— Люди кажуть «Мова, якою ми говоримо, визначає те, як ми мислимо” — урочисто промовив Драко, записуючи на дошці назву свого предмета. А тоді кинув крейду і, скривившись, розвернувся до студентів. — Якщо ви скажете мені подібну маячню на екзамені, — ви його не складете.
Група маґлівських студентів розчаровано переглянулась між собою. Є повір’я, що якщо викладач на першій парі погрожує нескладеним екзаменом, — нічого хорошого від нього чекати не варто.
Відмінниця із першої парти одразу ж нашкрябала його слова у зошиті і задоволено виділила їх помаранчевим фломастером. Коли вона підняла очі і зустрілася із поглядом Драко, її запал згас, плечі опустилися, і вона засоромлено сховала фломастер назад в пенал.
Драко знову повернувся до дошки, щоб написати на ній своє їм’я гострим каліграфічним почерком.
— Мене звати Драко Мелфой, і цього року я викладатиму у вас “Основи прикладної лінгвістики”.
Двері скрипнули, впускаючи в авдиторію запізнілого студента, але коли Драко розвернувся, то не побачив нікого. Його прижмурений погляд пройшовся по всіх студентах, від чого вони з’їжачувалися і відводили очі, але їхня кількість залишилася незмінною. На дворі був початок осені, і яскраве сонце заливало своїм промінням запилену авдиторію, від чого кожна порошинка над їхніми головами грайливо поблискувала в повітрі. Драко гмикнув і продовжив говорити.
— Боюся вас розчарувати, але тут ми не будемо пліткувати про те, що корейці не відрізняють блакитний від зеленого, а більша половина земної кулі вважає, що шафа це жінка, — авдиторією пронеслися смішки, але швидко замовкли під поглядом Драко. — Цей предмет дасть вам базове розуміння людської мови і її різновиду. І, йдучи за індуктивним методом, почнемо ми із нашої рідної англійської. Практика показує, що на жаль, першокурсники філології в ній повні нездари.
Тож, викликавши достатню кількість незадоволених зітхань і закочених очей, він розпочав лекцію.
Драко якраз збирав всі навчальні матеріали, коли останній студент покинув авдиторію. Застібнувши портфель, він незадоволено озвався.
— Побачив все, що хотів, Поттере? — його слова дзвінко і чітко звучали у порожній авдиторії. Спершу він почув шелест тканини, а коли розвертнувся, то побачив перед собою свого давнього знайомого.
— Пилюка, так? — широко усміхнувся Поттер і кивнув. — Ти уважніший, ніж я сподівався. Не хотів би я бути твоїм студентом.
Драко скосив оком, оцінюючи його, — одягнений у темне маґлівське худі на застібку і протерті джинси. Він не став би схожим на студента-філолога навіть якби хильнув молодильного зілля.
— Чого тобі треба?
Поттер вдав, що не почув.
— Розпитав трохи про тебе в університеті. Усі в захваті. Жінки на кафедрі на пам’ять знають якими мовами ти володієш, в яких країнах побував, і в яких виданнях друкувався. А студенти подейкують, що ти був шпигуном на Сході, — він гмикнув.
Драко закотив очі. Йому було не надто приємно перебувати в компанії аврора. Тим паче, якщо той аврор вважав його шпигуном.
— Ти потеревенити прийшов, чи по ділу?
— По ділу, — кивнув Поттер і випалив. — Аврорату потрібна консультація з лінгвістом щодо однієї справи.
Драко дивився на нього, чекаючи поки той сам засміється зі свого жарту, бо смертежер із філологічною освітою, це напевне остання людина яку потребуватиме аврорат. Але Поттер виглядав на диво серйозним, тож Драко похитав головою.
— Ні.
Гаррі підійняв брови в здивуванні.
— Чому ні? Хіба ти не хочеш?..
— Підлизатися до Міністерства, щоб вони розблокували мій сімейний рахунок в Ґрінґотсі? — Драко криво усміхнувся. — Ні, дякую. Залишаю це задоволення своєму батьку. А зараз вийди, будь ласка, мені потрібно зачинити авдиторію.
Звісно, що замість того, щоб його послухати, Поттер сперся на парту, не збираючись нікуди рушати.
— Значить ти тепер маґлівський вчитель, еге ж? — посміхнувся він.
— Викладач, — процідив Драко крізь зуби. Якби він досі вівся на такі банальні провокації, то його б зжерли ще на першій лекції.
Поттер дивився на нього без тіні усмішки в очах. Драко впізнав цей погляд вишколеного аврора, що пустився слідом за підозрюваним. Його нутро скрутило від злості.
— Мені шкода, Драко, — Поттеру не було шкода. — Але ти досі в чорному списку. Тож це не прохання.
— Та ти мабуть головою вдарився! — вигукнув Мелфой, вдивляючись на розкладені по столі записи і чарографії. — Як, на твою думку, з цього взагалі щось можна зрозуміти?
Гаррі знизив плечима. Уже кілька місяців фейрі — магічний людиноподібний вид, — нападали на магів і маґлів по всьому світу. Вони підривали споруди, ламали техніку і убили щонайменше сотню людей. Єдиним, що могло пролити світло на причини їхньої раптової агресії — це надписи на стінах, які вони залишали після кожного теракту. Проблема була в тому, що знавців, які могли б це перекласти, просто не існувало.
— Але ж це мова, правда? — Гаррі почав з малого. — Фейрівська мова.
— Ні, не правда, — огризнувся Драко. — “Фейрівською мовою” це може зробити лише академічне визнання, а до тих пір це можна називати чим завгодно.
— Ці символи схожі на маленькі малюнки, як в єгипетській, — Гаррі трохи знітився під поглядом Драко, і добавив. — Я бачив по телевізору.
Драко похитав головою.
— Поттере, тобі коли-небудь казали, що ти відмінно вмієш розізлити філолога?
— Невже не можна зрозуміти бодай щось?
Драко зітхнув і взяв в руки одну чарографію.
— Ну, зазвичай послання починаються зі слова “привіт”. Але в нашому випадку це швидше “здохніть”. І, о, глянь як часто воно повторюється.
— Фраза “ви, мудили, ніколи цього не збагнете” там теж є? — розчаровано протягнув Поттер.
— Не думаю, але тут є символ, що підозріло схожий на фалос.
— Де? Хмм, ай справді. Я раніше не помічав. А ти уважний. І що це може означати?
Драко закотив очі.
— Плодовитість, насолоди, професію, вульгарне слово… що завгодно. Самі по собі ці надписи не мають сенсу. А знаєш, що надає їм сенс?
— Що?
