Відьмак. Сидимо ми з тобою, у в'язниці одній (Любисток x Читач)

Вогкість в’язниці огорнула Т\І та Любистка, що сидять на холодних кам’яних плитах. Єдиним джерелом світла був мерехтливий смолоскип, що висів на стіні, що відкидав довгі тіні, що танцюють у темряві. Любисток, завжди сповнений веселощів, не зміг утриматися від бажання порушити важке мовчання. Він почав насвистувати грайливу мелодію, мелодія луною розносилася по кам’яних стінах.

Ви кинули на нього небезпечний погляд, звузивши очі.

— Чи можеш ти бути ще нестерпнішим? — Пробурмотали Ви собі під ніс.

Любисток продовжував свистіти, мабуть, не звертаючи уваги на Ваше роздратування. Він глянув на Вас пустотливим блиском в очах, його губи зігнулися в глузливій усмішці.

— Що привело тебе в такий поганий настрій, моя люба Т\І? — спитав Любисток, його голос був сповнений вдаваної невинності.

— Чому щоразу, коли у тебе виникають проблеми, я опиняюся прямо в їхньому центрі? — Ви огризнулися, Ваше розчарування було очевидним.

Любисток відкинувся назад, на його обличчі з’явилася хитра усмішка.

— Ах, біда завжди може мене знайти, а ти просто опиняєшся поряд.

Ви насупилися, Ваше роздратування зростало.

— Я на це не підписувалася.

Любисток посміхнувся, здавалося б, незворушно.

— Ну гаразд, Т\І. Де твоє прагнення пригод?

— Пригода? — Ви посміхнулася. — Більше схоже на нескінченну низку катастроф.

Посмішка Любистка стала ширшою, і він нахилився, дивлячись Вам у вічі.

— Знаєш, Т\І, я думаю, ти сердишся тільки тому, що закохалася в мене.

Ваші очі розширилися, і Ви пробурмотіли:

— Закохана в тебе? Ти, мабуть, збожеволів!

— О, який вираз твого обличчя! Безцінно, моя дорога Т\І

Любисток вибухнув сміхом, його безтурботна поведінка тільки ще більше дратувало Вас. Ви закотили очі, ваше розчарування було очевидним.

— Так, вкуси мене.