6.

    여섯.

 - Тримай спину рівно. Впевнений вигляд теж важливо, це зіб’є супротивника з пантелику. 

 - Добре ж тобі говорити, поки я тут вмираю.

 - Двічі вмерти не так легко, як ти думаєш. Ходи сюди. — Демон встав з підлоги, поправив одяг і зупинився трохи далі від боксерської груші. - Давай, ставай навпроти мене. 

Анар обійшла грушу і зупинилась перед своїм наставником. 

 - Вже можна додому? 

 - Ага, прямо зараз. Так от, груша рідко дасть здачі, тобі треба потренуватися з кимось перед тим, як розпочнуться бої з реальним суперником. 

 - От скажи чесно, хоча б раз, за сім років свого демонічного життя ти принаймні разочок серйозно бився з кимось по справі? 

 - Скажу чесно, бився більше разочка. Давай, покажи, що вже вивчила і як даси відсіч. 

 - Спочатку стану зручно, аби була впевнена в опорі, далі розправлю плечі, аби не було напруги і змогла швидше вдарити, а потім.. — Анар замахнулася, зустрівши своїм кулаком долоню Мьон Ґу. 

 - Довго думаєш і готуєшся. Суперник не буде чекати, поки ти займеш правильну позицію і налаштуєшся на бій. — Відпустив руку дівчини. - Далі що?

 - А далі.. — Замахнулась іншою рукою, але результат був тим самим. - Так не чесно, що цього разу не правильно?

 - Надто очікувано, що ти вдруге вдариш лівою. 

 - Чим тоді бити? І взагалі-то ти старший, досвідченіший, певна річ, що я отримую поразку. 

 - А ти думала, що твій опонент завжди буде ровесником? — Мьон Ґу вказав на верхню губу. - Спершу сюди. — Далі поклав руку під підборіддя. - Далі тут. — Нога зупинилася під коліном Анар. - А потім ось сюди. — За мить брюнет завів свою ногу за ногу Анар і потягнув, збиваючи її з ніг, але впасти не дав, схопивши за руку в кількох сантиметрах від землі. Брюнетка крикнула від неочікуваності, міцно стиснувши руку Мьон Ґу. 

 - Маєш діяти різко і неочікувано. Не давай супернику можливості прорахувати свої подальші дії. 

 - До цього я точно не була готова. — Вже міцно ставши на ноги Анар послабила хватку і глибоко вдихнула. 

 - До такого неможливо підготуватися. Не забилася?

 - Все добре, я ціла і тепер з новими знаннями. — Дівчина усміхнулася і різко викинула кулак вперед, зупинившись біля самого підборіддя Мьон Ґу. - Не очікував?

 - Очікував, адже я сам тебе цьому навчив. — Всміхнувся, опустивши руку Анар. - Але ти молодець, швидко вчишся. 

 - А тебе навчив Аспід?

 - Ні, Аспід просто відбивав мої удари і казав, коли я дію правильно, а коли сам заганяю себе в глухий кут. 

 - Сильно діставалося?

 - Достатньо, але вчитель він хороший. — Мьон Ґу відійшов від Анар і глянув на годинник. - Що ж, на сьогодні все, можеш йти відпочивати, а мені пора. 

 - Дякую, я запам’ятала кожне слово. Скажеш, куди йдеш чи це страшнючий секрет?

 - Завтра перевірю. Пам’ятаєш, як вчора Моніка принесла список? 

 - Я її ще довго не зможу забути. 

 - Вірю, буде тебе кошмарити. Вона віддала список душ, які сьогодні мій відділ має забрати і провести до пекельної ями, а кількох з них оформити на відпрацювання. 

 - Складно, дуже складно. Не набридло?

 - Аж ніяк, я люблю свою роботу. 

 - Тоді хочу бути схожою на тебе. Мьон Ґу, а ми могли б поговорити трохи пізніше, коли вирішиш справи з душами?

 - Про що хочеш поговорити?

 - Про той випадок, який болюча тема. Я здається трохи розумію, як обернути це собі на користь, але водночас не впевнена і хочу поговорити. 

 - Так, звісно. Я сиджу в кабінеті допізна, тому приходь. 

 - Чудово, отже побачимось пізніше. 

 - Побачимось. 