— Люди. Мова має сенс лише як засіб комунікації її носіїв. Якби я мав доступ до фейрі…
— Це виключено! — Поттер заперечно похитав головою. — Надто небезпечно. Фейрі агресивні і непередбачувані.
— Без цього, боюсь, я не зможу допомогти.
Драко розвів руками, і Гаррі відчув укол провини. Він справді міг дати лише ці крихти інформації.
— Але ж є безліч мертвих мов, які успішно досліджуються прямо зараз. Без носіїв.
Погляд Драко був достатньо промовистим, але він все ж удостоїв його відповіді.
— “Успішно” вони досліджуються лише тому, що немає нікого, хто б заперечив цей “успіх”. Фраза “йди до сраки” цілком гіпотетично може бути розшифрована майбутніми поколіннями як заклик до залицяння. Лише носій може вказати на помилку.
Гаррі трохи подумав.
— Багато часу з носієм потрібно?
— Від ста годин.
— Дідько, — зітхнув він.
Усі аврори настільки старанно робили вигляд, що не бачать як їхня пара вільно проходить через внутрішні рівні охорони, що водночас у Гаррі тепліло на душі, а Драко починав про щось здогадуватися.
— Хіба я спершу не повинен підписати папери про нерозголошення? — запитав він, коли вони пройшли повз табличку “вхід лише за дозволом”.
— Повірю тобі на слово, — сказав Гаррі і відкрив перед ним двері.
Драко ступив крок всередину кімнати, і одразу ж приголомшливо завмер.
За столом сидів молодий хлопець. Мабуть ледь не вдвічі молодший за самого Драко. Його руки, прив’язані до різних кутів стола, були білі і жилаві, наче виставлені на показ. Сорочки на ньому не було, хоч Драко не назвав би температуру в приміщенні комфортною.
— Ми називаємо його Кажаном, — сказав Гаррі. — Бо.. ну сам бачиш.
З-під гострих сіруватих лопаток виглядали маленькі крильця, наче в кажана. Волосся його темне, розтріпане і неслухняне, було схоже на Гарріне за часів школи. Він підвів на них свої чорні очі, і від його погляду по тілу Драко пробігли моторошні мурашки.
— Привіт, — сказав Драко і вдавано-дружелюбно махнув йому рукою.
Хлопець мовчав.
— Драко, — Драко вказав на свої груди.
У відповідь йому тиша.
— Він німий? — запитав Драко у Поттера.
— Зовсім ні, — Гаррі хитнув головою. — Мабуть він просто не хоче говорити з тобою.
Драко зітхнув і сів за стіл. Він поклав перед собою фото надписів і підсунув одне з них до затриманого.
— Що це? — він постукав пальцем по фото.
Хлопець навіть не опустив голови, щоб глянути. Він продовжував витріщатися на Драко темрявою своїх очей.
Драко гмикнув і перекрив йому вигляд чарографією.
— Ну? Щось скажеш? — він виглянув з-під фото, щоб запитально підняти брови. Але Кажан не вимовив ні слова.
Раптом десь в глибинах коридорів зчинився ґвалт. Драко, зачувши його, оглянувся, а Гаррі, на одну-єдину секунду дозволив собі прикрити очі в безмежному роздратуванні. Він знав, що так буде, але гадав, що матиме більше часу.
— Негайно відчиніть двері, — почулося десь за стінами.
Саме в цей момент магічні мотузки на руках Кажана зашипіли, і він перекинувся через стіл, щоб накинутися на Драко. Той навіть не встиг зреагувати коли довгі сіруваті пальці стиснулися на його шиї, а могутнє фейрівське тіло нависло зверху, втискаючи його в підлогу.
Перед очима Драко не пронеслося все його життя, як можна було очікувати, а натомість вибухнув білий спалах, що запустив Гаррі, і відкинув від нього Кажана. Фейрі відлетів до стіни, і білі феєрверки продовжили іскритися та вибухати поруч із ним, заставляючи його зіщулитися і прикрити голову руками.
Драко відкашлювався і жадібно ковтав повітря. Він відчув як хтось розстібнув ґудзики на його сорочці. Перед очима мерехтіли зірки, і здавалося що в кімнаті неймовірно світло, але через кілька секунд його серцебиття втихомирилось і рівень яскравості прийшов до норми.
— Авроре Поттере! Що ви тут влаштували?!
В дверях стояв головний аврор, Дін Томас, і погляд, яким він окинув весь безлад, був пекучішим за кригу.
— Звільнити я тебе, як ти сам розумієш, не можу, — процідив крізь зуби Дін, коли Гаррі піднявся до нього в кабінет із поясненнями. — Але сподіваюся, ти зробиш висновки зі своєї витівки, і підеш сам.
Гаррі багатозначно кивнув і покинув його кабінет.
На виході він встиг спіймати Драко Мелфоя, який все ще тримався за своє горло, поки закінчував підписувати цілий стос паперів про нерозголошення.
— Драко мені так шкода. Цього більше не повториться.
— Звісно, — погодився Драко. — Бо я триматимусь від тебе подалі.
Гаррі перегородив йому дорогу.
— Я більше не зводитиму з тебе очей, сам оновлюватиму мотузки перед кожною вашою зустріччю…
— Поттере! — Драко люто подивився на нього. — Мене ледь не вбили. Я більше не збираюся брати участь у твоїй авантюрі. Тим паче, що ти збрехав, і Міністерству я не потрібен.
— Будь ласка, Драко. Вони планують піти терором на терор. Відловлювати фейрі і спалювати їхні ліси в знак помсти. Я повинен це зупинити.
— Я не працюватиму з тим психом. Якщо Міністерство каже, що фейрі — дикі і небезпечні, то так воно і є.
Драко протиснувся повз нього і попрямував до найближчого каміна. Гаррі кинувся за ним.
— Ми можемо повернутися до чарографій і думкозбродів.
Драко роздратовано посміхнувся і хитнув головою.
— Ніхто тобі не допоможе, Поттере. Ти ідіот, якщо вважаєш, що хтось зможе вивчити цю мову по лайливих надписах на стінах. Якщо не хочеш витратити на це десятиліття, тоді тобі потрібен вчитель — носій мови, який погодиться допомогти. Хтось цивілізований і розумний, з ким можна спокійно поговорити, і хто не намагатиметься вбити тебе в процесі. Удачі в пошуках. І не приходь більше на мої лекції.
Гаррі розчаровано дивився, як він зникав в язиках полум’я.
А через кілька днів на столі Діна Томаса опинилася омріяна заява на звільнення.
Цього разу Гаррі не ховався. Він зайшов в авдиторію у тому ж маґлівському худі і чорних джинсах, і вибачливо кивнув, коли вся група студентів озирнулася на нього із виразом співчуття і жаху. На їхнє велике здивування, професор Мелфой ніяк не прокоментував таке святотацтво, і, після короткої паузи, продовжив лекцію.
