2 частина

— Привіт сусідко.

— Йоп твою мать. Більше в мене не було слів.— Чому серед усіх гарних хлопців моїм сусідом став ти?

— Я теж не взахваті від тебе. Як там бомжики?

— Я попереджала тебе. До речі мене вважали мертвою весь цей час і тому моя паличка не відслідковується міністерством, як думаєш закляття круциатус вб’є тебе? 

— Добре добре, давай без погроз. На його обличчі з’явився страх і я відчула його, дивно.

—  І так, де моя шафа?

— Яка шафа? Ось дві полки тобі вистачить. Я побачила єхидну посмішку і захотіла прибити його.

— Мені всеодно. Я взяла і викинула його речі з моїх полиць. І я знову відчула його емоції, на цей раз це був гнів. 

— Ти що робиш кончена? Він прижав мене до стіни і направив на мене свою паличку.

— Відійди від мене, НЕГАЙНО. Я закричала і він відійшов.

— Чому моє ліжко зламане? Воно було не просто зламане, ТАМ НЕ БУЛО ЛІЖКА ТАМ БУВ ЯКИЙСЬ МАТРАС.

— Не мої проблеми. Відповів Драко.

— Ну добре. Тоді я сплю на твоєму, а ти на підлозі.

— Забагато хочеш. Якщо хочеш спати на моєму ліжку то тільки зі мною)).

— Прибери свої похотливі думки Мелфой. Але я не проти, якщо будеш приставати то я вб’ю тебе.

— Добре злюко. Його посмішка була щира і я хотіла бачити її частіше.

— Ооо, це зелені яблука, обожнюю. 

— Не чіпай мої яблука. Крикнув цей опаришок. — Вони мої. Але я готовий поділитися якщо даш відповідь на моє питання.

— Яке?

— Він тебе катував?

— Про що ти? Я розуміла що він про нього, але не хотіла згадувати це.

— Волдеморт тебе катував? 

— Я не хочу згадувати про це. Він зрозумів і не став далі запитувати. — Так катував. Але ти про це нікому не роскажеш і ніколи не згадаєш про це питання. Зрозумів? Може очі почали наповнюватись сльозами.

— Добре пробач, я не хотів засмутити тебе.

— Я піду прогуляюсь. Я вийшла і пішла до вітальні Ґрифіндор, і побачила цього красунчика.

— Привіт я Олівер Вуд, а ти Лізі Візлі.

— Приємно познайомитесь. Він був таким милим.

— Слухай я запізнююсь на тренування по квідичу, тому може ми прогуляймося десь о 21:00?

— Ти запрошуєш мене на побачення? Я відчула як він почав ніяковіти. Я відчуваю емоції?

— Ну типу. Так що?

— Добре. О 21:00 біля поля для квідичу. Він пішов і посміхалась до поки він не пішов.

— Твою мати, я емпат? Чи що? Треба завтра сходити до Дамболдор.        

Пройшло декілька годин і прийшов час до сну.

— Все я спати. Сказав Мелфой.

— Окей, а я пішла. Він підскочив з ліжка і підійшов до мене.

— Куди ти намилилась. Він переживав за мене?

— На побачення. Він почав червоніти і я відчула гнів.

— Ти нікуди не йдеш. ЗРОЗУМІЛО ТОБІ. Він кричав на мене? 

— Ще раз крикнеш на мене і я вирву твоє засохле серце. Він підійшов і зачинив двері на ключ, а потім викинув його у вікно.

— Якого фіга ти це зробив. Я була готова вибити двері його головою.

— Ти нікуди не йдеш. Зрозуміло? Він ревнував. Він щось відчуває до мене? 

— Мені все одно. Я підійшла до комода і випила зілля плавного падіння.

— Що ти робиш Візлі? Я підійшла до вікна і випригнула.

— Бувай Драко. Він підбіг до мене, але я вже приземлилась і пішла на побачення.