1.

     하나.

Спалах білого світла спочатку змусив Мьон Ґу здивуватися, бо бачити світло в його кротячій норі було тією ще рідкістю. Потім той спалах світла став останнім, що цей хлопець побачив. Мьон Ґу помер.

 - Він довго буде так лежати? 

 - А куди ти квапиш події?

Голоси були приглушеними, здавалося, що говорять з іншої частини довжелезного коридору, та чи був той коридор там насправді? 

 - Точно окуняє? — Не припиняв перший, лагідніший, чоловічий голос.

 - Ще слово, я сказав, ще одне сране слово і ти пожалкуєш, що досі не обрав свій бік. — Гиркнув вже інший, значно серйозніший і злісний, чоловічий голос.

 - А нехай його.. — Мьон Ґу розплющив очі, але одразу пожалкував про своє рішення. Хлопець закрив обличчя руками, ховаючись від різкого і сліпучого світла, яке не дало розгледіти чоловіків, голоси яких він чув. 

 - О, окуняв.

 - Підводься вже, досить ламати комедію, всі через це проходять. — Чоловік закотив очі і гучно втягнув повітря. 

 - Яка комедія? Хто ви такі і що робите в мене..вдома? — Він не був впевнений, що досі в своєму домі, точніше засраній квартирі, яка не бачила денного світла і прибирання рік. 

 - Забудь про дім і взагалі про все, що мав. — Голос хлопця був досить веселим і жвавим. - Тепер твій дім тут, тебе минулого більше не існує. 

 - Тобто? — Мьон Ґу нарешті став на ноги і трохи щурячись дивився на постаті навпроти себе, а потім, звикнувши до денного світла, розплющив очі повністю. 

 - Вмер ти, от тобі і все «тобто».

 - Сер, можна повідомляти такі речі трохи м’якше, з більшим розумінням і поважним ставленням до його горя. 

 - Яке, в сраку, горе? Хай радіє, що нарешті вмив руки від життя в тому смітнику. Короче, Бенні, лишаю цю розгублену душу на тебе. Тобі саме треба тренуватися і показати себе з кращого боку, аби якась з сторін тебе помітила і прийняла, а то так і будеш тут поневірятися, лишишся рабом. — Чоловік кількома різкими кроками підійшов до прірви, яка розділяла дві частини землі, здається то був острівець, і стрімко полетів вниз.

 - Що отут відбулося? Він взагалі живий? — Мьон Ґу дивився на прірву, а потім зиркнув на Бенні і замовк. Він не розумів, чому його горло ніби стисла міцна рука, не даючи а ні сказати, а ні вдихнути, але одне знав точно — причиною цьому був блондин. 

 - Ще б пак. Додому полетів. — Бенні обернувся до прірви і потис плечима. - Чак не любить виходити і зустрічати душі. Каже, що від них все ще сильно тхне людським нутром. — Глянув на брюнета. - Не зовсім прийшов до тями? 

 - Можеш нормально пояснити все те, що тут відбулося і що я взагалі тут роблю? Той чоловік, Чак, сказав, що я помер. Він серйозно? — Вдихнув і нарешті сміливо глянув на свого провідника. - Та здається вже нормально, в разі чого прокинусь і піду до психіатра, давно пора було б туди навідатися. 

 - На жаль, або на щастя, до психіатра тобі вже не потрапити. Ах, так, я щось забуваю, як увесь процес відбувається. Не завжди виходжу душі зустрічати. — Бенні зосередив всю увагу на брюнетові перед собою. - Я сам тут відносно недавно, але дещо вже вивчив. Ми стоїмо на кордоні між світами. Ту прірву ти точно не забудеш, вона кошмарила мене ночами десь рік чи три, так одразу і не пригадаю.

 - Рік чи три? Ти сказав, що відносно недавно в цьому місці.

 - Це досить малесенький відрізок часу, він тут плине інакше, ти звикнеш, не все одразу. Отже, на чому ми там зупинилися? 

 - Кордон між світами, щось про Чака і далі я нічого не розумію.

