Чи відчували ви, як ваша кров, яка раніше багряною річкою текла по стегну, починає повільно засихати на шкірі? Маю надію, що ні, адже це до неймовірності огидне відчуття, неначе тисячі крихітних комах повзають по тобі, лоскочучи своїми чіпкими лапками, їхні гострі кігтики впиваються в шкіру, залишаючи по собі дрібні, але болючі ранки.
З кожним, до біса, обмеженим рухом тіла відчуття посилюється, перетворюючись на нестерпний свербіж, який неможливо заспокоїти.
Я мала просто спати у своєму мʼякенькому ліжку, під ковдрою з котиками, а не бути привʼязаною до деревʼяного старого стільця грубою мотузкою, що врізається в запʼястя, неначе леза. Холодний вітер пронизує тонку сорочку, змушуючи все моє тіло дрижати. В темряві десь там за вікном мерехтять зірки, але їхнє сяйво не віщує нічого хорошого цієї ночі.
Страх стискає серце, виганяючи з нього будь-яку надію, сльози скочуються по щоках, змішуючись з брудом і пилом.
Вуха ловлять кожен звук, кожен шелест, викликаючи напругу перед невідомим.
Я чую звук кроків, тяжких і повільних, неначе той, хто наближається до дверей, навмисно тягне час, знаючи, наскільки росте мій страх з кожною секундою.
Двері все так само повільно відчиняються, і я можу покластися, що стукіт мого серця чути за сотні миль звідси.
З темряви виринає постать. Чоловік, високий, худий, з блискучими в темряві очима. Він наближається до мене неначе хижак, який щойно загнав до кутка свою здобич.
-Навіщо ти це зробила? - його голос рипить неначе паркет в моїй школі, і я не знаю, який з цих звуків неприємніший.
У мене немає сил або відваги, щоб вимовити хоча б слово, тому я важко ковтаю, зціпивши зуби.
-Я тебе попереджав, серденько,- продовжує він. -Я казав, що ти збіса пошкодуєш.
Він піднімає руку, я різко заплющую очі, в моїх думках лише дві мрії: щоб він не зарізав мене нахрін прямо зараз, і щоб це все виявилося нічним кошмаром. Другого хотілось значно більше.
Проходить секунда, і я чую знайомий звук запальнички, окей, він не заріже мене, а просто спалить. Ніколи не думала, що на мене чекає доля середньовічної відьми. Мама, тато, Кексик, я вас любила….зачекайте.
Запах диму лоскоче ніздрі, гіркий і їдкий. Він просочує одяг, волосся, шкіру, залишаючи огидне відчуття. Ледь розплющивши очі, крізь щілини повік я бачу, як він тримає цигарку в своїх зубах, її кінчик горить тьмяним, червоним вогником, викреслюючи химерні візерунки на його обличчі.
Він затягується глибоко, і дим виривається з його рота густими клубами, застилаючи все навколо.
-Я не збираюся тебе вбивати, серденько, не напружуйся так сильно, - він бляха глузує з мене.
-Можливо, ситуація, в якій ти опинилась, не надто приємна, але в цьому винна тільки ти,- знизуючи плечима, він знову робить затяжку, і якби я не була вкрита кривавими порізами сидячи в напів темному приміщенні, цей вид здавався б до чортиків збуджуючим, але зараз він викликає лише нудоту від переповнюючого відчуття страху і безпорадності.
Я хочу закричати, але мого голосу ніхто не почує. Я хочу втекти, але моє тіло втратило свободу. Я можу лише спостерігати за ним.
За тим, хто ще місяць тому подарував мені великого іграшкового ведмедя, букет півоній і бісову сотню щасливих моментів, наповнених сміхом, поцілунками і обіймами.
За тим, хто декілька днів тому планував подорож Європою і радився зі мною щодо готелю.
За тим, у чиїй сорочці я стояла на кухні, готуючи яєшню на сніданок, підспівуючи під якусь з пісень, що грала з колонки.
За тим, у чиїй, заплямовані моєю кровʼю, сорочці я сиджу зараз.
-Я тобі колись казав, що мене збуджує чужа безпорадність?- його голос пронизує моє тіло неначе лезо, він холодний і різкий, без натяку на милу враннішню хрипоту. Я здригаюся, відчуваючи, як мурашки біжать по спині. Його слова б’ють, мов батогом, оголюючи темні й жахливі таємниці.
Не можу відвести погляд від його холодних очей, у них немає ні краплі тепла, лише знущальний блиск і хижа цікавість, я неначе пташка, заворожена поглядом змії.
Він нахиляється ближче, його обличчя опиняється в дюймі від мого.
-Будеш? - шепоче він, видихаючи їдкий дим, його гарячий подих лоскоче мої губи.
Я знаю чого він хоче, тому лише трохи привідкривши вуста, я відчуваю доторк кінчику цигарки. Роблю глибокий вдих, дим заповнює моє горло, повільно спускаючись в легені.
Видихаю відчуваючи, як дим подібно до душі покійного виходить з мене. Його очі все ще тримають безперервний руйнівний контакт з моїми.
Він знає, що я боюся, але це, блять, лише збуджує його. Я відчуваю биття його серця, сильне і нерівне, була б я лікарем, поставила б йому купу діагнозів, але я знаю: він - абсолютно здоровий, ритм його серцебиття говорить лише про жагу.
-Я маю йти, тільки не думай, що в мене є справи важливіші за тебе, серденько, ти ж пам’ятаєш, що я не люблю ревнощів, - знову чую насмішку в його голосі.
Його рука, мов хижий птах, вириває з моїх губ тліючу цигарку. Мені здається, що відчуваю, як жар від неї обпікає моє запʼястя , і через мить я розумію, що мені не здається.
Сповнений болю крик виривається з мого горла, він стискає мою руку з такою силою, що його короткі нігті впиваються в шкіру. Його очі, палаючі гнівом, пронизують мої.
-Гаррі…, -мій голос зірвався, і це єдине, що я змогла вимовити перед тим як опинитися в повній темряві.