2.

  둘.

 - Ліжка хороші, спина не болітиме, точніше тут нічого не болить. — Блондин вказав на ліжко під стіною. - Це поки що живемо тут, а вже потім, коли перейдемо на конкретну сторону – зможемо переїхати, знайти собі будиночок, точніше такий надасть Трійця, і жити повноцінним життям. 

 - Буду вважати, що повернувся до студентського життя. 

 - Можеш розкл.. і це я теж завжди забуваю. З землі речей ми не приносимо. Ну нічого, сьогодні поділюсь своїми, а завтра вдень знайдемо тобі щось. 

 - Дякую. Дозволю собі припуститися думки, що ти збираєшся стати ангелом. 

 - Планую. Їхня сторона мені завжди була ближче. За життя я намагався не робити чогось лихого, але багато доброго зробити не встиг. Я тільки вступив і провчився кілька місяців, а потім опинився тут.

 - Як ти..помер? — Мьон Ґу боявся, що вже знає відповідь, яку отримає від сусіда.

 - Ну, досить тупо помер. Хлопці з іншого курсу влаштували вечірку. Я не ходив на такі заходи. Мені не подобалась п’яна атмосфера тих місць і задушливий запах марихуани, безліч оголених дівчат, решта наркоти, яку вони тільки могли собі дозволити, а все завдяки багатим таткам. Чомусь того вечора я таки пішов на вечірку, і помер від передозування. — Бенні підняв погляд на Мьон Ґу, знову всміхаючись. - Не подумай, я не наркоман і ніколи не збирався ним стати. Хлопці з того курсу «пожартували», кинули свої забавки до мого коктейлю. Я мало що пам’ятаю, але точно не забуду, як хтось кричав, що можна викликати медиків і тоді все нормально закінчиться, але, певна річ, тим хлопцям влетіло б від батьків за такі приколи, а ти сам розумієш, що зайва тяганина з поліцією нікому не потрібна. Ну якось так я тут і опинився. 

 - Ти знаєш, хто тоді кричав, що треба викликати медиків?

 - Ні, тільки знаю, що то був якийсь хлопець і його дуже швидко заткнули. 

 - Так..Не було думок, що треба їм помститися? Тобі було всього лиш дев’ятнадцять. 

 - Звідки ти знаєш?

 - Що знаю? — Мьон Ґу сидів на ліжку, а після слів Бенні піддався трохи вперед. 

 - Що мені було дев’ятнадцять? 

 - Ти про це..? Не важко здогадатися. Ти досі виглядаєш так, ніби тобі дев’ятнадцять. 

 - Чомусь поруч з тобою я перестаю думати про такі очевидні речі. — Блондин горілиць ліг на своєму ліжку, склавши руки на грудях. - Коли Чак пояснив, що я мертвий і все, що до цього моменту було моїм життям, більше не має значення, не існує, мене більше не існує..я був ображений, але в першу чергу на себе, бо я з власної волі попхався на ту вечірку, мене ніхто не змушував. Я не думав, що треба мститися, та й навіть гадки не мав, як і за яких обставин це зробити. — Ліг на бік, поклавши руки під свої щоки і дивлячись на Мьон Ґу. - А ти як помер? 

 - Я наркоман. Був ним. Не розрахував дозу і прокинувся вже тут. 

 - Ну..наркоманами не стають просто так, еге ж?

 - Не знаю, мабуть так. — Хлопець ліг, втупивши погляд в стелю. 

 - Скільки тобі років?

 - Двадцять три. 

 - То ти не набагато старший. 

 - Виходить на рік. 

 - Ми не бачилися раніше? 

 - Я б тебе запам’ятав. 

 - Правда? 

 - Так, точно б запам’ятав. — Мьон Ґу обернув голову до Бенні. « - Я й не забув. Не забував жодного дня.» — Промайнуло в думках брюнета, а в голос він мовив: - Не хочеш податися в жнеці і заробити шанс на повернення? 

 - Не хочу туди повертатися. А ти? Яким шляхом підеш? 

 - Завтра послухаю, що ти розповіси мені про роботу жнеців, але думаю, що все-таки, подамся до пекла. 

 - Запав на Чака?

Після фрази Бенні обоє зайшлися сміхом. 

