4.

    넷.

 - Добре, що ми не зустрічалися раніше. — Пошепки мовив Бенні, кінчиками пальців забираючи пасмо волосся з обличчя Мьон Ґу. - Інакше я б дуже сильно шкодував, що помер. 

 - Я б не відпустив тебе на ту вечірку. — Брюнет повільно розплющив очі, одразу зустрівшись з усміхненим обличчям Бенні збоку. - Але, якщо ми все-таки колись бачилися, що б ти зробив? 

 - Намагався б згадати, де ми могли бачитися.

 - Може десь на вулиці, чи в коледжі.

 - Хіба ти не казав, що запам’ятав би моє обличчя?

Мьон Ґу припіднявся.

 - Казав. Твоє обличчя точно неможливо забути. 

 - От ніколи його не забувай. 

 - Не забуду. — Брюнет коротко поцілував Бенні. - Ліжка тут правда хороші. 

 - Мьон Ґу! Про що ти взагалі думаєш? Дійсно демон. — Бенні закрив обличчя руками, сміючись. 

 - Ти вже сам на бісеня схожий. — Мьон Ґу усміхнувся, спостерігаючи за хлопцем, але потім зажмурився і сів на ліжко.

 - Що сталося? Тобі зле? — Блондин піднявся, схвильовано дивлячись на Ґу.

 - Аспід так нагадує про заняття. Я трохи забув про час. А ти менше хвилюйся. — Підвівся, піднімаючи речі з підлоги. - І я поговорю про нового наставника для тебе. 

 - Впевнений, що це хороша ідея?

 - Ти казав «поки не спробуємо — не дізнаємося».

 - Більше не буду сумніватися в твоїй пам’яті. — Хлопець знову ліг, не зводячи погляду з Мьон Ґу, який швидко переодягався. - Постарайся сьогодні не змучити руки так сильно. 

 - Ти ж так чи інакше нагодуєш, і далі зробиш все сам. До вечора, бісеня. — Вигнанець усміхнувся і побіг до виходу.

 - Так, так, і я тебе..люблю. 

Запізнюючись на тренування Мьон Ґу встиг розібратися з базовим набором після появи в цьому світі і частково збагнув, як працює швидке переміщення, тому дорога до пекла зайняла п’ять хвилин, а не близько півгодини, як то було зазвичай. 

 - Запізнюєшся з перших ж днів. — Аспід стояв у своїй звичній позі – руки за, рівною і впевнено прямою, спиною. 

 - Я трохи забувся про час.

 - Я й не кажу, що це погано. Ти все-таки збираєшся демоном стати, а не дитям доброти і пунктуальності.

 - Тобто, це не читання моралей?

 - Аж ніяк. Тобі відомо, де лежать гантелі.

 - Ще б пак. — Мьон Ґу повернувся до вчорашнього місця тренувань і взявся за гантелі. Сьогодні підняти їх було важче, але хлопець намагався не подавати виду. - То що, сьогодні знову тренуємо внутрішню силу?

 - Звісно. Тобі є над чим працювати, адже так? 

 - Так, Аспід, вам про це відомо краще всіх. 

 - «Тобі» і так, вірно, і мені відомо, що ти нічого не розповів. 

 - Правда, я не наважився. 

 - Але переспати з ним сміливості не забракло. 

Мьон Ґу опустив руки, не відкидаючи гантель. 

 - А ти як думав? — Демон всміхнувся. - Мені все відомо і ваше щастя, що обоє ще вигнанці. Не зупиняйся. 

 - Вийшло..неочікувано. — Брюнет продовжив тренування. - Розумієш, коли його нема поруч, я, здається, вже готовий піти і розповісти правду, та тільки варто мені зустрітися з його обличчям, як я забуваю всі слова і втрачаю сміливість, до останньої краплі. 

 - Схоже розумію. Що ти робитимеш, якщо Бенні все взнає від когось іншого? 

 - Збираєшся розповісти йому?

 - Ні, не маю таких намірів. 

 - Я не знаю. Якщо думати про обидва варіанти, то той, де я кажу все сам, виглядає кращим і більш чесним. Так, я пам’ятаю твої слова про те, що демону чесність ні до чого. 

