Моріо дуже вайбує моїм маленьким селищем, тому я була рада порефлексувати /щ. І якщо ви тут побачите аврору, то… Так, я відправила джосуясу в аврору, просто уявіть що це японський магазин /нж. Я не знаю, чому я передумала з укрреалом, мабуть тому, що наш із вами укрреал дуже далекий від цієї комфортної мрії.
Найпрекраснішою подією тижня старшокласника можна вважати повернення з занять у п’ятницю. У цей день звичним було зайти з друзями неспішно потеревенити в кафе, а опісля – і магазинчиками пройтися. Не обов’язково щось купувати, – варто враховувати бюджет школяра, а особливо ближче до кінця тижня, – однак позаглядати – то майже ритуал. Зрештою, не так багато розваг доступно старшокласникові у невеличкому містечкові. Отож, Окуясу намагався насолоджуватися принаймні цим.
Сьогодні стояла спека: до початку канікул лишалися лічені тижні, що означало не тільки напружену підготовку до іспитів, але й дуже нагріте сонцем повітря. Терпіти духоту було несила навіть пов’язавши піджаки на стегна, тому двоє хлопців вирішили завернути до найближчого приміщення з кондиціонерами – універмагу. Ідея, звичайно, належала Джоске, про що сповіщав сповнений щирого захоплення вигук Окуясу, і ніякова усмішка самого Хіґашікати на своє звання “геніального бро”.
Отак бажана прохолода нарешті торкнулася нагрітих тіл, і обидва старшокласники полегшено зітхнули.
– Якщо вже ми тут, то нумо роззирнемося, – кинув Джоске, обережно витираючи піт з чола. Помпадур тримався, та все одно краще було пильнувати.
– Еге ж, – просипів Окуясу, і так вони поринули у світ різноманітного, всеможливого краму універмагу.
Ходити довгими рядами товарів, порівнювати ціни на знайомі, і кричати «О, Джоске, дивися! Ручка-крокодил!» так, ніби їх не привозять щомісяця – ось вони, селищні розваги.
Усе було так, аж поки Окуясу не застиг над відділом дешевих дрібничок. Лежала там одна, що змусила супитися рідкі брови, а вип’ячену губу потай кликати губозакаточну машинку (можливо, у цьому відділі і така знайдеться). Стукання пальця по цій самій губі виказувало початок внутрішньої боротьби пошрамованого хлопця. Ніджімура давно змирився з тим, що життя його складатиметься з постійних сумнівів, адже не завжди шлях, обраний серцем, виявляється суспільно прийнятним; однак до таких інтенсивних вагань ні голова, ні серце його не готували.
Джоске відстав від нього ще на секції засобів гігієни, тож у Окуясу виявилося достатньо часу для сумнівів. «Чи варто таке купувати? Чи сподобається? Що подумають люди? А Джоске що скаже?? І чого узагалі цим так перейматися!? Не так вже й треба. Начебто. І все ж, хіба воно не виглядає трохи…»
– Йой, Окуясу, ось ти де.
Плече Окуясу легенько стисла широка долоня, і той повернувся, аби зустріти безхмарні, сяйливі очі друга своїми темними й непевними.
– Що ти тут дивишся? – одразу наблизився Джоске із вдаваною легкістю, стукаючись із ним плечима. Хіґашіката вмів читати людей дуже добре, а з Окуясу й надздібностей не треба було: лишень і встигай, що на лоба дивитися. Отож, він почав сканувати секцію дрібничок на предмет чогось такого, що могло б прикувати Окуясову увагу на ті десять хвилин, що вони були порізну. З насупленими густими бровами і цим страхітливо пильним поглядом з-під довгих вій Джоске виглядав так, ніби збирається викликати цю дрібничку на дуель, щойно вона себе викаже.
Окуясу трусанув головою, відволікаючись від споглядання друга, і повернувся до джерела своїх сумнівів.
– Той, Джоске…
– Гм?
– Я хочу дещо, але… Мені здається, що воно, ну, той… Трохи дівчаче.
На мить здалося, ніби очі в Джоске зблиснули; але він лише повернувся до Окуясу і в мовчазному питанні здійняв брову.
Окуясу враз сповнився бажанням забрати свої слова назад.
Щойно він не думав, що говорив, однак тепер, коли уважний погляд Джоске був спрямований на нього, чогось стало соромно втричі сильніше. Окуясу зніяковіло кліпнув, і почав розглядати дрібнички деінде.
Яка чудова тут білена стеля…
– Окуясу.
А ще, плитка на підлозі має стільки цікавих плямок, о-о…
– Окуясу.
Ох. З цими оманливо спокійними нотками Окуясу давно знайомий: це був той самий «я вже прийняв/ла рішення, тож ти йому коритимешся» тон Хіґашікат, яким ще часто за своєю вдачею послуговувалася пані Томоко. Говорячи алегоріями, це було схоже на тигра, що терпляче дивився на загнану в кут мишу, лагідно висуваючи з-під подушечок гострі кігті. Один неправильний крок миші…
– Га?..
