- Нудить?
- Ні.
- В голові паморочиться?
- Ні, все добре.
- Тоді чудово. Струсу мозку немає.
Йон заклеїв пластир і зробив крок назад.
- Я ж казав, що нічого серйозного.
- Казав, але всеодно будь обережний дорогою.
- Так, мамцю, повернусь цілий. Сьогодні буду швидше. Не забудь обрати фільм.
- Можемо глянути твій улюблений вже через ноутбук, як зараз модно.
- Модно не завжди класно. — Хацу встав. - Мені час, поводь себе чемно.
- Ти серйозно?
- Авжеж. Побачимось пізніше, Йоне.
- Побачимось, Хацу.
Хлопець покинув квартиру і Йон підійшов до вікна, дивлячись вслід сусіда. Коли Хацу зник з поля зору Хі Йон пішов до спальні, ставши в дверях, ніби заціпенів.
- З іншого боку, запасних варіантів правда нема?
Чоловік не зводив погляду з ноутбука на ліжку.
- Хіба б я нічого не придумав за ніч? Це все, що спало мені на думку.
Брюнет видихнув і зайшов до кімнати, сівши на ліжко й поклавши ноутбук на свої коліна.
- Просто почекаю відповіді, а потім все приберу. Пробач, Хацу, але так буде краще.
Йон знайшов потрібний акаунт за номером, виписаним з телефону Хацу трохи раніше.
Близько сьомої вечора Хацу повертався додому, коли на вході до будинку його окликнули.
- Рі Хацу. — Мовив жіночий голос.
Хлопець зупинився, обернувся не одразу.
- Що ти тут робиш?
Рі Йоль відійшла від сірої лавки, роблячи невпевнені кроки до шатена.
- Можемо поговорити в тебе вдома?
- Нам нема про що говорити. Повертайся туди, звідки прийшла.
- Ми можемо облишити ці моменти і повернутися до обговорення образ трохи згодом. Давай поговоримо, будь ласка.
- З моменту, як ти зайдеш до мого дому, у тебе буде не більше десяти хвилин.
Хацу пішов до квартири, а Йоль йшла слідом. Зайшовши всередину хлопець залишив наплічник в коридорі і пішов до вітальні.
- Звідки у тебе моя адреса?
- До цього моменту ми дійдемо згодом. Краще розкажи, чи все у тебе в порядку? Твоє обличчя..ти поранився чи це..?
- Мені не потрібні твої ігри в турботливу сестричку. Звідки в тебе моя адреса?
Кількома годинами раніше.
- Вітаю, Рі Йоль. Ми не знайомі, але дехто нас об’єднує, і цей дехто потребує вашої допомоги. Я маю на увазі Рі Хацу. Ваш брат в халепі, до якої ніяк не мав бути причетним.
- Здрастуйте. Звідки ви знаєте мого брата і про яку халепу йде мова?
- Це не так важливо. Вам краще за мене знати, якої цифри досягають борги ваших покійних батьків. Люди, в яких вони позичали, не знайшли вас чи Рі Чона, тому розплачуватися за все змушують Хацу. Його вб’ють, якщо не поверне всі гроші цього тижня, але Хацу нізащо не попросить вашої допомоги, тому це роблю я, мені важливо зберегти йому життя. Залишу адресу, приходьте опів на сьому, тим часом Хацу буде повертатися з роботи. Допоможіть йому, пані Рі, будь ласка.
В квартирі Хацу.
- Гадаєш я повірю, що ти просто скучила?
- Добре, це немає сенсу, але я правда сумувала за тобою.
- Так сильно сумувала, що жодного разу не зателефонувала?
- Я боялась..
- Чого?
- Що слухавку візьме хтось з батьків, або мені доведеться почути, що тебе більше немає.
- Ти була близька до того, аби це почути. Час не стоїть на місці, тому кажи чого прийшла, або просто йди геть.
