Техьон стоїть перед величезною будівлею університету, досі не вірячи в те, що він вже не учень, а студент гуманітарно-педагогічного факультету. Він робить глибокий вдих, намагаючись заспокоїти хвилювання, що наростало з самого ранку, поправляє окуляри і прямує до входу.
Усередині університет зустрічає своїми довгими коридорами, високими стелями та великою кількістю студентів, що поспіхом шукають свої авдиторії. Техьон вливається у натовп, очима шукаючи свою авдиторію. Але пошук успіхом не увінчується, тому він повертається до місця, де бачив план першого поверху. Поганий зір Техьона змушує його ледь не поцілуватися з цією схемою в спробах розгледіти маленькі написи на ній. Зрештою, після випробування його очей, він розуміє, що потрібна авдиторія знаходиться точно не на першому поверсі, тому йде до сходів, що піднятися на другий поверх. І хотілося б запитати в когось, де знаходиться 354 авдиторія, але сором’язливість невтомно давить це бажання, тому Техьону нічого не залишається, як самому впоратися з цим надскладним (особливо для першокурсника) завданням.
Удача усміхається йому на третьому поверсі, де на схемі він бачить свою авдиторію. Техьон роззирається навкруги, щоб зрозуміти у яку сторону рухатися (побачити потрібну циферку на схемі — це одне, а от зрозуміти по схемі куди йти, це вже зовсім інше). Врешті він повертає наліво і, дійшовши до кінця коридору, розвертається, бо, звісно ж, вибрав не ту сторону.
Після довгих пекельних пошуків, Техьон врешті добирається до авдиторії 354. На годиннику одна хвилина до початку пари, тому Техьон поспішає зайняти вільне місце за однією з перших парт.
Авдиторія вражає своєю просторністю та величезною дошкою на всю стіну перед партами. Техьон оглядає одногрупників до тих пір, поки не заходить викладач, а з ним якийсь молодий хлопець. Техьон кладе рюкзак на місце біля себе і сконцентровує увагу на викладачі. Кажуть, що перші заняття особливо важливі, тому ґави краще не ловити.
— Доброго ранку, студенти! Я радий вас привітати з початком навчального року, — деякі студенти закочують очі, очевидно, не розуміючи оптимізму викладача. — Оскільки у нас сьогодні вступне заняття, я вирішив запросити гостя до нас на пару, — викладач повертається до хлопця, представляючи його студентам. — Чон Чонґук — найкращий студент не тільки по своїй спеціальності, а загалом у нашому університеті.
Студенти починають захоплено хлопати руками, вітаючи Чонґука, а деякі, звернувши на нього увагу, почали перешіптуватися про його зовнішність, яка, варто сказати, не може залишити без уваги її господаря.
Гостра лінія щелепи, що ідеально поєднується з губами-бантиком та акуратним носом. Передні пасма спадають на лице, розділяючись по обидві сторони і показуючи високе чоло. Темні очі, надзвичайно великі та блискучі, сяють, коли Чонґук усміхається.
— Пане Пак, ви мене занадто вихваляєте, — Чонґук сміється, опускаючи погляд.
— Нічого подібного! Я вже тут 20 років працюю, але вперше зустрічаю такого старанного і талановитого студента, — викладач усміхається, поплескуючи Чонґука по плечах. — Так, гаразд. Я вас залишаю, а ви не бійтеся ставити запитання, я впевнений, що Чонґук дасть відповіді на все.
Викладач прощається і виходить з авдиторії, покладаючи першу вступну лекцію на плечі Чонґука. Він подумав, що студентам на першій парі буде цікавіше все почути від вуст того, хто сам тут навчається, аніж він буде читати лекцію, яка, будемо чесні, не така й цікава, особливо порівняно з розмовою зі студентом старшого курсу.
— Що ж, доброго ранку, я, як ви вже дізналися, Чон Чонґук — студент 4-го курсу спеціальності філологія. Перш ніж я почну, можливо, у когось є запитання до мене? — Чонґук з цікавістю оглядає студентів і натикається на руку дівчини з третього ряду. — Так, будь ласка.
— Ви у стосунках? — дівчина з шовковистим чорнявим волоссям чарівно усміхається, намагаючись привернути увагу красивого хлопця, що замінює викладача.
Чонґук зітхає. Він все ж сподівався на цікаве, або хоч якесь запитання про університет, чи спеціальність.
— Це не стосується нашої теми, — без можливості додати хоч слово, відрізав він. — Почнемо пару, якщо у вас у процесі з’являтимуться питання, піднімайте руки і я з радістю вам відповім.
Техьон глибоко шокований таким запитанням від дівчини. Взагалі, навіщо ставити такі запитання фактично їхньому викладачу, навіть якщо той студент останнього курсу? Техьон злиться на неї через це, але водночас заздрить її сміливості. Скоріш росіяни почнуть думати, ніж він набереться сміливості запитати щось таке у Чонґука, чи у будь-кого іншого.
Чонґук починає розповідати про спеціальність, її особливості, дисципліни, які будуть вивчатися, а Техьон чесно старається уважно його слухати. Однак, як підтверджують деякі його одногрупники та одногрупниці, які з блаженними обличчями споглядають на Чонгука, — це задача непосильна, особливо для Техьона, серце якого занадто швидко приймає такого ідеального Чонґука до себе в гості.
Дивлячись на Чонґука, хочеться рівнятися на нього, старанно вчитися, щоб досягти хоча б крихти його успіху. А про зовнішність годі й казати, у світі, мабуть, лише кілька таких красивих людей, ніби ангели.
Техьон і не помічає, як минає ціла пара (яка, між іншим, триває цілих годину і двадцять хвилин!). Більшість студентів квапливо збирають речі, щоб встигнути підійти до Чонгука, який уже оточений кількома найспритнішими студентками. Техьон зі своєю сором’язливістю поправляє окуляри, піднімається та прямує до виходу.
Проходячи повз Чонґука, він останній раз кидає погляд на нього, ловлячи ввічливу усмішку, з якою той намагається відповісти тій настирливій дівчині, і покидає авдиторію.
Чонґук красивий, а Техьон занадто сором’язливий, щоб навіть спробувати з ним поговорити.
