(4)

- Поки твоє завдання лише спостерігати, а коли рівень загрози буде в межах нормального — приведеш душу до нас.

Джун передав Нірагі папку. 

 - Скільки у них часу? — Заговорив жнець, переглядаючи інформацію про душу.

 - Приблизно місяць.

 - Не покидає дивне відчуття відколи ти повідомив мені про них.

 - Згадав себе і Йону?

 - Саме так. Пройшло багато років. З того часу Нарі та Ю Рі стали схожими на наших батьків, а не племінників, але я досі час від часу прокидаюсь від кошмару, в якому лишаюсь сам, а Йону немає поруч, бо вже пора. — Нірагі слабко усміхнувся. - Нитка точно є?

 - Знадобиться ще не одне століття, аби ти нарешті припинив переживати через свого демона, і почав сповна насолоджуватися сімейним життям. — Джун усміхнувся і по плескав жнеця по спині. - Так, вона на місці. Зможеш впевнитися сам, коли зустрінешся з цією парочкою. 

 Хацу розплющив очі, все ще відчуваючи холодні руки на своїй спині і маківці. 

 - Мені не потрібен сон, бла-бла-бла. — Усміхнувся і знову заплющив очі.

 - Я не спав, дурнику. 

 - А виглядало геть інакше. 

 - Ти так мило сопів, що я не втримався і піддався спокусі сну. 

 - Вірно, тобі треба було відпочити. Я так не хочу вставати. 

 - Що там за справи на день?

 - В коледж треба. Сьогодні здача проєкту. Потім одразу піду на роботу, звідти на іншу і десь о сьомій повернусь додому. 

 - Хацу, це багато. Може на деякий час буде достатньо однієї роботи і навчання?

 - Я не впевнений, що тих грошей вистачить на навчання і квартиру. А ти чим плануєш зайнятися? 

 - Буду чекати на твоє повернення. 

 - І все?

 - Так, а що і ще робити душі, яка блукає квартирою?

 - Ти правда пробував виходити на вулицю? 

 - Так.

 - І що?

 - Там ще гірше, ніж сидіти тут, тому вже краще в цих стінах. Але тепер набагато краще.

 - Чому це?

 - Новий господар цікавий дуже. Давай, час підійматися, снідати і по справах. 

 - Так, так, вже йду. Йон, а всі ті відчуття, про які ти говорив напочатку, досі є? 

 - Ти про ті, що з’явилися коли тебе побачив?

 - Не зовсім. Я маю на увазі ті, де тобі холодно, самотньо і велике відчуття провини. 

 - Ні, вже стало краще.

 - Правда?

 - Так, і залюбки поясню, чому. Мені більше не самотньо, бо з’явився ти. Ми розмовляємо, дивимося фільми і якраз принаймні однієї людини мені не вистачало поруч. Не холодно, бо ми обіймаємося. Я переживаю хороші емоції, коли ми разом. Тобто, я більше не почуваюсь в’язнем. А на рахунок відчуття провини, то так, його теж більше немає, і знову завдяки тобі. Ти показав, що Сін Ин в порядку, щасливий, одружився і житиме нормальним життям, його брат не буде шкодити і все гаразд. 

 - Я б дуже хотів, аби ти повернувся до життя, або навіть краще — аби того дня все було гаразд і мене не могли врятувати так швидко. Ти б затримався на роботі і тоді все могло б скластися інакше. 

 - Ну ти дурень. Тоді ми б не зустрілися знову, а ще пізніше ти був би на вулиці, бо ця квартира була б зайнята мною. 

 - Все ж краще, ніж..

 - Ні, Хацу, так краще для всіх. А тепер вставай, бо запізнишся і я точно знаю, що розізлишся. 

 - Заспокоїш мене? 

 - Так, зв’яжу і змушу дивитися якесь максимально тупе кіно протягом кількох годин.

 - Боже, жорстоко. 

Хацу зателефонували. Хлопець потягнувся до мобільного.

 - Вай, це твій дядько. Ало?

 - Здрастуйте, Рі Хацу. Хотів дізнатися, як ваші справи? 

 - Здрастуйте, пане Хі. Все добре, дякую. Як ваша відпустка?

 - О, дякую, чудово. З квартирою все гаразд? Ви не передумали і таки бажаєте залишитися там?

 - Квартира в порядку, так, а чому мав би передумати?

 - Просто питання, раптом вам щось не сподобалося, чи може турбує.