Йоль опустила голову, стиснувши ремінці своєї сумки.
- Чому ти не зателефонував, коли тобі почали погрожувати і вимагати гроші?
Хацу усміхнувся, почувши питання, і кинув погляд на вікно, біля якого стояв Хі Йон, склавши руки на грудях.
- Як я одразу не здогадався?
- Просто скажи їй правду. — Заговорив Йон. - Тобі потрібна її допомога.
- Про що ти не здогадався одразу? — Мовила Йоль, підвівши погляд на брата.
- Не важливо. Кому я мав телефонувати?
- Боже…Хацу, ти міг подзвонити мені або Чону.
- Для чого мені телефонувати людям, котрі втекли за першої ж нагоди?
- Ми просто..просто хотіли жити за межами того пекла.
- Я теж, Йоль, я теж хотів жити звичайним життям.
- Тобі ж вдалося це зробити, хіба ні? Вони померли, залишився тільки клятий борг, який можна сплатити і все буде гаразд. Ми сім’я, Хацу, чому б нам не наздогнати втрачене?
- Вдалося? Ти знаєш, якою ціною мені вдалося покинути те місце і опинитися тут? Той вилупок бив мене кожного дня, а потім побив до втрати свідомості, на моє день народження, Йоль. Я потрапив до лікарні і ледь не помер. Далі мене відправили до центру соціального забезпечення. Думаєш там мені відкрився рай? Авжеж. Ти навіть гадки не маєш, скільки мені дісталося від старших хлопців і скільки часу я проводив у медпункті. А знаєш, що було потім? Я кілька разів намагався вкоротити собі віку, і чорт забирай, у мене не вийшло, бо завжди хтось рятував. Далі я покинув той центр, почав працювати на кількох роботах, аби нарешті відкласти трохи грошей на перший курс коледжу. Гадаєш легко знайти найпростіший підробіток, будучи вихованцем соц центру? Ні, аж ніяк. Тебе цураються, ніби прокаженого. Хто знає, що спаде на думку такій дитині, а? Раптом маніяк якийсь, чи наркоман? Я важко працював аби почати життя спочатку. От тільки ніби то й почало виходити, мені вдалося вступити, підробітки вже стали кращими, ніж було раніше, знайшов квартиру, з якої не виженуть посеред ночі, але ні, цього мені, виявляється, теж забагато і я не заслуговую подібного. Як інакше пояснити появу дружка батьків, який вимагає з мене свої сто мільйонів вон? —Хацу припинив говорити, глянувши на мокре від сліз обличчя сестри. - Не смій називати себе і Чона моєю сім’єю і казати, що ми маємо наздогнати втрачене. Нам нема чого наздоганяти. Ви зробили свій вибір вже давно, тому припини плакати і робити вигляд, що тобі шкода.
- Хацу..ми правда не знали, що це все відбулося з тобою…мені шкода.
- Звідки вам було знати, якщо ви завжди бачили тільки себе? То чому тепер ти змінилася і вирішила допомогти?
- Я виросла і багато чого усвідомила, почала дивитися на велику кількість речей..по іншому. Я хочу допомогти, аби ти не постраждав від руки того чоловіка.
- Не хвилюйся, якщо він мене вб’є — цент соціального забезпечення оплатить мої поминки, тобі не доведеться витрачати свої гроші і час.
- Хацу, справа не в грошах і не в..я просто хочу допомогти своєму братові. Я хочу повернути собі молодшого брата.
- Твій брат зараз живе на Чеджу, а іншого в тебе не має.
- Не кажи так, будь ласка. Я люблю тебе, і не було жодного дня, аби я не думала про тебе.
- Залиш свої казочки для сина, а я вже виріс.
- То ти знаєш, що я маю сина..
- Я знаю все, як про тебе, так і про Чона. Гадаю тепер видно, хто про кого увесь час думав і хотів мати сім’ю.
- Пробач, будь ласка, мені дійсно шкода.