Після заняття кілька студентів підійшли до професора зі своїми запитаннями. І як би вони не старалися уважно вслуховуватися у його відповіді, їхній погляд зацікавлено дрейфував до останньої парти де сидів незнайомий чоловік, і терпляче чекав поки вони підуть. Цей факт розпалював у них небачену досі жагу до знань, і породжував нові і нові запитання щодо лекції, на які Мелфой давав розгорнуті і чіткі відповіді.
Врешті, авдиторія спорожніла і вони залишилася одні. Гаррі підійшов до кафедри.
— Якщо ти знову збираєшся… — озвався був Драко.
Але Гаррі його перебив.
— Я звільнився з аврорату.
Драко замовк і здивовано підняв брови.
— О, — лиш вимовив він. Гаррі не думав, що ця новина може його так вразити. Йому стало цікаво про що Драко думав, але той лише хитнув головою, струшуючи зі своєї голови всі запитання, і сказав. — Вітаю. Хоч мені байдуже. Я вже маю йти, тож…
Гаррі знову загородив йому прохід.
— Можу я пригостити тебе кавою? — спитав він. — Мені справді прикро за той випадок. Я хотів би щось зробити для тебе.
Драко нахмурився, і глянув на Гаррі з недовірою, чи той бува не глузує з нього.
— Кава? Ні, дякую.
— Одна чашка ще нікому не завадила, — не здавався Гаррі. — Ми стільки років не бачились, і хто зна коли знову зустрінемось. Всього п’ятнадцять хвилин.
Гаррі використав той тон, що зазвичай подобався людям, і діяв на них безвідмовно. Він почувався повним кретином, коли провертав це перед Драко Мелфоєм.
Але на диво це подіяло.
— Тож, ви таки знайшли нового лінгвіста? — спитав Драко, коли вони зайняли столик у невеликому маґлівському кафе, де були маґлівські телевізори і маґлівська кавомашина. Драко розщепив ґудзик свого маґлівського костюма. Гаррі не переставав дивуватися тому, як все склалося.
— Ні, — відповів він. — Цю ідею відкинули.
— Мені шкода, — сказав Драко, і подякував коли мила маґлівська дівчина поставила перед ним чашку.
— Мені теж, — Гаррі кивнув. Він дивився на букет квітів, що стояв між ним і Драко. Такі були на кожному зі столиків, але їхній здавалося аж сяяв романтикою і інтимними перешіптуваннями. — Але проти Діна не попреш. А він впевнений, що єдиний вихід це кривава відплата.
— Тож ти звільнився? Хіба тобі не подобалась твоя робота?
Гаррі похитав головою.
— Це була хороша робота, — сказав він. — Я був корисним. Чудовий колектив. Я не заслуговував на таких людей. Тож так, вона мені подобалася. А тобі твоя?
З губ Драко зірвався смішок і він похитав головою.
— О, ні. Ні, ні, і ще раз ні. Це нестерпна робота, — він зітхнув і відкинувся на спинку стільця. — Я викладаюсь на повну перед людьми, які самі не знають чого хочуть. Розказати скільки разів до мене приходили батьки двадцятиліток, щоб поскаржитися, що я недооцінив їхню дитину? Декан вирішив, що якимось чином має на мене вплив. А деякі студенти, — це просто маленькі огидні піксі, — прогулюють пари, або приходять на них із блискучими очима, і пишуть про мене хтиві оповідки, — він цокнув язиком і похитав головою. — Жахлива, жахлива робота.
Гаррі усміхнувся.
— Але ти її любиш.
Драко знизив плечима.
— То чим плануєш займатися далі? — спитав він.
Гаррі усміхнувся і недбало мовив.
— Зареєструвався в Міністерстві як консультуючий детектив. Вони мене вже навіть найняли для однієї справи.
— І для якої ж? — спитав Драко. Гаррі поглянув йому просто у вічі, і Драко приголомшено затнувся. Він прикрив рукою рота, роздумуючи над своїм відкриттям. — О, ох… тож тепер ти працюєш на Міністерство, і Томас не має права вставляти палки тобі в колеса. — він посміхнувся так, наче його добряче повеселив той трюк що провернув Гаррі. А тоді здивовано запитав: — Але чого б це їм наймати тебе для цієї справи?
Гаррі знизив плечима.
— Мабуть тому, що людей обурило те, в яких умовах аврорат утримує фейрі. Тепер перед будівлею аврорату постійно мітингує натовп чарівників з вимогою визнати фейрі розумним видом, і надати їм права. Це добряче тисне на Міністерство.
— Дай-но вгадаю, — на чолі у них Ґрейнджер? — кивнув Драко.
Гаррі знову знизив плечима, наче від нього в цьому світі нічого не залежить.
— У будь-якому випадку, Міністерству потрібен незалежний експерт. А аврорату — опозиційна точка зору.
— А ще — лінгвіст, — похмуро здогадався Драко. — Це ж треба, я майже повірив в те, що ти просто хотів випити зі мною кави.
Гаррі похитав головою.
— Цього разу все буде інакше, Драко, — він схилився до нього, і тихо сказав: — Аврорат спіймав ще одну фейрі. Дівчину. Вона неагресивна і дуже налякана. Легко йде на контакт. — Гаррі подивився йому в очі. — Благаю, Драко. Крім тебе ніхто не впорається.
— О, то тепер ти просиш, — буркнув Драко. — Я думав, що в мене немає вибору.
— Це угода. Між тобою і Міністерством. Цього разу я прошу справді від їхнього імені.
Попри всю свою набуту витримку, Драко врешті дозволив цікавості взяти гору. Якби в той момент він міг зрозуміти в наскільки небезпечну ситуацію його приведе прохання Поттера, то тікав би світ за очі. Але людський мозок химерна штука, — він завжди гадає, що вразі чого, зможе зупинитися на півдорозі. І тоді, посеред запаху кави і квітів, коли Драко сперся на спинку крісла, слухаючи розповідь Поттера, старе як світ колесо фатуму, із глузливим скрипом, почало свій наростаючий хід.
Дівчина справді була неагресивною і наляканою. Її великі карі очі із зачудуванням дивилися на Драко, його діловий костюм, і портфель. Таким же поглядом Драко витріщався на роги, що пишною короною розквітли над її головою. На вигляд їй було років п’ятнадцять. Лише з часом Драко дізнався, що справжня цифра втричі більша. Аврори називали її Ланню.
— Привіт, — він помахав рукою.