Демон пішов на вихід з зали, а потім покинув й саме пекло. На межі, з якої колись почався його шлях в цьому місці, стояв Джун. 

 - Моніка сказала, що в тебе справи.

 - Здрастуй, Мьон Ґу. Моніка мала рацію, я тут саме в справі. — Джун посміхнувся. - Як робота? Все добре?

 - Не скаржусь. Ти можеш покращити ситуацію. — Повернувся до жнеця. 

 - Пробач, але угода є угода. 

 - Мені буде достатньо знати, що він досі десь тут і що з ним все гаразд. Я більше нічого не прошу і не проситиму. 

 - Синку, я знаю, що ти постійно перевіряєш списки всіх кіл як в пеклі, так і в раю. Мені відомо, як ти прагнеш знайти Бенні, але він сам просив нічого тобі не казати. — Джун збирався покласти руку на плече демона, але він відмахнувся.

 - Добре, нехай так. Я вже казав Аспіду, скажу й тобі. Так чи інакше, а я всеодно знайду Бенні. Він не міг провалитися крізь землю, бо якби так було, я б вже давно його там знайшов. Одне знаю напевне — він не став жнецем. 

 - Твоя наполегливість вартує поваги. 

 - Мені не потрібна повага, мені потрібен..

 - Бенні, так, мені відомо, але він сам не хоче повертатися. Все, що тобі залишається — чекати. 

 - Чекати я добре вмію. — Мьон Ґу відвів погляд від Джуна. 

Перед ними з’явилося шість осіб. Двоє чоловіків, років тридцяти, дівчина-підліток, і троє дівчат семи років. 

 - Сьогодні різноманітніше. Хто тобі, а хто мені? 

 - Для початку ознайомимося зі списком. — Джун глянув в папку. - Сестри Норіс. — Перевів погляд на дівчат. - Топили цуценят і замучили свою морську свинку. Мьон Ґу, вони твої. 

 - Швидко підійшли сюди і стали збоку. Я не буду повторювати двічі. 

Дівчата послухалися і стали неподалік Мьон Ґу, опустивши голови. 

 - Вам влаштують захопливі виправні роботи. Це ж вам десь років сім, так?

Кивнули.

 - Одинадцять років саме те, аби усвідомити серйозність своїх вчинків. Мені було б плювати, якби ви так з людиною робили, але тварини то інша справа. Що там далі, Джун?

 - Ін Чон, розбещував свою племінницю. Його одразу до пекельної ями, шансу на виправлення немає. 

 - Хей, Ін Чон. — Демон махнув вбік, де стояли дівчата. - І тримай від них дистанцію. Що там решту? 

 - Решту мої. Відведи дітей до Абаддона, а з цим чоловіком роби, що завгодно. Ще побачимось. — Повернувся до душ. - Прошу, за мною. 

 - Побачимось, куди там інакше? — Мовив сам до себе. - Не стоїмо на місці. На вас вже чекають.

 - Дядечку. — Заговорила одна з дівчат. 

 - Я тобі не дядечко, мала поганка. Всі питання даси Абаддону, це його справа. 

Мьон Ґу повернувся в пекло, потягнувши за собою нові душі. Дівчат залишив на секретарку демона, а Ін Чона поволік до пекельної ями. Після оформлення душі на відпрацювання своїх поганих вчинків демон повернувся до кабінету. Сів за свій стіл, увімкнув комп’ютер, оновлюючи список першого кола. 

 - О Рьон, здрастуй. — Демон відвів погляд від монітору, починаючи телефонну розмову. - Слухай, треба твоя допомога.

 - Привіт, привіт. Давно тебе не чула, а тут раптом звалився на голову. — Мовив усміхнений голос з іншого боку.

 - Не маю великої потреби заглядати на третє коло. 

 - Роботи й на п’ятому достатньо, еге ж?

 - Цілком. 

 - То в чому треба моя допомога?

 - Один зі списків вашого кола заблокований. Там п’ять демонів, але обмеження не дозволяє переглянути, хто ті п’ять демонів такі.

 - Це наказ Вельзевула. Ті п’ять демонів зараз на землі, виконують завдання. 

 - О Рьон, ти ж знаєш їхні прізвища?

 - Знаю, але не скажу. Вельзевул чи хтось з Трійці взнає і мене покарають. Ти мені звісно подобаєшся, як демон, але більше нічим не допоможу. 

