В маленькій освітленій тільки червоним аварійним світлом за столом розглядаючи щось в мікроскопі сидів чоловік в забрудненому подертому лікарському халаті під яким була біла брудна офісна сорочка і потертих штанах в руці він тримав окуляри, а іншою протирав втомлені очі. Надягнувши окуляри він ще раз оглянув маленьку кімнату і сумно зітхнув. Як же він хоче до своєї сім’ї, обійняти їх, почути їх голоси та більше ніколи не розлучатися з ними. А от цікаво чи знайшла вона собі іншого чоловіка? А що він все одно для неї офіційно мертвий тож їй нічого не заважає знайти собі іншого чоловіка. «Стоп, стоп, стоп про що я взагалі думаю» помотавши головою пробурмотів він намагаючись відігнати дурні думки. Тільки не це і тільки не зараз коли весь сенс його життя і заради кого живи та не здається це його сім’я. Спина від довгого сидіння противно боліла і він вирішив зробити розминку та і це допоможе трохи відволіктися від дурних думок і щоб не збожеволіти хоч і здається що в цьому місці це неможливо. Згадуючи легку розминку яку вони зазвичай робили на початку уроку він не помітив як в кімнату зайшов його приятель по нещастю.
- Фізкульт хвилинка? Від неочікуваності Ваня ледь на місці не підскочив
- Сергій Данилович навіщо так підкрадатися? І чому не спити?
- Не спиться, от вирішив з тобою мало поговорити
- Про що? Здивовано глянув він на Сергія. Не те щоб сильно його це здивувало, але він трохи не очікував що він захоче з ним поговорити, тому що зазвичай у них не виходить нормально поговорити та й Сергію не дуже цікаво з ним розмовляти.
- Та… будь-що… наприклад про сім’ю, про минулу роботу, дитинство або просто про те що накипіло… тим паче ми живемо хоч і вимушено разом, але цікаво дізнатися хоч трохи один про одного… і це допоможе хоч трохи відволіктися від цього пекла.
- Давайте… тільки я не знаю з чого розпочати.
- Та я ж і говорю що будь-що… сідай - він показав рукою на місце біля себе на що Іван просто покірно послухався давай спочатку про сім’ю, як ти познайомився з дружиною?
- Та… якось в бібліотеці… вона шукала книгу і звернулася до мене за допомогою
- А про що була книга?
- Не пам’ятаю… а потім ми розговорилися і через деякий час почали зустрічатися.
- Вона одразу тобі сподобалася?
- Так… вона дивовижна жінка. З сумною посмішкою промовив він.
- Сумуєш за нею?
- Сильно сумую - Засмучено промовив він.
- Ну не падай ти так духом Соболь… все буде добре
- А ти?
- Що я?
- Ти колись закохувався?
- Так… тільки все було безнадійно.
- Чому?
- Вона з професорської сім’ї, а я звичайний забіяка без освіти та батьків.
- Але ж це не важливо… головне що ти людина добра.
- Ладно проїхали… в тебе є сестра?
- Так… Аліна
- Старша чи молодша?
- Молодша
- А ким працює? Принаймні працювала.
- Лаборантка… а в тебе?
- Нікого… тільки я один.
- А батьки?
- Нема… продали мене за пляшку горілки і зникли, а дідо викупив і забрав до себе.
- А що з ним сталося?
- Помер… серце не витримало.
- Співчуваю… а що ти будеш робити після того, як виберешся звідси?
- Не знаю… можливо знайду Ліду і якщо не пізно спробую ще раз… а ти?
- Повернуся до своєї сім’ї та влаштуюся на безпечну роботу.
- Я от подумав… в тебе такі синці під очима ніби тобі врізали.
- Просто від недостачі сну.
- Може тоді підеш спати.
- А ти?
- А потім я… тим паче я все одно не можу заснути.
- Чи можна одне прохання?
- Яке?
- Щось замість подушки, тому що мене болить шия і чимось накритися.
- Коліна і моя куртка підійдуть?
- Підійдуть.
- То йде сюди.
Знявши куртку він накрив нею Івана який ліг і поклав свою голову йому на коліна. Сергій вслуховувався в спокійне сонне дихання й обережно щоб не розбудити його перебирав пальцями заросле за довгий час волосся і розумів що нікому він його не віддасть.