 - Кажете так, ніби здали мені квартиру з примарою.

Йон сів на ліжко і усміхнувся на слова Хацу.

 - А..примари?

 - Я пожартував, пане Хі. Все добре і я не планую покидати квартиру. 

 - Добре, добре, я радий це чути. Дзвоніть, якщо будуть питань.

 - Обов’язково. Гарного вам відпочинку. 

 - Дякую. 

Хлопець завершив дзвінок і піднявся. 

 - Я радий, що тут ніхто не зміг довго протриматися. Ти молодець, правильно робив, коли грався зі світлом та всім решту.

 - І чому це?

 - Тоді квартира з примарою не була б моєю квартирою з моєю примарою. 

 - Отже твоєю примарою?

 - Так, все правильно. 

Хацу взяв з шафи потрібні речі. 

 - Як добре, що в аптечці багато бинтів. 

 - Все, все, я пішов. 

Потім Хацу швиденько поснідав і, обійнявши Йона, покинув квартиру. 

Ввечері шатен повернувся втомленим, але радісним, бо проєкт було здано і хороша оцінка гарантувала подовження виплати стипендії, що покращувало фінансове становище. Потім він повечеряв, продовжуючи розповідати Йонові про події дня, а після вони дивилися фільм. Так продовжувалося щодня, і часом Хацу забував, що Йон душа, а не людина. Протягом місяця Хацу здав ще кілька проєктів і вирішив знайти кращу роботу, облишивши працю в магазинах. Він влаштувався до кав’ярні поблизу місцевого парку. По вечорах вони дивилися фільми, а потім лежали в обіймах одне одного, розмовляючи про день, плани на наступний, клієнтів кафе, життя Йона до смерті, погоду, музику і все інше, що зазвичай обговорювали люди на завершення дня. Хі Йон тішився, коли посмішка не сходила з обличчя Хацу, а розмови про самогубство зникли.

Ввечері Хацу повернувся додому.

 - Я вдома. 

Знявши кеди попрямував до вітальні, та цього разу побачив там не лише свою примару. 

Йон сидів на дивані, опустивши голову, а біля вікна стояв високий чоловік в чорному костюмі. 

 - Як ви..чекайте.. — Шатен скинув наплічник і глянув на Йона. - Він не людина, адже так?

 - Саме так. Здрастуй, Рі Хацу. — Нірагі обернувся до хлопця.

 - Хто ви такий?

 - Він за мною. — Йон піднявся, підійшов до Хацу і взяв його за руку. 

 - Тобто «він за мною»?

 - Мені час повертатися на своє місце. Схоже моє призначення виконане і тепер я маю піти далі, аби більше не блукати тут поміж живих людей. 

 - Чому саме зараз? Агов, ви певні, що він виконав своє завдання і може піти? — Хацу глянув на Нірагі, міцніше стиснувши руку Йона. 

 - Так, справа Хі Йона успішно завершена, я маю забрати його з собою. 

 - Куди? 

 - На межу, а далі він обере, яким шляхом піде.

 - Тоді я теж хочу піти з ним. Мене теж заберіть. 

 - Хацу, ні. 

 - Це неможливо.

Одночасно промовив Йон та Нірагі.

 - Яке до біса «ні» і «це неможливо»? Йоне, я не можу залишитися без тебе. 

 - Хацу, у тебе все вийде. Я знаю, наскільки ти сильний. 

 - Це не так..я був сильним тільки через те, що ти поруч. Я не впораюсь сам. 

 - Дурень. — Йон усміхнувся, змахнувши пальцем сльозу зі щоки Хацу. - Хто сказав, що ти не впораєшся? До всього, увесь цей час ти сам боровся з проблемами, сам знайшов роботу, сам продовжуєш навчатися, все інше теж робиш сам. 

 - Я б не робив цього, якби тебе не було поруч.

 - До знайомства зі мною ти саме це й робив, хіба ні? 

 - Це інше..коли ми зможемо побачитися? Пане жнець, можна мені з ним бачитися? Будь ласка, хоч іноді.

 - Я не можу цього вирішувати, моє завдання полягає лише у супроводженні душ. 

Нірагі уважно спостерігав за хлопцями, в особливості за їхніми руками. 

 - Як би там не склалися обставини — я буду наглядати за тобою, буду поруч, а одного дня ми знову зустрінемося, я певен. 

 - Коли цей день настане?

 - Сподіваюсь, що не скоро.