Лань вибухнула плачем, і почала безперестанку про щось торохкотіти. Вона не замовкала навіть коли Драко намагався її перебити, і просто затоплювала кімнату своїм плачем і довгими скиглиннями, в яких було стільки дзвінких і шиплячих звуків, що скельця на Гарріних окулярах грозилися от-от тріснути.
Драко глибоко вдихнув і поправив комір.
— Що ж, — тяжко мовив він до Гаррі, коли вони обидвоє вийшли з кабінету. — Це краще. Значно краще.
Бринить, співає наша мова. Чарує, тішить і п’янить.
Олександр Олесь
— Після знайомства з Кажаном я перерив усі архіви в пошуках згадок про фейрівську мову. — Драко порпався у своєму портфелі. — І єдине що зміг знайти, — цю книгу. Артур Джей Уайт у вісімнадцятому сторіччі був студентом університету, але закінчити його так і не зміг.
— Чому? — запитав Гаррі і взяв книгу з його рук. На вигляд вона була звичайнісінька, тільки дуже стара.
— Збожеволів, — Драко махнув рукою. — Він зник безвісти на цілий рік, а коли повернувся — стверджував, що його викрали фейрі. Він не зміг надати жодних доказів, а його історії більше скидалися на марення. Згодом він за свої кошти видав словник Фейрівської мови, що і поставило крапку в сумнівах, і його визнали божевільним.
Гаррі прогорнув кілька сторінок і нахмурився. Драко зловив його спантеличений погляд погляд і любʼязно пояснив.
— Так, спершу здається, що це просто нагромадження слів. Він перекладає на фейрівську такі фрази, як “твоя холодна діжка порожня” і “літо зима східного сонця”. Але на наше щастя Артур Вайт став достатньо популярним, щоб його книгу зберегли у архіві.
— На наше щастя? Тобто він таки не божевільний?
Драко усміхнувся.
— Ось. Тут є розділ “образ грози”, — він вказав пальцем на один з рядків. — “Карамере ідаа циса”. Щось подібне сказав мені Кажан, коли душив мене, — він перевів палець на переклад: — «твої промені життя стануть ніччю».
Гаррі присвиснув.
— Вау, звучить дуже схоже на “тобі кінець”. Але більш поетично. Я б таке не придумав.
— Звучить дуже схоже на кальку мови з примітивною граматикою і широкою семантикою слів, — протягнув Драко. — Що є логічно, враховуючи те, що їхнє письмо послуговується символами.
— Тобто, якщо його розшифрувати, то ми зможемо поспілкуватися з фейрі? — уточнив Гаррі.
— Рано радіти. Це буквально найтонший словник на світі. Фраз тут недостатньо для міжвидових воєнних перемовин. Але це принаймні схоже на початок. Але найцікавіше тут, це передмова автора — єдина більш-менш зрозуміла частина книжки.
— І що там?
— Загалом історія його життя з фейрі. Через те, що він чарівник, фейрі не змогли його зачаклувативати, і тримали в клітці допоки він не вивчив їхню мову і не попросив, щоб його випустили.
— І це спрацювало?
Драко кивнув.
— Вайт пише, що фейрі доволі ласі до лестощів, і схильні робити щедрі дарунки тим, хто їм подобається. А ще — це найцікавіше! — Вайт підтверджує тезу про те, що фейрі не можуть брехати.
— О, я чув про це. Невже це правда?
— Навряд чи. Вони надто схожі на людей, — Драко задумливо кивнув. — Але цікаво, що саме породило такі чутки.
Як би дивно це не було, але після того, як Гаррі звільнився, приходити щоранку в Аврорат стало набагато приємніше. Ставлення аврорів до нього не змінилося, і він досі залишався одним із них. Колеги як і раніше приходили просити його поради у своїх справах, чи покликати на святкування.
Дін Томас натомість проходив повз нього мовчки.
Його колишній кабінет все ще залишався вільним, тож саме там він продовжив працювати: перевіряти всі матеріали, писати звіти і приймати активістів. Гаррі уважно слідкував за тим, щоб не зачепити охайно складених в стоси папери, які залишив Драко, щоб бува не накликати на себе його гнів. Якщо він випадково змахував зі стіни малюнок із фейрівським письмом, то дбайливо зачіпляв назад. А якщо знаходив під столом маґлівські ручки, то повертав їх на видне місце, щоб Драко міг легко їх побачити.
Приблизно о другій Гаррі виходив на обід і повертався назад із двома чашками із кав’ярні. На той час Драко, одягнений у маґлівський костюм, у колі свічок із драматично заритими у волосся руками, уже схилявся над паперами у невимовних муках. Гаррі ставив перед ним дешевий помаранчевий стаканчик, і той роздратований погляд, який кидав на нього Драко, викликав у Гаррі усмішку, що не сходила до кінця дня.
На початку зміни Драко був розхристано-нервозний: холерично переривав всі записи, наче шукаючи якийсь зниклий пазл, що з’єднає все це до купи; тоді брався за ручку і одним безкінечно шаленим реченням занотовував все, що спадало йому на думку за час відсутності. Гаррі підсміювався, що Драко нарешті згадав як воно — бути студентом, а Драко чемно запитував, чи не допоміг би він йому із дативним відмінком жіночого роду, а якщо ні, то хай помовчить. Згодом Драко відсував від себе всі папери, наче вони йому вже остогидли, і поправляв свою сорочку, — це був знак, що їм пора до Лані.
Лань була жахливо ласа до коштовностей. Напевно природа нагородила її такими пишними рогами спеціально, щоб туди можна було навішати побільше сережок і ланцюжків. Очі її великі і блискучі, наче пара монет, а сміх дзвінкий, як розсип самоцвітів. Вона голосно сміялась над тим, як Драко повторював за нею її слова, і замість розмов бажала вивести його на танець. Ситуацію міг змінити лише новий браслет, який Драко діставав із кишені. Тоді для Лані раптово ставало набагато легше розуміти його вимову, і вона нарешті відповідала на запитання. Поки вона зацікавлено розглядала блискуче кільце у формі змійки, Драко вивідував у неї все, що йому було потрібно.
Спершу розуміти їх було легко. Драко показував малюнки, корчив гримаси і використовував жести. Це було наче гра в “вгадай що”, і Драко, попри свій діловий костюм і вічно пихатий вираз обличчя, грав у неї бездоганно. Гаррі дивувало і захоплювало те, як людина, котра здавалось складалася із саркастичних ремарок, складнопідрядних речень, і уїдливих коментарів, — таких заплутаних і двозначних, що бувало проходило кілька днів, перш ніж до тебе доходив їхній зміст, — могла так легко і невимушено вести розмову на примітивному рівні.
