Відьмак. Неспокійні коханці (Любисток x Читач)

Огорнуті теплим світлом вогнища, що потріскує, компанія Йеннефер , Любистка, Геральта і юних сестер-принцес Цирі і Т\І зібралася на колодах у темній пустелі.

— Відчуй енергію в собі, Цирі. Направ її навмисно, — порадила Йеннефер , не зводячи очей з юної принцеси.

Цирі зосередилася на магічній енергії, що танцює на кінчиках її пальців. Тим часом з іншого боку вогню Любисток і Ви жваво сперечалися.

— Чому ти завжди наполягаєш на тому, щоб співати про розбите серце і втрачене кохання? — Запитали Ви, Ваші очі блиснули роздратуванням.

Любисток посміхнувся:

— Тому що, моя люба Т\І, це додає драматизму та глибини моїм баладам. Робить речі цікавими.

Геральт було не висловити свого несхвалення.

— Знову це нісенітниця. Невже в тебе немає якоїсь корисної справи, якою можна було б зайнятися? — буркнув він, дивлячись на вогонь.

Не злякавшись, Любисток переключив свою увагу на Вас, тепер тонко фліртуючи з Вами за мерехтливим полум’ям. Геральт несхвально пирхнув.

— Т\І ще занадто молода для твоїх романтичних оповідань, тобі не здається? – зауважив Геральт, відмахуючись від залицянь Любистка.

Йеннефер , закотивши очі на видовище, що триває, втрутилася:

— Чи можемо ми зосередитись на важливіших речах, наприклад, на магічному навчанні Цирі?

Цирі невинно втрутилася:

— Я думаю, вони милі разом.

Йеннефер відповіла:

— Цирі, люба, сконцентруйся на своїй магії. Романтика може почекати.

— Гей, Т\І послухай. Послухай, що я написав для тебе, — сказав Любисток з усмішкою. Він із любов’ю подивився на Вас, на свою нову дівчину. — Послухай мій новий шедевр!

Як завжди, Геральта не вразили романтичні почуття Лютика.

— Ну, знову. Тільки не це, — зітхнув він, захиливши очі. — Ти не маєш якоїсь роботи чи квесту, який треба виконати?

Любиток проігнорував його, натомість повернувшись до Вас і співаючи свою милу пісеньку.

І, як завжди, Ви були в захваті від проникливої ​​лірики Лютика і його любові до Вас. Поки ви слухали, Геральт сидів мовчки, але не зовсім байдуже. Він просто не бачив у всьому цьому сенсу.

Коли Любисток закінчив, Ви аплодували та поцілували його в щоку. Геральт, побачивши Вашу виставку, застогнав. І оскільки він не любить соковиті романи, він підвівся, щоб піти.

Наслідуючи Геральта, Любисток пробурмотів:

— Знову, тільки не це.

Ви, явно вражені його наслідуванням, засміялася.

— Та гаразд, ти просто заздриш, бо не вмієш писати солодкі пісні про кохання, — піддразнює Любисток.

Навіть якщо враження Любистка було точним, Геральта все одно це дратувало. Тому він закотив очі та вирішив піти.

— Я збираюся зайнятися справжньою роботою, — сказав він.

Коли Геральт почав йти, Любисток сказав співучим голосом:

— Ох, хтось заздрить справжньому догляданню?

Це змусило Вас хихікнути, а Любисток ласкаво Вам посміхнувся. Геральт зупинився як укопаний, обернувшись із розчарованим виразом обличчя.

— Заткнися, — промимрив він.

— Ой, хтось сварливий, так? — сказав Любисток усе ще своїм співучим голосом.

Любисток продовжував дражнити його а ви засміялися і приєдналися до веселощів. Ви обоє поцілувалися, на превелике роздратування Геральта.