❄️
Зимою завжди важко вставати на першу пару. Ліжко так і притягує до себе, уколисуючи ще на кілька хвилин, а потім ще на кілька. І так аж поки годинник не показує восьму годину ранку, коли Техьону вже пора виходити, а він досі закутаний у теплу ковдру.
Сьогоднішній ранок саме такий. Техьон стрімголов мчиться до університету після того як відкладав будильник на 5 хвилинок протягом години. Тепер він має за рекордний час добратися до університету, щоб здати той клятий проєкт з лінгвокраїнознавства, над яким мучився вже другий тиждень. Сьогодні останній день здачі і Техьон, який не хоче додаткову співбесіду, просто зобов’язаний представити його на першій парі.
На його щастя (і на щастя студентів, яких Техьон потенційно міг збити), коридори університету майже пусті, тільки де-не-де сонні тіла підпирають стіни, насолоджуючись останніми хвилинами спокою. Техьон пролітає повз них, наче в нього ззаду реактивний двигун, хоча насправді ним керує звичайнісінька мотивація не йти на співбесіду, яка обов’язкова для тих, хто не здасть проєкт вчасно. Він навіть не зупиняється біля ліфту, прямуючи одразу до сходів. Як показує трьохмісячний досвід, той ліфт (старший за його дідуся, якому під вісімдесят) приїздить рівно тоді, коли ти, постоявши біля нього тисячу і одну квіточку хвилин, прибіг на свій поверх.
Легені ледь встигають насичувати тіло повітрям, ланіти червоні, ніби він пробіг марафон (а хіба ні?), волосся, яке мало б бути під теплою шапкою, але вона у поспіху залишилася спочивати на тумбі біля виходу, розлетілося у різні сторони, окуляри трохи спали на перенісся і ледь відчутно запотіли. Але зараз Техьона найменше хвилює його зовнішній вигляд, адже буквально за поворотом знаходиться його авдиторія. І в нього є буквально три хвилини, щоб першим за викладача зайти (в його випадку залетіти) в авдиторію. Як на зло, той викладач ніколи (з двома знаками оклику) не запізнюється. Секунда в секунду приходить, зараза.
Ось він уже добіг до повороту, за яким одразу його авдиторія, тільки от він не врахував того, що за поворотом можуть бути люди.
Бац.. Бух і він падає на підлогу.
Не пройшло й секунди, як Техьон оперативно підвівся і вклонився на дев’яносто градусів, щебетячи кілька разів вибачення.
Він випрямляється, боячись побачити тут викладача. Зіштовхнутися з викладачем — це успіх в квадраті від якого Техьон хотів би відмовитися. Тріумф провалився (і Техьон радий) — він врізався у студента. Як тільки його погляд фокусується на обличчі навпроти, його і так червоні ланіти червоніють ще більше, а з ними і вуха.
«Чому з сотні студентів я вклинився саме в нього? Оце так гарне перше враження буде у нього про мене» — Техьон подумки скиглить, обіцяючи собі більше не піддаватися чарам подушки і не спізнюватися на пари (ага, обіцянки-цяцянки).
Найкращий студент в університеті стоїть нерухомо, наче його заморозили, навіть не кліпає. Техьон думає, що він дуже злий. Чонґук думає, що він в раю, бо немає таких красивих (і шалено милих) людей на цій грішній землі.
— Ще раз вибачте, — знову низький уклін і Техьон тікає, не витримуючи мовчання і пильного погляду Чонґука (і ще його краси).
Техьон з рум’янцем на всьому обличчі (можливо, шия під гольфом також червона) забігає в авдиторію якраз перед викладачем і швиденько займає місце у першому ряді. Він так тікав, що не побачив погляду Чонґука, який проводив його аж поки Техьон не сховався за дверима. Не побачив і того, що той погляд був аж ніяк не злий, чи обурений, а зацікавлений.
Поки викладач вітається, Техьон дістає з рюкзака потрібні папери, подумки повертаючись до Чонґука. Ні для кого не секрет, що Чонґук аж надто вродливий. Коли він проходить повз, люди обертаються йому вслід, не вірячи, що побачили реальну людину, а не якесь надприродне диво. Та що там, Техьон і сам не раз задивлявся на нього. Але.. але він аж ніяк не знав, що Чонґук в близькості в рази красивіший (і здавалося б, куди більше?). Його шкіра не має жодної нерівності, окрім маленького шрама на ланіті, який навпаки доповнює його красу. Пухкі губи ідеально рожевого відтінку, що поблискують гігієнічною помадою, і, о господи, величезні очі, темні райдужки яких зливаються із зіницями, створюючи відчуття, ніби перед тобою милий кролик.
Техьон хитає головою, таким чином намагаючись викинути з голови Чонґука. Взагалі, коли він встиг розгледіти всі деталі обличчя Чонґука? Він поспішав. Він покрився червоною фарбою. Він, чорт його взяв би, не мав часу розглядати Чонґука, але у висновку сидить на парі і замість того, щоб повторити матеріал до здачі, думає про красиве обличчя Чонгука.
«Техьоне, давай ти потім позалипаєш на Чонґука, а зараз сконцентруйся, інакше будеш сидіти на співбесіді з викладачем і нявкати».
Це допомагає. Не повністю, звісно, але принаймні Техьон повертається думками на пару та готується здати той нещасний проєкт.
Він успішно (та невже) здає проєкт і полегшено зітхає. Скільки нервових клітин пішло на це завдання, знає один його ноутбук, на якому він, власне, і робив його. Старенький ноутбук почув не одне погане слово про викладача (який насправді й не винен, бо завдання цілком відповідає програмі) і саме завдання та предмет, який «навіщо мені воно здалося? і без нього буду чудовим фахівцем!». Одним словом, це було складно.
Пара закінчується і Техьон поспішає покинути авдиторію. Перерва триває 20 хвилин і за цей час він планує вискочити на каву. Його гарно освіжила вранішня вимушена пробіжка, але недостатньо для того, аби просидіти ще дві пари.
Він один з перших виходить і відразу ж поглядом натикається на знайомий силует людини біля вікна якраз навпроти його авдиторії. Знову Чонґук. Техьон одразу ж червоніє, згадуючи як незграбно вибачався за свою неуважність. Він збирається тихенько проковзнути повз нього, але Чонґук, ніби відчуваючи його, повертається до нього. Техьон не знає куди себе подіти під уважним поглядом, який важко розшифрувати. Принаймні, на його обличчі не видно гніву, а це вже непогано.