 - Чак звичайно ще та завидна наречена, але ні. В житті були моменти, за які я ніколи не зможу дозволити собі дійти до прощення, і були моменти, за які я не збираюся просити пробачення чи шукати розкаяння. Я не відчуваю в цьому потреби. Здається останні роки життя пройшли туманно. Злість і відчуття провини не давали мені можливості дивитися на світ тверезо, і найбільш ймовірно, я сам не хотів жити інакше. 

 - Мені цікаво, що тебе мучить, але не буду розпитувати і змушувати тебе подумки вертатися до тих подій. Якщо захоче поговорити — я буду поруч. 

 - Чому ти переймаєшся цим і збираєшся допомогти? 

 - Я все-таки хочу стати ангелом. — Бенні посміхнувся і заплющив очі. - Візьми собі щось з шафи, розмір мав би підійти. — Голос помітно змінювався на сонний. 

 - Ти будеш хорошим ангелом і думаю, ні, я впевнений, врятуєш не одну душу, яка збилась з шляху. — Мьон Ґу сів і подивився на, вже сплячого, Бенні. - І ніхто не зупинить тебе.

В шафі хлопець побачив переважно світлі речі. Там були і футболки, і худі, і сорочки. Взявши сіре худі Мьон Ґу переодягнувся і пішов до вікна. Кімната Бенні розташовувалася на другому поверсі п’ятиповерхівки на вулиці, створеної з таких самих п’ятиповерхівок. Нічною вулицею, яку через кожних шість метрів розрізували високі ліхтарі, ходили як чоловіки, так і жінки. Серед них можна було зустріти дітей, щоправда вони були тут рідкістю, принаймні зараз Мьон Ґу бачив їх не так багато. Здалеку виднілась велика будівля, з вікон якої мерехтіло світло. Хлопець дійшов думки, що то було місце Трійці, про яке раніше згадував Бенні. 

« - Викличте швидку! Чуєш? Його ще можна врятувати, пульс ще є!

 - Ейдане, заткни цього придурка і виведи з кімнати. А цього — хлопець вказав на непритомного Бенні на підлозі - Заберіть з зали. Чого стали? Розважаєтеся далі. Малий очухається. Сам нюхнув забагато, відходняк буде довгим. » 

Мьон Ґу заплющив очі, простоявши так кілька хвилин, а потім знову глянув на велику будівлю з мерехтінням у вікнах. 

 - Не краще просто знищити душу, позбавивши від всіх мук совісті? — Хлопець знав, що не отримає відповіді, принаймні точно не зараз і не в цій кімнаті, схованій в темряву ночі. 

Бенні прокинувся годину пізніше від сходу сонця. Брюнет зрозумів, що тут сонце більше і ближче. 

 - Ти рання пташка чи зовсім не лягав? — Блондин піднявся зі свого ліжка і потягнувся, ще з заплющеними очима йдучи до Мьон Ґу.

 - Не спалося. Та є свої плюси, вперше за довгий час побачив схід сонця і ще щось, окрім як стіни і стеля квартири. Снилося щось, чи тут немає снів?

 - Тепер можеш забути про сидіння в своїй квартирі, тут ніколи таким займатися. — Глянув у вікно. - Не знаю, мені давно нічого не сниться. Помітив обитель Трійці?

 - Так, важко не помітити. Сьогодні підемо туди? 

 - Якщо Трійця захоче тебе бачити, то звісно підемо. Вони вже мали б знати, що ти тут. Вони знають про кожну душу, яка йде і приходить. 

 - Твій тон різко став погрозливо-тривожним.

Бенні розсміявся. 

 - Достатньо страшно?

 - Думав хоч тут боятися не доведеться. 

 - Не доведеться. — Рука Бенні по-дружньому по плескала Мьон Ґу по плечі і брюнет відчув жар, який розійшовся його тілом від цього доторку. - Тільки не доведи Аспіда до сказу, він демон прямолінійний і без гальм. 

 - Цей.. — Мьон Ґу сховав руки до кишень, все ще відчуваючи, як температура тіла значно збільшилася. - Так, згадав. Ти вже маєш наставника? — Підвів погляд на Бенні.

 - Поки мною опікується Джун — представник женців і вигнанців, я згадував про нього вчора. Сьогодні спробую поговорити з Ноелем, може він дасть мені когось з ангелів і я зможу проводити більше часу на їхньому боці. 