 - Йоне!

Хацу опустив голову, а його плечі затряслись. 

 - Ти маєш прожити довго і щасливо, пообіцяй, що проживеш довго і щасливо. 

 - Я не буду цього робити. 

 - Ти ж мій дурник, на що я взагалі сподівався?

Йон міцно обійняв Хацу, глибоко вдихнувши. 

 - Будь ласка, проживи хороше життя, будь собою і пам’ятай, що світ сповнений не лише поганими людьми, які мають бажання зробити тобі боляче. 

 - Ти так часто це торочив, що я просто не зможу забути. 

Хацу обійняв Йона. Стояв не рухаючись, навіть здавалося, що він перестав дихати. 

 - Хі Йон, нам вже час. Ми й так затрималися більше, ніж потрібно. 

 - Добре, я йду, хвилинку. 

Чоловік відсторонився, поклавши руки на щоки Хацу.

 - Я зроблю все, аби побачити тебе ще раз. Та якщо потрапиш на той світ раніше, ніж маєш, клянусь, я зв’яжу тебе і змушу дивитися найтупіше кіно кілька годин поспіль. 

 - Замість цього міг просто сказати, що л..

Холодні губи Йона накрили теплі, й солоні від сліз, губи Хацу.

 - Так, я люблю тебе. 

Йон опустив руки і відсторонився, секунд зо п’ять дивлячись на обличчя Хацу, а потім розвернувся й пішов до жнеця, разом з ним зникнувши з квартири. 

 - Я люблю тебе, Йоне. — Шатен закрив обличчя руками й сів на підлогу, що духу розплакавшись.

 - З ним точно все буде добре? — Йон йшов за Нірагі, рукавом светра витираючи сльози з очей, які заважали дивитися під ноги. 

 - Так. Ти зробив все, аби він не скоїв самогубство. 

 - То моєю справою було врятувати Хацу?

 - Саме так. — Нірагі зупинився перед входом до межі. - Ви пов’язані, я бачив. Ти рятуєш його життя вже не вперше. Спочатку врятував в лікарні і сказав потрібні слова в потрібний час. Тоді цього було недостатньо, аби думки про самогубство зникли повністю, та на певний час він до них не повертався. Потім він знайшов саме твою квартиру, і зробив це саме в момент, коли був за крок до того, аби покінчити з життям. Ти говорив, а ще краще довів, що світ має в собі щось хороше і життя, це не тільки похмурі та дощові дні. З Хацу все буде добре, нехай перший час він ненавидітиме увесь світ і все живе, але це мине, я пройшов те саме. У вас є шанс бути разом в наступному житті, тільки зараз обом доведеться чекати. Твій час очікування пройде в навчанні та виборі своєї сторони, а в Хацу за людським життям. Він закінчить навчання, працюватиме, можливо навіть заведе собаку чи кота, а потім, коли прийде його час, потрапить на територію жнеців та вигнанців, аби врешті-решт визначитися, ким збирається бути свою вічність.

 - Я рятую його, а він рятує мене. Можна мені час від часу навідувати Хацу?

 - Це можуть робити лише жнеці, або ангели та демона за спеціального завдання. Просто так на землю до живих нам не можна. 

 - Тоді я приєднаюсь до жнеців. 

 - Впевнений?

 - Так. Я обіцяв йому бути поруч і наглядати.

 - Рі Хацу не побачить тебе.

 - Я розумію, то й нічого. Просто треба почекати коли настане наш час. Я готовий йти далі. 

 - У вас все буде добре.

 - Ви це кажете тому, що знаєте точно, чи для того, аби підбадьорити?

 - Візьми собі за відповідь той варіант, який полегшить тобі час очікування. 

Нірагі вказав на прочинені двері, за якими на Йона чекало нове життя. 