 - Точно! Ми на кордоні між світами. Частина, на якій ми зараз стоїмо — нейтральна. Тут живуть душі, яких ще не прийняла жодна з сторін. Також тут живуть жнеці — провідники душ. Вони не обирали сторін і працюють для майбутнього переродження. Відпрацьовують кожен промах, допущений за час життя на землі. Я пізніше покажу тобі цю частину, ми будемо там жити. — Бенні обернувся боком, вказуючи рукою на частину острівця, який був за прірвою. - Я завжди забуваю про це. Як тебе звуть? 

 - Мьон Ґу. — Голос брюнета був хриплим. - А ти..Бенні? 

 - Бенні. Так от, Мьон Ґу, ім’я гарне. — Блондин всміхнувся. - Що ж це я? Так от, — Повторив, тримаючи руку в тому ж напрямку. - На тій частині живуть ангели. Світла, праведна, добра і чесна сторона терезів, яка ніколи не схиляється в протилежному боці. Ходімо. 

 - Куди ти..

 - Давай, давай. — Бенні вхопив Мьон Ґу за руку і потягнув за собою, без жодних затримок чи проблем перескочивши прірву.

 - От бляха. А якби впали туди?

 - Не впадеш, я тримаю. — Хлопець знову всміхнувся. — Тут живуть ті, хто пройшов шлях невизнання, розкаявся у всіх гріхах, навчився всім тонкощам світлого боку і вирішив лишитися тут навіки, несучи за собою добро і тільки добро. 

 - Твої руки..холодні. — Мьон Ґу опустив погляд на їхні з’єднані долоні. 

 - Ой, вибач, до цього теж звикнеш. — Бенні усміхнувся і сховав руки за спину. - Твої трохи тепліші за мої, ти ще не до кінця розірвав зв’язок з землею. 

 - Температура тіла завжди така низька?

 - Ні, в момент переживання сильних емоцій температура тіла збільшується. Лише у мешканців пекла температура завжди висока. Отже, тут, так само як і в пеклі, нас не сильно люблять. Ангели про це не кажуть, не дозволено, а демони запросто доведуть до сказу і виженуть зі своїх володінь. 

Брюнет дивився по сторонах. Його оточували будинки, невеличкі і значно більші. Вулиці здавалися абсолютно звичайними і земними. Росли дерева, кущі, цвіли клумби. Якщо не брати до уваги розповідь Бенні і той стрибок Чака в нікуди — можна було вважати все дурнуватим сном і зрештою сподіватися, що після можна прокинутися знову, у своїй квартирі на кінці міста. Тут не було біблійних чуваків з крилами чи німбами над головами, ніхто не носив напівпрозорих сарафанів, які були б схожими на пасма туману. Ніхто не літав попід хмар, граючи на арфі. Ні, всього цього й близько не було. Ангели здавалися звичайними людьми, звісно ж більш усміхненими, доброзичливими, привітними, одягненими в світлих відтінків одяг. Мабуть саме за шматтям їх і відрізняли від демонів чи вигнанців — неприйнятих душ.

 - Як тобі? 

 - Що саме?

 - Як тобі ангели? Взагалі світла сторона?

 - Ніяк. Ціла ситуація ніяка. Я не можу до кінця усвідомити, що лежу мертвим у квартирі, за яку вже проплатив на кілька місяців вперед, але водночас стою тут, з тобою, дивлюсь на частину ангелів і слухаю, що це якийсь кордон між тим, у що частина людей вірить, а інша частина вважає хворими байками. І на кінець, мені не стати мешканцем світлого боку, навіть якби я того хотів. 

 - Важко приймати той факт, що все закінчилося і ти більше нічого, й нікого, не маєш. Ти звикнеш, я знаю. Якщо немає потягу до світла, то завжди є з чого обрати, тим паче тут. Перед тобою є три шляхи. 

 - Я й так нічого, й нікого, не мав. 

Бенні збирався відповісти, але Моніка не дала такої можливості.

 - Вітаю. — Її голос здався Мьон Ґу награно привітним і доброзичливим, через що з’явилося різке бажання проблюватися. - Ти новенький?

 - Так, схоже на те.

 - Вже обрав свій бік?

 - Бік?

