5.

     다섯.

 - Чому майже одразу після повернення той псих був допущений до роботи і ще й отримав дозвіл на наставництво? 

 - Чак, ти ставиш під сумнів нашу роботу?

 - В жодному разі, Аспід, мені тільки цікаво, чому Мьон Ґу не лишився в пекельній ямі ще на кілька сотень років?

Аспід зупинився перед входом до кола Абаддона — демона ліні. Глянув на роздратованого Чака й сховав руки за спину. 

 - Можеш написати скаргу і оцінити роботу Трійці так, як вважаєш правильним. Може пощастить і отримаєш відповідь.

 - При всій повазі, але я в пеклі півстоліття, а цей новачок тільки сьомий рік. 

 - І?

 - І я хочу сказати, що нічим не гірший за нього. 

 - Гірший, якщо вже півстоліття на побігеньках у Асмодея, а «новачок» за сім років добився успіху і просунувся значно далі за тебе по кар’єрній драбині цього місця. — Аспід пішов далі коридором, лишивши Чака позаду. 

 - Може й мені прибити ангела, аби ви нарешті звернули увагу? — Чак плюнув на землю й пішов до кола Асмодея. 

Мьон Ґу сидів за своїм столом в невеликому кабінеті, який спочатку міг здаватися просто кімнатою. Світла було небагато, але цілком достатньо для виконання своєї роботи.

Мьон Ґу майже сім років був демоном, працюючи в колі Абаддона, три з яких провів в пекельній ямі за вбивство ангела. Перш ніж перейти на конкретну сторону, хлопець продовжував навчання під наставництвом Аспіда, та кожне наступне тренування не було хоч трохи схожим на перші. Мьон Ґу втрачав контроль над собою і під час парного тренування з ангелом чи іншим вигнанцем поводився жорстоко, б’ючи суперника до втрати свідомості. Причиною жорстокого поводження був сум, як тоді підкреслив Джун та Ноель — Мьон Ґу сумував за Бенні, але жодної миті не дозволяв собі повертатися до цієї теми. Він чекав, коли Бенні зрозуміє, що більше між ними не буде брехні, що Ґу казав правду, розмовляючи про свої почуття, але Бенні не повертався і ніяк не нагадував про себе.

На одному з тренувань Мьон Ґу та Ейдана знову поклали разом. Ангел заговорив про Бенні, своїми словами спровокувавши демона, за що й був вбитим. В той день Мьон Ґу зрозумів, про які «дверцята» говорив Бенні, розповідаючи про можливість вбити безсмертного. Маючи достатньо злості й ненависті можна забрати життя безсмертного, доклавши мінімум зусиль, принаймні фізично. Після другої смерті Ейдана Трійця прийняла рішення покарати Мьон Ґу, аби решта мешканців цього світу не думали, що тут все сходить з рук. В пекельній ямі демон провів три роки, а після всі звинувачення були зняті. Аспід влаштував Мьон Ґу до Абаддона, та спілкування зі своїм учнем не припинив. В минулому році хлопець отримав підвищення й тепер міг бути наставником для новачків, але всі ці роки Мьон Ґу хотілося геть іншого.

 - Ти б хоч іноді виходив з пекла. — Аспід розкинувся на кріслі навпроти столу Мьон Ґу. 

 - Мені там нічого робити. — Хлопець відвів погляд від монітору, прибравши руки з клавіатури. - Що там? 

 - Одна з вигнанців прийняла рішення і хоче стати демоном, їй треба наставник.

 - Добре. Чому з тобою не прийшла?

 - Ти забув, хто має навчати стрибати в прірву? 

 - «Не змушуй мене чекати більше хвилини» — Демон всміхнувся. - Пам’ятаю. Починати сьогодні? 

 - Вірно. Так, не затягуй. 

 - До якого кола потім відправиш новеньку?

 - Це вже сам вирішиш. Спершу глянь, на що годиться і який демон з неї вийде. 

 - Спробую. Аспід, новини є?

 - Мьон Ґу, не сподівайся марно. Я казав, що не порушу слова, яке дав Бенні в той день. 

 - Що ж, добре. Я й так чи інакше все дізнаюсь. — Встав з-за столу, поклавши до кишені штанів свою перепустку. - Давай, давай, забирайся з мого кабінету. 

 - Яке чудовисько я виховав. — Аспід похитав головою і підвівся. 