Перший рік дався Хацу важко. Він заледве ходив на роботу та навчання, а вечорами сідав у вітальні і плакав, уникаючи дивитися на полицю з книгами та дисками. Трохи згодом хлопець наважився увімкнути котрийсь з фільмів, а ще пізніше почав перечитувати книги Йона. Через дев’ять років Рі Хацу купив квартиру Хі Йона і відтоді більше не бачився з дядьком чоловіка, та потім дізнався, що той помер. В один з вечорів по роботі Хацу повернувся додому, увімкнув телевізор і пішов готувати собі вечерю. По новинах повідомляли, що журналіст Сін До був знайдений мертвим у своїй квартирі. Як пізніше заявили спеціалісти — чоловіка отруїли. Під підозру потрапив Сін Ин та його дружина, адже в родині розпочиналась боротьба за спадок. Хацу усміхнувся, почувши новини й подумав, що в житті дійсно завжди і за все доводиться платити, скільки б часу не минуло. Втрату Хі Йона він також розцінював як покарання, тільки щодня продовжував шукати причину, за що його покарали. Наступний день був вихідним. Хацу прокинувся о десятій і ще півгодини мовчки і непорушно лежав в ліжку, рахуючи деталі на люстрі. Потім потягнувся до телефону, увімкнув список контактів і потягнув на самий кінець. Рі Йоль. Хацу натиснув кнопку виклику. 

 - Ало?

Хацу мовчав, повільно піднявшись і сівши. 

 - Ало? Ви мене чуєте? Хто телефонує?

 - Це я. 

 - Хацу..?

 - Так, Хацу. Здрастуй, Йоль. 

 - Я..Боже. У тебе все добре? 

 - Ми можемо зустрітися?

 - Так..авжеж. Куди мені під’їхати?

 - Я сам приїду. Лишайся вдома. 

 - Так, добре. Адреса..

 - Мені відома твоя адреса. Буду через годину. 

 - Чекатиму. 

Хацу завершив дзвінок. Одягнувся і поїхав до будинку сестри. Йоль сиділа на терасі, нервово колихаючи ногою. Побачивши авто вона піднялась і пішла назустріч шатену. 

 - Привіт, Хацу.

 - Здрастуй. 

 - Думаю це щось термінове, якщо ти зателефонував, а потім приїхав до мене. 

 - Ні, не таке термінове, як тобі може здаватися. Я хочу поговорити. 

 - Ходімо в будинок, погода псується і схоже зараз розпочнеться дощ. 

Хацу кивнув й пішов за Йоль. Будинок був пристойним, всередині затишно, чисто і стало зрозуміло майже одразу, що в такому домі не місце побоям, пиятикам і сваркам. Мимоволі чоловік зрадів, що його сестра жила нормальним життям, розірвавши будь-який зв’язок з минулим. 

 - Як там Чон?

 - А..Чон..Чон в порядку. У нього свій бізнес на Чеджу, живе добре, тільки сам. 

 - Ти аж заклякла, коли почула його ім’я. Я радий, що у нього все в порядку. 

 - Сідай. — Вказала на шкіряне крісло біля скляного столика. - Просто не очікувала, що ти спитаєш про Чона. 

 - Чому сам? — Чоловік сів, дивлячись на сестру. 

 - Ти ж знаєш, він завжди надавав перевагу кар’єрі, а не сім’ї.

 - Ні, не знав. 

 - Вибач.

 - А ти як? 

 - Я? — Йоль сіла навпроти. - Я теж добре, дякую. Хацу..у тебе все добре? Ти виглядаєш втомленим, а погляд геть порожній. 

 - Так, я в порядку. Десять років тому я втратив декого важливого і відтоді постійно думаю, де провинився і за що мене покарали його смертю. Я перебрав всі варіанти, лише один здається мені правдивим.

 - Мені шкода..припускаю, що ти говориш про того, хто написав мені про борг батьків. 

Чоловік кивнув і відвів погляд на свої руки.

 - Про який варіант ти казав?

 - Ти і Чон. Не знаю, в цьому справа чи ні, і знаю точно, що це вже нічого не змінить, але якщо я вже тут, то маю подякувати. 

 - Подякувати..?

 - Саме так. Рі Йоль, дякую. — Хацу знову глянув на жінку. - Ти сплатила той борг і дала мені шанс почати знову, того разу вже вільно, без палиць в колесах, про які батьки добряче попіклувалися. 

 - Хацу, це все, що я могла для тебе зробити після того, як кинула самого з цими чудовиськами.

 - Можливо, але все ж дякую. Ти не мусила, особливо після того, як я прогнав тебе з дому.

 - У тебе були на це причини. Я б теж злилася, якщо б лишилась там сама. 

 - На тебе чекало краще життя і ти б його не отримала, коли б лишилась в тому місці. Передавай вітання Чону, а мені вже пора. 

Чоловік піднявся, Йоль зробила те саме.

 - Може ще трохи лишишся? На вулиці злива, не надто безпечно їздити за таких умов. Скоро мій син повернеться, саме познайомишся з племінником. 