Якби ж він зі мною був таким зрозумілим , — думав Гаррі, стоячи за його спиною, наче тілоохоронець.
Однак, зовсім скоро їхні розмови стали все менш жестовими і все більш вербальними. Лань говорила, говорила і говорила, і у Гаррі вже дзвеніло у вухах від її голосу, голова гула від чужих слів, і він остаточно вибився із траєкторії розуміння.
Драко натомість все більше прикипав до неї очима. Він жадібно вслуховувався в її мову і кивав коли, здавалося, вона цього очікувала. Часом він смикався, наче хотів підстрибнути і крикнути “ Еврика!” , але натомість щось швидко записував.
Опісля, ввечері, коли аврорат ставав майже безлюдним, вони поверталися в його кабінет і Драко розповідав про свої відкриття. Це була улюблена частина дня Гаррі, наповнена умиротворенням і цікавими історіями.
— Простенька мова. Я б навіть сказав примітивна, — Драко хитав головою, упорядковуючи свої записи. Під кінець дня він ставав іншим: менш колючим, не таким холодним, наче улюблена справа змітала з нього захисні лати. Після розмов з Ланню, він ще деякий час залишався балакучим, і Гаррі безсовісно цим користався.
— Один символ — одне слово. Щоправда значень у нього безліч. Клянуся, щоразу як я чую вже знайоме мені слово, воно набуває нового значення.
— Я такий голодний, — поміж ділом зітхав Гаррі. — Може сходимо в те кафе через дорогу?
— Так, давай, — кивав Драко, глибоко замислений, і продовжував говорити. — Цікавим є те, що окреме слово мають лише видимі предмети і явища. Для абстрактних значень використовують уставлені словосполучення, і тут починається божевілля.
Гаррі усміхався і знімав з вішака свою мантію і його пальто. На дворі ставало прохолодніше.
— То як щодо брехні? — запитував Гаррі в кафе, після того, як вони зробили замовлення. — Фейрі на неї здатні?
Драко, що був притих в новій обстановці, знову загорявся. Його очі мерехтіли цікавим блиском, і слова сипалися з нього, наче золоті монети.
— Це феномен. Бачиш, фейрі не мають слів на позначення абстрактних предметів, але мають безліч відповідників для видимих. Складається враження що вони просто не розуміють речей, яких не можуть побачити… — тоді він нахмурився, і похитав головою. — Ні, не так. Я неправильно пояснюю, — він скривився і роззирнувся, в пошуках якоїсь підказки. — Складно це виразити людською мовою. В неіснуючих речах немає духу слів . Тому фейрі не можуть їх промовити. Розумієш?
Гаррі не розумів. Але Мелфой говорив так натхненно, що він просто кивав, аби це продовжувалося.
— Це не те що вони не можуть брехати, це речі яких не було і не буде не можуть вилити себе через їхні вуста . Гадаю, брехати вони можуть, але не усвідомлюють цього.
Найменше Гаррі подобалося відвідувати Кажана. На відміну від Лані, Кажан був воїном, і це зчитувалося з магії навколо нього, обрисів його плечей, що підіймалися в рвучкому подиху, і з очей — чорних і повних злості. Він ходив оголеним, наче дикий звір, і відверто зневажав усі дарунки якими його намагалися задобрити. Гаррі перевіряв його мотузки, накладав якнайбільше додаткових замовлянь, і здавалося, що цього все ще не достатньо. Якби він міг, то відмовив би Драко від цих зустрічів, але сам розумів що це необхідно. Драко потрібно спілкуватися ще з кимось окрім Лані, а Міністерство хоче знати все, що знає Кажан.
Гаррі насторожувала поведінка Кажана щодо Драко. Вона змінилася. Більше він не кидався на Драко і не погрожував йому поетичними виразами, а навпаки — став на диво стриманим і зацікавленим. Мабуть тому, що Драко був єдиною людиною, котра його розуміла. Хай навіть буквально. Але той погляд, що кидав Кажан на Драко, поки він щось говорив фейрівською — зачудований і улесливий, наче Драко кожним словом робив йому приємно, — збурював в Гаррі тривогу і роздратування.
Драко теж змінився. Став ще більш мовчазним і роздратованим. Його волосся все частіше було розпатланим, а під очима залягли тіні. Міністерство вважало їхні звіти надзвичайно важливими і всяко тиснуло, щоб отримати новий шмат інформації. Часом, коли Гаррі тільки приходив на роботу, той уже сидів за його столом, схиливши на руки свою важку від навчання голову.
— Хіба в тебе сьогодні немає пар? — запитував Гаррі.
Але Драко лише відмахувався і щось нерозбірливо бурчав.
— Ти дурень, якщо довіряєш смертежереві, — щоразу при нагоді казав йому Дін. — Він продасть вас цим падлюкам за найменшу ціну.
Гаррі звісно його не слухав. Він вірив Драко. І в нього були на це всі підстави. Драко вдавалося витягти з Кажана потрібну інформацію, і картина, що мучила його довгий час, нарешті складалася до купи.
Звісно, що винними у всьому були люди. Кажан міг безпереривно проговорювати вголос усі катастрофи, спричинені Міністерством Магії чи Маґлівським Правлінням, що сталися за останні сто років. А фейрі за своєю суттю були ні чим іншим, ніж самим втіленням матінки-природи у її найлютішій іпостасі.
Усе було доволі зрозуміло. Окрім тих слів, що нашіптував Кажан до Драко, коли схилявся до нього над столом і дивився тим самим відвертим поглядом. Щоки Драко забарвлювалися рожевим, і він поправляв комір своєї сорочки, а Гаррі, що стояв зовсям поруч, безсило стискав кулаки.
— Про що ви говорили? — запитував щоразу Гаррі.
— Про росу що висихає під час заграви, — відповів якось Драко.
Гаррі скрипнув зубами. Якщо Драко хотів покпинити, то можна було придумати щось краще, ніж ця абракадабра. Але він вгамував своє роздратування, і нічого не відповів. Мелфой був ні в чому не винен, тим паче в тому, що Дін намагався накрутити Гаррі проти нього.
Драко тим часом зробив запис на пергаменті: “Роса висихає під час заграви”, і, трохи подумавши, дописав збоку: “мабуть тому, що вона не вітається з тінню від вогнища”. Пишаючись своїм відкриттям, він задоволено кивнув.
Гаррі навіть не зауважив коли прийшов Святвечір. Просто одного разу у аврораті з’явилася ялинка, а йому сунули в руки паперовий стаканчик з вогневіскі. По чарорадіо грали різдвяні мелодії, і всі навколо були по-особливому привітними і уважними один до одного.
Він якраз стояв поміж колег, слухаючи чиюсь кумедну розповідь про купівлю подарунків в останній день, коли усвідомив, що Драко більше не з ним.
