Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Цього не було в планах.
Звичайно, Ремус не планував подібного. Планування для тих, хто… Ну, планує хоч щось, а він не такий. Не щось на кшталт цього. Люпин обмірковував і створював у своїй голові безглузді сценарії, які ніколи не здійсняться. Принаймні, він був майже впевненим, що ті не здійсняться. А ще зрідка щось снилося… Таке яскраве, ніби все відбувалося насправді, залишаючи після себе біль, нерішучість і втому… але він не будував планів, тому що планування передбачало певну надію, і, чесно кажучи, Ремус ніколи не був прихильником сподівань.
Очевидно, усе було можливо, якщо припустити, що залучені гравці спожили достатньо яєчного пива*.
* “яєчне пиво” – напій зі взбитих яєць, молока, цукру та якогось алкоголю (зазвичай ром, віскі або бренді). (прим.пер.)
Це було справді хороше яєчне пиво: насичене, кремове, легке, з мускатним горіхом. Лілі створила його з нуля, використовуючи рецепт її матері та інгредієнти, які придбала в Гоґсміді, а Джеймс додав велику кількість дорогого маґлівського бренді. Люпин відчув це через тупий пульс, що повільно поширювався черепом. Кліпнув один, два рази, не звертаючи уваги ні на позіхання ззаду, ні на руку навколо своєї талії.
Йому було забагато однієї склянки, отже, інші випили більше. Він повільно пригадував, як Пітер звалився в кутку, рука виводила кола, коли він висловлював думку про поточне розташування Венери в повітрі. Згадалися Елсі Візерспус та Марлен МакКіннон, які верещали, кидаючи одна в одну кульки з пергаменту з-за диванів, а потім Джеймса, який танцював із Лілі вальс зі шкільною краваткою на голові, за мить до того, як на портьєри перекинувся вогонь, і Сіріус…
О, Сіріус.
– Ох, Сіріусе! – двері зі скрипом відчинилися, і Ремус завмер, по шкірі пройшовся холодок від хрипу Поттера. Ще було надто рано. – Ремусе? Куди ти подівся?
– Я ж казав тобі, що їх тут немає, – втомлено сказав Пітер. – Я вже перевірив.
Блек знову зітхнув, поклавши руку на стегно Люпина й підсунувся ближче. Ремус проігнорував, тому що зараз не міг із цим упоратись. Натомість придивився до покривал; смужка світла, що пробивалася крізь щілину, свідчила, що настав ранок. Він почув повільні, човгаючі кроки, потім – дратівливе шурхотіння одягу та книжок, які змітали вбік, і втомлений скрип дверцят шафи – місця, де час від часу спав Сіріус, згорнувшись калачиком, мов пес. Блек притиснувся ще ближче, рука ковзнула до грудей Ремуса. Люпин потер обличчя й намагався дихати не надто голосно.
– Безглузді витівки, – пробурмотів Поттер тоном, що пролунав так, ніби зачиняється з грюком шафа. – Це ж Різдвяний ранок. Хочу відкрити свої подарунки, – підлога застогнала, коли хтось підійшов до ліжка Ремуса. – Сіріус взбіситься, якщо ми почнемо без нього, але… Ти перевіряв туалет, Червохвосте?
– Двічі, – відповів Петтігрю, коли постіль Люпина загрозливо зашелестіла. – Кажу ж, вони пішли снідати.
Джеймс зітхнув:
– Сніданок був годину тому.
– Кухні завжди відкриті, – задумливо промовив Пітер, – у всякому разі, для нас.
– Гаразд, гаразд, – сказав Поттер. Ремус чув, як той смикав себе за волосся. Також чув дихання Блека, але це зовсім інше. – Гайда знову підемо у вітальню, і якщо їх там не буде… Ну, мене не хвилює, що Сіріус взбіситься. Я, принаймні, відкрию ту блискучу коробку від батьків.
– Оту велику?
– До біса велику, еге ж? Я впевнений, що там набір для зіллєваріння, про який я просив.