 - Познайомлюсь з твоєю сім’єю іншим разом. Бережи себе, Рі Йоль. 

Жінка не стала чекати наступної зустрічі і підійшла до брата, обійнявши.

 - Ти також бережи себе, гаразд? І Хацу, я думаю, що в смерті тієї людини твоєї вини немає. Не треба звинувачувати себе і думати, що таким чином тебе покарано. 

 - Так, добре. Можливо твої слова мають сенс і ти права. 

Хацу легко обійняв Йоль у відповідь, а потім покинув її будинок. 

На вулиці дощило, в авто працювало радіо. Хацу завжди слухав музику, аби тиша не тиснула на голову. Мовчати було приємно тільки в обіймах коханої примари. Темрява всередині давно зайняла увесь простір, не залишаючи променям світла жодного шансу. Та гнів більше не брав контроль над розумом і тілом, а за потреби з дна можна було виплисти.

Негода посилювалась, двірники не припиняли зганяти важкі краплі дощу зі скла, а фари ледь як давали розгледіти дорогу. Машина Хацу була першою на світлофорі. Миготіло червоне світло. На тротуарі пішоходи чекали на зелене світло. Увагу Хацу привернув підліток під червоною парасолею. Цього хлопця він точно бачив вперше, але обличчя було знайомим, схоже на нього самого двома десятиліттями тому. Світлофор для пішоходів змінився на зелений і натовп рушив на інший бік. Хлопчина теж пішов. Рі Хацу перевів погляд в інший бік, вже чуючи гуркіт мотору, який доносився з іншого кінця дороги. Чорний спорткар мчав мокрим асфальтом, навіть не збираючись тиснути на гальма. Чоловік знову глянув на пішоходів й побачив хлопчину з червоною парасолею на середині дороги.

 - Курвисько..він не встигне. Чого той покидьок не гальмує? 

Хацу крикнув сам до себе й натиснув педаль газу. Мотор заревів і авто поїхало на червоне. Хацу зупинився за двадцять метрів від пішохідного переходу, закривши своїм авто хлопчину та ще кількох жінок. Чорний спорткар на всій швидкості врізався в сіре «Ауді» Хацу, частково зігнувши автомобіль з водійського боку вдвоє. Менш ніж за двадцять хвилин на місце ДТП приїхала поліція та бригада швидкої допомоги. Жінки та хлопчина обійшлися переляком, а водій спорткара кількома подряпинами та зламаною рукою. Поліцейські перекинулися кількома словами і один з них повів водія чорного авто до медиків, залишаючись поруч з, вже, підозрюваним у керуванні автомобілем в нетверезому стані і вбивстві. 

Рі Хацу стояв на тротуарі, дивлячись на своє понівечене авто і те, як з салону намагалися витягнути його тіло. 

 - Принаймні той малий залишився живим. Сподіваюсь він не стане серійним вбивцею чи ще якимось поганцем, інакше я вмер даремно, ще й машину розбив. 

Тротуаром до Хацу йшов чоловік, одягнений в чорний костюм та плащ. 

 - Ти врятував життя свого племінника. Цей хлопчина є сином Рі Йоль. 

Шатен обернувся на голос. За його спиною стояв Хі Йон, ховаючи руки в кишенях пальто. 

 - Невже це правда?

 - Я от зараз думаю, як розцінити цю ситуацію. Вважати, що це відчайдушна спроба самогубства, чи зарахувати це за «я знав, що ти надто добрий аби просто спостерігати, як той навіжений вб’є хлопця та жінок»? Ти можеш допомогти мені з прийняттям рішення, милий. Від нього залежатиме, чи ти будеш кілька годин дивитися дурнуватий фільм, до всього зв’язаний. 

Йон посміхнувся й розкрив руки для обіймів.

 - Не змушуй чекати мене ще кілька зайвих хвилин. 

 - Чорт забирай, Хі Йон.

Хацу кинувся в обійми Йона. Коли руки жнеця лягли на спину — Хацу заплющив очі, притискаючись до його тіла якомога сильніше.

 - Я так скучив за тобою..я неймовірно сильно скучив. Тепер я нікуди тебе не відпущу, тобі вже не втекти.

 - Я скучив за тобою і за твоїми наполегливими обіймами. Дурник, ніби мені хочеться від тебе тікати. 

 - Тобі всеодно не вдасться. — Хацу усміхнувся. - Здається я закохався ще раз.