***

- Віднеси ці закуски до другого столу.
- Зараз все буде! – Слава усміхається, поправляючи прядку темного волосся й вкладаючи її за вухо. Дівчина бере тарілки та йде поміж рядів зі стільцями й столами з купою стрічок та квітів, шукаючи поглядом, куди поставити закуски.
 За столиком сидить мила дівчина з довгим чорним волоссям. На стільці поряд лежить охайно складена кофта. Сьогодні дійсно теплий вечір, навіть вітру немає. Це чудово, адже тоді розносити замовлення було б набагато складніше. Та й навряд чи гості були б раді пилу та листю у своїх тарілках.
- Дуже дякую,  - дівчина усміхається, а потім на кілька секунд зупиняє на обличчі Слави зацікавлений погляд, і офіціантка розуміє причину. Усі на неї так дивляться через її різнокольорові очі.
- Гарного вам вечора.
Слава повертається назад. Вона цілий день була на ногах і зараз відчувала неймовірну втому, а це лише початок вечора. Спочатку допомагала на кухні, потім розкладала посуд на столах, а тепер має до закінчення заходу виконувати забаганки гостей та приносити їм їжу з напоями. На щастя, є трохи часу перепочити, поки пройде сама церемонія. Їй, на відміну від її колег, не дуже цікаво дивитися на це, тож Слава обирає пропустити цей момент і використати його на відновлення сил.
Зайшовши в приміщення, де зберігається інша їжа та напої, а також чекає свого часу високий білий торт із фігурками наречених угорі, дівчина скидає з себе фартух і бере упаковку сигарет із запальничкою.
- Я відійду на кілька хвилин.
- Та ну, зараз же вийдуть наречені. Тобі не цікаво? – інша офіціантка, Ксеня, виглядає дійсно здивованою. Вона блондинка з довгими кучерями та ясними блакитними очима. Завжди добра й привітна, готова в будь-який момент допомогти з роботою, якщо потрібно.
- Та, якщо чесно, мені байдуже, - Слава знизує плечима. - Я тут все ж офіціантка, а не гостя. 
Вона йде по коридору, не бачить обличчя Ксені, але точно знає, що та закотила очі та усміхнулася їй вслід.
Слава виходить до саду із запасного виходу, яким користується лише персонал. Вона не впевнена, чи знає про нього хтось із гостей взагалі. Та в будь-якому випадку тут її ніхто не побачить і вона нікому не буде заважати. Дівчина дістає одну цигарку з коробки та підпалює, робить першу затяжку, а за нею по подвір’ю повільно розносяться маленька хмарка диму. 
Дівчина вкотре згадує свого батька та трохи усміхається думаючи про те, скільки разів обіцяла йому кинути палити. Вона навіть зараз бачить його засуджуючий погляд та чує важке зітхання. Треба все ж якось взяти себе в руки та виконати обіцянку. А ще подзвонити тату сьогодні та запитати, як справи. Вони давно не бачилися, й Слава дуже скучила за його теплою усмішкою, ніжними обіймами та розмовами. Він єдина людина, якій вона повністю довіряє, а вона «його доросла маленька дівчинка, якою він так пишається». 
До її вух долинає легка музика. Здається, уже все почалося. Поспішати не варто, можна посидіти тут до тих пір, поки не почуються радісні крики та оплески гостей після поцілунку наречених. Слава деякий час стоїть на порозі, згадуючи, які плани в неї на завтра. Буде вихідний, тож, можливо, буде добре піти в кіно чи з’їздити до тата, якщо він не буде зайнятий. Або ж…
Двері за спиною тихо прочиняються, Слава обертається й застигає, здивовано дивлячись на гарну невисоку дівчину з рудим волоссям, яке охайно вкладене та прикрашене маленькими білими квіточками, та великими зеленими очима. На ній біла сукня, легка тканина звисає до самої підлоги, внизу вже трохи забруднена пилом, а на голові шпильками для волосся закріплена фата. Ось вона, наречена. Але чому вона тут і чому виглядає такою збентеженою? Слава гасить цигарку, видихнувши дим, та викидає її у смітник.
- Щось сталося?
Наречена оглядає її дещо скептичним і недовірливим поглядом, поки в її голові, очевидно, виникає якийсь план.