 - Маєш пишатися своєю роботою. — Мьон Ґу поправив окуляри і пішов на вихід, а дійшовши до головного холу попрямував до прірви. На межі стояло кілька вигнанців — дівчина та два юнаки. До хлопців вже підійшли їхні наставники — жнець та ангел. Дівчина ходила від прірви й назад, увесь час виглядаючи свого наставника. 

 - Знову дадуть якого ідіота, який завалить паперами і потім щось нестиме про секс і спокуси. 

 - У цього ідіота інші методи виховання. — Мьон Ґу зупинився за спиною вигнаниці. 

 - Бляха! Я цей..не думаю, що ви..ну цей…А чого так підкрадатися? 

 - Кращий захист — напад? Непогано, як для початку. 

 - Ай, не гарно вийшло з самого початку. Я не думаю, що ви ідіот, просто до того завжди якихось дебілів відправляли, от я вже й готуюсь до поганого наставника, який точно маніяк чи маніяк-збоченець. 

 - Я не те, й точно не інше, але розумію твої переживання. 

З пекла вийшов Чак, потягнувся й підійшов до Мьон Ґу та його учениці. 

 - Не маніяк, не маніяк-збоченець, але сраний вбивця. — Демон заплескав в долоні. - Вітаю, Анар, він тебе нічому не навчить. 

 - Ви вже знайомі? — Глянув на дівчину, але потім усміхнувся і повернувся до Чака. - Нащо я питаю? На її словах про маніяка-збоченця вже й так все ясно стало. 

 - Принаймні не хвойда Аспіда.

 - Це твоє чергове пояснення мого успіху і виправдання власної тупості? 

 - Хіба це не правда? Скільки разів ти з ним переспав, аби він тебе за учня взяв і потім дав хорошу роботу, закривши очі на твої витребеньки? 

 - Чак, від тебе за кілька кілометрів невдахою несе. Перш ніж вважати всіх повіями, обернись назад і подивись, що тут секс і пусті погрози нічого не вирішать. 

 - Знаєш що?

 - Просвіти. 

 - Йди до сраки. — Кинув погляд на Анар. - А тобі демоном не стати, з таким то придурком за наставника. 

 - Йди спробуй постукатися до Аспіда в ліжко, може й тобі пощастить. 

 - Пішов нахер! — Чак розвернувся, викинувши вперед середній палець. 

 - Не спіткнись, сучий ти син. — Мьон Ґу посміхнувся й помахав Чаку рукою. 

 - А.. здається ви давно знайомі. 

 - Так, трохи є. На чому ми зупинилися? 

 - На маніяках і збоченцях. 

 - Так, точно. Один з них щойно пішов подалі від нас. Як давно ти померла?

 - Я сиджу в вигнанцях третій рік, тому за мірками цього світу три роки назад, але..

 - На землі минуло більше. Чому хочеш бути демоном? 

 - Не знаю, хочеться. Якщо стану ангелом, то доведеться робити лише добро і тоді я буду змушена пробачити їм всім. 

 - І як багато «їм всім»?

 - Троє. Мужики за тридцять. Наркомани здається. А я не зможу цього забути і пробачити, ніяк не зможу. 

 - Ти не мусиш всім пробачати і проявляти розуміння до тих, хто цього не вартий, як ті покидьки, що дозволили собі скривдити тебе.

 - Звідки ви знаєте, про що я не сказала?

 - А це буде частиною першого уроку, хоча думаю Джун вже розповідав, що кожен з часом отримує певну силу. Ти теж отримаєш. 

 - Яка ваша сила?

 - Я бачу події з життя душ, не лише останнього, а й всіх попередніх. Іноді це просто чужі думки в моїй голові, голос чи не до кінця чітка картина, але іноді це ніби фрагмент з фільму, і я стою на місці подій, як глядач. 

 - Крутяк! Теж таке хочу. 

 - Не все одразу. — Мьон Ґу усміхнувся. - Тобі ще треба навчитися стрибати в пекло. 

 - Я точно нічого собі там не зламаю?

 - Не зламаєш. Я буду стрибати з тобою до тих пір, поки це не стане для тебе звичним заняттям. 

 - Добре..спробуємо. — Анар витерла спітнілі долоні об футболку й видихнула. - Я не хочу увесь час казати вчитель чи наставник, ви надто молодо для цього виглядаєте. Як вас звати? 

