірагі підняв погляд на Кацу.
- Давай збери їх так само, як карти станцій. — Встав з місця і, потягнувшись, пішов до палатки.
Чішия подивився вслід Сугуру, потім перевів погляд на Кацу.
- Трохи не віриться, що він сидить просто тут і не намагається когось пристрелити.
- З ним треба провести трохи часу і дослухатися, а не поводити себе так, ніби він нічого не відчуває і може бути лише бійцем в руках Агуні і Капелюшника.
- Так, ти правий, тим паче вже це зробив. Він нагадує тобі…
- Не починай, будь ласка.
Кілька секунд пройшло в цілковитому мовчанні, а потім Чішия продовжив.
- Добре. Вибач. Ен та Куіна праві, мені варто було обрати інший шлях і все пояснити, а не просто закрити двері.
- До чого ти хилиш?
- Там в магазині ти сказав, що був готовий вступити до медичного, щоб бути ближче до мене і мати щось спільне, хоча ти завжди говорив, що це не для тебе і навіть сміявся, коли я говорив, що хотів би допомагати іншим.
- Це звучало надто казково. Як можна допомагати іншим, якщо не можеш допомогти собі? — Усміхнувся, а потім перевів погляд на Чішию, дивлячись вже більш серйозно. - Та й та лікарня тебе зламала.
- Що було, те було, я не хочу жити минулим, тому збираюсь все виправити.
- Що ти будеш робити?
- Повертати собі брата. Кожна гра правда може стати останньою, а сказати потрібно багато. Мені правда шкода, що я поводив себе як покидьок, що ігнорував тебе думаючи, що так буде краще, а врешті-решт робив тобі цим боляче. Я просто хотів захистити тебе від покарань батька, захистити від всього, що могло тобі нашкодити. Після смерті матері він з котушок злетів, було так важко, а ти далі знаходив в собі сили посміхатися, продовжував йти вперед..а потім згас, через мене. — Опустив голову, тихо видихаючи.
Увесь цей час Кацу мовчки і уважно слухав Чішию, а всередині нього розпочиналась ціла буря з усіх емоцій та почуттів, які роками лежали десь на дні.
- Мені було цікаво, що ти відчуваєш, що тобі подобається, хто тобі подобається, чим ти хочеш займатися і що тобі сниться, яка їжа та музика стали твоїми улюбленими, та до якого університету ти збираєшся вступати, хотів знати, що надихнуло тебе зробити тату…але я сам від всього цього відмовився, закривши двері і обравши мовчання. Я просто хотів тебе захистити, щоб тобі не було боляче, але в результаті надав тобі біль власними руками, змусивши ненавидіти.
- Чішиє, в кожного в житті бувають складні моменти і моменти, коли ти йдеш не туди. Зараз я розумію, що тоді ти хотів як краще, так хотів би кожен нормальний брат, і знаєш, я ніколи не відчував до тебе ненависті. — Слабко посміхнувся, поклавши руку на плече Чішиї. - Я пам’ятаю ті нібито випадково залишені сніданки перед університетом до твого переїзду, випадково переказані кошти на картку і твої повідомлення «я помилився з цифрою в рахунку, поки залиш їх в себе» та випрані речі. Ти хотів як краще, а я був надто емоційним для того, аби спокійно з тобою поговорити і зрозуміти твої наміри.
Старший Шунтаро підняв погляд на молодшого.
- Ти й досі такий запальний, це зупиняло мене почати розмову і все пояснити, до всього я був не сильно впевнений в тому, що зможу підібрати правильні слова, але на ділі було не так складно, та й обставини складаються так, що варто поквапитися. — Ще хвилина, і Чішия міцно обійняв Кацу, сам до кінця не усвідомлюючи, що зробити це було досить просто і вже давно необхідно. Обійми Кацу посунули всі сумніви і думки на інший план, все було не так важливо, а переживання втрачали сенс.
- Я можу мовчати і поводити себе як егоїст, але я ніколи не перестану тебе любити.
- Я можу багато говорити, мої слова можуть зачепити і в собі нести байдужість чи злість, але любити тебе менше я не стану.
Зізнання і така довгоочікувана та необхідна обом відверта розмова змушувала посміхатися, відчуваючи спокій.
- Тепер, як старший брат, я маю дещо знати. — Трохи відсторонився, серйозно дивлячись на Кацу.
- Цей твій погляд мене вбиває, що таке?
- Кацу, що ти відчуваєш до Ен? Я зараз не жартую з цим питанням.
Брюнет помовчав, перевівши погляд на палатку, в якій спали дівчата.
- Що відчуваю? Вона особлива. Я не маю надто яскравого і великого досвіду в стосунках з дівчатами, мало розумію про всі ці почуття і як воно працює, але Ен особлива. Я ще не відчував подібного будучи з кимось іншим. Мені не завжди треба говорити, аби вона все зрозуміла, поруч з нею навіть мовчати приємно. Один її погляд змушує мене заспокоїтися. Коли бачу, що вона чимось засмучена чи їй болить — стає так порожньо всередині. Хочеться сховати подалі від проблем, болю, страху і небезпеки. Мені прикро, що зараз Ен погано і не дивлячись на це вона продовжує грати та мусить ризикувати своїм життям, а я нічого не можу вдіяти. Коли там на Пляжі побачив Сайко з пістолетом біля скроні Ен, то навіть не вагався. Було так байдуже в кого стріляти, тільки б з нею все було гаразд і не постраждала. Коли той клятий Сушіва під час гри дозволив собі таке утнути..я не знаю, Чішиє, не знаю, але якщо доведеться когось вбити і натомість з Ен все буде добре і вона ніяк не постраждає, то я без жодних вагань це зроблю.
