(2)

- Що будеш робити далі?

 - Що ти маєш на увазі? — Хі Йон сидів за столом навпроти Рі Хацу, з цікавістю спостерігаючи за кожним його рухом.

 - Як збираєшся покинути цей світ?

 - Я не знаю. Можливо, я мав ще щось зробити, але не встиг, тому досі тут, аби врешті-решт завершити так зване призначення.

 - Є здогадки, в чому воно полягає?

 - Ні, жодних. Часу в мене багато, гадаю, тому відповідь знайдеться. Розповіси щось про себе?

 - У мене нудне життя, такими пригодами, як в тебе, не зможу похвалитися. 

 - Я довго сиджу в тиші і один на один зі своїми думками, тому залюбки послухаю будь-що. 

 - Хоча знаєш, таки є що розповісти. Вже давно хотів з кимось поговорити, здається все життя. Коли ти з’явився вперше і я зрозумів, що ти точно не людина, то сподівався, що вб’єш мене і все нарешті закінчиться. 

 - Чому ти хочеш все закінчити?

 - Бо я втомився. — Хацу водив виделкою по тарілці, перебираючи приготований обід. - Знаєш, важкувато бути винним в тому, до чого ти не маєш відношення, не міг мати, навіть якби хотів. Я третя дитина в сім’ї. Рі Йоль вийшла заміж у сімнадцять і з великим задоволенням втекла з дому до свого чоловіка, більше жодного разу не повернувшись і не подзвонивши. Рі Чон поїхав на Чеджу, як тільки отримав паспорт і заробив трохи грошей, а я залишився сам. Вони кинули мене в тому домі самого, наостанок сказавши «хей, Хацу, нам шкода, але ти впораєшся.» Батьки пиячили, дуже сильно. Тоді мені було тринадцять. Вдома завжди було повно алкоголіків — їхніх дружків. Я не міг нормально вчитися, не було нормальної їжі, одягу, проте завжди були побої і звинувачення, що їхні життя зруйновані через мене, адже третя дитина це зайвий тягар, зайві грошові витрати і все решта. На моє шістнадцяте день народження батько побив мене до втрати свідомості. Здається тоді мама злякалася і подзвонила в швидку. А далі я не знаю, що з ними трапилося, бо додому не повернувся. Я був розчарований, що отямився в тій лікарні. Знав, що далі легше не буде, а той інтерн поклав крапельницю і стояв наді мною, повторював, що я маю жити і що не всі такі погані..

 - Як люди, котрі зробили тобі боляче. 

Рі Хацу відклав виделку і підвів погляд на Йона.

 - То був ти? Чорт, як я одразу не впізнав твоє обличчя.

 - Так, ти став моїм останнім пацієнтом. Тепер я розумію, чому твоє обличчя здалося мені таким знайомим і з’явилися всі ті відчуття. Та вже якщо серйозно — мені шкода, що тобі довелося перейти все це самотужки. 

 - Останнім? Тобто, ти помер на моє день народження?

 - Здається так. По роботі я повернувся додому і до приходу Сін До думав, чому цей юний хлопчина так образився, що його було врятовано. До висновку не дійшов, але тепер все стало зрозумілим. 

 - А мені було цікаво, чому ти більше не з’являвся. Потім сказали, що молодий інтерн помер, але я не думав, що це ти. 

 - Життя звело нас разом знову, щоправда в іншому вигляді.

 - Так, та й часу пройшло чимало.

 - Еге ж, ти мало схожий на того шістнадцятирічного хлопчика. 

 - А ти нітрохи не змінився. Як же тупо це прозвучало.

 - Зате правдиво. Як твоє життя зараз? Стало краще, ніж було шість років тому?

 - Вибач. Життя..нормально ніби. Батьки померли, але залишили мені в спадок багацько боргів. Вчусь, працюю на двох роботах, аби вистачало на квартиру, сплату боргів і трохи на їжу залишалося. Здається краще, ніж було, принаймні зараз ніхто не дорікає, але жодного задоволення немає. Живу так, ніби робот, за певною програмою. Тут можна сказати, що все в моїх руках і я можу це змінити, та думаючи над подібними питаннями я не знаходжу в собі сил, як і бажання, для нового старту і змін.

 - Дядько багато хоче за квартиру? Хацу, а може варто спробувати віднайти сили для того нового старту?

 - Ні, сума цілком адекватна. Для чого? Я не надто сильно випромінюю подібного бажання. 

 - Я б хотів якось тобі допомогти. 

 - Можеш забрати мене до себе? Тоді не доведеться працювати і все витягувати, змінювати, та просто жити, куди вже все решту.