 - Сподіваюсь таки дасть. 

 - Не дізнаємося поки не спробуємо. З тобою все нормально? 

 - Так, здається. Чому запитуєш?

 - Безсонні ночі не стукають до тебе просто так. Якщо все дійсно добре, то ходімо. Час тобі познайомитися й з цією частиною теперішнього життя. 

Дорогою до Трійці Бенні розповідав про жителів цієї частини. Вулицями їм зустрічалися різні душі. Одні були одягненими в темні ділові костюми, інші у менш офіційний одяг. Складалося враження, що це просте, земне, місто, в якому кожен зосереджений на собі і своїй роботі. Хтось всміхався, а комусь було байдуже на перехожих. Все так само, як в людей. Єдиною відмінністю була швидкість, з якою ці душі пересувалися. Так само, як і Моніка вчора, дехто просто зникав зі свого місця за лічені секунди, або опинявся на іншому боці вулиці так різко, що людське око не було б здатним вловити подібний момент. 

 - Бенні, можливість так швидко пересуватися є у всіх, чи в кожної касти свої особливості? 

 - У всіх. Проте кожен має й свої особливості теж, які стають доступними з певним часом. 

 - В чому полягають ті особливості?

 - Хтось користується силами природи, тобто має сили однієї з чотирьох стихій. Хтось читає думки і чує більше, ніж може хтось інший. Ще чув, що хтось отримує сильний голос. Ти ж чув про русалок? От це щось на них схоже. Джун казав, що кожен відкриє свою особливість тоді, коли прийде потрібний час, але з появою в цьому місці ми одразу отримуємо базовий набір. 

 - Що за базовий набір?

 - Ти такий милий, коли ходиш з цим своїм задуманим обличчям і намагаєшся все запам’ятати, нічого не пропустити. — Блондин усміхнувся. - Базовий набір, це швидке переміщення і сила. Звичайно твоя і моя сила аж ніяк не буде рівною силі Чака, Моніки, вже не казатиму про Трійцю, але на початку сила завжди мінімальна, і тільки з тренуваннями і часом вона зростає. 

 - Ага, значить треба тренуватися. Стоп, що ти сказав? — Мьон Ґу зупинився.

 - Коли?

 - Перед поясненням про базовий набір.

 - Що ти милий. — Бенні й далі всміхався, поклавши руки до кишень і зупинившись в кількох метрах від хлопця. 

 - Милий? Я збираюся в пекло. Куди милий?

 - Демони теж можуть бути милими, принаймні в обличчя, але ти милий і всередині теж, чомусь я так відчуваю. 

 - Теж мені, ти схоже не до кінця прокинувся. — Мьон Ґу посміхнувся і пішов далі. 

 - Бачив, бачив, посміхаєшся вже. — Хлопець пішов слідом. 

Ще кілька кварталів, і два вигнанці стояли перед воротами залу Трійці. Бенні, з притаманною йому привітністю і добротою, пояснив охоронцям причину візиту і ті без зайвих питань пропустили їх всередину. Коли двері головної кімнати в залі відчинилися — Мьон Ґу побачив трьох брюнетів, які сиділи за столом, ніби судді в судовій залі. З правого боку довжелезного дубового столу сидів, як пізніше стало відомо, Джун — представник вигнанців і жнеців. Брюнет увесь час був усміхненим і спочатку Мьон Ґу міг припустити, що Джун був представником ангелів, бо від чоловіка віяло теплом, як і від самої частини ангельської общини. З лівого краю столу сидів чоловік, який був повною протилежністю Джуна — Аспід, блідолиций демон з чорнючими очима, які добре виділялися за рахунок світлої шкіри. Демон не проявляв жодної емоції, зосереджено дивлячись на, тепер присутніх в його місці праці, двох вигнанців. Сумнівів не було — він точно демон. Посередині сидів Ноель — представник ангелів. Він був не таким усміхненим, як Джун, і не таким без емоційним, як Аспід. Схоже він був золотою серединою між своїх партнерів. 

 - Вітаю в нашому світі, Мьон Ґу. — Заговорив Джун. - Сподіваюсь Бенні розповів тобі всю необхідну інформацію і тепер ти розумієш, куди потрапив і які перед тобою можливості. 