Блондин уважно і з посмішкою слухав Кацу, дивлячись на те, як емоційно і захоплено той говорить про подругу.
- А тепер все те саме скажи Ен. Сам казав, що вона розуміє тебе навіть без слів, а з таким спектром емоцій та фразами вона тим паче все зрозуміє. І про всяк випадок скажу, що та розмова вам правда необхідна. Я бачив, як вона переживала через те, що ти зник і ми не могли знайти тебе одразу.
- Мені неймовірно сильно хочеться, щоб їй не доводилося через мене так хвилюватися.
- Кацу, подібне в цьому світі неможливо, особливо якщо когось любиш. Та ти можеш зменшити рівень її переживань сказавши, що відчуваєш і показавши, що вона для тебе важить.
- У нас лишилось не так багато часу, тому вранці все скажу, зараз їй треба відпочити після всього того, через що пройшла.
- І тобі теж, тому давай спати. — Чішия став на ноги, те саме зробив Кацу. - Зараз переконався, що одна розмова правда може все змінити і позбавити страждань.
- А ще звільнити від зайвих думок.
- Безсумнівно. Коли це ти встиг стати таким філософом?
- Мабуть вся справа в генах.
Розмовляючи про всілякі дрібниці обоє пішли до палатки, де проспали до ранку.
- Я розумію, що майже всі ігри позаду, але це не означає, що треба розслабляти свої ліниві задниці і лежати тут до вечора. — Нірагі підійшов до палатки Кацу і Чішиї, ставши перед входом і склавши руки на грудях.
- Ти чого галасуєш? — На вулицю вийшла Ен, дивлячись в бік Нірагі.
- Я б цього не робив, якби той придурок дав нормально відпочити. — Вказав наверх позаду дівчини, в небі над якою все ближче і ближче з’являвся дережабель пікового короля.
- Чорт забирай, пора пройти цю гру і лишити позаду.
- І як ти це зробиш?
- Спільними зусиллями.
По інший бік від будівель вийшов Кацу і Чішия, підходячи ближче.
- Прекрасно, то я розмовляв сам з собою. — Сугуру відійшов від палатки. - Що будемо робити?
- Пройдемо гру і стане на проблему менше.
- Але це піковий король, правил як таких в його грі немає. — Куіна вийшла з палатки, потягуючись.
- Тим воно й краще, можна діяти як заманеться, та для початку треба звідси забиратися, бо він розпочне гру першим. — Кацу усміхнувся, склавши руки в боки. - Ми повернемося додому, обіцяю. Лишився тільки король, адже гру королеви черви вже хтось розпочав.
Ен з хвилюванням дивилась на Шунтаро, намагаючись зрозуміти, що він задумав, але довго перебувати у власних думках не довелося, бо Кацу підійшов ближче і взявши Ен за руку пішов з нею до покинутого приміщення, колись повного відвідувачами, кафе, лишивши інших позаду.
- Щось сталося?
- Так.
- То я не даремно хвилювалася.
- Думаю даремно.
- Кацу, ти якийсь підозрілий. В чому справа? — Поклала руку на чоло. - Здається температури немає. — Уважно дивилась на хлопця, який чомусь посміхався.
- Я не хворий та при своєму розумі.
- Добре, це радує. Для чого тоді ти відвів мене сюди?
- Маю дещо сказати. — Взяв Ен за руку, переплівши пальці. - Останні події стали досить серйозним і важливим уроком та змусили мене багато про що подумати і багато чого усвідомити. Я не вважав, що є тією людиною, поруч з якою хтось може бути щасливим і не страждати, не був впевнений, що зможу, і хочу, про когось дбати і віддавати свою любов, та після твоєї появи все кардинально змінилося. Ти змушуєш мене відчувати щось нове і незвичне, почуватися добре, на своєму місці і комусь потрібному. Розумієш мене без слів, якимось дивом тобі вдається мене заспокоїти і ти завжди змушуєш моє серце битися сильніше, змушуєш більше посміхатися. — Кінчиками пальців, вже за звичкою, поправив кілька пасом волосся за вухо, що викликало мурашки на шкірі Ен, та змусило на кілька секунд прикрити очі. - Ен, ти мені потрібна, дуже потрібна. Я хочу дбати про тебе і любити тебе, захищати від всіляких покидьків і завжди тримати тебе за руку, як зараз, не зважаючи на те, в якому ми світі. Хочу завжди бачити твою посмішку і бути поруч не дивлячись на те, в якому ти настрої, бо в будь-якому стані ти лишишся для мене однаково важливою.
- То тримай мене за руку і ніколи її не відпускай. Дбай, люби, захищай, просто будь поруч, не зникай, Кацу, більше ніколи не зникай.
- Не відпущу, більше не хочу зникати, бо не бачити тебе поруч ще те покарання.
Посмішка не зникала з облич, а метушню сердець, здавалося, було чути поза межами кафе.
- Давай виберемося звідси разом і тоді я ще безліч разів доведу, що люблю тебе.
- Ми так чи інакше виберемося звідси разом. — Рука Ен ніжно лягла на щоку Кацу, а розмова закінчилась поцілунком, який замінив безліч можливих слів і зізнань.
- Клянусь, я не хотів цього бачити, але той безсмертний вже тут, пора забиратися. — Нірагі махнув рукою, стоячи біля входу в кафе, а вже зовсім близько чулися крики ще живих гравців та звуки пострілів, яким не було кінця.