Цікаво спробувати

Окуясу нечасто над чимось задумувався, і зазвичай процес цей був недовготривалим. Однак питання, що не так давно раптово виникло нізвідки, не переставало турбувати його бідну голову. Він підходив до нього доволі обережно, обмацував з усіх боків, але як слід зайти вглиб боявся. Начебто нічого не турбувало в цьому, а все ж…

— Дурню, де ти мариш? — буденно протягнув Джоске, відкликаючи Крейзі Даймонда, який саме підправив пику Окуясу після жорсткого зіткнення з ліхтарним стовпом. Окуясу тільки й встиг, що кліпнути.

— А, — зронив він. — Цейво, дякую.

— Та нема за що. Ти в порядку?

— Еге ж.

— От і добре. Ходімо, а то запізнимось.

Хоч голова Окуясу й добряче струсонулася, але головна турбота звідти чомусь не вилетіла. Відтак він продовжив марити. За партою…

— Ніджімуро, ваша відповідь! Ніджімуро!

— Агов, Окуясу, — шепотів Джоске, штурхаючи його ліктем. — Та де ти є!? Агов! Кхм, — продовжив він голосніше, звертаючись до вчительки, — його відповідь…

На перерві:

— Ти шнурки не зав’язав, дурнику. Як збирався зранку?! — пирхнув Джоске, коли Окуясу заліз на парту і звісив ноги, ганяючи вітер.

— Га? Та я… Цей, забувся якось, — той стенув плечима, після чого в ніяковому жесті потер шию. — Ой… До речі, Джоске, а ти добре шнурки зав’язуєш?

— …Ти не вмієш зав’язувати шнурки? — очі Джоске на мить сховалися в тіні чуба його завжди ідеальної зачіски, а наступної він тяжко зітхнув. — Давай сюди.

— О-о, спасибі! — засяяв усмішкою Окуясу, суючи свої брудні туфлі в руки Джоске. Той, з виразу обличчя, хотів запротестувати і потягнутися за серветками, та натомість вчергове зітхнув і без слів зав’язав цьому дурневі його шнурівки. Зрештою, хто, якщо не він?

І за обідом…

— Забув обід!? Ти що, з вечора не приготував? Чим ти взагалі займався? — роздратовано цикнув Джоске, розділяючи свій бенто на дві рівні частини.

— Та я думав, — пробурмотів Окуясу, охоче приймаючи запрошення. Голодним сидіти решту дня не хотілося. — Смачного!

— Стоп! — миттєвий «ляск!» загудів повітрям, і з переграно болісним «Ой!» Окуясу притис до себе руки, ніби ошпарений. Він ображено глянув на Джоске.

— Ніяких «ой», спочатку мити руки! Хутко, — набундючився Хіґашіката.

— Я їсти хочу! — вередливо скривився Окуясу.

— Мій обід, мої правила, — задер підборіддя Джоске, і для наочності підтягнув бенто до себе, накриваючи все долонею.

— Злюка, — тихо бубонів Окуясу над умивальником.

Пізніше, коли вони разом сіли за домашнє в кімнаті Джоске, Окуясу вкотре задумався. Так, що не помітив, як почав писати ручкою по дерев’яній поверхні столу.

— Ой, Окуясу! Що ти робиш!? — вхопив його за руку Джоске. — Парти в школі малювати будеш!

— Йой, вибач, друзяко! Я той… Випав трохи, не спеціально це, — Окуясу у звичному жесті ніяковості потер потилицю вільною рукою. Джоске зітхнув, і його доглянуті теплі пальці зісковзнули з Окуясового зап’ястка.

— Що з тобою таке коїться? — неголосно спитав він, насуплений. — Ти казав, що думав про щось. Це справді так?

У його голосі була стриманість, однак Окуясу розгледів майже кричуще занепокоєння в очах, що завжди до того випромінювали рішучість.

— Та, щось таке от, — тихо й так само насуплено відповів хлопець, досі ніби в роздумах частково.

Джоске відклав зошити й ручку, відсунув стілець від столу й повністю розвернувся до Окуясу. Виглядав він трохи незадоволено.

