☕️
Краще.
Від: «Рисівʼяник», 15:01
{Хьон, глянь, що я знайшов! Як гадаєш, такі б купували у крамничці? 😲}
{{.jpg)
}}
«Ох… і чому він такий невинний…» – важко зітхнув Юнгі роздивляючись картинку.
[Привіт, Чайний принц.]
[Я скупив би всі.]
Здається, Юнгі вже починає втрачати звʼязок із реальністю, але сьогодні йому знатно винесли мозок, а тому і обдумувати свої слова було більше нічим.
|Повідомлення переглянуто|
«Ого, швидко», – зрадів Юнгі, очікуючи відповіді.
Проте… зовсім скоро його радість замінила тривога, бо минуло вже 15 хвилин, а жодної відповіді так і не надійшло.
«Чорт, я все зіпсував, і хто мене за пальця тягнув…» – тихо лаяв себе Юнгі.
Біп~~
Мін блискавично схопив телефон до рук та розблокував екран.
|Нове повідомлення|
{Хьон?.. це ти?}
Дідько, точно. Він же напевне подумав, що телефон у чиїхсь чужих руках, бо ж його хьон не міг написати подібної дурниці. Бо Юнгі ж, наче як, людина розумна, серйозна, майбутній економіст і все таке, він такими дурощами точно не займається. Та ні… виявляється, займається… (і, звісно ж, думка про те, що Чімін просто всі ці 15 хвилин вмирав від сорому і гіпертермії щік Юнгі не осяяла…)
[Так, Чіміні, це хьон.]
[Вибач, мабуть, це прозвучало дивно…]
{Ох, ні! Все гаразд, хьон… я просто подумав, що раптом твій телефон, ну…}
[Викрали?]
{Ага… 😰}
[Ні, Джун передав його в цілісності. Хоч з його вдачею була велика вірогідність того, що він по дорозі випадково скине його в якусь калюжу або що… 🫨🪦]
{Ох, вибач, хьон, я просто не знав, що робити і це здалось хорошою ідеєю… 😓}
[Ні, ти чого, все справді гаразд. Це була чудова ідея! Дякую тобі, Чіміні. Я щось трохи розсіяний останнім часом.]
{Так, я також…}
{Ем, хьон… а чому «Чайний принц»? 👀}
«Чорт, я сподівався, він просто забуде…» – ага… та хто б забув таке…
[Джуні так називав тебе… і в мене воно просто застрягло в голові. Вибач.]
{Ох, то ось чому…}
{Намджун-ші здається дуже хорошою людиною, я був радий з ним познайомитися 👀}
«Так… очевидно, надто хорошою…» – мимоволі стиснув щелепу Мін.
[Він також був радий з тобою познайомитись. Надто радий.]
[Він же не сказав тобі нічого дивного?]
{Та ні}
{Лише назвав мене прихованим скарбом чи щось таке. Але це навіть мило ☺️}
«Та якого дідька, Кім Намджун??!!» – Юнгі аж підхопився з місця. – «Треба буде таки переговорити з Сокджином…»
[Зрозуміло.]
{Хьон}
[Так?]
{А чому…}
{«Рисівʼяник»?}
Господи, а тільки здалося, що цей день вже не може бути гіршим…….. Юнгі мало не викашляв власні легені, прочитавши останнє повідомлення.
[Ох, то ти бачив?]
{Угум 👀}
[Ну…]
[Ну, гаразд…]
[Просто… просто ти схожий на рисовий пиріжечок, тому рисівʼяник.]
{Рисовий пиріжечок? 😶}
[Ну, тобто, взагалі ти схожий на янгола, але це було б занадто…]
Так, — у Юнгі і справді вакуум в голові… Інколи (завжди) Намджун все ж знає, про що говорить…
{Що..?}
{Хьон… це точно ти? 🫣}
Якби ж тільки він міг сказати, що ні…
[[
]]
[Глянь, ви ж просто одне лице. 🍚]
{Хьоооон 😭}
{У пиріжків немає лиця 😭}
[…]
{Хьон… я справді не знаю, хочу я тебе зараз обійняти, чи побити… 😫}
Юнгі, чесно кажучи, не відмовився би від жодного із варіантів, допоки вони включають в себе прямий контакт з тілом Чіміна.
[Якщо я маю хоч якесь право голосу, то я обираю перший варіант. 🗳️]
{{
}}
{{
}}
[Щось тут не так…]
{{
}}
{Так краще? 😗}
Краще? КРАЩЕ??? Та серце Юнгі щойно ледве в стратосферу не злетіло…
[Набагато…]
{🤭}
[Чімін-а… ]
{Так, хьон?}
[Погуляємо завтра?]
_________
Моє серце також ледве в стратосферу не злетіло 😭 Чому вони такі милі 😭