4 частина

Я прокинулась зранку і цього опаришка тут не було. Сьогодні в нас тільки один урок зіллєваріння. Треба потім зайти до Дамболдор і розпитати чому я відчуваю емоції.

— Привіт Лізі. Двері відчинила Джіні вона була щаслива, і тримала в руках троянди.

— Привіт, заходь. Тобі подарували квіти?

— Таак. Сьогодні зранку до мене прийшов Олівер і подарува ці прекрасні троянди. Гарні?

— Дуже гарні. Я хотіла і їх спалити, разом із Олівером.

— Я прийшла запитати чи нема в тебе вази?

— Звісно, я поки піду почищу зуби. Візами вазу на столі.

— Ти про цю в якій стоять згорілі квіти? В неї було дуже багато питань, але вона не наважилась їх поставити.

— Таак.

Пройшло пів години, я перевдягалась форму і пішла на урок.

— Привіт сонечко. За партою сидів він.

— Ще раз назовеш мене сонечком і я приготую отрути, і напою тебе нею.

— Добре, добре. Його посмішка була така гарна, але на цьому обличчі вона виглядала дивно. Я сіла і ми всі чекали на професора.

— Добрий день учні, сьогодні будемо варити любовне зілля. Я не любила цей урок і тому дивилась кудись в стіну, поки Снейп пояснював рецепт.

— Я бачу що міс Лізі вже знає все це, так? Я не хотіла втрачати бали в слізерін тому прийшлось викручуватись.

— Таак. Але  якщо бути чесним то я навіть це зілля в обличчя не бачила.

— Ну тоді он там стоять всі інгредієнти і котел, просимо вас міс Лізі зварити це зілля. В нього з’явилась єхидна усмішка.

— Добре професор. Я підійшла до котла і намагалась згадати хоч щось що мені розповідав Волдеморт, і його смертежери.

Я налила воду в котел, насипала якусь траву. Побачила якіхось тараканів і вирішила кидати все підряд, можливо вгадаю. — Готово. Я посміхнулась і відчула в професорі страх.

— Лізі відійди від котла. Котел почав трястися і рідина почала кипіти, і текти на підлогу. — ВСІ НЕГАЙНО ПОКИНЬТЕ КЛАС. 

— Ааааааа. Ми всі біжали з класу і коли вибігали я почула вибух. Заглянула в клас і прбачила що клас трішки зруйнований, потім туди зайшов Снейп.

— Лізі Візлі, мінус 100 очків слизерін, і негайно до директора. Він був такий злий що мені було стрьомно.

— Добре. Я пішла, але відчувала погляд професора у себе на потилиці.

Я дійшла до статуї, але я не пам’ятала що треба сказати.

— Блін як увійти туди, по-моєму там треба сказати якісь солодощі. — Вишневий льодяник чи брауні?

— Лимонний щербет. Статуя почала підніматися, а позаду себе я побачила Драко.

— Дякую, я почала підніматися.

— Будеш винна. Він посміхнувся, а мені було не до сміху.