Рі Хацу посміхнувся і встав з-за столу, забираючи посуд. 

 - Думаєш, що смерть єдиний вихід?

 - Не думаю, просто хочу в це вірити.

Хі Йон піднявся й підійшов до хлопця, зупинившись за крок до його спини. 

 - Світ не сповнений самими лиш поганими людьми, добрі теж є. Так само життя не складається тільки з поганих днів, сонце теж виходить і продовжує світити. 

 - Авжеж. — Шатен обернувся, піднявши погляд на брюнета. - Добрі люди мертві, як ти, або перейшли на інший бік та більше не граються в Робін Гуда. Гадаю, що в мене алергія на сонце. 

 - Подобається страждати?

 - Я народився в такому середовищі, в такому ж середовищі прожив до двадцяти двох років. Я просто не знаю, як це – бути щасливим і мати причини для посмішки. 

 - Ми можемо їх пошукати.

 - Як?

 - Поки не знаю, але щось вигадаю.

 - Тобі не набридло?

 - Що?

 - Бути таким добрим після всього, що з тобою сталося? А я впевнений, що з тобою відбулося чимало, не враховуючи вибрик Сін До. 

 - Я не можу повертати час назад і змінювати події минулого, та навіть якби міг, то не робив би цього. 

 - Так, авжеж. Нехай комусь дістанеться все — дім, дружина, робота, щастя, кохання, гроші, а комусь пляшка отруєного пива і потім ув’язнення в чотирьох стінах.

Рі Хацу опустив погляд і пішов до дивану, забрав ноутбук й покинув вітальню, зачинивши за собою двері до спальні.

 - Я доведу тобі, що в житті може бути щось хороше, навіть якщо здається, що світ давно потонув у корисливості та несправедливості. 

Хі Йон повернувся у вітальню, тихо відкриваючи шухляди дерев’яного комоду.

Працюючи над черговим проєктом, який всі студенти мали здати вже цього тижня, Хацу задрімав. Прокинувся хлопець близько третьої години від телефонного дзвінка.

 - Так, з ким я розмовляю?

 - Невже не записав мій номер?

 - Не звернув уваги на екран. В чому річ? — Хацу впізнав голос співрозмовника. Телефонував йому колишній знайомий батька, певна річ, аби знову вимагати свої гроші. 

 - Тобі слід бути уважнішим, мало хто телефонувати може, але й загалом бути обережнішим не завадить.

 - Знову погрожуєш?

 - Ні, поки що. Любчику, в тебе тиждень, аби повернути моє бабло, інакше тоді погрози будуть реальними. 

 - Я не зможу знайти таку суму за тиждень.

 - Це мої проблеми?

 - Не мої теж. Я не взяв в тебе жодної копійчини. 

 - Ти хоробрішим став?

 - Досить мені телефонувати. Дай вже нарешті спокій. 

 - Можеш забути про спокій. Мої хлопці знайдуть твою адресу. 

 - На здоров’я, тільки скажи, аби добре цілилися. 

Хацу скинув дзвінок, а потім вимкнув телефон, відкинувши на ліжко. Кілька хвилин просидів з закритими очима, а після вийшов у вітальню. 

 - Сподіваюсь я не був надто галасним і не відволік тебе від справ. 

 - Чим ти займався?

Шатен глянув на купу коробочок від DVD дисків і Хі Йона, сидячого на підлозі.

 - Знайшов фільми.

 - Зараз люди дивляться фільми в інтернеті через телефон чи ноут. 

 - У перегляді фільму через диск є своя атмосфера, тобі варто спробувати. Маю цікаві варіанти, любив переглядати їх час від часу. Подивимося разом ввечері, якщо у тебе немає планів та інших занять?

 - Планів та занять нема. Тільки обери найцікавіший фільм. Переглянемо, коли я повернусь. 

 - Дякую. Зараз на роботу?

 - Так, повернусь о дев’ятій.

 - Чекатиму, і щасти.

 - Завжди будеш так проводжати мене і зустрічати якось схоже?

 - Авжеж..тобто, якщо ти хочеш. 

Хацу усміхнувся і кивнув, після чого пішов на вихід. За час відсутності хлопця Йон перебрав свою колекцію дисків і обрав кінокомедію. Він любив детективи та фільми жахів, але вирішив одразу, що фільм для спільного перегляду на сьогоднішній вечір має бути легким, веселим, без додаткових та зайвих навантажень, бо жахіть вистачало їм обом, а «Тупий і ще тупіший» з Джимом Керрі був ідеальним варіантом. 