 - Я зрозумів. Добре, тоді останнє, за це не покарають. Коли вони повертаються в пекло?

 - Доведеш мене до пекельної ями. — Дівчина кілька секунд мовчала і Мьон Ґу чув, як її пальці забігали по клавіатурі. - Один сьогодні, решта впродовж тижня. 

 - Я ніколи не забуду про цю послугу. 

 - Все, згинь. 

 - Побачимось. — Демон всміхнувся і відклав телефон. 

Далі Мьон Ґу продовжив працювати над паперами та іншими списками, час від часу дивлячись на годинник. Близько шостої в двері постукали, а потім трохи прочинили і до кабінету заглянула Анар. 

 - Здоров. Можна?

 - Заходь. — Мовив до дівчини, складаючи папки до шухляди столу. 

 - Чак не заходив? — Анар зачинила за собою двері і сіла за стіл. 

 - Ні, він сюди ніколи не приходить, а що? 

 - Крутився біля входу в коло. Ну і хрін з ним. Як пройшла зустріч тих душ?

 - Він там часто крутиться. — Глянув на ученицю. - Нормально, а що? 

 - Ти цілий вечір будеш казати «а що»?

 - Я щось не зосереджений. Так, ти хотіла поговорити, я пам’ятаю.

 - Який молодець. Хотіла, але перед цим ще хочу дещо спитати. 

 - Я слухаю. — Встав з-за столу, підійшовши до кавомашини. 

 - Можна використовувати додаткову зброю, а не лише кулаки? 

 - Наприклад?

 - Катана, ножі, ну щось типу цього. 

 - Можна, але від них не буде багато користі. — Поклав чашку перед дівчиною і повернувся на своє місце. - Ти ж знаєш, що цим тут нікого не вб’єш. 

 - Знаю, знаю. Мені буде простіше тренуватися з чимось із цього. 

 - Добре, можемо спробувати. — Зробив ковток і відклав чашку на стіл. 

 - А ще питання. Як вбити безсмертного? 

 - Про таке не говорять, і такому не навчають задля збереження порядку і спокою між частинами цього світу. Нікому зайві проблеми не потрібні, тому не можу сказати. До всього, за вбивство тут карають, і твоє щастя, якщо все закінчиться пекельною ямою на кілька років чи століть. 

 - А я чекала покрокову інструкцію. — Посміхнулася. - Добре, я не серйозно це все. Ти можеш дізнатися, чи ті покидьки ще живі?

 - Так, звісно. Що тобі дасть ця інформація? 

 - Хочу знати, чи їм не вдалося померти якось просто і майже безболісно. — Анар взяла свою чашку обома руками і зробила кілька ковтків. 

 - Навіть якщо померли легко, то в цьому місці їм не уникнути покарання. 

 - А Чак? Не думаю, що він був дуже хорошим за життя, а тут непогано влаштувався.

 - Чак не був таким за життя. Він сказився вже після смерті і навчання в Асмодея. Це те, що я знаю зі слів свого наставника. 

 - Я хочу побачити кляту душу того чоловіка і зрозуміти, чи хоч трохи він шкодує про все, що натворив. Розумієш, я завжди знала, що життя несправедливе, але вже точно не була готова померти в двадцять через того наркомана зі стажем. Я просто не можу збагнути, чому для когось так легко скористатися чужим тілом, зруйнувати чуже життя, отримати своє і навіть не задуматися, що для людини життя завершується, іноді буквально. Я втомилася від такого влаштування світу і вседозволеності для одних, але максимальної обмеженості для інших. Ні, я не збираюся розпочинати бунт, змінювати систему, владу і так далі. Я хочу покарати тих, хто цього заслуговує, а будучи демоном зробити все це значно легше.

 Слухаючи Анар, Мьон Ґу подумки повернувся до останньої розмови з Бенні. Вони обоє просто хотіли жити, не робили нічого лихого, мали улюблені заняття, плани та мрії, але через вседозволеність багатих хлопчиків обидва життя завершилися, так і до кінця не розпочавшись.

 - Анар, як його звали? — Заговорив Мьон Ґу, заплющивши очі й потерши перенісся. 

