Перший та єдиний.

 

 У місті дощило. Березнева грязюка у перемішку з собачим лайном розмазувалась та розтікалась вулицями. Дерева, голі та гнітючі, чорними плямами перекривали ліхтарі вулиці, так іронічно названої «Березневою». Але так само як справжній березень, ця вулиця не мала нічого спільного з відродженням та початком нового життя. У її темних закутках ховалися бари, казино, цілодобово відчинені аптеки та продуктові магазини. Нечисельні мешканці старалися якнайшвидше дістатися своїх квартир та не затримуватися на вулиці. Навіть вуличні пси, безхатьки та наркомани намагалися проскочити повз цей трьохсотметровий відрізок, та заховатися у теплих вогнях сусідніх вулиць. Але не чисельні казино та бари лякали місцевих. Їх лякала одна конкретна будівля, а точніше її власниці.

За адресою вулиця Березнева 5, знаходився на перший погляд доволі привітний будинок. Побудований у стилі модерну з неокласичними елементами, він часто привертав увагу необережних туристів. Вишукані фасади, ліпнина, дубові віконні рами та величезні парадні двері з різними візерунками. Усе це чарувало та кликало до себе любителів архітектури та історії, все ж таки будівля була занесена до списку історичної спадщини міста! Але більшість швиденько тікали, як тільки дізнавалися, у чому весь секрет. А справа полягала у тому, що це – бордель.

Саме так, вам не почулося! У цьому вишуканому будинку в історичному центрі знаходився справжнісінький бордель. Саме тому усі вікна були переважно завішані, хіба що хтось з клієнтів наполягав на зворотному. Ідіотська неонова вивіска, яка явно не дуже вписувалась у загальний стиль будівлі, голосно, на всю вулицю кричала «Люкс Бордель». Назва була жахливою, але що поробиш – іншої так і не придумали. Власниці довго сперечались, та у результаті вирішили залишити цей варіант як тимчасовий, допоки не придумають щось краще. Та на превеликий жаль, вже років зо тридцять нічого кращого вони так і не придумали.

Несподівано, парадні двері відчинилися, та на дорогу вивалився чоловік середніх років. В руках він тримав свій одяг - якийсь елітний костюм. На ньому самому були одні лише труси, не такі елітні як костюм. Він щось прокричав вибивайлу, але той його проігнорував. Варто було чоловіку тільки підвестися, як до нього моментально під’їхав вінтажний Rolls-Royce. Чоловік важко завалився на заднє сидіння, та як тільки за ним зачинилися дверцята, машина рушила. З порогу за цим спостерігала жінка, років п’ятдесяти. Темні локони її волосся спадали на вишукану, червону шовкову сукню. На плечах лежало важке пальто, явно накинуте поспіхом. Вона зробила великий ковток зі своєї склянки. Напій обпалив їй горло та вона скривилася, з усіх сил намагаючись не виплюнути рідину. Жінка повернулася та гукнула адміністратора.

- І що цей ідіот зробив цього разу, - запитала панянка, втомлено протираючи обличчя.

- Нічого незвичного, - стримано відповів їй адміністратор, - знову накинувся на одну з ваших дівчат, та натиснула на кнопку, його викинули з закладу.

- Ясно, - жінка закотила очі, та віддала склянку в руки адміністратору, - занеси його у список заборонених клієнтів та попроси когось перевірити нещасну, на яку він накинувся.

- Так, пані Єлизавето, - адміністратор відкланявся та побіг у свою комірчину.

Жінка з роздратуванням виглядала щось на вулиці. Через мряку та дощ нічогісінько не було видно. «Якщо ця дурепа зараз же не з’явиться на порозі, на моїй голові прибавиться сивини,» -  думала вона, стомлено зітхаючи.