 - Ти мусиш позбутися того, що досі тягне тебе на дно і не дає цілком і повністю розірвати зв’язок зі своїм земним життям. Ти маєш приймати чіткі рішення, без жодного звернення до емоцій і роздумів про чиїсь почуття — як демон. 

 - Що робити, якщо мова про почуття тієї душі, яка мені не байдужа? 

 - Якщо ця душа має лишитися поруч — лишиться і після зізнання. Твоє від тебе нікуди не дінеться, а якщо й зникне, то на певний час, який буде потрібен і тобі, і цій душі. — Аспід прокашляв. - Душі пов’язані між собою. Люди не помічають своєї нитки, яка тягнеться до іншої людини, але тут, в Країні Смерті, ми бачимо їх і знаємо, хто і з ким пов’язаний. Бувають поодинокі випадки, коли душа має бути сама і цього ніхто й ніяк не змінить, але ти не з них. 

 - Натякаєш, що ми з Бенні пов’язані?

 - Всього лиш даю тобі базу для роздумів і прийняття рішення.

 - Він не захоче слухати тупих відмазок «я боявся тебе втратити і зашкодити» і бла-бла. Я б цього не слухав. Тому так, я почув тебе і розумію, що буде тільки гірше, якщо продовжу мовчати. — Глянув на Аспіда. - Можеш дати Бенні іншого наставника?

 - Демон має приймати рішення швидко і без жалю, Мьон Ґу. Те, що ти робив за життя, саме зараз стане для тебе уроком і вже потім ти неодноразово згадаєш нашу сьогоднішню розмову і знатимеш точно, що я сказав тобі правду. Що не так зі старим? 

 - Ти надто добрий, як на демона, Аспід. Бенні хоче вчитися, а не цілий день клумбу вдосконалювати. 

 - Ти помиляєшся. Твій Бенні ще дещо хоче. 

 - Що?

 - Дуже легко здогадатися. — Зупинився за спиною хлопця. - Наставник-ангел йому не треба. Бенні ніколи не стане ангелом і ти це знаєш. 

 - Гаразд, я теж думав над тим, що він ангелом не буде. Тоді чому ви просто не відправите його на той шлях, яким він має піти? 

 - А тому, Мьон Ґу, що кожна душа повинна обрати самостійно. Ми не в праві когось підганяти і самотужки приймати такі рішення. Ми просто спостерігаємо і лише здалеку, зовсім трохи, підштовхуємо до правильного шляху. — Поклав руку на плече свого учня. - Тепер облиш гантелі і йди за мною. Тренування обох сил полягає не тільки в тяганні металу і розмов на теми, які досі болять. 

 - Відправиш на землю і покладеш завдання підштовхнути якусь людину на злочин?

 - Це, поки що, не твої обов’язки. — Демон розвернувся і пішов на вихід. - Ми маємо жити в гармонії з ангелами, жнецями і вигнанцями. З останніми особливо, бо вони загублені і не до кінця розуміють, що тут роблять і що робити далі. Та бувають моменти, коли ти маєш перемогти, відстояти свою справу і за будь-яку ціну завершити завдання успішно, на користь твоєї сторони. 

Аспід та Мьон Ґу попрямували до прірви, а потім вийшли на межу між трьома частинами. Увагу хлопця привернуло кілька вигнанців — таких самих як він, та кілька ангелів, які стояли в тому ж напрямку, де була їхня обитель. 

 - Ти маєш досягати свого будь-якою ціною і дати відсіч ворогу. Битися на смерть, не буквально. — Аспід глянув вбік ангелів і кивнув, після чого до центру вийшов хлопець, на впізнання якого Мьон Ґу знадобилося не більше трьох секунд.

 - Ейдан. Що цей покидьок робить серед ангелів? — Міцна рука Аспіда вперлась в груди, зупиняючи ще до того, як Мьон Ґу встиг бодай подумати про те, що треба йти вперед.

 - Рано, але настрой абсолютно вірний. Цього разу ти сам вирішуєш, за що, чи кого, б’єшся з ним. Покажи, на що ти здатен і доведи, що я не помилився, коли прийняв рішення взятися за тебе. 