 - Здрастуйте. Так, Бенні все розповів і я знаю, що помер і більше не маю жодного відношення до землі. Про шляхи переді мною теж знаю, і вже визначився, яким хочу йти. 

 - Сміливих і цілеспрямованих нам саме бракувало. — Мовив Ноель, і тільки Аспід досі залишався незмінно байдужим. - На чий бік ти хочеш стати? 

 - Демони. Хочу приєднатися до них. 

Нарешті Аспід окинув брюнета зацікавленим поглядом. 

 - Чому мій дім? — Голос був спокійним, невимушеним, але в цьому голосі було щось таке, що створювало враження, ніби тіло силоміць занурюють в крижану воду. 

 - Я багато разів помилявся, що понесло за собою погані результати, проте лише одиничні випадки змушують мене перейматися і не дають спати ночами. Не дивлячись на це, за решту тих дій я не збираюся вимолювати прощення і не збираюся ставати на праведний шлях. Краще казатиму відверто й далі продовжу бути собою, ніж впаду перед вами на коліна і вдаватиму, що мені шкода за все скоєне. 

Ноель мовчки кивнув на слова хлопця, Джун усміхнувся, і в тій посмішці промайнуло схвалення, схоже на батьківське, якого Мьон Ґу ніколи не отримував. Аспід мовчки встав з-за столу і пішов до брюнета, тримаючи спину рівно. 

 - Мені, як частині Трійці, чесність важлива, але як демону — ні до чого. Ти обмовився, що одиничні випадки не дають тобі спати ночами, отже я маю знати, що то за випадки, перш ніж пущу тебе в свій дім. — Далі Аспід уважно подивився прямо в очі Мьон Ґу, ставши впритул і поклавши свою гарячу руку на його потилицю. Бенні був правий — температура тіла демона є значно вищою, ніж в будь-якого іншого мешканця цього світу. Мьон Ґу не здригнувся, коли відчув, як пильний погляд демона пробиває абсолютно всі стіни і зриває абсолютно всі замки в його свідомості, очищуючи собі шлях до найпотаємніших і найболючіших таємниць. Хлопець не знав, що саме бачив Аспід, але був впевнений, що демону відкриються ті двері, за якими ховався найбільший скелет. Аспід забрав руку з потилиці Мьон Ґу й зробив крок назад, кинувши погляд на Бенні, який з хвилюванням дивився на свого нового сусіда, стоячи зовсім поруч. Демон усміхнувся, а потім ще раз глянув на брюнета, який не зронив слова і не зрушив з місця. 

 - Я побачив все, що мені потрібно.

 - Що скажеш? — Зацікавлено спитав Джун. 

 - Годиться. Я сам вестиму цього хлопця. 

 - Ти впевнений? — Перепитав Ноель. - Ти більше століття не брався за наставництво. 

 - Проте навички не втратив. — Демон повернувся на своє місце і вже звідти звернувся до хлопців. - Ви вільні. Я покличу тебе. — Усміхнувся. - Ти ні з чим іншим не сплутаєш це відчуття. 

 - Перш ніж підете, Бенні, ти прийняв рішення? — Представник вигнанців глянув на блондина, який зменшив дистанцію і тепер стояв поруч з Мьон Ґу, побоюючись, що той втратить свідомість і впаде серед зали після перевірки Аспіда. 

 - Так, я б хотів приєднатися до ангелів, якщо ви вважаєте мене достатньо гідним для місця там.

 - Ми обговоримо це між собою і завтра відправимо твого наставника. — Мовив Ноель і склав руки на столі. 

 - Дуже дякую. Тепер з вашого дозволу ми підемо. Треба розповісти Мьон Ґу ще кілька моментів про це місце і всі зміни, які можливі в його організмі. 

 - Ви вільні. — Проговорив Аспід, вже повернувши свій звичний вираз обличчя. 

Хлопці покинули залу, а Джун з цікавістю глянув на Аспіда.

 - Чому ти вирішив взятися за цього хлопця особисто?

 - Коли душа погрузла в злості, ненависті до себе, а тепер повертається до причини, яка стала початком запуск

у цього механізму без зворотньої дії — отримаєш ідеальну зброю, якщо даси правильний напрямок.