- Я не вірю жодному сказаному тобою слову. Десять хвилин минуло, Рі Йоль, тобі пора йти.
- Не вчиняй так зі мною, будь ласка. Я дійсно хочу помиритися і загладити свою провину..я ж твоя сестра.
- У мене немає сестри, і брата теж немає. Двері он там, Рі Йоль.
Хацу вказав на прохід до вхідних дверей, змусивши Йоль заплакати ще дужче.
- У тебе є мій номер, я певна. Буду рада твоєму дзвінку чи повідомленню.
Жінка витерла обличчя і пішла на вихід. Хацу простояв непорушно до моменту, поки двері не зачинилися, а потім видихнув і обернувся до Хі Йона, який продовжував стояти біля вікна.
- Навіщо? — Хацу підійшов до Йона.
- Бо я не хочу бачити твою смерть через ті гроші.
- Яка тобі взагалі різниця? Може я хочу нарешті померти, не думав про це?
- Після смерті не завжди приходить полегшення.
- Гірше ніж зараз вже не буде.
- Ні, Хацу, завжди є куди гірше.
- Гіршим розвитком подій було побачити тут Рі Йоль і почути її вибачення. Думаєш, вона дійсно щиро шкодує про те, що тоді покинула мене?
- Вона виросла, як і сказала, а з роками ти все більше і більше задумуєшся над тим, що накоїв раніше.
- Ти скоїв помилку, коли зв’язався з нею.
- Принаймні я намагаюся врятувати тобі життя. Можеш злитися і кричати, але я стукатиму у всі двері, якщо врешті-решт це забере від тебе половину всіх проблем і негараздів.
- Не думав, що саме через такі свої бажання ти і опинився замкнутим у цих стінах?
- Навіть якщо так, то шкодувати я не буду і змінюватися теж. — Йон зробив ще один крок до Хацу, дивлячись у вічі. - Я знаю, що зараз тобою керують емоції, ти розгніваний, тому нам краще поговорити пізніше, бо я не хочу, аби потім ти відчував провину за все, що збираєшся мені сказати.
- Я..
- Знаю, не хочеш мене бачити. Я якраз збирався піти.
- Куди?
- Знайду собі якесь заняття, тебе турбувати не буду, та коли захочеш поговорити — просто поклич.
Йон усміхнувся і зник з поля зору Хацу. Шатен закрив обличчя руками і сів в крісло, залишаючись сидіти в цілковитій тиші до опівночі. Коли рівень гніву трохи спав хлопець прийняв ванну і після ліг на ліжко. Світло він не вмикав, тому квартира тихо тонула в цілковитій темряві. Спочатку Хацу нічого не бачив, а тиша була такою гучною, що починала тиснути на голову. Та потім очі звикли до відсутності світла і йому вдалося розгледіти краї лампи, а тишу перебив звук вхідного повідомлення. Хацу глянув на екран, мружачись.
» - Я отримав свої гроші. Бувай здоров, малий.»
- Треба ж.
Всередині блукала та сама порожнеча, беручи в свої володіння все. Повільно. Крок за кроком. Світла майже не лишалося. Здавалося, що ніч в ньому не зміниться на ранок. Цього разу Хацу вперше відчув паніку. Він не боявся ще раз постраждати від руки батька, якби той був живий, чи вкотре отримати від задир з центру, або може хлопців, які нагадували про борг, котрий тепер вже був сплачений. Він боявся втонути у тій пітьмі, що надто швидко брала його тіло і душу під свій контроль. Боявся, що лишиться без свого світла і повернеться у ті закутки, котрі лякали найбільше.
- Йоне!
Хацу крикнув. Відчайдушно і налякано, як дитина, яка відпустила мамину руку посеред людного місця і залишилася сама в натовпі незнайомців, зосереджених на своїх життях.
- Я поруч.
Хі Йон стояв біля дверей. З’явився так само швидко, як до того зник у вітальні.
