1
🃏♠️
- Коли не бачиш виходу, то можна вважати, що його дійсно нема, чи обмеження тільки в твоїй голові?
Погляд хлопців зосереджено блукав по хмарочосу, де виділявся надпис «Нова Гра»
- Все в твоїй голові, Кацу, в твоїй голові. —Невисокий блондин ледь помітно посміхнувся, не виймаючи рук з кишень своїх штанів, і почав робити неспішні кроки вбік ігрової арени.
Трохи вищий, темноволосий, хлопець перевів погляд в спину брата і, поправивши свій капюшон, пішов слідом.
На перший погляд зовсім звичайний і непримітний житловий комплекс «Шиндао» тепер був ігровою ареною, з якої вдасться вийти не всім. Стіл, телефон по одному на людину, лазери і перелякані обличчя гравців — не було чимось новим для Чішиї та Кацу, це їхня третя гра.
- У що граємо сьогодні? — Кацу підійшов до столу і взяв телефон, дивлячись в ще вимкнений екран.
- Піки або трефи.
- Не твоя стихія, Чішиє.
- З цієї гри, так чи інакше, я вийду переможцем.
«Розпізнавання обличчя.. Вітаємо у грі. Рівень складності..п’ятірка пік»
- Як я й казав.— Чішия став більш уважніше вдивлятися в обличчя інших гравців.
«Правила гри: дістатися вершини «Шиндао» раніше за інших гравців. Гра триватиме півтори години.»
- Дістатися вершини? Тут поверхів дванадцять і на це у нас півтори години, хах, та це гра пік і ще п’ятірка? Дурня! Я точно переможу. — Татуйований, кремезний чоловік самовпевнено вигукував про свою перемогу і зверхньо дивився на інших гравців.
- Чішиє,
- М?
- Він реально впевнений, що все буде так просто?
- Чекав від цього ідіота розумних дій і слів? — Блондин повернувся до брата, усміхаючись.
- Мені досі важко вірити, що самовпевненість може так тупо показуватися на люди. — Перевів погляд на екран телефону.
«Гра починається, час пішов»
Кремезний чоловік, років тридцяти дев’яти, кинувся вперед, штовхаючи і збиваючи з ніг всіх, хто стояв на його шляху, через що почався галас.
- Ми підемо іншим шляхом, чи сьогодні ти сам по собі? — Кацу схилив голову на бік, вдивляючись в байдуже обличчя Чішиї.
- Якщо стоятиме вибір між перемогою і твоїм життям — я віддам перевагу першому.
Хлопець поклав телефон до кишені і пішов в іншому, від других гравців і їхнього галасу, напрямку.
- Я не чекав іншої відповіді. — Прибравши телефон до кишені штанів, Кацу пішов слідом за братом.
Підходячи до сходової клітки обох зупинили звуки пострілів, а після крики гравців, які лунали з іншого кінця поверху. Самовпевненість чоловіка різко зникла і замість пихи на його обличчі було видно лише паніку.
- Чорт! Бляха! Ні, ні, це мало бути просто!
Постріл в голову змусив його замовкнути навіки. На поверх вийшов піковий гравець зі зброєю в руках і, без жодних вагань, почав спорожнювати магазин від куль, влучаючи по гравцях, які в паніці метушилися вузьким коридором.
- Тепер гра пік правда почалася. — Брюнет усміхнувся і пішов до сходів, які мали вивести його на наступний поверх.
- Якщо будеш надто впевненим в собі, то закінчиш як той тип.
- Ці твої слова мали надихнути мене рвати до останнього, тільки б вийти з цієї гри живим?
На слова Кацу Чішия потис плечима і неспішно пішов за ним.
- Я не намагаюся тебе переконати, цим займався..
- Замовкни.
- Та не кипи, Кацу, хоча це так на тебе схоже.
- Чішиє, грати на моїх почуттях і емоціях зможеш за інших обставин, а зараз дай мені зосередитися.
Блондин підняв руки вгору і далі мовчки йшов за братом.
З перших поверхів чулися постріли й крики. Хтось в паніці кидався до виходу, волаючи про те, що більше не хоче грати, що це абсурд. Як тільки вони перетинали «старт» — крізь їхнє тіло проходив лазерний промінь, після чого гра для цієї людини приходила до свого завершення.
«До кінця гри залишилося двадцять хвилин»
- То, з двадцяти гравців живими лишилися, мабуть, десь вісім. — Говорив Чішия дивлячись у спину Кацу, неспішно підіймаючись на сьомий поверх.
- Не може бути все так просто. Один гравець пік на дванадцять поверхів і двадцять гравців.. — Ще крок на сходину вперед. - Має бути щось ще.
- Найбільш вірогідно, що сюрприз чекатиме на нас біля фінішу. — Чішия обійшов Кацу і пішов вперед, ігноруючи крики поверхом нище.