В центрі стояв Ейдан — блондин, одягнений в білу сорочку та чорні штани. Його волосся було закладене в легкий пучок, а на вухах виблискувало кілька сережок. Мьон Ґу не міг зрозуміти, що цей хлопець, за життя будучи наркоманом і співучасником Джеррета, робить серед ангелів. З’ясовувати не хотілося, очі затуманило вже знайоме відчуття злості, а руки самі стиснулись в кулаки. Так само, як Джеррет колись, Мьон Ґу з розмаху вдарив Ейдана в обличчя, і той, схоже, не очікувавши подібних дій від самого початку, повалився на землю.

 - Хай йому грець! — Блондин перехопив, вже другий, кулак в кількох сантиметрах від свого обличчя. - І давно ти тут? 

 - Тобі яке діло, а? Чому взагалі така мерзота ангелом стала? — Мьон Ґу поцілив Ейдану в ніс іншою рукою, про яку той явно забув. - Ти ж знову збираєшся йому нашкодити? 

 - Охолонь чуваче. — Блондин смикнувся, давши Ґу сильного ляпаса, але наступних кілька спроб були невдалими. - Я просто попросив пробачення за скоєне і отримав шанс. — Хитро усміхнувся. - Він був потрібен Джеррету, а не мені..хоча тепер варто задуматися, може я все ж передумаю. 

 - Не смій, навіть дивитися в його бік не смій. 

Послідувало ще кілька ударів прямо в обличчя. Мьон Ґу більше нікого не чув, перед ним було лиш закривавлене лице Ейдана, яке розходилось в нахабній і зверхній посмішці.

 - Годі, новачок. — Заговорив Чак і взяв Мьон Ґу за руку, відтягнувши від Ейдана. 

 - Прибери свої срані руки. 

 - Вгамуйся. — Демон вліпив вигнанцю дзвінкого ляпаса, і той відчув, як нижня губа тріснула, пустивши кров на бороду. - Не перегинай. Чим він тебе так розізлив?

 - Відвали, Чак, бо одним побитим янголям не обійдеться. — Мьон Ґу всміхнувся і пішов до Аспіда, навмисне зачепивши Чака плечем. - Ти ж знав, що то за покидьок? — Хлопець зупинився навпроти наставника. 

 - Звісно знав. — Абсолютно байдуже мовив демон. 

 - І нічого не зробиш, навіть знаючи, що до сраки йому те розкаяння треба?

 - Він сам має зробити так, аби впасти на самісіньке дно пекла і вічність горіти в його полум’ї. На сьогодні тренування завершене, Мьон Ґу. Завтра о тій самій порі і на тому ж місці.

Цього разу Аспід скористався вмінням швидко долати відстань і зник з поля зору всіх присутніх на межі. Мьон Ґу не пішов додому одразу. Хлопець повернувся в пекло, до зали тренувань. Зупинився поруч з грушею і продовжив своє самостійне тренування, маючи на меті відточити удари і пришвидшити процес повернення фізичної форми. Пелена злості не спадала з очей ще кілька годин, не даючи майбутньому демонові й хвилини на перепочинок. Та врешті решт Мьон Ґу зупинився вже тоді, коли в роті пересохло і здавалося, що він вічність бреде пустелею під палючим сонцем. 

Ввечері кімната не зустріла його тишею, Бенні був вдома. Мьон Ґу одразу ж пішов в душ, аби на очі хлопця не потрапив його закривавлений одяг та руки. Простоявши під струменем холодної води майже годину, Мьон Ґу нарешті вийшов на кухню, зупинившись в проході й дивлячись на Бенні, який стояв біля вікна, тримаючи в руках чашку ще гарячої кави. 

 - Я почав думати, що ти там свідомість втратив. — Бенні зробив ковток кави і відклав чашку на підвіконня, спостерігаючи за відображенням Мьон Ґу, що зупинився за його спиною. - Що з твоїм обличчям? — Обернувся, потягнувшись рукою до розбитої губи. 

 - Нам треба поговорити. — Сухо мовив Мьон Ґу, борячись зі своїм внутрішнім бажанням притиснути Бенні до себе якомога сильніше. 

 - Щось сталося? Ти лякаєш мене цим тоном. — Блондин поклав руку на щоку Мьон Ґу. - Тренування пішло не за планом? І хто тебе вдарив? 