Їхні погляди не розриваються аж поки ззаду Техьона не почали активно виходити студенти, розмовляючи про щось між собою. Техьон поспішає зійти з їхнього шляху (гаразд, він поспішає забратися з поля зору Чонґука, бо, здається, навіть його п’ятки почервоніли).
— Чонґуку, можна дещо у вас запитати? — чується позаду від одного з одногрупників Техьона.
— Так, у мене також є запитання! — Чонґук, який планував розмовляти тільки з одним хлопцем, п’ятки якого уже сяють у кінці коридору, розгубився. Чонґук до останнього проводить його, після чого скромно усміхається маленькому натовпу людей, що зібрався навколо нього.
Техьон навіть не знає куди він йде, роздумуючи про те, що це взагалі було? Чому Чонґук на нього дивився? Чому Техьон дивився зрозуміло — Чонґук красивий, що ні для кого не секрет.
Пройшовши в кінець коридору і не маючи поняття, як він тут опинився, Техьон все ж вирішує прискоритися, щоб зрештою випити ароматної кави (і відволіктися від Чонґука, якого надто багато у його бідній голівоньці).
Наступні дні в університеті не відрізняються від десятки інших, крім одного великого але. Техьон щодня натикається на Чонґука (на щастя, не в прямому сенсі). Техьон виходить з пари — бачить Чонґука, що крутиться біля його авдиторії. Техьон заходить в авдиторію — бачить поблизу Чонґука. Тільки Чонґук не один, а в оточенні людей, що й не дивно, зважаючи на його популярність. Навіть якщо спочатку Чонґук сам, як тільки він робить кроки у сторону Техьона, звідусіль з’являються студенти, закидаючи його питаннями і всяким подібним.
І що Техьону про це думати? Мозок Техьона проєктує найгірші варіанти. Наприклад, Чонґук хоче йому сказати кілька лагідних слів про те, що не можна літати по коридору як божевільний і збивати всіх підряд. Але ж після того випадку пройшло кілька днів, невже Чонґук і досі не заспокоївся?
Серце, яке тремтить при кожній зустрічі з ним, кружить голову тихим шепотом «Ти йому сподобався. Він хоче з тобою познайомитися». Навіть при одній такій думці, на обличчі сяє яскрава і водночас сором’язлива усмішка.
Щоразу аналізуючи чужий погляд, він не знаходить там ані крихти обурення, гніву чи роздратування, а скоріш інтерес. Кожного разу здається, ніби Чонґук зараз підійде і скаже «привіт» як ні в чому не бувало. І кожного разу його зупиняють.
І Техьон усвідомлює, що йому шкода.
Він хоче, щоб Чонґук підійшов.
І він знає, що згорить від сорому, якщо це таки станеться.
Стоячи на зупинці, він бачить повідомлення про те, що його автобус затримується через поломку. Холодний вітер продуває до кісток, не звертаючи уваги на захисну куртку та шапку. Надворі мінус десять градусів і Техьон горбиться, намагаючись хоч якось сховатися від холоду, що, очевидно, виходить погано.
Він згадує про кав’ярню неподалік, яку давно хотів відвідати, але все відкладав. Техьон трохи більше висовується, крутячи головою і поглядом знаходячи потрібну будівлю. Якщо вже йому все одно чекати той автобус чорт знає скільки, то почекає у приємному (а головне теплому!) місці.
Кав’ярня сама по собі доволі маленька і майже повністю забита людьми, що гріють свої руки об теплі напої. Всередині вже витає дух зимових свят. Під самою стелею розвішена павутинка, з якої тягнуться саморобні сніжинки, при вході стоїть прикрашена червоно-зеленими кулями ялинка, а на лампах, що звисають зі стелі, зав’язані красиві червоні стрічки.
Техьон на хвильку завмирає, милуючись різдвяною атмосферою кав’ярні, а після знаходить очима столик, який тільки-но звільнила пара, як підозрює Техьон. Він швиденько займає місце, робить замовлення і дістає телефон, щоб полистати інстаграм.
Можливо, він знову зайде на сторінку Чонґука, щоб вкотре подивитися його світлини. І зовсім неважливо, що за останні дні, він фактично поселився на його сторінці і досконало вивчив кожне фото. Однак, це ж не означає, що більше можна не заходити на сторінку.
Сидячи спиною до вхідних дверей, він не бачить Чонґука, що шукав вільне місце, але замість цього впізнав Техьона. Він швидко долає відстань у кілька кроків і вітається, відволікаючи Техьона від надзвичайно цікавої справи.
— Привіт, — Техьон підіймає погляд на того, хто вирішив його потурбувати, і відразу ж серце заходиться битися вдвічі швидше. — Не проти моєї компанії?
Техьон не проти, але його язик відмовляється функціонувати. Ні Техьон, ні його язик не вірять, що Чонґук зараз стоїть перед ним, мило усміхається і що найголовніше — його ніхто не відволікає. Поки Техьон чекав на каву, на Землю впав метеорит і він попав у рай? Іншого пояснення у нього немає.
Але у раю Чонґук не побачив би, що Техьон сидить на його сторінці в інстаграмі. І не розчервонівся б, як рак, коли Чонґук ще ширше усміхнувся, явно побачивши, на що дивиться Техьон.
— Привіт. Ні. Тобто не проти, так, — Техьон подумки дає собі ляпаса. Він ніби розмовляти розучився.
У цей момент офіціант приносить Техьону каву, а Чонґук користується можливістю і робить своє замовлення. Коли вони залишаються наодинці, Техьон нарешті згадую про відкритий профіль Чонґука на телефоні і від гріха подалі блокує його, всією душею сподіваючись, що Чонґук нічого не скаже про його фіаско.
— Я, до речі, Чонґук, — Техьон опускає очі, не витримуючи на собі уважного погляду Чонґука і одночасно думаючи про те, що Чонґуку представлятися взагалі необов’язково, враховуючи його популярність.