 - Не займай його. Рано кидатися такими запитаннями. — Втрутився Бенні. - І нам час пройтися пеклом. 

 - Забудь про пекло. Приєднуйся до нас. Твоє лично таке..янгольське. Хіба це нічого не пояснює? 

 - Я якось не вписуюсь в клуб хороших хлопчиків, тому дякую, але ні. — Мьон Ґу різко перевів погляд на Бенні, тільки аби більше не зустрітися з мерзенно надокучливими карими очима Моніки. 

 - Нам пора. — Блондин взяв нову душу за руку. - Бувай, Моніко. 

 - Завжди демонам і жнецям найкраще. — Дівчина склала губи трубочкою і почала йти спиною вперед, все ще дивлячись на хлопців. - Ну бувайте. — А потім різко зникла, так само як і з’явилася. 

 - А як вона так..?

 - Тут ти можеш більше, ніж може людина. 

 - Здається мені доведеться ще багато чого запам’ятати і побачити. 

 - Ти дуже кмітливий хлопчик. 

 - Здається тобі теж нічого не бракує. Хто вона така?

 - Моніка..ой, важко. Вона збирається стати ангелом, зараз під опікою Чарльза, але, повір мені, — Бенні повів Мьон Ґу до прірви - Ангел з неї нікудишній. Тільки шукає нагоди затягти когось в ліжко. 

 - Я помітив. Схожа на тих типів, які ходять і сунуть тобі свої брошури та буклети. — Брюнет нахилився до прірви перед собою. Пахло гореною деревиною. - Часто там буваєш?

 - Не зовсім. Мені до душі погода в території жнеців та ангелів. — Бенні усміхнувся і зробив крок в порожнечу, не відпускаючи руку Мьон Ґу. Хлопець вже збирався закричати, набравши повні легені повітря, але то було зайвим. В польоті пройшло не більше п’яти секунд, як під ногами знову відчулась тверда поверхня. — Ну і власне сама прірва, куди сягнув Чак — обитель демонів, він якраз один з них. Суть цієї частини така сама, як в ангелів та жнеців — у кожного своя справа і ніхто не втручається в справи інших. — Глянув на нового сусіда. - Цілий?

 - Цілий. Хіба можна померти вдруге? — Мьон Ґу оглянувся. Якби спочатку Бенні відвів його сюди — сумніви в реальності ситуації одразу розлетілися б за вітром. Пекло було геть іншим. Будинки були більше схожими на замки в готичному стилі. Мешканці цього місця не усміхалися, від них не віяло доброзичливістю чи радістю від побаченого нового обличчя. Якщо хтось і всміхався — усмішка була хитрою, корисливою. В цьому місці так само не було, звичних для людей, образів демонів. Ніхто не мав червоної шкіри, великих, чи ні, рогів, хвостів, так само як не було й копит замість ніг. 

 - Я помер лише раз, на землі, але чув, що тут таке теж можливе. Звісно, зламана шия чи лезо не стануть твоєю загибеллю, і, в принципі, тут не помреш від того, що може вбити людину. Навіть безсмертних можна знищити, завжди існує потаємна дверка, кумедно, скажи? 

 - Аж занадто. Як я розумію, помер ти молодим і тут не діє прикол з омолодженням душі, так?

 - Так, виглядаєш так само, як в момент смерті, тільки болячки зникають. 

 - Вже більше скидається на плюс. Ти сказав, що кожен займається своїми справами і не втручається в справи іншої сторони. Ангели, демони і жнеці не зустрічаються для обговорення справ?

 - Звісно зустрічаються. Все відбувається на території вигнанців і жнеців. Є, так званий, офіс. Головують там представники кожної касти. Аспід — представник демонів, Ноель представляє ангелів, а Джун — представник жнеців і вигнанців. Я розкажу тобі більш детально вже вдома. 

 - Гаразд, все здається логічним. Є такий собі офіс, там сидять представники кожного виду, вирішують питання і так далі.

 - Все вірно.

 - На землю пускають? 

 - Так, але не всіх. Потрібно мати відповідний рівень і пропуск, аби двері на землю відчинилися. 

 - Добре, це теж здається логічним. А сім’ї? Тобто, тут можна збудувати життя, як на землі? 