Ну, звісно, — гірко зітхнув він. Зазвичай вони засиджувалися допізна, але це ж свято, і Драко напевне не хотів би проводити його із аврорами. Мабуть його хтось чекав. Гаррі здавалося, що Драко такий же самотній, як і він, але це не могло бути правдою.
Про всяк випадок він перевірив подвір’я, і головну залу, а тоді неквапливо почовгав до свого кабінету, плануюючи провести там увесь вечір. Мабуть він би кілька разів спустився за випивкою і їжею, але старанно би уникав товариства.
Проте, коли він відкрив двері, його серце радісно смикнулося, а на губах розцвіла усмішка.
У напівтемряві мерехтливих свічок Драко сидів над своїми записами, захмелілий і розпатланий, наче сонна дитина. Він злегка погойдувався, і ледь чутно шепотів, читаючи вголос.
Гаррі зачинив за собою двері, щоб бува не запустити в кімнату різдвяного гамору, і підійшов до нього.
— Гей, Драко, — тихо гукнув він. — Годі вже працювати. Відпочинь трохи.
Драко підняв на нього втомлений погляд, і заговорив. Його голос звучав хрипло і лагідно, але слова, що він промовив були незнайомими.
Гаррі похитав головою. Добряче ж вони випили.
— Ти говориш фейрівською, Драко. Я не розумію.
Драко глянув на нього здивовано. Він хотів був щось відповісти, але замовк, вишукуючи в пам’яті потрібні слова.
— Я сказав… я сказав, що вулик гуде надто голосно, — він скривився, наче звуки гірчили на його язику.
— Що? — перепитав Гаррі, але потім кивнув. — А, так, людей там багацько. Схоже, не ми одні не маємо з ким провести Святвечір.
Драко нічого не відповів, і знову втупився в свій зошит.
— Що читаєш?
Драко похитав головою.
— Я не читаю. Я шукаю слова.
— Слова? Які саме?
— Ті, якими я би міг назвати все це, — Драко показав на кабінет. — Аврорат, Різдво, твої окуляри.
Гаррі здивовано підняв брови.
— Мої.. мої окуляри? Навіщо?
Драко лише роздратовано відмахнувся.
— Я не знаю, Поттере. Так треба. Я дихаю… — він затнувся, — Я відчуваю , що неодмінно маю знайти слова для всього, що має для мене значення. Бо, не можна не дати назву речам, які для тебе важливі. Розумієш, якщо ти їх не називаєш, вони не мають прихистку в твоїй голові. І розсіюються.
Драко роздратовано зітхнув, очевидно незадоволений своїм поясненням. Він знову зарився руками у волосся, смикаючи його, поки не заболить.
— Гей, — Гаррі перехопив його руку і, м’яко вийнявши її з волосся, потягнув на себе. — Візьми. Може так буде легше.
Він зняв свої окуляри і вклав їх у відкриту долоню. Тепер Гаррі не міг добре бачити, — перед очима була яскрава пляма свічки і розмите обличчя Драко, — натомість він міг чути, як збилося чуже дихання, а на руці що завмерла в його руках, шалено запульсувало в зап’ястку.
Він давно не бачив мене без окулярів , — подумав Гаррі. Мабуть ще зі школи.
Одну мить вони так і сиділи один перед одним, вразливі — Гаррі у своїй сліпоті, Драко у щирості серця, — а тоді Драко підняв руку і легенько торкнувся його вилиці подушечками пальців. Теплий дотик пройшовся під оком і піднявся вверх до темного волосся.
Гаррі розцінив це, як дозвіл, і нахилився вперед, щоб поцілувати його.
Драко не протестував. Він не відповідав, але заплющив очі, неначе занурюючись у приємний сон.
— Тобі справді потрібно відпочити, — прошепотів Гаррі у його губи. Губи у відповідь глузливо хмикнули.
— Тут?
Гаррі похитав головою.
— Ми можемо піти звідси. Хочеш?
Драко трохи подумав і кивнув.
Вони почали цілуватися як тільки вийшли з каміну. Гаррі стягнув куртку Драко, Драко наосліп розшнурував його плащ. Холодною рукою він сковзнув за шиворот мантії, погладивши хребці, і Гаррі зітхнув від того як приємно поколювали сироти там, де він торкався.
В іншій руці він все ще тримав свій зошит, і Гаррі, м’яко але наполегливо, забрав його і відклав на кавовий столик. Драко забухтів з протестом.
— Ніякої роботи в моїй спальні, — сказав Гаррі. Під очима в Драко залягли темні впадини, і Гаррі торкнувся їх великим пальцем. — Я накажу дати тобі відпустку.
Драко замотав головою.
— Я ще не замалював… — він роздратовано застогнав, — закрив… за.. — зітхнувши, він згріб комір Гаррі і притягнув його для поцілунку, такого палкого і жадібного, що всі слова втратили свій сенс.
Це жахлива ідея, — думав Гаррі. Вони обидвоє були п’яні і абсолютно самотні у святковий вечір. Секс лише похитнув би їхні і так непевні стосунки. Але Драко міцно вчепився йому в плечі, і його губи спустилися вниз по шиї, тож всі перестороги просто вилетіли з голови.
Гаррі зняв з нього білу сорочку, в якій той зазвичай працював, і жбурнув її за спину. А тоді, повів Драко до ліжка.
Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив.
Сократ
Зранку постіль була холодною. Ні Драко, ні записки. Немов тої ночі і не було. Гаррі сів у ліжку і засмучено потер переднісся. Звісно, що Драко не збирався полегшувати йому життя, але Гаррі не покидало відчуття, що щось тут не так. Неясна тривога підіймалася у грудях і серце стукотіло наче відлічуючи час до кінця.
— З Драко не все гаразд, — прошепотів Гаррі, і лиш тоді коли він вимовив слова, то ясно це усвідомив.
Поспіхом він зібрався і дістався аврорату. Усе в дорозі намагалося йому завадити це зробити: ґудзик на мантії відлетів і закотився під ліжко, горщик із димолітним порошком розбився, а камін, здавалось, ледь не подавився ним і виплюнув його в головний зал міністерства.
Зал, який зазвичай був наповнений людьми, сьогодні стояв порожнім. Вгорі горіло вполовину менше свічок, і нетипово тьмяне освітлення робило Міністерство майже невпізнаваним. Гаррі озирнувся, не вірячи своїм очам. І лише тоді згадав — сьогодні ж Різдво!
Ну звісно, що людей не було, а світло пригасили. Персонал напевне скупчився в чиємусь кабінеті, а сови витали над своїми ласощами.