— Чому ти не сказав мені? Тебе щось непокоїть? — серйозно почав Джоске.

Окуясу злегка навіть розгубився.

— Ой, — закліпав він, — та то насправді дрібниця. Не думай про це! — замахав рукою хлопець, і тут ж натикнувся на той самий впертий погляд. — Е-е-е… Ну годі тобі спопеляти мене поглядом, це не те що я тобі не довіряю чи щось таке! — Джоске помітно розслабився після цих слів. — Я просто думав от що: цікаво спробувати, як це, бути ґеєм.

Не встигла запасти тиша, як Джоске пирхнув.

— І от над цим ти так старанно думав? Знайшов собі думку, теж мені. Як це взагалі опинилося у твоїй голівоньці?

— То неважливо. Я думав, з ким! Ну, тобто, спробувати. Не підійду ж я до першого-ліпшого перехожого з такою пропозицією. Когось наймати… Це треба, мабуть, знайомства, зв’язки мати, та і якось це, ну… Сам розумієш, повії не підходять для першого досвіду, та і взагалі, навіщо це існує? Ну, повії в плані. Я б їх відмінив усіх, хай йдуть додому, а не стоять оце на дорогах, скоро похолоднішає ще…

Окуясу зупинив свій далекий потік думок про секс-індустрію через підозріло довгу відсутність реакції. Він уважно позирнув на Джоске і виявив на його обличчі напів закритий, напів ображений вираз. Ой, це було недобре.

— Чому в тебе таке обличчя? Я щось сказав не те? — звично почав питати Окуясу. Зазвичай вдома після таких запитань йому прилітало в обличчя, однак він не міг не питати — треба ж знати, через що на нього ображені! А раптом він наступного разу це не виправить, і його викинуть?

— Тебе ніхто звідси не викине, — зітхнув Джоске, наче згадав, з ким веде розмову. — Не переймайся. Я просто здивований, що ти одразу не прийшов із цим до мене.

— До тебе? — Окуясу без краплі розуміння почухав тім’я.

— Ну, якщо тобі потрібен хтось для спроби чогось нового й дурного, хіба я не ідеальний кандидат? — потис плечима Джоске. — Ми ж наче друзі.

— Звісно, ми друзі! Саме тому я й не казав тобі, — продовжив чухатися Окуясу, ніби досі в міркуваннях. — Типу, це ж може погано відбитися на нашій дружбі. Не хочу так, — він сумно зітхнув й шмигнув носом, ніби вже оплакував їхні проведені разом чудові дні.

— А от і ні, — Джоске раптово виструнчився і гордовито випхав підборіддя, — Я впевнений, що наша дружба не розвалиться від такого! Га, Окуясу!?

В очах Окуясу, ніби відблиск несподіваного сяйва друга, загорівся такий самий вогник рішучості. Він розплився в упевненій усмішці.

— А ти правий, Джоске! Гм, гм! — закивав хлопчина. — Тоді нумо спробуємо. А що треба робити? — Окуясу в очікуванні витріщився на Джоске, як тільки підтягнувся на стільчику і слухняно склав руки на колінах.

— А ти нічого й не надумав? — той трохи розгублено почухав потилицю, перейнявши зрадницьку звичку від друга. Окуясу мотнув головою. — Зрозуміло… Тоді можемо поцілуватися, я думаю.

— Ой, а ти вмієш? — зирнув на нього Окуясу так, як цуценята дивляться на перехожих з зігнутими пальцями, намагаючись винюхати там їжу, якої не існує.

— Що там уміти, — якнайбільш зневажливо махнув рукою Джоске, наче муху проганяв. — Просто рухати губами, еге ж? Має бути легко.

— От і чудово! Тоді я покладаюся на тебе, — Окуясу заплющив очі, трохи закинув голову і привідкрив губи. Поки той не бачив, Джоске змахнув невидимий піт з чола з думкою: «Хоч би не зганьбитися». Окуясу точно ще не цілувався (рівно як і Джоске), отож порівнювати буде ні з чим; юнак просто сподівався, що вийде не настільки погано, аби потім ходити плюватися три дні. Це, як мінімум, справа його честі.