 - Я Мьон Ґу, і можна «ти». — Протягнув дівчині руку. 

 - Супер. Тоді ще питання. 

 - Яке? 

 - Чого ти став демоном? 

 - Аби піти на шлях добра треба розкаятися і визнати все скоєне, просити пробачення і позбутися своєї злості, ненависті і всіх негативних відчуттів та емоції, а вони те, завдяки чому я досі тут. 

 - І жодного місця для промінчика світла чи любові. 

 - Зрештою, можна обійтися. Моя рука тобі ще треба чи сама стрибнеш? 

 - Ні, ні, я не настільки смілива. — Анар взяла Мьон Ґу за руку. - Правда не буде зламаних кісток? 

 - Правда. Тут нічого не зламається і не буде боліти, принаймні мені так сказали. 

Демон підійшов до прірви, не відпускаючи руку дівчини. 

 - Просто заплющ очі. Політ займе не більше п’яти секунд, а потім твої ноги знову опиняться на твердій поверхні. 

 - Добре. Не більше п’яти секунд.. знову тверда поверхня. Я готова. 

 - Тоді зроби крок. 

 - Точно тримаєш? 

 - У нас цікавий контраст між температурою тіл, його важко не відчути. 

 - Так, чую. Полетіли, хай його.. — Анар зробила крок і полетіла вниз, а Мьон Ґу залишився над прірвою і посміхнувся. 

 - Ціла?

 - Мьон Ґу! Ти ж сказав, що тримаєш. — Дівчина дивилась вгору, склавши долоні в кулаки. 

 - Я демон, любонько. — Хлопець спустився вниз. - Щось зламалося? 

 - Та ні, ціле. — Вдарила Мьон Ґу в плече. - Це за те, що обдурив. 

 - А ти не чекай, що демон перед тобою виявиться чесним. Ходімо. — Демон пішов вперед до головного холу. - Отже, слухай уважно. Мій наставник казав, що демон має бути сильним як фізично, так і внутрішньо, тобто тебе не має мучити совість і почуття не мають керувати тобою, бо це буде гальмувати процес навчання. Якщо не пропрацюєш болючу для себе тему — будеш вразлива і цим точно скористаються. Нема значення, тримають тебе моменти чи людина, якщо це досі болить і має на тебе вплив. 

 - А не можна обернути це так, аби воно просувало вперед, а не гальмувало? — Анар йшла на рівні з Мьон Ґу, роздивляючись хол і всіх, хто зустрівся дорогою. 

 - Можна, тільки якщо дійсно вмієш це зробити і використати на свою користь. 

 - Спробую, якщо допоможеш. 

 - Я тому й прийшов забрати тебе з прірви. — Зупинився біля входу до п’ятого кола пекла. - Сьогодні покажу володіння Абаддона і своє місце роботи. 

 - Абаддона? Ти щось не схожий на лінивого.

 - Мені подобається штовхати смертних в обійми депресії та морального занепаду. 

 - То он воно що. — Пішла коридором, наздоганяючи Мьон Ґу. - А як ми будемо тренуватися? 

 - Трохи далі за головною вулицею є зала для тренувань, там і посидимо. 

 - Ти теж там був?

 - Через неї всі проходять. Аспід заганяв мене гантелями і бійками так, що я не міг підняти склянку води. 

 - Можна зі мною так не робити? 

 - Доведи, що вже й так достатньо сильна і тоді фізичних занять буде менше. — Брюнет зайшов до свого кабінету і одразу сів за стіл, вмикаючи комп’ютер. 

 - Та як я це доведу? Ти вже за комп’ютер всівся. 

 - Почекай. — Хлопець кілька разів обновив списки, але потрібного імені не побачив. - Та щоб його..

 - Мьон Ґу..

 - Що? — Закрив всі вкладки і, поправивши окуляри, глянув на дівчину.

 - Ти помітно розізлився, страшно трохи. Якщо хочеш, то продовжимо заняття завтра, я якраз подумаю про твої слова. 

 - Я не хотів. Сідай. 

Анар сіла на крісло, поклавши руки на край столу. 