— Техьон, — звук зменшився до мінімуму, коли Техьон представився, пропищавши своє ім’я, але це не завадило Чонґуку почути його. І йому здається це дуже милим. Втім, Техьон для нього загалом маленьке сором’язливе кошеня, яке хочеться затіскати за перевищення дози милоти.
— Чесно кажучи, я давно хотів з тобою познайомитися, але ніяк не виходило. Я дуже радий, що ми випадково зустрілися у цій кав’ярні, — Чонґук злегка нахиляє голову, говорячи все без краплі ніяковості.
Техьон, на свій превеликий жаль, так не вміє. Навіть від таких начебто безневинних слів його ланіти заливаються червоним кольором. І щоб хоч трохи приховати це, він відпиває кави, ховаючись за чашкою. Не те, щоб це сильно допомагає, але душі Техьона стає трохи легше.
Чонґук спостерігає за ним і ледь стримується, щоб не усміхатися як божевільний. Він так давно мріяв ось так сидіти навпроти Техьона в окулярах з чорною оправою, спостерігаючи як той червоніє, мов буряк. Але вочевидь в університеті він і кроку ступити у сторону Техьона не міг і зараз він як ніколи ненавидів свою популярність, яка вперше заважала, а не допомагала.
— Не знаю, чи ти пам’ятаєш, але ми вже зустрічалися, — продовжує Чонґук, бачачи, що Техьон не збирається щось відповідати. — Ми зіштовхнулися у коридорі.
«Та за шо ти так зі мною? Моє лице і так червоне» — канючить Техьон у своїй голові.
— Так, я пам’ятаю. Ще раз вибач, — Техьон легенько кланяється, знаходячи у цьому прикриття своїх червоних ланіт.
— Ой, та нічого. Тобі ще пощастило, що ти в мене втаранився. Я от на першому курсі умудрився зіштовхнутися з деканом, ото тоді отримав на горіхи за біг в університеті, — Чонґук сміється, пригадуючи своє перше знайомство з деканом.
Техьон нарешті забуває про червоні ланіти і скромно хихоче, відмічаючи везучість Чонґука. Чонґук продовжує розповідати, перескакуючи на інший смішний випадок зі свого життя, а Техьон з кожною хвилиною почувається комфортніше (не те, щоб його серце не припинило битися, наче він випив кілька бляшанок енергетику, а його ланіти досі мають відтінки червоного). Ще через деякий час Техьон сам починає розповідати веселі історії, або ставити уточнювальні запитання Чонґуку, тобто він перестав мовчати (та невже?!).
За цими розмовами, жоден з них не помічає пристального погляду дівчини, що сидить поряд за сусіднім столиком. Вона пропалює очима спину Техьона, час від часу злісно зиркаючи на Чонґука, який настільки зачарований Техьоном, що й не помічає нікого навколо.
Дівчина зайшла у кав’ярню близько години тому і як тільки угледіла Чонґука, від якого фанатіє більша частина дівчат в університеті (і вона не виняток), хотіла помахати і підійти привітатися. Але, коли вона побачила як Чон-божественний-Чонґук з сердечками в очах дивиться на якесь хлопча, у неї ледь пара з вух не повалила.
Вона непримітно, як то хтось міг її впізнати, сіла за сусідній столик, не зводячи очей з двох голубят. Столики у цій кав’ярні були розташовані близько одне до одного, що дозволяло їй чути все, про що говорять хлопці. Спочатку їй здалося, що зацікавлений тільки Чонґук, бо розмовляв здебільшого він, а потім і другий забелькотав своїм нудотним голосом. Дівчина ледь не палала озлобленістю до незнайомця. Найбільше її обурює те, що вона взагалі не знає, хто то такий. Отже, він не популярний. Отже, що він взагалі робить біля Чонґука?
Дівчина спеціально пройшла повз у вбиральню, аби розгледіти хлопця (що не зробиш заради Чонґука). Як виявляється, він ще й глипало із цілком звичайною зовнішністю. Вона навіть угледіла кілька прищів на його підборідді. Що тільки Чонґук побачив у ньому?
Простоявши у вбиральні від сили одну хвилину і повертаючись назад, вона попадає якраз на найцікавіше.
— Я тоді ледь не згорів від сорому, — Чонґук закінчує чергову історію з першого курсу і бачить на екрані свого смартфону повідомлення, а після звертає увагу на час, дивуючись як довго вони тут сидять. — Ой, вибач, мені вже потрібно йти, але я хотів би знову зустрітися з тобою. Підеш зі мною на побачення?
Техьон, який від слова зовсім не був готовий до такого повороту, ціпеніє, вкотре червоніючи. Він дивиться в очі навпроти, хоч і це вдається йому важко. Хочеться сором’язливо відвести погляд, але щось у чужому погляді спонукає продовжувати дивитися. Техьон може помилятися, але він бачить на дні темних очей навпроти надію і прохання.
Він нервово поправляє окуляри, що трохи з’їхали з перенісся, і робить вдих, наважуючись відповісти.
— Так, — він уявляв свою відповідь зовсім іншою, а його голос не мав бути схожим на пищання, але що маємо.
— Чудово. Тоді як щодо завтра десь о сьомій вечора на вході біля студентського склеру? — Чонґук усміхається, збираючись йти.
Техьон бачить щиру радість в чужій усмішці і сам мимоволі усміхається. Невже він реально піде з Чонґуком на побачення? Це реальність, чи одна з його фантазій перед сном?
— Мені підходить, — врешті промовляє Техьон.
— Тоді домовилися. Радий був познайомитись, Техьоне, і до зустрічі.
— До зустрічі, — ледь чутно промовляє Техьон Чонґуку, що вже відійшов від столика.
Весь наступний день Техьон нервово закусує губу, кожні десять хвилин поглядаючи годинник. Він чесно намагається сконцентруватися на парах, але його вистачає рівно на кілька хвилин, після чого його думки повертаються до сьогоднішньої зустрічі з Чонґуком.
До їхнього побачення.
У Техьона аж мурашки по шкірі від усвідомлення, що у нього побачення з хлопцем, якого вважав недосяжним для себе. Ланіти зрадницьки заливаються червоною фарбою і Техьон сором’язливо нахиляє голову, ніби зараз на нього хтось дивиться.