 - Чорт, як там було? — Дівчина постукала пальцями по столі. - Я чітко пам’ятаю його обличчя. Не зможу забути той погляд і самовдоволення в посмішці і словах. Він курив, багато, і не лише сигарети. Здається щось пов’язане з його ім’ям було у вітальні..на каміні..як там…

 - Джеррет? 

 - Так! Чорт забирай, це точно ім’я того виродка. — Анар замовкла і дуже пильно дивилася на Мьон Ґу. - А тобі звідки відоме його ім’я? 

 - Через нього помер той, кого я зараз шукаю. 

 - Бляха..ти його хоч бачив? 

Мьон Ґу кивнув, зробивши ще ковток з чашки. 

 - Сім років тому. В наш останній вечір він говорив ті самі речі, що й ти зараз.

 - Куди він зник? 

 - Саме це я й намагаюсь з’ясувати. — Помовчав, а потім: - Отже..Джеррет ще живий, це точно. Ми не можемо вбити людину з власної примхи і затягнути в пекло, так, правила тут дурнуваті, але ми можемо почекати, коли він помре і сам сюди потрапить. Йому зараз десь майже сорок, і ми знаємо, що він наркоман, а з цього ясно, що надто довго він не протягне.

 - Чи може статися так, що його долю змінять і вирішать пришвидшити час смерті?

 - Цілком можливо.

 - Ти якось можеш на це вплинути?

 - Я поговорю з Аспідом. Не буду давати обіцянок, що він погодиться і дасть дозвіл прибрати Джеррета, але я спробую. 

 - А Джун чи Ноель? Хіба вони не на боці добра і бажання позбавити невинні душі від можливої загрози збоку таких, як цей нарик?

 - Тут все влаштоване трохи інакше. Вони не втручаються в життя смертних і кажуть, що все має статися так, як має. Трійця лише здалеку підштовхує до правильного шляху як людей, так і нас, проте напряму нічого не робить. 

 - Я здурію. Добре, припустімо, що Джеррет вже здох і потрапив сюди. Якщо він покається, попросить вибачення, буде запевняти, що усвідомлює важкість скоєного і йому пробачать?

 - Ні, не думаю, що йому таке пробачать.

 - А той ангел, якого ти прикінчив, йому ж пробачили. Я цей..вибач…бовкнула і не подумала. 

 - Він скоїв менше бід, ніж Джеррет, але й за них вже заплатив. 

 - Я знаю, вже розумію. Я не хотіла тебе зачепити. 

 - Ти ким збираєшся стати?

 - Та демоном.

 - Демони не вибачаються. — Всміхнувся. - Давай, повертайся додому і відпочинь перед завтрашнім тренуванням. 

 - Демони не вибачаються..добре, я запам’ятаю. — Встала з-за столу і посміхнулася. - Мьон Ґу, давай надеремо зад тому вилупку і перетворимо його перебування тут на щось значно гірше, ніж може дати пекельна яма. 

 - Влаштуємо йому захопливе потойбічне життя. 

 - Я запам’ятала. До завтра, наставник. 

 - До завтра, демоня. 

Коли двері за Анар зачинилися Мьон Ґу знову повернувся до заблокованого списку, але цього разу побачив, що там залишилося чотири імені, а не п’ять, як було кілька годин тому. Глянути ім’я демона хлопець не встиг, в двері знову постукали.

 - Заходь. Забула щось? 

 - Та ні, тільки прийшов взяти. 

До кабінету зайшов Бенні, а Мьон Ґу відчув, як температура його тіла різко зросла, чого не відбувалося за час відсутності блондина. 

Демон встав з місця, дивлячись на Бенні, який тепер виглядав геть інакше, а єдиним, що лишилося з минулого, був той самий колір волосся. Зачіска блондина акуратно вкладена, а він одягнений в чорний костюм. Обличчя серйозне, а спина рівна, лише голос віддалено нагадував перші зустрічі, та доброзичливості там було значно менше. Бенні був демоном і Мьон Ґу розумів, що душа навпроти нього зазнала кардинальних змін. 

 - Прийшов..взяти? — Заговорив Мьон Ґу.

 - Саме так. — Бенні пройшов далі, вмостившись в кріслі. - Забрати тебе і повернутися на землю. — Перевів погляд на Мьон Ґу, закинувши ногу на ногу.