Ввечері звук відмикання дверей привернув увагу Хі Йона. Він став поруч з стіною, яка з’єднувала коридор та вітальню. Руки, ніби приклеєні, опускалися вздовж тіла, а рукави чорного светра тепер ховали пальці повністю. Хацу зайшов до квартири, повільно зачинив двері і почав знімати свої кеди, увесь час тримаючи голову опущеною. 

 - З поверненням. Я чекав на тебе. — Заговорив Йон. 

 - Здрастуй. 

 - Як все пройшло? Не сильно завантажили роботою? Зазвичай в тутешніх магазинчиках багато клієнтів о тій порі, коли ти вийшов працювати…тобто так було тоді, коли я жив. 

 - Нормально, здається так само, як буває завжди. А клієнтів правда багато. 

Хацу нарешті підняв погляд на Йона, змусивши того зробити кілька різких кроків собі на зустріч. 

 - Чорт, що з твоїм обличчям? 

Холодна рука відсунула пасма волосся від скроні, з якої лилась кров, зафарбовуючи ліву частину обличчя Хацу.

 - Я впав.

 - На кого? 

 - З чого ти вирішив, що обов’язково на когось?

 - Я чув твою телефонну розмову. Не подумай, я не підслуховував. 

 - Не звертай уваги, нічого серйозного. Він просто..привітався і вирішив показати всю серйозність своїх слів. 

 - Дурень ти, Хацу. Ходімо лікувати «привіт».

 - Там нічого серйозного. Зараз вмиюсь і буде..

 - Я лікар, хоч і мертвий, та мені всеодно краще видно. Якщо сам не підеш — потягну за руку. 

 - Глянь, ще й наполегливий.

 - Так. Жарти жартами, але у тебе може бути струс мозку. Будь-який удар по голові — серйозна справа. 

 - Якщо я погоджусь і ти все підлатаєш, то стане спокійніше і нотацій не буде?

 - Ще б пак. Обіцяю. — Потягнув мізинець. - Давай.

 - Ти серйозно?

 - Ну ж бо. 

 - Добре, добре. 

Хацу сплів мізинці, викликавши в Хі Йона розслаблену посмішку. 

 - Чудово. Аптечка, здається, була на кухні. 

 - Так, вона там точно є, я бачив вдень. 

 - Чого ми чекаємо? Вперед. 

Йон повернувся на своє попереднє місце, чекаючи, коли Хацу піде вперед. 

 - А сусідня бабця тебе так хвалила. 

 - Пані Юн хороша жінка, не чіпай її. 

 - Мені теж такою здалася. — Сів на стілець. 

 - Скільки ти йому винен? 

Йон взяв з аптечки антисептик, ватні диски та пластирі, повернувшись до Хацу.

 - Я йому нічого не винен.

 - Ти знаєш, що я мав на увазі під тим запитанням. 

 - Знаю. Батьки винні йому сто мільйонів вон. До брата і сестри він схоже не додзвонився, тому під тероризацію потрапив я.

 - Багато. — Кілька крапель антисептика потрапили на ватний диск, а потім Йон взявся витирати кров з обличчя хлопця. - Я точно знаю, що таких грошей в тебе немає. Пробував телефонувати до брата або сестри? 

 - Ти прямо пан очевидність. Ні, я навіть не збираюся нагадувати їм про своє існування.

 - Давай спробуємо їх знайти. 

 - Навіщо? Думаєш, Йоль або Чон захочуть бодай чути про це? Скажу тобі більше, вони одразу кинуть слухавку коли взнають, хто телефонує. 

 - В першу чергу вони твої рідні. 

 - Рідні не кидають напризволяще, турбуючись лиш про власний зад. 

 - У тебе є інший варіант? Той чоловік не жартує, коли говорить, що виб’є з тебе свої гроші. 

Хацу скривився, коли холодні пальці, тримаючи вату, торкнулися рани. 

 - Він виб’є з мене максимум п’ятнадцять тисяч вон. Це все, що я зараз маю. 

 - А якщо вб’є?

 - Тоді мені не доведеться думати про це. 

 - Придурок.

 - Агов! Боляче взагалі-то. 

 - Це ще квіточки. Думаєш той чолов’яга вб’є тебе швидко і безболісно? 

 - Ти ж не він. — Усміхнувся, розплющивши очі. 

 - Тобі правда смішно?

 - Ні. — Хацу засміявся, прикривши рот долонею. - Я зараз зайдусь слізьми. 

 - Хей, Хацу, ми щось придумаємо з цим боргом, обіцяю. 

 - Я не..не через це. 

 - Ще щось сталося? 

Йон відклав використані ватні диски і приклеїв пластир. 

 - Так. Мене вперше лікують вдома, а не калічать.

Шатен перемістив долоню на очі, трохи опустивши спину.