- Можеш..лягти поруч?
- Авжеж.
Чоловік спершу ліг на спину, а через кілька хвилин повернувся на бік, дивлячись на обличчя Хацу, яке за майже відсутнього освітлення здавалося порцеляновим.
- Твоє серце вперше б’ється так сильно. Що тебе налякало?
- Темрява. — Шатен поклав руки під подушку. - Я усвідомив, що можу втратити своє світло і назавжди лишитися у темряві.
- Чому твоє світло має гаснути?
- Бо я погано з ним обходжусь. Він хоче для мене якнайкраще, а я віддаюсь злості та ображаю його. Знаєш, моє світло особливе. Не гасне, коли починається буря, а навпаки починає світити ще яскравіше. Я б хотів хоч трохи бути схожим на нього, і не думати, що смерть єдиний вихід, за яким обов’язково буде полегшення. Я б хотів так само вірити, що світ не сповнений самими лише поганими людьми, яких я зустрічав, а є й хороші, як він. Та тільки вірити у це було б замало. Аби змінити щось — варто почати з самого себе.
- Думаєш, що твоє світло може піти?
- Так. Моє світло заслуговує на спокій. Знаєш, чим він ще особливий?
- Чим?
- Він з’явився недавно, але за час, поки ми були разом, я отримав більше, ніж за все життя. Він якось сказав, що всі мої почуття та емоції важливі, і що плакати цілком нормально. Це могло лишитися просто словами, але він не збрехав. Не насміхався, коли я плакав. А ще лікував. Це було вперше і я навіть зрадів, що мені розбили скроню.
- Ти такий дурень. — Йон посміхнувся.
- Він часто каже мені такі слова. — Хацу всміхнувся. - І ще каже, що в перегляді фільму з DVD є особлива магія. Він правий, ті фільми особливі. Проте ніщо і ніхто не зможе стати особливішим за нього самого. Мені подобаються його обійми. Вони холодні і могло б здатися, що від них буде тільки гірше, але ні. Я б хотів провести в його обіймах все життя.
- Він каже ці слова, бо зазвичай після них ти посміхаєшся. Магія далеко не в фільмі, а в тому, з ким ти його дивишся. Я не можу обіцяти тобі все життя в обіймах, але ця ніч такою точно може стати.
Хацу підсунувся ближче, обійнявши Йона.
- Пробач. Я не мав поводити себе таким чином.
- Ну, ти чого?
Йон обійняв Хацу у відповідь, поклавши ліву руку на маківку хлопця.
- Ти хотів допомогти, а я настільки засліплений образою на Йоль та Чона, що врешті-решт зірвався на тобі.
- Я не ображаюсь, бо знаю, що ти не хотів мене зачепити. Ти надто добрий для того, аби когось образити, просто з тобою трапилося надто багато поганих речей і ти зустрів забагато поганих людей. Хацу, ти сильніший за свій гнів і небажання жити, я точно знаю, інакше нічого б не казав. Просто дозволь собі нарешті бути собою, бо в протилежному випадку життя так і лишиться тобі пеклом, і темрява поглине тебе повністю, без можливості випливти з дна.
- Допоможи мені, будь ласка. Я знаю, що не впораюсь з цим сам.
- Авжеж, я поруч.
Десь далеко в небесах є місце, якого з землі не видно. Туди можна потрапити тільки після того, як життєвий шлях підходить до свого завершення. Та хіба після цього завершення приходить і кінець всього іншого?
В залі Трійці, не дивлячись на пізню годину, продовжувалась робота.
- Що скажете? — Ноель звернувся до Джуна і Аспіда.
- Їм потрібен ще, щонайменше, місяць. Ми зробили все, що від нас залежало, а далі все в руках цих душ. — Мовив Аспід.
- Я згоден з Аспідом. Вранці передам його під опіку Нірагі, а коли прийде час — він приведе душу до нас.