 - Авжеж. Ангели з ангелами, демони з демонами. 

 - Жнеці і вигнанці?

 - З ними трохи складніше. Жнеці тут тимчасово, навіть якщо «тимчасово» — це кілька століть чи тисяча років. Вони звісно можуть відмовитися від переродження і залишитися тут навіки, але так роблять рідко. Ця частина зайнята роботою і не шукає сімейного життя, але якщо все ж таки хтось хоче, то може будувати стосунки з собі подібними. Щодо вигнанців, то нас цураються до моменту, поки ми не оберемо конкретну сторону. Звісно ж демони дозволяють собі спати і з жнецями, і з вигнанцями, але вже точно знають, що за цим слідуватиме покарання, якщо хтось з Трійці дізнається. 

 - Аспід, Ноель і Джун? 

 - Вірно. З ними краще бути обережними. 

 - Що ваші дупи тут забули? Так швидко показав йому решту? — Мьон Ґу впізнав голос, то був Чак. 

 - На десерт лишив свою тимчасову домівку. За ангелів вже в курсі, лишилися ви. 

 - Зарубай собі на носі, новачок. Якщо хочеш лишитися тут і бути демоном — не ламай такої комедії, як там нагорі. Будь впевненим у своїх діях і забудь за шмарклі. Нити — діло не наше. Ти або отримуєш кайф від всього кошмару і страху, або тягнеш сідниці на ангельську частину і тихо там квіточки поливаєш, ржеш, як ідіота шмат, і навіть думки хтивої не припускаєш. 

 - Йой, Чак, ти щось розійшовся. Дай йому спокій з цими настановами. 

 - Перетвориш його на такий шмат лайна, яким сам зробився? 

 - Який ти злий.

 - Від тебе досі людським нутром тхне. Чого я взагалі дивуюся? 

 - Я прийшов послухати Бенні і місце подивитися, тому облиш свої вистави і дай пройти. — Мьон Ґу говорив впевнено, стоячи рівно навпроти Чака і не зводячи погляду з чорно-червоних очей демона. 

 - Сміливості набрався?

 - Брейк, хлопчики. — Бенні ні на мить не лишався без своєї усмішки і розслабленої манери спілкування. - Я залюбки продовжу суперечку з тобою іншим разом, Чак, а зараз мушу виконати те, що маю. Мьон Ґу не все побачив і не все знає, тому, якщо твоя ласка, дай пройти і закінчити ознайомлення з Країною Смерті.

 - Потім тягніть свої дупи нагору, не розносіть тут свій людський сморід. А з тобою — приклав руку на груди Мьон Ґу - Я не закінчив і з великою радістю продовжу потім. — Чак усміхнувся і пішов далі, навмисне зачепивши Бенні плечем. 

 - Сам схоже забув, як колись людиною жив. — Брюнет поправив свою футболку, яка зім’ялась під рукою Чака. 

 - Добре все, що закінчується без Чака, який махає кулаками у всі боки і погрожує зґвалтувати всіма відомими і невідомими способами, амінь. — Бенні глянув вслід Чака і після обернувся до Мьон Ґу. - Було сміливо. 

 - Він збоченець чи що? — Хлопець повернув погляд на блондина. - Що сміливо?

 - Він вихованець Асмодея, не дивуйся. Було сміливо перечити демону в свої перші години перебування тут. 

 - За життя вже достатньо змовчав і тримався осторонь там, де міг щось вдіяти. 

 - Схоже тебе щось мучить. 

 - Мабуть, трохи, не знаю. Ходімо до нашої частини. Пекло вже роздивився. 

 - Гараздоньки. Інформації багацько на один день, а якщо бути точнішим, то на перші три години по смерті. 

 - Я вже три години мертвий? 

 - На землі час іде інакше, я казав. Тут минуло три години, а там не знаю. — Бенні потис плечима. - Мабуть вже й доба позаду. 

Хлопці більше не затримувалися серед пекельних вогнів. Бенні взяв Мьон Ґу за руку і без докладання зайвих зусиль повернувся на острівець, з якого й почалося їхнє знайомство і нове життя вигнаної душі.