 - Боже..Хацу, я вже злякався. 

Брюнет потер потилицю, кілька секунд розгублено дивлячись на хлопця перед собою. Потім поклав руку на плече Хацу, а ще мить опісля легко обійняв, тримаючи ліву руку на маківці свого сусіда. 

 - Ми точно щось придумаємо і знайдемо спосіб вирішити цю ситуацію, а після цього більше ніхто не робитиме тобі боляче. 

 - Чому ти говориш це так впевнено? 

Хацу майже одразу обійняв Йона у відповідь, здригнувшись від холоду його тіла і мурах, котрі вкрили тіло від цих дотиків. 

 - Завжди треба вірити у кращий розвиток подій, а ще важливіше бути впевненим в тому, що кажеш, бо інакше отримати бажане буде дуже й дуже важко. Треба повірити в себе, Хацу, це не менш важливо. 

 - Невиправний оптиміст?

 - Можеш називати це так, як тобі більше подобається. 

 - Я такий придурок. Взяв і розревівся тут, чорт забирай. 

 - Плакати нормально. Кожне твоє почуття та всі емоції важливі. — Брюнет відсторонився, глянув на обличчя Хацу й витер сльозу з його щоки, ледь-ледь усміхнувшись. - Я обрав фільм, але ми можемо подивитися його іншим разом, бо вечір у тебе вийшов насиченим і досить бойовим.

 - Давай подивимося сьогодні. Треба відволіктися. Спільний перегляд фільму зійде за подяку?

 - За що збираєшся дякувати?

 - За розмову, і звісно ж медичну допомогу. 

 - Точно зійде. Бери собі щось перекусити і вмощуйся зручніше на дивані, а я приберу нашу міні-маніпуляційну і прийду. 

 - Так точно, пане лікарю. 

Хацу підійшов до раковини й вимив руки і обличчя, після чого взяв з полиці пачку печива, переклавши його в миску.

 - О котрій тобі рано вставати?

 - О сьомій, а що?

 - Хочу розрахувати, чи ти встигнеш відпочити.

 - Встигну, встигну, якщо поквапишся і нарешті увімкнеш фільм. 

 - Сідай, зараз увімкну. 

Рі Хацу сів на диван, поклавши подушку на свої коліна, а іншу під поперек. Хі Йон натиснув кілька кнопок і взявши пульт пішов до дивану, сівши в позу лотоса. 

 - Тобі ще щось болить?

 - Ні, мамцю, можеш спокійно дивитися фільм зі своєю магічною атмосферою DVD і не хвилюватися. Печивко?

 - Яке полегшення, синку. — Йон посміхнувся і помахав головою. - Дякую, але не треба. 

 - Мені більше залишиться. 

 - На здоров’я. 

Якщо б Йона спитали, що було в фільмі – він би переказав сюжет по пам’яті, пропускаючи велику кількість моментів. Важливим цього вечора для чоловіка був не фільм, а новий господар його квартири. Хацу їв печиво і перших десять хвилин фільму байдуже дивився в екран, та потім почав посміхатися, коментувати певні моменти і звертатися до Йона з питаннями, стосовно картини на екрані. По завершенню фільму Рі Хацу потягнувся і позіхнув.

 - Ти був правий. Перегляд в такий спосіб правда має особливу атмосферу. Обов’язково треба повторити, а зараз все, я пішов спати. Ця магічна атмосфера, схоже, ще й з елементами снодійного. 

 - Я радий, що тобі сподобалося. Можемо дивитися фільми щовечора, якщо у тебе буде на це час. Авжеж, відпочивай. 

 - Залюбки, час знайдеться. — Хацу піднявся. - Закину тарілку на кухню і одразу в ліжечко.

 - Можеш тут залишити, я віднесу. 

 - Ви дуже до мене добрі, пане Хі Йон. 

 - Так, так. Не забудь вранці обробити рану і змінити пластир. 

 - Я б з великим задоволенням залишив цю роботу для твоїх професійних рук. 

Брюнет протягнув Йону руку, даючи «п’ять».

 - Напів професійних.

Йон дав «п’ять».

 - Всеодно в тебе вийде краще, ніж я зроблю. Добраніч, Йоне. 

 - Добраніч, Хацу. 

Хі Йон глянув, як двері спальні зачинилися, а потім вимкнув телевізор і пішов на кухню, повертаючи тарілку на її місце. На столі лежав телефон Хацу, що й було потрібне чоловікові. Брюнет ввів пароль, який запам’ятав ще з вчорашнього вечора. Переглянув контакти й виписав на листок два номери, підписані в телефоні Хацу іменами Рі Йоль, Рі Чон.