По закону всесвітньої несправедливості, хвилини тягнуться як години, а години як дні. Одна пара вже минула (Техьон успішно її проґавив, літаючи у своїх думках), друга ось уже триває кілька годин (або лише кілька хвилин), а він уже згорає від нетерплячки. А ще дві пари…
Йому б швидше додому піти, а не це все. Одяг сам собою не вибереться, макіяж сам не зробиться. Йому здається, що у нього попросту немає одягу, який би міг підійти для зустрічі з Чонґуком.
Взагалі, у чому ходять на побачення?
Не те, що б він не знає, але він справді не знає. Звідки це має знати людина, яка ні разу не була на побаченнях. Ба більше, у нього навіть не було друзів, які б ходили на побачення, і могли допомогти з цієї всесвітньою проблемою.
«Так, вирішено. Буду про це думати, коли прийду додому, а зараз треба вчитися!» — подумки зробив висновок Техьон, стукнувши кулачком об парту, через що деякі студенти поблизу покосилися на нього.
Останні хвилини четвертої пари, Техьон активно грається своїми пальцями, навіть не намагаючись вслухатися у слова викладача. Врешті, він покинув цю затію ще на початку третьої пари. Замість думок про навчання, він уявляв можливий розвиток подій.
1.Техьон червоніє при кожному слові Чонґука, а коли той торкається його руки (так же буває на побачення? він бачив у дорамах), Техьон втрачає свідомість від припливу забагато крові до обличчя.
2.Техьон спотикається десь, виливає на себе каву, зіштовхується з Чонґуком і знову ж таки червоніє і хоче провалитися під землю від сорому.
3.Техьон і слова промовити не може (і не важливо, що у кав’ярні все було добре з його навичками спілкування).
4.Техьон спить і це все один з найкращих снів у його житті.
5.Насправді, у кав’ярні він спілкувався з привидом чи якоюсь істотою, яка вміє змінювати свою зовнішність, і на побаченні Чонґук навіть не з’явиться.
Техьон продумав усе.
Пара закінчуються і Техьон не бажає затримуватися на жодну зайву хвилину. У нього багато справ, обмаль часу і чотири пари то забагато. Як тільки він ступає у коридор, його хапають за руку, відводячи у сторону. Спочатку Техьон сподівається, що це Чонґук, але це невисока дівчина, яку він вперше бачить.
— Ти Техьон? — відпустивши руку Техьона, запитує дівчина.
— Так. Ми знайомі? — Техьон старанно приховує роздратованість через те, що він поспішає.
— Я подруга Чонґука. Він попросив мене передати, що відміняє вашу зустріч сьогодні ввечері, — дівчина, побачивши на чужому обличчі розчарування, розвертається і йде, задоволено усміхаючись.
Слова дівчини розбивають крихке серце, що тільки-но повірило в кохання. Повірило в те, що хлопцю, буквально королю університету, сподобався він, простий сором’язливий хлопець, що не відзначився нічим у своїй групі.
Для чого Чонґук так вчинив? Навіщо запросив його на побачення і невдовзі відмінив його. Навіть не сам про це сказав, а передав через ліву людину.
Техьону завжди казали, що він наївний, а він яро це заперечував. Але зараз стоїть на зупинці з розбитим серцем, яке клюнуло на приманку Чонґука, який всього-на-всього погрався з ним. Сльози наполегливо просяться на волю, щоб хоч якось зменшити біль, який не вилікує жоден лікар. Однак Техьон сильний, він не заплаче при інших. Він добереться додому і ось тоді випустить все. Образу, біль, ненависть, в першу чергу до себе, бо повірив в те, що хотів, замість того, щоб раціонально обдумати кожне слово Чонґука і зрозуміти справжні його наміри.
Як тільки вхідні двері за спиною Техьона зачиняються, він спирається на них, сповзаючи вниз. У горлі грудка, яка заважає дихати, а з очей скочуються прозорі краплини болю, який вивільняється на волю. Через кілька секунд пустий коридор заповнюється схлипуванням з тихими словами «ненавиджу».
Техьон знову й знову відмотує той момент у кав’ярні. Природно, що він повірив Чонґуку, ігноруючи реальність. У школі, коли всі бігали по побаченнях, цілувалися у кутках і надсилали валентинки одне одному, він залишився у стороні з підручником. Чи він сам вибрав компанію підручника? Ні. Чи йому хотілося відчути ті підліткові почуття і побігати на побачення? Безперечно, так. Однак, його зовнішність не мала якихось особливих рис, він був звичайним старанним учнем, або «ботаніком», як його іноді називали однокласники. Ще й окуляри, які він почав носити на початку середньої школи, підлили олії у вогонь. Ніхто й ніколи не проявляв до нього уваги, у той час як він був занадто сором’язливим, щоб підійти першим.
І ось на нього звертає увагу Чон-ідеальний-Чонґук. Звісно, що повірив у те, у що хотів. Обдумуючи це все, Техьон доходить висновку, що наскільки б вчинок Чонґука не був поганим по відношенню до нього, але він куди жалюгідніший.
«Йолоп», — подумки промовив Техьон, невідомо, чи це він про себе, про Чонґука, чи про обох.
У куртці стає занадто спекотно і нею, як виявляється погано витирати сльози з обличчя, тому він знаходить краплі сили, щоб підвестися і скинути верхній одяг і взуття. Замість того, щоб кинути куртку на стілець неподалік, він все ж вирішує не створювати безлад у квартирі і тому кладе її у шафу. Відчиняючи дверцята шафи, перед ним з’являються його звичні речі, які він не раз одягав в університет. Здавалося б, нічого особливого, але Техьону це нагадує його по дитячому велике хвилювання з приводу одягу на побаченні. Скільки він у голові створив образів, у яких міг піти на побачення? Ох, він перебрав у голові весь гардероб, роблячи різні комбінації одягу. А зараз що? Стоїть перед шафою наче вкопаний з курткою у руці і мокрим від сліз обличчям.