На вході в його відділ він зустрів свою колегу, що снідала кавою і імбирним печивом. Він чемно відмахнувся від пригощань, і вона похитала головою.
— Ох, ти завжди був таким трудоголіком. Але цей павич тебе обійшов. Він тут ще з самого ранку.
У Гаррі відлягло від серця. Драко впорядку. Мабуть він прокинувся раніше, йому стало незручно, і він вирішив повернутися до роботи. Гаррі хотілося побігти до нього і згребти його в обійми, притиснути до себе так міцно, як минулої ночі і ніколи більше не відпускати. Але Драко напевне злякався б цього, і вирішив, що Гаррі занадто поспішає.
Що ж, якщо він захотів зробити крок назад, то Гаррі не заперечував. Вони дорослі люди, і якщо Драко потрібен час, він отримає його стільки, скільки потрібно.
Йому все ще було потрібно пересвідчитися, що з ним все добре, але зробити це правильно. Гаррі не знайшов нічого краще, ніж повернутися до виходу. За встановленим звичаєм він купив для них дві міцні кави в помаранчевому стаканчику і повернувся назад.
Він якраз йшов через головний хол, ще досі порожній і незвичний, коли це сталося.
БАМ!
Гучний звук вибуху пролунав зовсім близько, і стіни над ним затряслись. Гаррі заточився, і стаканчики випали з його рук. Він зметикував начаклувати захисний щит, коли пролунали наступні вибухи.
БАМ!!! БАМ!!!
Стеля над ним луснула і посипалася до низу важкими брилами. Одна з них звалилась на його щит, заставивши його впасти на коліна, і розкололася навпіл.
За всіма правилами безпеки він мав негайно покинути приміщення, але натомість щодуху погнав до сходів, що вели на другий поверх.
ПРАЦЮЄ КАМІН У 203 КАБІНЕТІ — повз нього пробіг сріблястий кіт транслюючи оголошення. Гаррі проігнорував його і завернув за ріг.
У підлозі зіяла діра, крізь яку було видно перший поверх, засипаний цеглою і меблями. Біля неї лежали двері, вибиті із петель. Гаррі нашвидкоруч трансфігурував їх у довгу драбину і перекинувши через діру, пішов поверху. Конструкція виявилася ненадійною і ламалась під ним, але йому вдалося дістатися того боку.
Двері в його кабінет були відчинені навстіж. Першим кого Гаррі побачив був Кажан. Його бліда жилава спина із чорними крильцями схилялася над Драко, що лежав без тями біля письмового столу. Кажан оглянувся, його чорні очі зблиснули холодним блиском, і він кинувся на нього.
Гаррі випустив промінь прокляття, але Кажан ухилився, і збив його з ніг. Вони покотилися по зруйнованому коридору, гасячи один одного ударами і прокльонами, поки Гаррі не вдалося його відчепити від себе. І поки він не встиг віддихатися, Гаррі копнув його ногою у важкому аврорському черевику, і зіштовхнув у діру в підлозі. Кажан упав вниз із глухим стуком.
Лікар сказав, що Драко має от-от отямитися. Йому пощастило, що рана на його голові була неглибока і не спричинила серйозних уражень мозку.
— Хвала Мерліну, — зітхнув Гаррі, подумки звинувачуючи себе у всьому. Він мав би одразу після пробудження кинутися до Драко, як і підказувало йому чуття, — зізнатися в коханні, закрити собою від удару. Натомість він шмиготів туди-сюди наче невпевнений підліток, яким він був на шостому курсі. Гаррі гадав, що він тоді засвоїв урок, а виходить, що ні.
Вибухів були три, як він і запам’ятав: два із західної сторони, де тримали заручників, один із північної, де був кабінет Гаррі. Троє аврорів госпіталізовано із травмами середньої важкості. Ні Лані, ні Кажана знайти не вдалося. А всі записи зроблені Драко згоріли під час пожежі.
“Це нічого” — думав Гаррі, вислуховуючи звіт Рона. Десь всередині він навіть відчув полегшення від того, що фейрівська мова, яка так захопила свідомість Драко, згоріла дотла. Напевне вигляд він мав не дуже, бо Рон співчутливо поплескав його по плечі, і сказав, що все буде добре.
В цей момент з палати Драко рознісся ґвалт. Гаррі і Рон кинулись всередину, і побачили, що Драко вже прокинувся. Голосно і роздратовано він намагався пояснити цілительці щось дуже важливе, але вона лише кліпала очима і дивилася на нього із нерозумінням.
— Що він говорить? — здивувався Рон. — Ти його розумієш?
— Це фейрівська, — зітхнув Гаррі. Він підійшов до ліжка. — Гей, Драко, глянь на мене. Ти знову говориш фейрівською.
Драко рявкнув і, схопивши його за плечі, струсив. Він знову і знову повторював одне й теж, але зміст його слів залишався таємницею.
Гаррі хитав головою, і в сірих очах поволі гасла надія на розуміння.
— Нічого, — казав Гаррі. — Ти просто вдарився головою, і у тебе шок. Це пройде.
Але Драко, здавалось, не розумів його слів. Він дивився у вікно, де падав сніг.
— Драко, — Гаррі гукав, але ніхто не відгукувався на це ім’я. Драко навіть не дивився на нього. Його мозок, захоплений фейрівською мовою, перестав реагувати на будь-кого. В цьому не було сенсу. Його все одно не розуміли.
— Драко, — Гаррі зітхав, і закривав обличчя руками. Як він міг так облажатися? У нього було одне єдине завдання, — слідкувати за Драко, і він провалився.
Усе ж відбувалося просто на його очах. Драко ставав все більш роздратованим, і далеким. Його мова набувала незрозумілих виразів, і часами він наче випадав в іншу реальність. Букви на його записах перетворилися в незнайомі символи, і він знову і знову плутав фейрівську з англійською.
— Пробач мені, — просив Гаррі. Драко тоді казав, що має знайти слова, що це дуже важливо. Бо, не можна не дати назву речам, які для тебе важливі. Лише зараз Гаррі усвідомив, що це був клич про допомогу. А тоді він як останні дурень, хмелів від щастя, і зціловував слова з його губ. Тоді, в темряві своєї спальні, його серце радісно билось від того, що Драко Мелфой в його обіймах поволі втрачав себе.
— Мені шкода, друже, — зітхнув Рон, коли вони через кілька днів зустрілись в лікарні. — Ти ж не знав, що так буде.
Проблема в тому, що Гаррі знав. Драко розповідав йому про Артура Вайта, а Гаррі лише посміявся з історії про середньовічного навіженого.
— Цікаво, що він так намагався нам сказати? — Рон міркував в голос просто, щоб не мовчати. — Якби ж був якийсь словник з фейрівської.
