Зима. Свята уже скоро. Хьонджін валяється у ліжку і спілкується у не зрозумілому йому чаті. Там було дуже багато людей і всі активно обговорювали, як будуть зустрічати новий рік. Хтось говорив із сім‘єю, хтось, що краще з друзями. Хлопцю стало цікаво і він теж почав туди писати. І раптом, незнайомі йому люди почали відповідати на його повідомлення, і той в свою чергу відчув певне тепло всередині. З того дня, Хьонджін активно мав бесіду з цими на диво комфортними людьми. Він не знав, що скоро буде кінець цим розвагам. Бо з‘явився новий учасник, такий дивна, але дуже цікава особистість. Він приковував погляд старшого. Неначе ангел, може він і дійсно ним був. Джін не знав, що саме ця людина переверне весь його світ.
Через місяць, вони почали активно спілкуватися. Ім‘я того хлопця було занадто солодким, а звали його Фелікс, але Хьон полюбляв називати його Ліксі. Наступала весна і все стихло. Зникла та група і той Ліксі взагалі пропав з радарів. Хьонджін вдарився у роботу і не вилазив з неї. Нічого не чекав. Так, може і була симпатія, але вона не була такою сильною. Ну так здавалося йому. Наївний.
Літо. Перші дні були дуже теплими. Джін хотів поїхати на море, ну прям сильно. Завершивши всю роботу, яка була насправді тяжкою, він взяв відпустку і купив квиток в Чеджу. Летів у літаку пару годин, коли вийшов, вдихнув на повні груди свіже повітря. Йому сильно хотілося насолодитися відпочинком. Тому Хьон швиденько дібрався до готелю, який забронював на тиждень. Сонечко було теплим, хотілося уже бігти до моря, покупатися і відкинути всі погані думки. Так він і зробив. Увечері замовив їжу, прийняв душ і ліг спати(ні, ви що? звісно ж думати). Раптом Хьонджін почав згадувати зиму, коли активно спілкувався у тій дивній групі, а також хлопця з іменем Фелікс. Згадавши його, він відчув тепло у грудній клітці і почав посміхатися. Йой, що це з ним? Він же не міг закохатися у цього мало знайомого хлопця. Але згадуючи його образ, який він бачив на фото, аж захотілося потягнутися за телефоном і переглянути(перечитати) давні переписки. Профіль позначався, як видалений. Це трішки засмучувало його, але і гріло теплом та переписка, яка у них була. В деяких моментах було дійсно смішно, але були моменти там де хотілося плакати. Так і настав ранок. Хьон заснув і прокинувся аж о 12:00. Пообідавши, він знову не міг пройти мимо і не покупатися. Але його раптом захвачує жах. Буквально. Хьон помічає хлопця, він такий йому знайомий. ТАК. БОЖЕ. ЗНАЙОМИЙ. Він зрозумів, що це Фелікс, його Ліксі з переписки. І тільки той це усвідомлює, як хлопця уже було не видно у полі зору.
Хьонджіну навіть здалося на мить, що йому примарилося. Так замріявся, так багато думав про цю людину і от показалося, що схожа. Але, коли він уже повертався у свій номер, то знову помітив цього хлопця. Так і застиг, дивлячись на нього. Уже вечеріло, тому при такому світлі, хлопець здавався якимось таким гарним наче божество якесь. Той помітив пронизливий погляд на собі і повернувся до Джінні. Старший в свою чергу перелякався розвернувся і швиденько забіг у номер.
«Я що? Якийсь підліток, щоб ховатися? Я впізнав його, впізнав». З цими думками, Хьонджін заснув. Прокинувся десь у 5 ранку. Так дивно, сонце уже світило на повну, а зануритися у воду, яка ще не прогріта після прохолодної ночі, дуже хотілося. Та щей не так людно, кайф для інтроверта, як Джинні. Тому швидко зібравшись, він спустився на пляж. Боже, який же кайф, так тихо, ніяких криків тільки шум моря і піску на якому той йшов. Занурившись у воду, Хьонджін відчув полегшення. Але через п‘ять хвилин, він помітив, що не сам насолоджується цією тишою. На піску, десь в далені виднілася знайома фігура, яка помітивши старшого, швиденько почала наближатися до нього. Серце простукувало ритм. Невже це той Ліксі з переписки? Невже?
— Привіт! — підійшовши ближче, той почав кричати та махати.
Хьонджіна це збило зпантелику, тому він нічого не відповів. Але Фелікс не хотів так легко здаватися, тому побіг до нього у воду.
— Привіт! Ви так довго дивилися на мене вчора, чому ви втекли? — той дивився на нього своїм сонячним поглядом і хотів почути відповіді.
Мовчання з боку старшого напружувало атмосферу, яка створилася між ними.
Хьонджін вдивляючись в очі, не міг і слова сказати, бо його карі наповнилися не зрозумілою водою. Солоною, як і це море в якому він стояв. Відчуваючи якесь тепло в грудній клітці, яке він відчував пару місяців тому, знову почало пеком горіти. Просто його «Привіт», і світ починає рухатися по іншому. Його голос перевертає його світ, який той вибудував у себе в голові. Незрозумілі почуття, незнайомі йому. Захотілося просто обійняти цього світлого хлопця, притиснути до свого тіла і не відпускати ні якому разі. Хочеться будувати з ним якесь спільне майбутнє, але виникає питання: Чи захоче він цього?
— Ей, ти так і будеш дивитися? — хлопець у білій рубашці, дивився на того і хотів хоч якось розговорити.
— Ааее, — хьон не знав, що може вилетіти з його рота, наче і хочеться промовити хоч одне, але язик вже не слухався.
— Ну Хьонджін?
Після цих слів, старший зацепенів. «Впізнав! Він впізнав!». І раптом, одинока сльоза покотилася по його лівій щоці. Це від щастя? Чи від суму?
— Ф-фелікс, — трішки заїкнувшись, сказав Хьонджін.
— Хьон, ти плачеш? Чому? Що сталося?
— Нічого…. Ти мене впізнав, — витираючи краплинки зі своїх щік, він просто підійшов та обійняв того. — Я так чекав.. Я чекав тебе! Куди ти зник! — той почав кричати та знову з очей випадав дощ.
— Хьон… Вибач… — Фелікс не знав, що відповісти на цей крик душі. — Я зник бо сильно переживав за все..
— Ти ж міг зі мною поділитися, мені довіритися, — той взяв у дві руки його обличчя. — Я так чекав, що ти повернешся… Чекав..
— Джінні, — той почав витирати сльози на його щоках, великим пальцем, — Пробач, якщо зможеш.. Пробач. — той теж не втримався, заплакав, щиро.
Вони ще довго стояли у воді та плакали. Вже було багато людей на пляжі, але для них обох, наче зупинився світ, наче у цьому світі лише вони у двох. Не зважаючи, що обоє промокли і вже відчували, як їхнє тіло тремтить, вони не могли відірвати від один одного заплакані погляди. Ці місяці розлуки, зруйнували їх повністю. Ця симпатія, після їх зустрічі, почала переростати у щось більше, велике. Навіть вони не зможуть пояснити у що саме.