Куртка не займає свого місця, а відкидається на згаданий раніше стілець, а Техьон понуро тюпає у свою кімнату. Нова хвиля сліз накриває його ще до того як він плескається на ліжко. Він підтягує до себе свою улюблену іграшку — в’язаного коричневого ведмедика, обіймаючи щосили, ніби той зможе обійняти у відповідь. Кімната заповнюється гучним риданням. Якщо Техьон міг стримати сльози на людях, то наодинці він виливав усі свої емоції через сльози. І неважливо, що після сліз обличчя буде опухле, очі червоні, а шкіра пектиме від солоних сліз. Принаймні так стане трохи легше.
Через пів години Техьон перестає плакати і потроху провалюється у сон, обіймаючи ведмедика. Важко назвати це сном, скоріш короткотривалий відпочинок для виснаженого організму. Ледь не кожні десять хвилин Техьон прокидається, після чого перевертається і знову засинає.
❄️
Разом із сьомою годиною, на яку було назначено побачення, одна за одною із захмареного неба падають сніжинки, з кожною хвилиною яких стає все більше і більше. Чонґук прийшов лише кілька хвилин тому. Він боявся запізнитися через довгий вибір квітів. Вони так довго розмовляли у кав’ярні, але він зовсім забув запитати у Техьона про його улюблені квіти. Він дивився на маленький букетик у своїх руках, усміхаючись і згадуючи того милого хлопця, який постійно ніяковіє і червоніє. Напевно і цього разу, як тільки Чонґук подарує йому квіти, він сором’язливо опустить очі, а його ланіти заллються червоним.
Проходить десять хвилин, але Чонґук не хвилюється. Усі запізнюються, нічого. Пухнасті сніжинки прикрасили його зачіску, а деякі навіть впали прямо на вії, після чого миттєво розтанули.
Проходить пів години. Чонґук продовжує чекати з легкими нотками хвилювання. Він повільно крокує з одного місця в інше, нервово поглядаючи то на годинник, то на квіти.
Проходить година і Чонґук серйозно хвилюється. Можливо з Техьоном щось сталося? Він міг попасти в аварію, чи, можливо, у нього строгі батьки, які не пустили погуляти.
Або ж…
Він передумав. Чи взагалі не мав приходити?
Ні. Чонґук може повірити всьому, але не цьому. Очі Техьона як розгорнута книга, у якій відображаються всі емоції. І Чонґук готовий присягнутися, що він бачив щонайменше зацікавленість. Техьон не той, хто буде гратися з чужими почуттями.
Однак, він же міг злякатися? Або ж дійсно передумати? Одна справа, коли ви випадково зустрілися у кав’ярні неподалік університету, але зовсім інша, коли у вас побачення. Можливо Чонґук поспішив, чим і налякав бідного хлопця?
Він почекає. Він буде чекати на нього, поки надія повністю не випарується. Але ні після ще однієї години, ні після двох Техьон не з’являється. Чонґук, що раніше сяяв від передчуття, засмучено зітхає, останній раз кидаючи погляд на квіти.
«Не сьогодні», — пролітає думка, з якою він врешті-решт погоджується.
Букет він дарує першій дівчині, яку зустрічає. Ці квіти такі красиві, що просто викинути їх рука не підніметься.
❄️
Наступного дня Техьон змушує себе встати і піти в університет. І найгірше, що проблема зовсім не в ліжку, яке попри все не хоче відпускати бідного студента на пари. Проблема в одному хлопці, якого відверто не хочеться бачити. Техьон старається не думати про те, що хтось крім Чонґука і тієї дівчини знає “жарт” першого.
Чи краще сказати приниження?
Без різниці. Сенс не змінюється. Чонґук познущався з нього. І Техьон не має ані найменшого бажання бачити того йолопа.
Однак Чонґук, мабуть, так не вважає. Куди не йде Техьон, у його поле зору попадає Чонґук, і в нього дивом виходить зникнути перш ніж Чонґук його побачить.
З позитивного, з нього ніхто не сміється. Все як раніше. Крім, звісно, вимушених хованок від Чонґука.
Кілька днів Техьон успішно уникає Чонґука. Однак, везіння закінчується на третій парі у п’ятницю, коли викладач вирішив проявити креативність і замість «нудного» тесту дати спільний проєкт з філологами четвертого курсу. І щоб ще більше «упростити» завдання, викладач милостиво взяв на себе формування пар. І видно викладач (або доля, чорт його знає хто стоїть за цим) дуже не любить Техьона, бо він у парі з тим самим Чонґуком, якого так старанно уникає останні дні.
Поки викладач розповідає деталі співпраці, мету та план роботи, Техьон з очима по п’ять копійок вперся в одну точку, яка була трохи правіше від викладача. Першу стадію прийняття катастрофи — заперечення, Техьон пройшов пощипуванням себе, бо «це сон, кошмар, мені просто треба прокинутися». Стадію злості він пройшов, щосили б’ючи подушку. Подумки, звісно. Торг поки пройшов повз нього, бо торгуватися він має з викладачем, аби йому змінили партнера по проєкту. Тому зараз Техьон на стадії депресії. Дивиться на бліду стіну і думає про те, що його точно не любить життя, яке підкинуло такий сюрприз.
З цими думками пара закінчується, Техьон виходить з депресії, повертаючись до торгу. Йому за будь-яку ціну потрібно добитися іншого партнера. Він готовий робити все сам, аби тільки не з Чонґуком.
— Перепрошую, я хотів би запитати, чи не можна змінити партнера? — Техьон, який у голові уявляв як він накидається на викладача з вимогою змінити партнера, зараз стоїть і благально кліпає, роблячи очі майже як у кота з мультика «Кіт у чоботях».
Викладач піднімає погляд на нього, поправляючи власні окуляри, і його невдоволення вмить змінюється здивуванням, коли він ідентифікує студента.
— Кім Техьон? — Техьон відразу ж киває, сподіваючись на помилування. — Чонґук попросив поставити вас разом, аргументувавши, що ви у гарних стосунках і ваш проєкт буде найкращим.
Рот привідкривається, очі більші, ніж у раніше згаданого кота, а ланіти червоніють, ні то від гніву, ні то від ніяковості. Перша думка, яка відвідує бідну голівоньку Техьона, — Чонґук вирішив ще більше познущатися з нього. Техьон може тільки підозрювати з якою хитрою посмішкою той белькотав про їхні «гарні стосунки».