Кроки поновилися; Люпин був радий, що вони відійшли від ліжка.
– Я ніколи не дізнаюся, чому ти попросив набір для зіллєваріння.
– Звичайно, щоб підривати речі. Ти йдеш?
– Так.
Двері знову скрипнули, означаючи вихід Джеймса й Пітера, і Ремус вдихнув. На даний момент, це була одна проблема. Залишилася лише первісна, і, можливо, більша проблема… А саме те, що Сіріус був у його ліжку. Сіріус був у його ліжку, і, цілком можливо, він був голим. Судячи з того, що Муні бачив руку Блека, найкраще, на що можна сподіватися, що той просто без верху; рука була оголена, якщо тільки вона, і Люпин підозрював, що сорочка хлопця відповідала за незручний горбик, що утворився під його коліном.
Якщо Сіріус голий, то це вже не проблема. Це надзвичайна ситуація, і в Ремуса був лише один діючий вихід: заперечення й неправильне розуміння. Він крадькома встане з ліжка до того, як Блек прокинеться, потім прийме душ, поголиться й одягнеться, як зазвичай, а потім, спотикаючись, піде донизу й посміхатиметься, коли Джеймс відкриватиме до біса велику блискучу коробку від своїх батьків. А коли Сіріус приєднається до них, поводитиметься так, ніби нічого дивного чи потенційно принизливого не сталося, і якщо… І тільки якщо … Ставитиме питання, Ремус скаже, що спав у ліжку Блека, бо той… Очевидно, напившись до безтями… Вирубився в чужому ліжку.
Так.
Люпин потягнувся до краю ліжка, але Сіріус… Який був упертим та суперечливим за своєю природою, а також до біса проблематичним, навіть коли був без свідомості… Посунувся слідом, а його рука зісковзнула з грудей Ремуса, щоб погладити живіт, зупинившись саме тоді, коли пальці торкнулися краю штанів. Він сонно буркнув, пробубнівши кілька слів незрозумілою мовою тих, хто спить справді глибоким сном, і вперся обличчям у потилицю хлопця.
Зважаючи на все, у Люпина було багато проблем. Зрештою Джеймс і Пітер повернуться, а Сіріус був у його ліжку, що означало, що вони були тут разом, і неважливо, що один із них міг були голим. Це було останнє, про що думав Ремус.
Не варто думати про це, бо нічого доброго не вийде. Було б чудово, якби він про все забув. Особливо те, як він відчував Блека, і як тремтів, коли той сміявся йому в шию. Або те, як вони цілувалися: ніжно й повільно, з яєчним пивом на губах, згодом сильніше та швидше, з безумством на вустах. Або руки Сіріуса, теплі й рішучі, коли вони знімали одяг з Люпина. Або член Блека, що ковзав по стегну, або усмішку, яка розтягнулася на його губах, коли Ремус видихнув і кінчив, гаряче й густо, прямісінько на пальці партнера.
Звичайно, він хотів думати про це, бо хотілося… Саме цього. Ну, майже точно він міг би обійтися без яєчного пива, і не тільки тому, що в нього боліла голова, а на язику ніби шерсть звалялася. Але так склалося, що вони випили, і сталося, що сталося; не слід про це думати. Якби він і порозмірковував, то визнав би, що це сталося, і, оскільки саме так і є, Сіріус був із ним у ліжку, можливо, голий, це повернуло Люпина до проблеми.
– Тож, Джеймс нарешті розпакував подарунок?
І, мабуть, ось вона й прокинулась.
– Так, – тихо відповів Ремус. Тоді глибоко вдихнув, але це не допомогло. – Він щось говорив про подарунки.
– Так. Про до біса велику коробку, – Блек потягнувся. Маневр, який служив для того, щоб ближче притиснутися, і видав важкий, глухий звук, який не слід було б вважати привабливим. – Набір для зіллєваріння, чи не так?
– Ага.