- Я шукала вбиральню. Одна з офіціанток сказала мені пройти по коридору, здається, я переплутала двері.
Кілька секунд вони дивляться одна на одну, не промовляючи ні слова. Тепер уже наречена дивиться більш впевнено, а в чорно-сірих очах Слави з’являється зацікавленість. Вона злегка підіймає одну брову.
- Яка прикрість.
- Так, гадаю, що мені варто пошукати ще…
- Прикрість в тому, що ви мені брешете, адже вам не могли такого сказати. Щоб потрапити тут до вбиральні, не треба йти по цьому коридору. 
Спостерігати за змінами на обличчі дівчини цікаво й навіть дещо весело. Спочатку збентеження, потім розгубленість, і все ж роздратування через помилку та прийняття того, що її брехню розкусили. 
- Мені потрібно покинути весілля, - говорить вона спокійно, знову піднявши на Славу впевнений погляд зелених очей. – Я не проситиму допомогти, просто не говоріть нікому, що бачили мене.
Ситуація з кожним моментом стає все більш захоплюючою, і вечір перестає бути нудним. Наречена тікає з власного весілля й просить офіціантку тримати це в секреті. Слава ніби перенеслася у фільм випадковим чином. Їй не треба зайвих проблем, але як же хочеться знати, що буде далі…
- І як ви плануєте втекти? 
- Дійду до зупинки й сяду на найближчий автобус.
- Вас знайдуть до того часу. 
Це правда. Церемонія має початися за кілька хвилин, і наречену почнуть шукати, якщо досі не почали. Слава говорить собі, що вона не має через це хвилюватися, адже вони навіть не знають імен одна одної. Але вона бачить розгубленість в очах дівчини, й здоровий глузд потроху її покидає. 
Наречена зітхає й вказує на упаковку з сигаретами.
- Можна одну?
Слава протягує цигарку дівчині й підпалює, розглядаючи ластовиння на її обличчі. Наречена робить затяжку й починає кашляти. Слава усміхається, розуміючи, що та не вміє палити, хоч вона якось особливо гарно виглядає з цигаркою між пальців.
- Чому ж ви хочете втекти? – Слава дістає з кишені ключі та перебирає їх, шукаючи потрібний, поки дівчина поряд робить ще одну затяжку, цього разу більш успішно.
- Помста за зраду.
- Ого… Ви дізналися про це тільки зараз?
- Ні. Декілька днів тому. Весілля повністю оплачує він та його батьки, тож я вирішила, що так буде цікавіше, ніж просто все скасувати.
Її фата час від часу коливається в повітрі, поки очі розглядають траву під ногами. Слава дивиться на неї вражено, а потім починає тихо сміятися. Дівчина підіймає погляд на неї та теж сміється у відповідь. Її план помсти неймовірний, і тепер Славі це все здається цікавою пригодою.
- Чорна Ауді моя. Нам варто поспішити.
- Чудово.
Дівчина одразу ж оживає та йде вперед до авто впевненим, швидким кроком. Слава поспішає за нею, милуючись тим, якою чудовою виглядає її постать. В якомусь сенсі зараз вона викрадає наречену з весілля. Хоча дівчина сама не проти бути «викраденою».  Вони від’їжджають за хвилину. В машині наречена знімає з себе фату та витягує із зачіски всі шпильки, руде волосся охайно лягає на плечі. Вона знімає туфлі на невисоких каблуках та сидить босоніж. Кілька разів дзвонить її телефон, але вона не бере слухавку, пояснюючи це тим, що зараз хоче відпочити від людей та залишила їм записку у своєму весільному букеті, де розповіла причину свого вчинку. 
- То як же вас звати, пані? – запитує Слава, тримаючи руками кермо й слідкуючи за дорогою, поки дівчина на сидінні поряд сонно позіхає.
- Єва. А вас?
Єва переводить погляд з вікна на офіціантку, з якою вперше зустрілася сьогодні ввечері, але вже почувається поряд з нею максимально комфортно. Слава тільки зараз згадує, що зняла з себе фартух зі своїм ім’ям.
- Святослава. Можна просто Слава. Куди ми їдемо?
- В якийсь готель? З рестораном поряд.
- Ох, знаю чудовий варіант в такому випадку.
- Прекрасно. Складете мені компанію? – усміхається Єва.
- Із задоволенням.