— Перепрошую, пане Мін, я ще не встиг сказати Техьону про проєкт, тому він трохи здивований, — позаду неочікувано з’являється Чонґук, ніби вийшов з якогось порталу. А голос такий безтурботний, аж дратує. — Ви будете пишатися нашим проєктом.
— Не сумніваюся, Чонґуку. Якщо питань немає, то я мушу йти, — викладач забирає свій ноутбук і виходить з авдиторії.
Техьон продовжує стояти, наче істукан, поки його мозок обробляє інформацію і будує план дій. В цілому, Техьон — стримана і неагресивна людина. Але у Чонґука вийшло вивести з себе. Бо якого чорта? Гаразд, кинув на побаченні, але продовжувати знущатися, коли мова йде про навчання, — це вже переходить будь-які можливі межі. Він уже зовсім загордився зі своєю популярністю?
Техьон повертається до Чонґука, споглядаючи на нього вбивчим поглядом. Саме в цей момент він підмічає, що Чонґук вищий за нього майже на голову. Втім, його гнів не зменшується від того, що перед ним потенційно сильніший противник.
— Ти, — Техьон тикає вказівним пальцем в груди здивованого Чонґука, — зовсім одурів? Гаразд, на побачення не прийшов, але переносити все на навчання, це вже перебор навіть для тебе. Ще й сказати, що у нас гарні стосунки? Зовсім маку наївся? Чи брехати це у тебе в крові?
— Що? — Чонґук перебиває обурений монолог Техьона, не розуміючи абсолютно нічого.
— Що? Ти настільки часто це робиш, що вже й забув, як попросив передати подругу, що передумав щодо нашого..кмх.. нашої зустрічі? — гнів потроху випаровується, а з ним за компанію і сміливість.
— Я передумав щодо нашого побачення? — з легким сміхом перепитує Чонґук, чи ба йому не почулося.
— Не я ж, — зі складеними на грудях руками, промовляє Техьон.
Техьон тільки й встигає спостерігати за зміною емоцій на обличчі Чонґука. На диво, він не бачить там злості, а скоріше щире здивування. Його брови підняті, очі широко розплющені, а рот трохи привідкритий. Наче він вперше про це чує. Можливо, у нього проблеми з пам’яттю, чи біполярний розлад?
Раптом Чонґук заходиться сміятися, ніби Техьон тут йому жарти про колобка розповідає. Але ж нічого подібного. Чи це такий спосіб висміяти? Однак чужий сміх не нагадує сміх людини, яка знущається з іншої, а більше схоже на сміх дорослого, коли дитина сказала якусь дурницю.
— Це жарт такий? — врешті запитує Чонґук, витираючи уявну сльозу від сміху.
— Ем, ні? — невпевнено відповідає розгублений Техьон.
— Тоді ти божевільний? — по-доброму запитує Чонґук, але Техьона це питання дратує, бо з них двох, очевидно, що божевільний саме Чонґук. — Гаразд, вибач, вибач. Я не розумію про що ти говориш, бо я таки прийшов на побачення. Ба більше, я прочекав тебе кілька годин, але ти так і не прийшов.
«Що?» — звучить у голові Техьона цілком логічне запитання.
— Я не знаю про яку подругу ти говориш, але я не передумав і тим більш не просив подругу, якої у мене насправді немає, передавати щось, — цілком спокійно пояснює Чонґук під уважним поглядом Техьона.
— То що, мені це все приснилося? — без краплі сміливості запитує Техьон.
Техьон от зовсім не очікує побачити яскраву усмішку на чужому обличчі і ще більше не очікує, що рука Чонґука буде у його волоссі, повністю псуючи акуратну зачіску Техьона. Але кого це хвилює, коли серце Техьона завмирає. І якщо зачіска його мало хвилює, то от реакція серця хвилює куди більше, бо якого чорта? Воно що, не пам’ятає всіх виплаканих сліз через Чонґука?
— Звісно, ні. Не знаю, чому так сталося, але я радий, що ти не передумав піти зі мною на побачення, — очі Чонґука наче світяться і водночас затягують у темну гущу, з якої не хочеться виплутуватися.
Техьон не відразу вловлює чужі слова, але коли розуміє сенс, тоді його ланіти знову підкладають йому свиню, забаврюючись у свій рідний червоний.
— Ти такий милий, — Чонґук зовсім невинно усміхається і, мабуть, навіть не підозрює, що робить з бідним Техьоном, п’ятки якого також уже червоні (він у цьому впевнений!), а серце зробило тройне сальто.
— Та хвате вже, — Техьон сором’язливо стискає поділ кофти, думаючи про те, що у минулому житті він знатно нагрішив, раз в цьому його нагородили такою сором’язливою душею. — І взагалі мені вже треба йти.
Техьон тільки-но минає Чонґука, як той легенько хапає його за руку, зупиняючи всі можливі спроби втечі. Він стискає губи і заплющує очі, намагаючись контролювати кольорокорекцію власного обличчя, але, звісно, у нього нічого не виходить.
— Ти не можеш просто піти і залишити мене, — Чонґук смішно дує губи, зображуючи ображеного. І Техьон не може стримати ледь помітної усмішки, бо такий Чонґук миліший навіть за панду. — Зустрінемося після четвертої пари біля воріт університету?
— Добре, — миттєво відповідає Техьон і відразу ж вириває свою руку, тікаючи з авдиторії. Спиною він відчуває чужий погляд, поки повністю не ховається у коридорі.
Він метушливо минає кабінети один за одним, зовсім забувши куди йти. Думки гасають у голові, заважаючи сконцентруватися і піти у напрямку своєї авдиторії, яка знаходиться у протилежному напрямку. Відійшовши від «зони ураження» на пристойну відстань і повернувши у сторону сходів, Техьон усе ж зупиняється і видихає. На руці досі відчувається дотик чужої теплої долоні, від чого Техьон мимоволі усміхається.
Раптом по голові стукає важка думка.
«А якщо він бреше?».
Перерва підходить до кінця і він вирішує подумати про це пізніше. Якщо він прийде пізніше за викладача, який, між іншим, сам частенько запізнюється на 10-15 хвилин, то його з’їдять живцем (не зараз, звісно, на сесії). Після одного запізнення, його допитували ледь не до втрати свідомості, а в кінці кинули «невинне» попередження: «Ще раз запізнитеся, юначе, іспит ви навряд чи складете».
