— Привіт сусідко.
— Йоп твою мать. Більше в мене не було слів.— Чому серед усіх гарних хлопців моїм сусідом став ти?
— Я теж не взахваті від тебе. Як там бомжики?
— Я попереджала тебе. До речі мене вважали мертвою весь цей час і тому моя паличка не відслідковується міністерством, як думаєш закляття круциатус вб’є тебе?
— Добре добре, давай без погроз. На його обличчі з’явився страх і я відчула його, дивно.
— І так, де моя шафа?
— Яка шафа? Ось дві полки тобі вистачить. Я побачила єхидну посмішку і захотіла прибити його.
— Мені всеодно. Я взяла і викинула його речі з моїх полиць. І я знову відчула його емоції, на цей раз це був гнів.
— Ти що робиш кончена? Він прижав мене до стіни і направив на мене свою паличку.
— Відійди від мене, НЕГАЙНО. Я закричала і він відійшов.
— Чому моє ліжко зламане? Воно було не просто зламане, ТАМ НЕ БУЛО ЛІЖКА ТАМ БУВ ЯКИЙСЬ МАТРАС.
— Не мої проблеми. Відповів Драко.
— Ну добре. Тоді я сплю на твоєму, а ти на підлозі.
— Забагато хочеш. Якщо хочеш спати на моєму ліжку то тільки зі мною)).
— Прибери свої похотливі думки Мелфой. Але я не проти, якщо будеш приставати то я вб’ю тебе.
— Добре злюко. Його посмішка була щира і я хотіла бачити її частіше.
— Ооо, це зелені яблука, обожнюю.
— Не чіпай мої яблука. Крикнув цей опаришок. — Вони мої. Але я готовий поділитися якщо даш відповідь на моє питання.
— Яке?
— Він тебе катував?
— Про що ти? Я розуміла що він про нього, але не хотіла згадувати це.
— Волдеморт тебе катував?
— Я не хочу згадувати про це. Він зрозумів і не став далі запитувати. — Так катував. Але ти про це нікому не роскажеш і ніколи не згадаєш про це питання. Зрозумів? Може очі почали наповнюватись сльозами.
— Добре пробач, я не хотів засмутити тебе.
— Я піду прогуляюсь. Я вийшла і пішла до вітальні Ґрифіндор, і побачила цього красунчика.
— Привіт я Олівер Вуд, а ти Лізі Візлі.
— Приємно познайомитесь. Він був таким милим.
— Слухай я запізнююсь на тренування по квідичу, тому може ми прогуляймося десь о 21:00?
— Ти запрошуєш мене на побачення? Я відчула як він почав ніяковіти. Я відчуваю емоції?
— Ну типу. Так що?
— Добре. О 21:00 біля поля для квідичу. Він пішов і посміхалась до поки він не пішов.
— Твою мати, я емпат? Чи що? Треба завтра сходити до Дамболдор.
Пройшло декілька годин і прийшов час до сну.
— Все я спати. Сказав Мелфой.
— Окей, а я пішла. Він підскочив з ліжка і підійшов до мене.
— Куди ти намилилась. Він переживав за мене?
— На побачення. Він почав червоніти і я відчула гнів.
— Ти нікуди не йдеш. ЗРОЗУМІЛО ТОБІ. Він кричав на мене?
— Ще раз крикнеш на мене і я вирву твоє засохле серце. Він підійшов і зачинив двері на ключ, а потім викинув його у вікно.
— Якого фіга ти це зробив. Я була готова вибити двері його головою.
— Ти нікуди не йдеш. Зрозуміло? Він ревнував. Він щось відчуває до мене?
— Мені все одно. Я підійшла до комода і випила зілля плавного падіння.
— Що ти робиш Візлі? Я підійшла до вікна і випригнула.
— Бувай Драко. Він підбіг до мене, але я вже приземлилась і пішла на побачення.