 - Я шукаю декого, але з разу в раз результати не змінюються, а якщо бути точним, то їх взагалі немає. І я тобі нічого не казав. Забудь. — Видихнув і відкинувся на спинку крісла. - Ти вже побачила тут всілякі папери, списки, нотатки та інше. Поки вигнанці вчаться — наставники пильнують і визначають, до якого з кіл у новачка більше схильностей. Я працюю тут. Ми щоденно отримуємо списки з іменами людей, які стають нашою справою. Когось треба підштовхнути до простої ліні, когось до більш серйозних проблем — апатія, зневіра, смуток, сумніви в собі, врешті-решт депресія, а звідти до розвитку залежності чи самогубства рукою подати. За це відповідає п’яте коло пекла і сам Абаддон. 

 - Тобі не шкода людей зі списку?

 - Шкода? Ти зараз сидиш посеред пекла. Тут немає поняття «шкода» чи «співчуття».

 - Здається з роками людяність правда зникає. 

 - Так, з певним часом від неї нічого не лишиться. 

 - Тобі ніколи не хотілося врятувати ту душу?

 - Це не моя робота. Порятунком ангели займаються. 

 - А якби в списку був хтось з дорогих тобі людей? 

 - Колись був. Тоді демон впорався з роботою ідеально. — Мьон Ґу піддався вперед, склавши руки на столі. - Якщо ти хочеш рятувати душі чи допомагати в нашому світі, то треба піднятися нагору і піти вчитися у жнеців або ангелів. 

 - Ні, ні, не хочу, точно цього не хочу. Мені просто було цікаво все почути і отримати відповіді на питання. 

 - Мьон Ґу. — З коридору почувся жіночий голос, який щоразу викликав у демона бажання проблюватися. 

 - Моніка. — Хлопець на кілька секунд опустив голову на свої руки, а потім знову сів рівно. 

 - Міг би й відгукнутися. — До кабінету зайшла блондинка, притискаючи до грудей папку. 

 - Ти надто часто сюди приходиш, аби помилитися кабінетом. 

 - Що тут у нас за демонічне личко? — Глянула на Анар. 

 - Моя учениця. Чого прийшла?

 - Джун заходив і залишив папку. Просив передати у ваш відділ і щоб хтось з ваших завтра по обіді зустрів душі, бо сам кудись поспішав. Сам розумієш, робота Трійці потребує..

 - І так далі, і все інше. Давай папку. 

 - Тобі треба частіше виходити нагору, а то вкрай сказишся тут. — Поклала папку на столі.

 - Ангелам не можна засуджувати. — Саркастично усміхнувся. - Заходь рідше. 

 - Я рада тебе побачити. — Зупинилася біля дверей. - Новенька, може тобі пощастить більше мого? Він все ще вільний. 

 - Згинь вже. — Хлопець потягнувся до папки з іменами. 

 - Вони там всі такі прибиті? 

 - Частково. Можеш повертатися додому, на сьогодні з тебе досить інформації. Завтра зустрінемося в холі близько десятої, будемо готувати фізичну форму і перетворювати те, що досі болить на те, що рухатиме далі. 

 - Бомбезно.

Піднялась.

 - Дякую за урок, побачимось завтра. І я рада, що ти не якийсь пришиблений маніяк чи ще гірше маніяк-збоченець. 

 - Не заблукай дорогою до виходу. — Усміхнувся, зовсім скоро повертаючись до списку в своєму комп’ютері. 

 Сім років тому. В залі Трійці. 

 - Ти прийняв рішення стосовно шляху, яким збираєшся піти? — Мовив Ноель.

 - Якщо ви покликали мене сюди посеред ночі, то відповідь вже знаєте. 

 - Знаємо. Мені б хотілося, аби все вирішилося за інших обставин, але інакше ти б ще довго хибно вважав, що маєш піти світлим шляхом. 

 - Я знаю, що ви скористалися ситуацією, Джун. Може не сказали цього прямо, але вже точно навмисне відправили мене в той день з Чаком, потім довірили мені супроводжувати його і залишили жити разом. — Бенні подивився собі під ноги. - Якщо всі задоволені, карти розкриті і всі отримали те, чого хотіли, то чудово. Я хочу в пекло, але все ж дозволю собі поставити умову. — Глянув на Аспіда. - Не залишайте Мьон Ґу самого і подбайте про нього, але не кажіть, який шлях я обрав і де буду. Я сам повернусь тоді, коли вважатиму за потрібне. 

 - Гаразд. — Заговорив Аспід. - Я все зроблю так, як ти просиш.