Раптом з-за рогу на вулицю заїхав автомобіль, за ним їхав другий. Тільки якщо перший був елітним Bentley зеленого кольору, та зупинився перед парадним входом, то другий був чорним фургоном Volkswagen з тонованими вікнами, і поїхав прямісінько на задній двір – до чорного входу. З зеленого автомобілю елегантно виплила інша жінка. Її волосся було вже повністю сивим і зібраним у низенький пучок. Вона була вдягнена у коричневий костюм. Зелена краватка вибилася з жилету, та сумно тріпотіла від поривів вітру. Колись білосніжні рукавички та комірець були заляпані кров‘якою. На стегні висіла кобура дивакуватого дизайну. Вона була пуста. «Ясно, вона знову десь просрала глок,» - подумала Єлизавета, та зітхнула.

- Ти не боїшся, що одного дня прийде якийсь торгаш з цілою колекцією твоїх пістолетів та постріляє нас усіх? - запитала Єлизавета та поправила пальто.

- За це не переживай, мій пістолет у Ентоні, я використовувала дещо ефективніше, - відповіла жінка, та витягла з заднього сидіння гвинтівку.

- Ясно. А чого вся у крові? Невже наші хлопчики не доїхали? - саркастично питала Єлизавета.

- Нічого особливого, просто це курво вирішило, що має право забрати гроші за малих, і порішати нас. Як бачиш, це була помилка. Так, Ентоні? - жінка кинула питання до шофера, який саме відтирав кров з ножа.

- Так точно, пані Алісо, - стримано відповів Ентоні, продовжуючи педантично протирати лезо.

Аліса хитро посміхнулася, та хотіла обійняти Єлизавету. Та у свою чергу м’яко відвела її у бік.

- Від тебе смердить кров’ю та блювотинням, а на мені сукня від кутюр. Спочатку помийся, а потім лізь обійматись, - панянка гидливо протерла руку об і без того брудний піджак співбесідниці, - До речі, який дитсадок ти викупила цього разу?

Аліса розпливлася у задоволеній посмішці: - О, тобі дуже сподобається! Ось, поглянь.

Вона простягнула Єлизаветі такий само заляпаний липкою, червоною субстанцією планшет. Жінка обережно взяла його в руки, та почала повільно гортати список новеньких. Всього десять хлопців. Усі молоді, деяким ледве виповнилося вісімнадцять.

- Боже, вони ж ледь повнолітні! Ми більше часу на їх навчання витратим, - жінка ще раз зітхнула.

- Молоді, не молоді, але досвіду у них вистачає. Половина з них були у сексуальному рабстві з дитинства, - Аліса зняла закривавлені рукавички, та віддала Ентоні, - сама знаєш, Малюк торгівлею людьми не гидує.

Єлизавета поклала планшет на поруччя ґанку та продовжила задумливо гортати список. Однією рукою вона витягла з карману пальто цигарку, та почала перемацувати всю себе у пошуках запальнички.

- Прикурити тобі? - запитала Аліса, тримаючи у руках таку само засмальцьовану у крові запальничку.

- Дякую, - промимрила Єлизавета у відповідь, вдихаючи гіркий дим, що обпікав їй очі та горло кожного разу, як вона палила.

Аліса завбачливо стала з іншого боку, щоб дим не летів їй в обличчя. Її ненависть до цього смороду перевищувала бажання зняти стрес. Єлизавету же сморід не зупиняв. Вона теж ненавиділа цей їдкий запах, але роки звички вже було практично неможливо перебороти. Хоча, зізнатися чесно, вона й не сильно намагалась.

- Все ще не розумію, нащо ти їх набрала. Відпускати ти їх явно не збираєшся, а такий молодняк навряд чи щось уміє, - Єлизавета випустила у небо ще одну порцію диму.

- Не суди книгу за обкладинкою, більшість з них досвідчені порноактори та повії. Ось взяти до прикладу цього, - жінка тицьнула на фото русявого хлопця з густими бровами та широкою посмішкою, - Малюк створив йому акаунт на Onlyfans, він там був за псевдонімом Влаdick. Можеш потім взяти у мене ноут та продивитися записи.

- Цікаво… - промурмотіла Єлизавета ще раз затягнувшись.

- А взагалі, чого я це розпинаюсь перед тобою. Пішли я тебе з ними особисто познайомлю, вони вже певно всі розвантажили речі та чекають, - Аліса відібрала у Лізи планшет, та пішла всередину будівлі.