– Блискуче, – пробурмотів Сіріус, переважно в потилицю Люпина. – Він захоче спробувати якесь вибухове зілля, а в мене брови щойно відросли, – губи м’яко торкнулися шкіри Ремуса, від чого той затремтів і злегка запанікував. Що ще гірше, чужа рука піднялася по його стегну. – Усе гаразд?
Люпин відкрив рота, але з цього вийшло небагато. З другої спроби вийшло щось схоже на:
– Ага, – це найкраще, що вдалося сказати.
– Але ти здригнувся, – сказав Блек. Хлопець не відповів. – До біса холодно, – додав, відпускаючи Ремуса, аби кілька разів різко смикнути ковдри. Його рука миттєво повернулася на місце, тепло́ проходило крізь тонку тканину штанів. – Чому так холодно?
– Протяг, мабуть, – пробурмотів Люпин.
– Я ніколи цього не зрозумію, – поскаржився той, і, якщо Ремус нічого не придумає, великий палець от-от зануриться під поділ його сорочки. – Еванс казала, що маґли ставлять гуму біля скла…
– Подвійне скло, Сіріусе. Подвійне скло.
– Гаразд, подвійне скло. Я так і сказав, – він надувся, а його великий палець завмер на шкірі Ремуса, ледь торкаючись. – У них це вікна, а в нас що?
– Нагрівальні чари.
– Ну, гаразд, але їх треба оновлювати кожні сорок хвилин, інакше дія послабиться.
Люпин зітхнув. Тепер це точно надзвичайна ситуація… Справді надзвичайна. Блек не тільки лежав у його ліжку досі, мабуть, голий, він ще й не спав, а близькість та його повільний ранковий голос змусили тіло Ремуса втратити всі сили, що зробило ситуацію ще більш жахливою, ніж за десять хвилин до цього. Він справді мав би поворухнутися, перш ніж це призведе до якогось збентеження, але не впевнений, що зможе. Це також натякало на те, що просто треба насолоджуватися, поки все триває, і зі свого боку Люпин не міг не погодитися, у той час як Сіріус міцніше стискав руку на його стегні й притискався ближче.
Блек був важкий.
– Ми можемо спуститися вниз, якщо тобі холодно, – повільно запропонував Ремус. Якби він просто виліз із ліжка, усе було б добре. Напевно. Принаймні, він міг би втекти в туалет, де був спокій, тиша та відсутність Сіріуса, аби перегрупуватися. Або подрочити. Або втопитися в унітазі. – Унизу може виникнути пожежа.
– Можливо.
– І… Гм, подарунки.
– Так, подарунки.
– То що? – тихо запитав Люпин. Спробував поворухнутися, але лише кілька разів кліпнув і зігнув пальці на ногах. – Ми йдемо?
– За хвилинку, – відповів Блек, і його язик торкнувся шкіри Ремуса, прямо за вухом. Цього просто не може бути. – Мені не так уже й холодно. Тут навіть добре.
Сіріус трохи поворухнув стегнами. Його член терся об сідниці партнера, і той заплющив очі.
– То що ти подарував мені на Різдво?
Люпин проковтнув звук, що намагався вирватися з горла.
– Я не… не…. – така відповідь нікуди не годилася. – Не скажу.
– Та годі, Муні, – пробурмотів Блек, похитуючи стегнами, а потім знову, так повільно, майже обережно. – Я ж усе одно відкрию його.
– Доведеться почекати, – напружено сказав Ремус. – Очікування це… ем, суть Різдва, – рука Сіріуса опустилася, щоб провести по животу хлопця, його великий палець зупинився трохи нижче пупка. – І ми не можемо просто…
– “Просто” що?
– Ну, ти… І я, я не…
– …Ти поцілував мене, – тихо сказав Блек, торкаючись шиї Люпина. – Минулої ночі ти поцілував мене.
Ремус затих:
– Я цього не робив.
