Кров на вустах,
Девяносто девять зі ста,
Вона його любила…
Чи вона його любила?..
Стояв морозяний лютневий день. Все навкруги було всипане снігом. Поміж білизни довкілля, під сонцем майоріли відблиски рожевого від морозу, немов хтось розсипав безліч дорогоцінних камінців по землі. Ніс та щоки червоніли. Бажання закутатися в шарф та рукавиці дужчає. Він це ненавидів.
Драко Мелфой сидів на березі Чорного озера та спостерігав за натовпом. Неначе вся учнівська половина школи Гоґвартс вирішила сьогодні провести тут вихідні. Озеро замерзло, змусивши всіх покинути свої теплі та затишні кімнати і поринути в безтурботність зимових ігор на ковзанах. Хоча він і не приймав участі в цих розвагах, але все ж таки тут був. В своїй голові хлопець прокручував численні виправдання своїй присутності: чи то друзі заставили, чи вирішив прогулятися, чи ж була інша причина, яку він сам не хотів визнавати. Він це ненавидів.
Сидівши на поваленому дереві слизеринець очима шукав її, ховаючись за книгою. Грейнджер була в центрі озера, виконувала численні піруети та стрибки. «Задрипана вискочка, знову хоче виділитися серед всіх» - промайнуло в голові Драко. Все у ній породжувало в ньому огиду: і волосся, і лице, і посмішка, і губи. Його погляд зупинився на них, блідих, сухих та потрісканих. Грейнджер робила знову оберт, а його очі все ще були прикуті до її вуст. Час неначе зупинився. Вона кружляла, він дивився, сонце сідало, а натовп розходився. Він її ненавидів. Можливо.
- Драко, ми вже повертаємося в замок, ти йдеш? - запитав хтось з його друзів.
- Ні…ні, я ще читаю. - серйозно відмовив слизеринець не відриваючи свого погляду.
- О так, звичайно, - промовив голос з нотами смішинки, - може ти б хоча книжку перевернув? Чи ти вправляєшся в читанні догори дригом?
Мелфой не знав чи ці слова були дійсно сказані, чи це лише внутрішній діалог в його голові. Адже в цей момент, та сама ненависна Герміона Грейнджер, закусила губу, через що тоненька шкірка, яка була натягнута через мороз, піддалася натиску та тріснула. На тому ж місці виступила багряна крапелька крові. Він встав на ноги від побаченого. Книга випала з рук і розгорнулася на снігу. Слизеринець кинувся на лід. Йому було байдуже чи ще хтось присутній на ковзанці, чи прикуті очі до них, чи підуть плітки, чи як він ще не впав. Він не знав чи є ненависть.
Хлопець, неначе метелик, що летів на світло, прокладав собі шлях на цей червоний маяк її губ. Думки не могли його зупинити, так само як і здоровий глузд. Він просто хотів побачити цю «брудну» кров зблизька, він хотів відчути її на смак. Та чи її - це кров, чи її – це все ж таки Її. За секунду Мелфой був вже біля неї. Можливо він явився, або ж, то адреналін в його крові посприяв, такій швидкості. Вона ж немов вкопана стояла. І чекала.
- Мелфою, що ти робиш? - здивовано запитала Герміона, коли його долоні лягли їй на лице.
- Вона така ж червона, як і моя, - за секунду його вуста були на її, - і на смак така ж. Я хочу…
- Ти хочеш моєї крові? - по щоці покотилася сльоза - я думала тобі потрібні лише мої сльози та біль?
Хлопець зціловував їх з обличчя.
- Я хочу всю тебе. Всю біль, всю кров, всі цілунки, всі сльози, всі дотики, всі погляди, всі обійми. Ненавидь мене, люби мене,просто будь зі мною. Просто завжди будь зі мною.