Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ми з Герміоною біжали на вулицю, коли ми вибігли я побачила як моя кімната вибухнула і розлетілась.
— Будь ласка нехай цей придурок виживе. — Прошепотіла я і подивилась на Герміону вона казала теж саме тільки про Рона.
— Герміона, іди знайди Рона, я піду по Драко. — Ми обидві трусились. Але розбіглись в різні сторони.
Я бачила всю битву, я чула всі крики і хотіла просто померти щоб не бути тут.
На мене направили паличку і промовили. — Бомбардо. — Я не встигла нічого зрозуміти як це закляття влучило в мене і я відлетіла, і врізалась в стіну.
— Сука, агх. — Я відчувала весь біль, я точно зламала пару ребер якщо не гірше.
— Привіт Лізі, — то був Петігрю— давно не бачились. — Він знову направив на мене паличку, але не встиг нічого сказати як в нього влучило закляття Авади.
— Лізі ти в порядку? — Петігрю помер, а Драко підбіг до мене і обійняв.
— Драко, відпусти, боляче. — Він обережно поклав мене на землю.
— Пробач мене за все, я кохаю тебе. — Ми посміхались, а потім він поцілував мене. — Лізі ти будеш моєю дружиною? — Тепер мої очі стали як у чіхуа.
— Та-ак. — Я поцілувала його, але в нас не було багато часу. Я піднялась і почал вбивати смертежерівю
І тут я побачила як Волдеморт стояв переді мною і посміхався.
— Привті доню. — Я почала злитись і направила паличку на нього.
— Не називай мене так, Експеліармус.
— Авада Кедавра. — Ми билися але ніхто з нас не перемагав і тут я згадала про той лист з книги.
Він опустив паличку і дивився на мене. — Ти ж розумієш що мене не можливо вбити, пішли зі мною і ніхто не постраждає.
— Ніколи, кончений покидьку. Ти вбив моїх батьків, а я люблю мстити людям. — Він посміхався і дивився з гордістю на мене. Він взяв і викинув свою паличку.
— Ну спробуй вбити мене маленька Лізі. — Я знала що це закляття не безпечне, але вибору немає. Я направила на нього паличку і промовила. — З-під землі, з дна морського імлу закликаю на допомогу. Лише давнє зло покличу і безсмертним я смерть принесу. В заставу я душу віддаю і серце занурю в пітьму, щоб нарешті мій лютий ворог навіки згинув у застиглий морок. — З моєї падички вирвалось могутнє закляття яке вбило його, все зо я встигла побачити це страх в його очах. І я впала на землю.
— Лізі! Ти зробила це! Я кохаю тебе! — Драко поцілував мене.
— Драко, пробач — прохрипіла я.
— Я не ображаюсь на тебе за те що ми посварились.
— Я вибачаюсь не за то, а за це закляття.
— Ти вбила його, я пишаюсь тобою. Чому ти вибачаєшся? — Я дивилась в його зелені очі і мені хотілось ридати.
—Це закляття не просто вбиває його, воно і вб’є мене. — Драко почав ридати і дивитися мені в очі.
— Ніііі!
— Драко я кохаю тебе. — На моєму тілі почалась проявлятись темна магія, я висихаю.
— Я тебе теж, будь ласка не покидай мене. — Ми кохали один одного, але я не могла вчинити інакше.
— Бідь ласка Лізі. — Драко благав щоб я покидала його, але вже було пізно.
Через деякий час
(В цій битві померли всі Візлі)
— Мені шкода Драко. — промовила Герміона.
— І мені шкода Гермі.
Вони стояли на могилах і не могли поворухнутись.
Драко кожен день приходив на мою могилу, а я просто стояла позаду нього.
— Шкода що ти не бачиш мене, я люблю тебе Дракоша.