– Ти поцілував мене, – наполягав Сіріус, – коли ми піднімалися сходами, пам’ятаєш? Я спіткнувся через цього жахливого звіра, якого Нізл МакКіннон називає домашнім улюбленцем, а ти мене спіймав. Потім ти поставив мене біля стіни, а далі, – додав, проводячи язиком по вигину вуха, – поцілував мене, – довгим повільним поворотом стегон він штовхнув свій член до сідниць Люпина, той стримав стогін. – Усе було дуже швидко, ти намагався втекти, але я спіймав тебе біля дверей і як слід поцілував.
– Ох.
– Пам’ятаєш, чи не так?
Звісно, Ремус пам’ятав… Двері, що притискалися до спини, і язик Блека, що прослизає до рота, коли вони обоє намацали замок, потім руки Сіріуса в його волоссі, ще поцілунки, їхні носи торкаються, коли хлопці перечіплюються за книги та одяг, що засмічують шлях до ліжка.
– Я пам’ятаю.
Блек схопив зубами мочку Люпина:
– Ти ж не шкодуєш?
– Ні, – сказав Ремус, і, не зважаючи на примхливу гидку частину свого мозку, яка тепер пояснювала в епічному обсязі й деталях, чому це погана ідея, він вигнувся назад і дозволив сідницям притиснутися до члена партнера. – Я просто подумав… Ну, знаєш… Яєчне пиво.
– Я не пив так багато.
– Ти ледь не впав на сходах.
– Мене підставили, – сказав Сіріус, підкрадаючись пальцями до поясу чужих штанів. – Було темно, і тваринка МакКіннона намагалася мене вбити.
– А до цього, коли ви з Джеймсом співали пісню про жаб’ячі животики? – запитав Люпин. – У тебе на руках були черевики Пітера, ти перескакував через улюблене крісло Лілі.
– А, це, – сказав Блек, різко вдихаючи, коли Ремус знову підсунувся до нього, – це все частина шоу.
Сіріус ковзнув губами по щелепі співрозмовника, язик пройшовся по шкірі, Люпин вигнувся, повертаючи голову, поки їхні вуста не зустрілися. Незручне положення зробило поцілунок невимовно незграбним, і Ремус хотів розвернутися, поки не опиниться обличчям до Блека, поки не зможе як слід поцілувати його, проте рука нарешті пробралася до штанів, і зовсім не хотілося втрачати тиск члена Сіріуса на сідниці. Блек гучно хапав повітря, його стегна сіпнулися вперед, коли він обхопив пальцями член Люпина, і той застогнав – тихий звук, який був спійманий чужим ротом.
– Я хотів… Хотів, – сказав Сіріус, притуливши вуста до щоки Ремуса, – але ти ніколи… Ти завжди такий… Я просто не був упевнений.
Стегна Люпина здригнулися, розриваючись між тим, щоб штовхнутися в руку Блека, і тим, щоб присунутися ближче до його члена.
– Я, я думав, що… Ти п’яний, через яєчне пиво.
– Ні, – прошипів Сіріус, торкаючись зубами шкіри, – ні.
– Оу. Оу.
Блек пришвидшив рухи рукою, його зап’ястя викрутилося, коли пальці ковзнули вгору по члену Ремуса, і той замовк, не в змозі зробити щось, окрім як притиснутися ще ближче. Ліжко скрипіло, прогинаючись від рухів, а Люпин повертався, щоб поцілувати партнера, висовуючи язик у відповідь на палкі поцілунки Сіріуса. Почувся стогін: довгий тихий звук, який застряг у горлі, тремтіння пробігло тілом, член пульсував біля заду Ремуса. Блек штовхнув хлопця на подушки, довго й пристрасно цілуючи, поки рука торкалася члена, і Люпин кінчив слідом, його дихання переривалося, а руки заплуталися у волоссі Сіріуса.
– Щасливого Різдва, – прошепотів Блек.
Ремус тихо пирхнув:
– Я все ще не скажу, що приготував для тебе. Доведеться просто зачекати, поки не відкриєш.