Він швидко, однак цілком звичайно, йде до авдиторії, минаючи ту злощасну, у якій його серце ледь не вистрибнуло з грудей, окидає її коротким поглядом і бачить тільки деяких студентів, які прийшли раніше.
Цікаво, як швидко Чонґук її покинув?
«Та щоб тебе, на пару йди, а не про нього думай!» — сам на себе злиться Техьон, прискорюючись.
Він успішно виконує місію не попасти у чорний список викладача. Ба більше, він ще чекав на нього кілька хвилин. І поки той розповідає нову тему, Техьон повертається до однієї думки.
«А якщо він бреше?».
Техьон хоче відкинути її, бо повертаючись у момент, де їхні погляди зійшлись, він може присягтися, що в очах Чонґука було щире здивування. Але його тривожно-невпевнена натура все ще схиляється, що це якийсь злий жарт.
— Кім Техьоне, ви знаєте відповідь на моє запитання? — той самий Кім Техьон розгублено дивиться на викладача, розуміючи, що він і гадки не має, про яке запитання йде мова.
— Вибачте, повторіть запитання, будь ласка.
— Слухати потрібно, а не літати у думках, — з максимально розумним виглядом каже викладач, ніби пояснює нікому невідому золоту істину.
«Як то я сам хочу літати у цих думках», — міркує Техьон, обурено фиркаючи собі під ніс.
Оскільки викладач тепер уважно стежить за Техьоном, щоб у будь-яку мить підловити його, Техьону все ж доводиться вгамувати власні думки і сконцентруватись на занятті.
Зазвичай після закінчення останньої пари, Техьон з гіпершвидкістю збирається і прямує додому, але сьогодні він рухається у темпі черепахи (не в образу всім черепахам).
Його обходять квапливі студенти, а він жалісливо просить у Всесвіта відтягнути час. Як не дивно, нічого не відбувається і він виходить з будівлі університету, думаючи про те, чи не втекти йому через задній вихід. Але його щойно видуманий план провалюється у момент, коли біля воріт він бачить Чонґука, який активно махає йому рукою. Він би міг подумати, що це не до нього, але позаду нього нікого (де всі ті студенти ділися???), попереду тільки за кілька метрів і не важко припустити, що Чонґук махає точно не їм.
Техьон збирає докупи всю свою впевненість (або її крихти) і йде до Чонґука. Тільки зараз він помічає маленькі сніжинки, що кружляють у повітрі, танцюючи свій нікому невідомий танець. Земля засніжена мільярдами таких сніжинок, що закінчили свій танок і відпочивають, даруючи людському оку такі пейзажі, на які здатні тільки вони.
Він зупиняється рівно за три кроки від Чонґука. Чонґук не втрачаючи ані секунди, скорочує відстань рівно на один крок. Дихання Техьона вчергове збивається, але він стійко тримає спокійний вираз обличчя, дивлячись на Чонґука в своїх рідних окулярах, на скло яких раз за разом осідають сніжинки. Хочеться протерти їх, але він не смикається, чекаючи поки Чонґук заговорить.
Бо першим він в житті нічого не скаже. Точно не зараз, коли вся сила йде на утримання маски «я абсолютно спокійний і ні, то не моє серце побігло».
— Я трохи думав про нашу розмову. Чесно, я не до кінця розумію, що відбулося тоді, але єдине я знаю точно: я ніколи не відмовлявся від нашого побачення, бо ти мені дуже подобаєшся, Техьоне, — Чонґук бере руку Техьона в свою і цілує з усією ніжністю Всесвіту.
Раніше червоні від холоду ланіти Техьона набувають ще більшої контрастності, а сам він завмирає, гадаючи про те, чи не помер він часом. Однак він тут, стоїть сором’язливий та здивований і дивиться на Чонґука, що усміхається лагідною усмішкою.
Чонґук робить ще один крок вперед і Техьон відчуває його солодкий парфюм, що віддає нотками ванілі. Він справді не може до кінця повірити Чонґуку, але якщо він зараз помилиться у своєму виборі, він знищить дотла себе. Але якщо його вибір правильний, він матиме кохану людину. Техьон жах як не любить ризикувати, але зараз, стоячи під снігом, він робить цей крок.
— Ти мені також, — зовсім тихо промовляє він, бо впевненість, яка була у голові, випарувалася як тільки він відкрив рота.
На чужому обличчі на мить з’являється здивування, після чого його замінює щира радість, яка плескається в очах Чонґука.
Коли Чонґук випускає його руку, серце Техьона падає до п’ят. Коли той скорочує відстань до нього, серце повертається на місце. А коли чужі руки знімають його окуляри, обличчя Чонґука наближається до його власного, серце завмирає, забуваючи виконувати свої функції.
Одна мить, один погляд і Чонґук цілує його. Його губи на диво теплі, на відміну від холодних Техьонових. Техьон лише відчуває ніжність, з якою Чонґук передає свої почуття через поцілунок. Він обережно торкається своїми губами, ніби боїться нашкодити, але водночас своїми невагомими доторками руйнує Техьона, який у перші секунди забуває відповідати. І тільки, коли Чонґук хоче відхилитися, Техьон відповідає на поцілунок. Незграбно, але з усіма почуттями, які бурлять у нього всередині.
Чужі губи відчуваються як казка, у яку Техьон випадково потрапив. У цій казці не було ні сліз, ні болю, тільки солодке задоволення, окрилене закоханістю. Техьон навіть не відчуває ніяковості, яку мав би відчувати. Тільки відчуття правильності всього, що відбувається.
Чонґук більш впевнено обіймає Техьона за талію, притискаючи до себе, і Техьону нічого не залишається, як обійняти руками шию Чонґука. Коли його рука торкається шкіри Чонґука, Техьон аж лякається від того, наскільки вона гаряча для його холодних пальців.
Сніг продовжує падати на двох людей, що нарешті відчувають тепло один одного. Сніжинки кружляють навколо їхніх тіл, ніби не бажаючи заважати їм насолоджуватися один одним. Погода не бажає втручатися у зародження кохання, яке побачить не одну зиму, кожного разу закріплюючи свою силу протяжним поцілунком.