– Те, що ти хочеш… Що це? – Джоске здавався невблаганним, коли дивився отак зі своєї висоти. Хоч його голос і був невиправдано ласкавим, Окуясу вже сто разів пожалкував про те, що взагалі зайшов до цього відділу.
– Бро, та це дрібничка, – почав задкувади Окуясу, махаючи руками, – Це взагалі не має сенсу, ходімо вже звідси-
– Що це? – о, тепер Джоске точно не збирався кидати це просто так.
Окуясу зупинився у напів кроці, і з глибоким вдихом сховав лице за долонею, відвертаючись. Джоске спостерігав, як червоніє його потилиця, і як із нього виривається здушене: «Чуваче… Ти змушуєш мене проходити через увесь цей сором, щоби що?..», що тільки підігріло цікавість до загадкової дрібнички. Хіґашіката ледве стримувався, аби не влаштувати тут повноцінний допит (він знав, як. У його покійного дідуся було доволі специфічне розуміння ігор з дітьми).
Хоч і скидалося на дешеву драму, проте ледве чутний голос Окуясу тремтів по-справжньому. То була його щира реакція.
Джоске знав про це, і тому зітхнув. Потерши лоба, він врешті дружньо притис Окуясу за плече.
– Бро, просто покажи нарешті, що тобі тут сподобалося, – промовив він, намагаючись прибрати з голосу будь-який натяк на страшенну цікавість. Окуясу неохоче скосив на нього очі з-під долоні, і Джоске заспокійливо посміхнувся.
– Ну, добре… – Окуясу опустив руку, досі шаріючись під доволі буквальним фізичним тиском – Джоске все ще тримав його в своїх ведмедячих напів обіймах. Намагаючись не відводити очей вбік, Ніджімура потягнувся до дрібничок і витяг звідти два парних браслети з різнобарвного крупного бісеру: на лесці з-поміж бусинок висіло по металевій половинці з написами “Бест” і “Френдз”. Разом вони складали сердечко.
– Осьо…
– Осьо? – Джоске спокійно забрав браслети з непевних пальців, одягнув один на себе, інший на Окуясу, а тоді без зволікань вхопив за руку і потягнув до каси. – Чудово. Ходімо, бро.
– Га?…
– Добрий день, карта.
– Агов, Джоске…
– Ось код товару.
– Гей…
– Ні, спасибі. Гарного дня.
– Га… Гарного дня, пані… – Окуясу тільки й устигав, що кліпати величезними очима то на продавчиню, то на Джоске, то знову на продавчиню, то ще раз на Джоске, аж поки його не витягли так само за руку надвір.
На вулиці тим часом дмухав легенький вітерець. Вже хилило до вечора, та день ще не сказав остаточне прощавай зі своєю спекою. Ніджімура відчув, як щось тече його щоками, і мимоволі схлипнув.
Джоске лише легенько зітхнув і всміхнувся, виймаючи з кишені хустку. Окуясу вдячно шмигнув носом, і взяв тканину вільною рукою.
– Джоске… Ти справді… Готовий носити це? – крізь навалу сліз видавив Окуясу дрижачим голосом.
– Бро, шуткуєш? Це найкрутіший аксесуар, який в мене може бути! – Джоске підняв їхні зчеплені руки, з широчезною усмішкою дивлячись на блискучий бісер. Окуясу мимохідь піймав цей погляд, повний щирості і обожнювання, та зарюмсав ще сильніше в кляту хустку, яку, він знав, Джоске носить для нього.
– Бро… – схлипнув Окуясу. – Я не заслужив на тебе…
– А я не заслужив на тебе, – не відставав Джоске, а тоді грайливо зарухав бровами, – Але знаєш, на що ми обидва заслужили?
Окуясу випустив останній рваний подих, поспішно витерся і подивився на друга. Джоске у свою чергу просяяв і підпер підборіддя складеною в «пістолетик» рукою, розпливаючись в широкій хитрій усмішці, ніби от-от збирався казати про план, який ощасливить усіх.
– На морозиво, чуваче! – натомість видав він теж свого роду вдалий план щастя.
– От чортяка, а ти правий! – гигикнув Окуясу, переймаючи хитру посмішку, – Ех-х, сьогодні я буду м’ятне, – хлопець зітхнув і мрійливо підняв погляд у жовте небо.
– Фу-у! Брехло, я точно знаю, що ти знову обереш полуничне, – засміявся Джоске, і плеснув Окуясу по спині, підштовхуючи вперед, за собою. Той присоромлено загиготів і охоче впіймав темп, звично крокуючи поряд, пліч-о-пліч.
Справді: не так багато розваг доступно старшокласникові у невеличкому містечкові. Та вони, зрештою, навчилися насолоджуватися принаймні цим.
Українські меми з моїх робіт вже можна збирати наче покемонів… /нж. Гедканоню, що Окуясу суперповажно ставиться до продавчинь, і може почервоніти, якщо котрась із них йому всміхнеться (розумію)