«До кінця гри залишилося дев’ять хвилин»
На одинадцятий поверх, окрім Кацу і Чішиї, піднялося ще троє людей.
- Ще поверх…тоді ми виграємо і я зможу повернутися додому…я повернуся додому. — Руки юної дівчини трусилися, а голос тремтів, на її обличчі та одязі були сліди крові інших гравців, смерть яких їй довелося побачити.
Чішия намагався ігнорувати гравців і їхні сльози, тому не звертаючи увагу на «колег» — йшов далі до сходів останнього поверху. Кацу зупинився позаду брата, прислухаючись до звуків зі сходової клітки.
- Останній поверх, нас п’ятеро, внизу тиша, ми за крок до фінішу…Чішия, стій.
- Що? - Хлопець трохи злісно спостерігав за братом, який піднявся і став перед ним.
- Це останній поверх, ходімо помалу і уважніше. Ти ж хочеш вибратися з цієї гри живим?
- Хочу. Чого ти став таким турботливим?
- Нічого я не… — Постріл, і Кацу замовк, але тишу перервали крики трьох інших гравців.
- Він тут! Гравець пік тут!
Крикнувши, троє людей кинулися до сходів на десятий поверх. Чішия підхопив Кацу під руку і потягнув за собою у сховок між квартирами житлового комплексу.
- Ідіот! Ти просто… Нащо став попереду?
- Ти ж хотів вибратися з гри живим. — Хлопець приклав руку до свого плеча, яке кровоточило.
«До кінця гри залишилося три хвилини»
- Не обов’язково кидатися під кулі для того, аби я вийшов переможцем.
Погляд блондина був неоднозначним. Кацу не розумів його емоцій.
- Ти вже визначся, байдуже тобі на мене чи все-таки ні, братику. — Кацу зажмурився і повільно встав з підлоги, сильніше притискаючи рану.
- У нас мало часу, облиш ці питання. Тепер вийти на останній поверх буде складніше.
- Вийдемо.
Чішия став перед Кацу і знявши свою кофту подивився на плече.
- Прибери руку.
- Навіщо.
- Кацу, я казав тобі облишити свої питання. Прибери руку.
Брюнет не став сперечатися, бо зараз це було б недоречно, та й турботу від старшого брата він бачив не завжди, тому мабуть вперше в житті він вирішив прислухатися і прибрав руку, спостерігаючи за діями Чішиї. Той в свою чергу мовчки і, зі звичною байдужістю на обличчі, перев’язав рану Кацу.
- На Пляжі є все необхідне, там я витягну кулю і з тобою все буде добре, а тепер пішли, у нас правда мало часу. — Закінчивши розмову з братом, Чішия вийшов зі сховку і почав роздивлятися по боках, тепер вже прислухаючись до звуків.
- Гравець пік пішов на десятий поверх за іншими. — Кацу вийшов за братом і після зробив кілька кроків ближче до сходів фінішної прямої. - Або підемо вгору і ризикнемо, або помремо тут і тоді ти даремно забруднив свій одяг в мою кров.
- Я піду вгору. Краще померти, перед цим намагаючись вибороти шанс на життя, ніж померти за крок до фінішу, бо опустилися руки і страх став попереду. — Чішия обійшов Кацу і пішов сходами нагору.
- Бачу зараз ця гра вже не така весела для тебе, Чішиє. — Трохи зажмурившись, хлопець пішов нагору.
«До кінця гри залишилося п’ятдесят секунд»
Останні сходини мали б принести Шунтаро відчуття полегшення і перемоги, але цього не сталося. На одних дверях квартири виднівся надпис «Фініш».
- То, ще кілька кроків і кінець? — Блондин усвідомлював, що його слова прозвучали геть не впевнено.
- Давай перевіримо. —Кацу підійшов до «фінішу», поклавши руку на двері.
- Якщо там хтось є і цей хтось випустить кулю тобі в голову, то я допомогти не зможу.
- Зате цей хтось позбавить тебе від такої проблеми, як я. — Хлопець відчинив двері і зайшов до квартири, в якій того ж моменту увімкнулося світло.
На стінах одна навпроти одної виднілися червоні кнопки, а над ними надпис
«Натисніть одночасно, аби гра закінчилась»
- Доскочиш?
- Спробую.
- Тоді не затягуй, лишилось секунд тридцять. – Кацу підійшов до стіни і витягнув руку, збираючись натиснути кнопку. Чішия зробив те саме, що й брат. В останній момент до кімнати повернувся гравець пік, підіймаючи зброю.
- Шунтаро, чорт забирай, зараз! – Крикнув брюнет, переводячи погляд від зброї, яка була направлена на Чішию, до кнопки на стіні, натиск на яку мав зупинити це божевілля і зберегти життя їм обом.