 - Ейдан тут. Вже давно. 

 - Ейдан?

 - Той дружок Джеррета — хлопця, який тебе вбив. 

 - Звідки ти знаєш..хто це зробив?

 - Бо я був там, на тій вечірці, і я був тим, хто хотів викликати швидку. 

Бенні опустив руки, а потім й погляд. 

 - Ти ж про мою душу тоді говорив, так? 

 - Так. Я впізнав тебе майже одразу. Коли ти розповів, як помер, то вже знав напевне, що не помилився. Ти анітрохи не змінився, досі такий..яким сподобався мені ще за життя. 

 - То я тобі ще й подобався? — Бенні знову підвів погляд на Мьон Ґу. Його очі різко перетворювалися на скляні, сльози псували бачення картини, але причину цих сліз Бенні розібрати не міг. 

 - Досі подобаєшся. — Мьон Ґу намагався говорити спокійно, рівно, не даючи емоціям взяти контроль над собою. - Тієї ночі, в час вечірки, Джеррет наказав Ейдану прибрати мене з дороги і не здіймати галас. Він збирався підлаштувати все так, ніби ти вирішив вперше спробувати наркоту і перестарався з дозою. Не знаю, які він мав на тебе плани, але нічого не вийшло. І в мене нічого не вийшло, я так і не дав їм відсіч, не доклав всіх зусиль і не врятував тобі життя. Я завжди буду про це шкодувати, і мені дійсно шкода, що я не розповів тобі все одразу. Думка про те, що ти підеш і більше не захочеш навіть глянути на мене була, і досі є, надто великою і гучною. — Врешті-решт Мьон Ґу подивився на Бенні. - Я хочу бути чесним з тобою, в усьому, навіть якщо після всієї правди ти будеш ненавидіти мене і проженеш геть. 

 - Я навіть не буду повертатися до того, через що помер. Ти хотів врятувати мені життя, я знаю, відчуваю, але Мьон Ґу..чому саме зараз? Чому тільки після того, як ми переспали, ти вирішив зізнатися? 

 - Тому й вирішив сказати саме зараз, щоб все не виглядало так, ніби я користуюсь тобою. Я не хотів, аби ти дізнався правду від когось іншого, це було б не чесно. 

 - Не чесно? — Бенні всміхнувся і закинув голову назад, аби сльози не бігли далі. - Мені важлива правда, якою б вона не була, одразу. Ти це знав. 

 - Знав, і знаю, що винен. 

 - А я не знаю, тепер нічого не знаю. Ти був правий, ангел з мене нікудишній. Мене дістало, що хтось спокійно бреше в обличчя, грається наркотиками і чиїмись життями задля розваги і свого задоволення, не зважає на чужі почуття і користується всім так, ніби ми базовим набором сил після смерті. Тому нахрін цю доброту і все решту. Мене це дістало, я втомився, досить вже. 

 - Бенні, мені важливі твої почуття, все, що ти відчуваєш, має для мене велике значення, і я кажу це чесно, щиро. Я люблю тебе, і здається завжди так було, і завжди так буде. Якщо ти хочеш лишитися на стороні жнеців, чи все ж ангелів — я відмовлюсь від пекла і навчання у Аспіда. Піду за тобою. 

 - Ні. — Бенні став впритул до Мьон Ґу. - Не йди за мною і не зраджуй собі, адже обраним шляхом треба йти вічність. — А після сказаного послідував короткий поцілунок. - Перш ніж я знову скажу, що люблю тебе, маю переконатися, що твоя думка і сумніви більше не будуть гучнішими за бажання бути завжди зі мною чесним. 

 - Що мені потрібно зробити, аби твої сумніви зникли?

 - Будь собою і вчиняй так, як вважаєш за потрібне. Я знайду тебе, коли прийде час і коли буду готовий повірити ще раз. Той раз буде останнім, Мьон Ґу. 

Бенні пішов. Коли двері за ним зачинилися Мьон Ґу зрозумів, що таки мав кого втрачати.

 В залі Трійці. 

Аспід відклав папери, коли його пройняло дивне відчуття. 

 - Джун, запроси до нас Бенні. Час настав.