– Мабуть, нам варто спуститися вниз, – сказав Сіріус, торкаючись губами Люпина. – Джеймс, мабуть, уже лютує.
Ще один поцілунок, ніжний, теплий та повільний. Ремус потягнувся на ковдрах, коли Блек почав підійматися, і помітив, що дивиться на веселе та трохи рожеве обличчя Поттера.
Точно. Він забув про цю проблему.
– Пітере, ти сказав, що перевірив ліжка, – суворо сказав Джеймс.
– Ну, я так думав, – відповів Петтігрю, поглядаючи на хлопців. – Мабуть, я забув.
– Джеймсе, – повільно сказав Сіріус, прибираючи руку зі штанів Люпина. Ремус раптом дуже зрадів ковдрі, навіть якщо вона була гарячою, липкою й відчайдушно потребувала прання. – Як довго ти там стоїш?
– Ми прийшли якраз під час великого фіналу, – радісно сказав Поттер. – Коли ви закінчили стогнати й таке інше, Сіріус сказав, що варто спуститися вниз, перш ніж я розгніваюся. Потім ви видавали якісь вологі звуки. Б’юся об заклад, що ви цілувалися.
– Ну, а що ще це могло б бути? – насторожено запитав Пітер.
Джеймс зробив дуже грубий жест навіть для нього. Петтігрю був вражений, а Люпин закрив обличчя, намагаючись приховати жар, що розпливався по шкірі. Після напруженої мовчанки, Блек хихикнув у плече Ремуса. Зрештою, Пітер оговтувався достатньо довго, щоб приєднатися, а потім Джеймс… На жах Люпина… Повністю відкрив завіси й сів на край ліжка.
– Тоді йдемо далі, – усміхаючись, сказав він, – це було вчора ввечері чи сьогодні вранці?
– Це має значення? – запитав Ремус, усе ще прикриваючи обличчя.
– Звичайно має, – наполягав Поттер. – Я сказав, що перед Різдвом, а Пітер сказав – після. Якщо це було вчора ввечері, Пітер винен мені ґалеон.
Ремус опустив руки й кинув на Джеймса брудний погляд.
– Ви робили ставки?
Той задумливо кивнув.
– Насправді, ще минулого року. Спочатку на Великодні свята… Пітер сказав, що до, я – після. Коли термін закінчився, ви все ще не розібралися, ми анулювали ставки, – сміючись, він скуйовдив бахрому на ковдрах. – Цього року ми вирішили спробувати ще раз, після того, як я спіймав Сіріуса, коли він дивився, як ти дрочиш у душі.
– Я не дивився! – наполягав Блек, кидаючи в друга подушку. – Він уже дрочив, коли я зайшов, і…
– …Облишмо це, – весело сказав Поттер. – Тож, скажіть мені. Учора ввечері чи сьогодні вранці?
Люпин зітхнув:
– Це було вчора ввечері, але після півночі, тому, технічно, ти винен Пітеру.
– От наволочі.
– Так, так. А тепер зроби нам послугу й злиняй, щоб я міг знайти свої штани, – сказав Сіріус, різко вказуючи на двері. – На мене чекають подарунки внизу.
– Не турбуйся, – сказав Пітер. – Джеймс уже відкрив їх усі.
– Мені стало нудно чекати, – відказав Поттер на розлючене бурчання Блека. – Ти сам винен, що покинув мене. Муні подарував тобі книгу про… Ну, я точно не впевнений, бо я її не дивився, і він також подарував тобі… – його раптова мовчанка була позначена кольоровими плямами, що розцвіли на його щоках. – Він подарував тобі… Е-е…
– Ну, що?
– Один із тих великих нашийників… Знаєш, з металевими шипами, – сказав Джеймс, його рука поповзла до шиї. – Раніше я думав, що це кумедно, але це… – він махнув рукою між ними, – це точно гірше.
Ремус усміхнувся. Він припускав, що так і є.