Сьогоднішня її робота — обслуга. І не важливо, ким вона була вчора (таксисткою), тиждень тому (стриптизеркою) чи ще один до того (медичною сестрою в хірургічному відділі). Олександри вистачає всюди: Харкові, Києві, селі на Вінниччині та у кемпінгу біля Синевиру. І справ у неї по горло, по коліна, по цимбалах.
Сьогодні в її руках візок для підносів із їжею, її самої і всього, що може стосуватися банкетів, свят і весіль. Як-от цього. Задовільно-специфічного, що за смаком, що за стилем. Олександра з самісінького ранку бігала від альтанки до столу (що так, що навпаки), вивішуючи всюди насичено-фіолетові темні троянди.
Втім такі квіти личать зачісці нареченої, де серед чорних і густих пасом вигулькували дрібні фіалки. Їх легко ловити поглядом (і дівчину, і квіти), що Олександра й робить. Навіть коли її очі легко прикриваються від поцілунків нареченого — Максима, як писало на листі замовлення — відірватися неможливо.
Сьогодні Олександра носить тарілки, що нагадують повен місяць у лялькових виставах: легкі та з плямами соусів замість кратерів. Колюча нитка ревнощів тисне піднебінням, коли Максим шепоче щось на вухо нареченій. Вона усміхається ненадовго, неспішно й проблиском (надії, на думку Олександри).
Усмішка, що збирається в гусячих лапках молодої дівчини (певно, в ній удосталь доброти), коли вона призначена Олександрі — незрівнянна. Шампанське шумить в охолоджувальному відрі. Бульбашки ще не встигли з’явитися, як ударили в голову сьогоднішньої офіціантки та вчорашньої таксистки. Максим зникає разом із вибухом пробки, що погано, бо йти вона за ним не хоче. А пришвидшений і нервовий крок турбує удосталь, натякає на передчасну втечу, як і різкі оглядки.
Але сьогодні Олександра хоче залишитися, трохи розтягнути час до завтра та майбутньої професії (стюардеси). Не хоче відривати погляду від шкіри безіменної нареченої, кольору прекурсору тринітротолуолу — злегка хворобливого та цікавого зблизька.
Тому, киває Євгену — єдиному, з ким знайома довше, ніж один день. Та йому це не потрібно, і так дивиться на нареченого пильно та підозріло. Дивлячись на нього, малозрозуміло, що збирається робити. Знайомі більше дня, втім не вдосталь для передбачення дій. Сподівається, що Євген поверне Максима на місце в найближчі три хвилини, поки наречена не встигла захвилюватися, а гості — занепокоїтися. Для Олександри це стане не дуже хорошою новиною, всі мають залишатися тут, у купочці.
Сама ж дивиться в очі безіменної красуні, що ще не встигла навіть зняти фати, під якою бліднуть насичено-фіолетові фіалки. З кожним кліпанням, з-під повік з’являється все що більш схоже на бурштинові клейноди, в яких назавжди залишилося накладання світла бджолиних крилець.
Але тільки на півтори хвилини. Ще стільки ж Олександрі потрібно, щоби відійти на безпечну відстань. Вибуховий пристрій приглушено шумить в подвійному дні відерця для льоду. Максима немає, але сподівається, що Євген розбереться з ним сам.
Залишає візок позаду нареченої, ближче до гостей — шкода, якщо постраждають очі.