Отже, він підсунувся на стільці ближче, взяв пошкрябане обличчя Окуясу в долоні, відчуваючи незвично грубу шкіру, яка точно потребувала зволоження, і сам заплющив очі, подаючись вперед. До губ притислись губи, і Джоске просто завмер отак на кілька секунд, неначе звикав. А потім відсторонився, і припав ще, і ще.

— Це лоскотно, — хіхікнув Окуясу, не розплющуючи очей.

— Заціпся, Окуясу, — почервонів ніяково-принижено Джоске. — Це просто… Розминка.

— Добре-добре. У тебе точно вийде, я знаю. Завжди виходить, коли берешся.

Ці буденні слова виявились саме тим, що треба. Джоске, осяяний тепер спокійною усмішкою, повернувся до свого зосередження і рішучості.

— Тобі теж треба рухати губами, Окуясу, — повідомив він, вчергове притискаючись, але на цей раз вже більш впевнено і протяжно.

— Ой, справді? — тоном «чому одразу не сказав» промимрив він.

Коли Окуясу почав незграбно ворушити губами, усе стало… Яскравішим. А недоладність рухів тільки додавала приємного хвилювання (що і як ці губи зачеплять наступним?) і ніяковості, бо все це було до неможливого невмілим. За кілька хвилин Джоске нарешті відсторонився.

— Це… Відчувалося дивно, — вирік Окуясу, торкнувшись своїх злегка припухлих губ.

— Еге, — кивнув Джоске. Вони трохи помовчали, аж Хіґашіката раптом заметушився: — Ой, у тебе тут мій блиск розмазався, я зараз витру, — він витяг із полиці серветку і обережно витер нею губи й підборіддя Окуясу.

— Блиск? — здивовано кліпнув він, — так ось що це таке мажуче було.

— Так. Я зовсім забув про нього. Вибач, треба було витерти заздалегідь, — зітхнув Джоске, викидаючи серветку у свій невеликих імпровізований смітник-пакетик під столом.

— Та ні, нічого. Він же без запаху, отож я й не відчув, — махнув Окуясу. — З ним навіть краще, а то в мене губи пересохли.

— Еге ж, і шкіра в тебе суха. Я можу дати тобі гігієнічку та крем, щоби не тріскалося в холод, — стенув плечима Джоске.

— О! Справді? Давай, — випрямився Окуясу і засяяв, ніби в очікуванні, що зараз сюди завітає щонайменше Святий Миколай і принесе ці диво-засоби у своєму мішечку. Джоске не стримався від потішного пхикання в долоню, перш ніж полізти в ящик столу.

— Ось, тримай. Цим, думаю, розумієш як користуватися, а крем треба мазати на шкіру рук та обличчя зранку та ввечері. Тільки не весь одразу, а потроху, — про всяк випадок конкретизував Джоске з задертою бровою, і вклав у руки Окуясу помаду та тюбик. Окуясу почав захоплено їх розглядати.

— Спасибі!

— Та нема за що. То як тобі спроба бути ґеєм? Що думаєш?

Окуясу звів очі до стелі, ніби там були написані відповіді.

— Гмм… Не знаю. Начебто, нічого дивного? Нічого не змінилося. Ну, тільки я думав, що губи в тебе м’які, як у дівчат, але вони все одно грубіші, хоч і пухкі на вигляд.

— Усе ж таки я хлопець, — підсумував Джоске, підпираючи щоку рукою. — Я теж нічого не зрозумів. Мабуть, треба це все обдумати.

— Еге ж! Треба обдумати, — повторив Окуясу, киваючи з розумним виглядом. — А після обдумування спробувати ще. Для закріплення результатів, і раптом-таки щось зміниться!

— Так, — погодився Джоске. — Це слушно. Тільки вже завтра — сьогодні нам є чим зайнятись, — він смикнув бровою на купу зошитів, що лежали посунуті на столі, і Окуясу ліниво скривився.

— Нам точно воно треба, Джоске?

— Ти ж знаєш.

— Та знаю.

Вони обидва важко зітхнули і неохоче повернулись до домашнього завдання.

А завтра…