Спогади

Автобус з підлітками повільно котився мальовничими пейзажами лісу. Під мирне журчання слів екскурсовода, всі з нетерпінням чекали на зупинку.

На цей раз університет розщедрився на поїздку до Версаля з орендою всього приміщення, що було зумовлено бажанням студентів лишитись в ньому на ніч.

Облом для них стався тільки по приїзду, оскільки зв’язок у будівлю вирішили не проводити для збереження первозданного вигляду.

Двоє хлопців стояли поряд посеред великої розписаної бальної зали, а в їх головах крутилися думки, що вже десь таке бачили.

Спогади поринули їх.

…

Красиві одежі. Тонка мелодія вальсу простягалась по розписаній залі, де в світлі свічок крутилися прекрасні пари. Діви в тяжких спідницях, що мерехтіли від вшитих кристалів, наче не відчували цього і парили над підлогою з примарною легкістю. Юнаки в схожих жилетах, що стискали легені, лише трохи менше корсетів, намагались не впустити своїх спутниць під час особливо важких піруетів.

Лише в куті залу була фігура, що обводила всі інші відсутнім поглядом, сповненим незрозумілої для всіх мудрості. Темне волосся, на диво коротке, закривало зелені очі. Темна одежа, розбавлена білими шкіряними вставками, видавала у ньому прекрасну мішень, для Леді, що бажали б до себе юного коханця. Та зверхній для взор, просто шукав за що зачепитися.

Ще одне коло, і його привабив шум біля грального столика, де впусту викидали свої статки вельможі. Скрипіння дорослих голосів, розчинялося в дзвоні іншого, набагато молодшого. Хлопчина, повернутий до нього спиною, мав дивний смак в одежі, оскільки костюм не обклеював його, а сидів трошки вільніше. Русе волосся до плечей, внизу струїлося м’якими завитками.

Той наче відчувши зацікавленість, повернувся до нього. Голубі, з сірим відливом, очі обдали його своїм теплом, а рожеві пелюстки губ розплились у посмішці.

…

В коридорі музика була приглушеною, а свічки згасли, від вічного гуляння вітру.

Але зараз приміщення було свідком чогось особливого. Двоє юнаків зливалися у поцілунках, не бачачи іншого світу. Пристрасть перед гріхом змішалась із сором’язливістю, перед ним.

Але їх воно не бентежило, як і факт абсолютного незнання свого партнера, бо вони не надіялись заходити далі.

Ще декілька секунд злиття їх уст, і хлопці з жалістю відриваються один від одного, щоб наповнити легені повітрям.

Почервонілі щоки, наче на них насипали рум’ян, і лихоманний блиск в очах, видавали бажання продовжити поцілунки поскоріше.

—Прекрасний… —не витримав своїх слів русоволосий.

—Артеміс, ти теж красунчик. —підморгнув він у відповідь.

—Олександр.

…

З самого початку, ця зустріч була приречена. Олександр був родом зі східних земель, звідки прибув до Франції з купцями. Прибився у Версаль він випадково, бо король вирішив зібрати біля себе максимальну кількість людей. Артеміс був вражений цією історією. Його витягнув у світ названий брат — Шевальє де Лоррен, що був на диво проблемною людиною. Його вічно тягло на якісь таємні зібрання, що потім виявлялися змовами проти королівської родини. Тому не рідкістю була ситуація, коли доводилося навідувати його у тюремних камерах.

З такою веселою репутацію, вигнання або осуд були лише питанням часу. Та поки вдача була на їх боці.

…

Гілки дерев створювали дивного виду тінь, що нерівномірно пропускала крізь себе останні літні промені.

Їх стосунки переросли від нестримної жаги, до рівномірного смакування. На зміну палким поцілункам по куткам палацу, прийшли ніжні обійми в кімнатах, та акуратні дотики пальців під час церковної служби.

Артеміс читав документи, які на нього скинули з легкої руки Шевальє, лежачи на колінах дрімавшого Олександра. Його рука покоїлась на волоссі лежачого, змушуючи радіти теплу.

…

Все розвивалось занадто стрімко. Гвардійці увірвались до кімнати де Лоррена. Він не сильно на це зреагував, але коли замість питань про названого брата, почали питати про Режальє, він зрозумів серйозність ситуації.

Хтось доніс про їх відносини. Король переживав не найкращий період у своєму житті, тому кинув їх у в’язницю.

…

Його виведи на вулицю, і очі засліпило в перші секунди від сонця. Руки стискали інші, що були набагато сильнішими. Артеміс не чув нічого про Олександра вже декілька днів. Серце з’їдала тривога за нього.

За думками він не помітив як опинився на площі. В центрі кола людей стояла велика гільйотина.

Впізнати її було не складно. Його періодично затягували на смертну кару.

Але ні. Неможливо. На місці де стояли люди на страті, він знову спіймав сірі очі. Вони втратили всі іскри у собі, і були схожі на очі мертвих риб. Лице трохи виглядало старше ніж зазвичай, а на скулі була свіжа подряпина з синяком.

Народу зачитали вирок, і хлопця повели до страшної конструкції. Люди на площі радісно вітали страту злочинця, який не вчинив нічого поганого.

Артеміс намагався щось закричати, але голос потонув у гомоні натовпу. Тоді він зміг тільки дивитися прямо в очі коханому.

За секунду перед падінням леза Олександр знайшов погляд зелених очей у натовпі, і попрощався.

Лезо впало. Голову підняли для демонстрації правдивості кари, і люди почали розходитися.

Де Лоррен не міг втримати своє тіло, що конвульсивно тремтіло, не зводячи очей з гільйотини.

…

Юнаки виринули з мороку. Вони досі стояли у розписній залі, але вже дивилися на один одного іншим поглядом.

Вони і в сучасності починали закохуватись, але зараз все змінилося.

Група, що пішла далі, не побачила цих міцних обіймів та палкого поцілунка, після розлуки в декілька століть.