— Він був, — зітхнув Гаррі. Він мішав свою каву і дивився на те, як біла пінка пливе вслід за ложкою. — Але згорів. Як і всі напрацювання Драко.
Раптом ложка зупинилася. Пінка врізалася в неї і розплилася на дві частини. Гаррі підвів очі на Рона.
— Не всі. Дещо залишилося.
Зошит Драко досі лежав на його кавовому столику на площі Ґримо. Червоний і розграфлений в клітинку — він був повністю списаний. Гаррі гортав сторінки і на його очах постала схема божевілля Драко: спершу він до дотошності точно розписував кожну графему, записував по два переклади до фраз — буквальний і смисловий, залишав на полях свої коментарі; але згодом записи ставали все більш заплутаними і все менш англійськими, допоки не перетворилися на сплошні фейрівські символи, без жодного пояснення.
Гаррі не був вправний у лінгвістиці, але він багато навчився від Драко. Всі ті вечори, коли він із любуванням витріщався на нього, поки Драко упорядковував свої думки у вигляді міні-лекцій, не пройшли безслідно. Тож, записавши на листку графічне вираження тих слів, що так завзято повторював Драко, Гаррі став шукати їхні відповідники.
— Вони дали нам ще один шанс, — наступного дня Гаррі стояв в кабінеті Діна Томаса із готовим звітом.
— Це тобі зубна фея так сказала? — уточнив Дін.
Гаррі проігнорував шпильку.
— Це звіт нашого лінгвіста. Фейрі призупиняють свою терористичну діяльність в обмін на те, що люди стануть бережніше ставитися до природи.
— Нашого лінгвіста? Смертежера, що зараз в дурці? — Дін засміявся і похитав головою. — Ти завжди вмів мене насмішити, авроре Поттере.
— Я більше не аврор. Тому першим ділом цей звіт потрапив у Міністерство, і Шеклбот уже підписав резолюцію про мирне урегулювання фейрівського питання. Вас я просто інформую.
Дін стиснув губи і відкинувся на спинку крісла.
— Тож, якщо справа закрита, ти тут більше не тинятимешся, я правильно розумію?
Гаррі вибачливо посміхнувся.
— Звісно. Я остаточно покидаю аврорат, — він кивнув. — Якщо тільки Міністерство знову не призначить мене за вами наглядати.
Томас набурмосився, але замість колючої відповіді звелів Гаррі піти. І ці слова принесли йому таке бажане полегшення.
— Глянь, це сонце, твій улюблений символ, — Гаррі протягнув йому саморобну картку на якій фейрівський знак був підписаний англійською СОНЦЕ. Навколо нього були розкладені і інші картки: ЇЖА, ДІМ, КВІТКА. Він робив їх усю ніч, але Драко вперто відмовлявся навіть на них дивитися. Вираз його обличчя ледь не парував обуренням. “Я тобі не карапуз, щоб так вчити слова ” — промовляли його очі.
— Він переглядає їх, коли вас немає — сказала цілителька, і сіла поруч. — Передражнює медсестер і малює букви на вікнах. Якось я принесла газету, і він всидіти не міг від роздратування — так хотів почитати, а не міг, — вона посміхнулася, і Драко нахмурився. — Він одужає. У нього жвавий розум.
Гаррі кивнув. Так, Драко був надто цікавим, щоб залишитися зі знанням лише однієї мови. Хай навіть такої фантастичної, як фейрівська.
Зазвичай гептаподська В спричиняє вплив лише на мою пам’ять: моя свідомість повзе, як і раніше, - сяюча смужка тягнеться вперед у часі; різниця в тому, що попіл пам’яті тепер лежить і позаду, і попереду - справжнього горіння вже немає. Та іноді я помічаю моменти, коли гептаподська В захоплює наді мною повну владу і я починаю переживати минуле й майбутнє одночасно; моя свідомість перетворюється на півстолітню вуглинку, що горить поза часом. І під час таких проблисків я сприймаю цей цілий відрізок життя як одночасність.
“Історія твого життя” Тедд Ченг
Пройшло п’ять місяців…
— Мова, що ви вивчаєте, неважливо яка за рахунком, неодмінно потребує всієї вашої уваги і захоплення. Лише тоді вона вам відкриється, — Драко сперся на кафедру і на кілька секунд його погляд став далеким, але він швидко змахнув з себе заціпеніння. — На цьому наш курс завершено і…
Він не встиг договорити, як авдиторія спалахнула оплесками. Студенти, розморені і щасливі, в передчутті літніх канікул, раділи звістці про завершення курсу. Або ж, не зважаючи на демонстративну холодність і пихатість, Драко справді зумів їм сподобатися.
— Годі, годі — втихомрив він їх, — рано радієте, у вас ще іспит попереду. І цього разу його прийматиму вже я, тож підготуйтеся як слід. Особливу увагу раджу звернути на питання про українську мову.
Гаррі усміхнувся зі свого місця. Загальна атмосфера подіяла і на нього. Він задоволено прижмурився від сонця, що заливало авдиторію, і на душі було так легко, наче на нього теж чекали канікули.
— Бувай, Гаррі! — деякі студенти дружелюбно махали йому на прощання, із хитрим усміхом в очах, наче добре знали чому він чекає на їхнього викладача. Він зашарівся, але не показував цього, і стримано кивав.
Коли авдиторія спорожніла, Гаррі спіймав на собі погляд Драко. Його сірі очі віднедавна дивилися на світ свіжим і зацікавленим поглядом, наче по-новому палко досліджували реальність.
— Чудова лекція, — сказав Гаррі. — І твої студенти звідкись дізналися моє ім’я.
— Я тебе прошу, — Драко зітхнув. — Впевнений, що вони вже пробили твою адресу і чим ти вчора вечеряв.
Його голос звучав трохи ображено, і Гаррі винувато усміхнувся.
— Ти отримав мій останній лист?
Драко закотив очі.
— Так. Дуже дотепно з твого боку писати таким жахливим почерком до людини, яка нещодавно заново навчилась читати, — сказав він. — То що там Бразилія? Врятував світ від глобальної вирубки лісів?
— Ще ні. Але наразі ми дійшли компромісу.
Драко хмикнув.
— Мерліне, якби ще рік тому хтось би сказав, що це звучатиме так сексуально, я б не повірив.
Гаррі стримав задоволену посмішку, і спитав.
— Кави?
Драко склав сумку і востаннє оглянув порожню авдиторію. Він задоволено зітхнув із почуттям виконаної роботи. Попереду було літо, робота над книгою про фейрів, якою він впише своє ім’я в історію, і Поттер.
Так, кава — це те, що треба.