Єлизавета загасила цигарку та кинула недопалок у попільничку. Поправивши пальто вона пішла за подругою.  

У залах смерділо ненависними Алісі цигарками, розпустою та дорогим алкоголем. Хтось вже розважався з повіями, сидячи прямо за баром, хтось тільки йшов в сторону приватних кімнат. Якась жінка оплачувала години перебування, хтось просто пив та грав у шахи з дівчатами, поки хлопці завзято крутили пласкими сраками на сцені. Єлизавета слідувала за подругою аж до приватних залів внутрішньої сторони будинку. Там, за прочиненими дверима, вже сиділи нещасні новенькі хлопчики. Вибивайли допомагали витягнути ті кілька жалюгідних чемоданів, у яких були їх речі.

- Ось, Лізо! Знайомся з нашими скарбами, наші золоті хлопчаки, - жінка грайливо обвела пальцем обличчя молодика азійської зовнішності. Той навіть не підіймав очей. На обличчях усіх десяти застиг переляк.

Єлизавета скептично звела брови, та поступово обходила всіх, розглядаючи їх лиця. Такі молоді, а в очах образа. Така доросла та непідробна образа. Невідомо на що саме: її партнерку, Малюка чи світ загалом, але така справжня, їдка образа.

Хтось з них трусився. І тут теж було складно сказати від чого, чи то від березневого холоду та дощу, чи то від стресу та перенапруги. Жінка продовжувала їх прискіпливо оглядати. Молоденькі, гарненькі все як треба. Було би ще непогано їх повністю оглянути, щоб розкласти у потрібні категорії в їхньому списку, але це вже пізніше. Зараз вона була не в гуморі.

- Ну як? Любонько, що скажеш? - спитала Аліса, ставши збоку від неї, завбачливо тримаючи руки подалі від сукні.

- На перший погляд дуже навіть непогано, але треба їх повністю оглянути, - на обличчі її подруги почала розпливатися усмішка, - Тільки не зараз, дурепо! Подивися на них, ще вмруть від переляку. Давай завтра, га?

Аліса, поглянула на подругу, та сумно зітхнула.

- Ну завтра так завтра, - промурмотіла жінка, - Так, а ви швиденько повставали, побрали валізки до рук і кроком руш за мною! - Аліса прикрикнула на хлопців, - А ти все ж таки продивись їх портфоліо, тобі сподобається… – загадково прошепотіла Єлизаветі на вухо Аліса, перш ніж віддала їй планшет та пішла підганяти молодиків.

Ліза проводжала подругу поглядом, а потім поглянула на хлопців. Один з них привернув її увагу. Саме цей, як його там… Жінка опустила очі на планшет, на якому застигли краплі дощу. Влаdick, точно. Все ж таки, можливо ідея переглянути портфоліо кожного не така вже й погана. Жінка підійшла до бару та замовила пиво. Алкоголізм був не її проблемою, і якщо зовсім чесно міцний алкоголь вона не дуже любила, а пиво було чудовим варіантом. Вона попросила щоб його принесли їй до кабінету разом з дуже пізньою вечерею.

Єлизавета підійнялася сходами на четвертий поверх, та вляглася на шкіряний диван. Незручні підбори на шпильках одразу полетіли кудись в куток, коли жінка витягнула свої втомлені ноги на подушки. Єлизавета закрила обличчя рукою, на кілька секунд дрейфуючи кудись у небуття.

За кілька хвилин у двері постукали, це була покоївка. Вона принесла її пиво та вечерю. Єлизавета подякувала та практично заставила себе зайняти вертикальне положення, перш ніж відкрити бляшанку. «До сраки ті склянки», - тільки й подумала жінка та зробила ковток. Пивний кухоль так і залишився сумно порожніти на деку. Ліза відрізала собі шматочок м’яса за почала гортати профілі новеньких. Чесно, вона намагалася затримуватися на кожному та уважно читати, але цей Влаdick просто заполонив її розум. От нарешті вона й дійшла до його анкети. Владислав Петренко, по-батькові не вказано. Одразу видно – сирота. О, тут навіть номер сиротинцю вказаний. Селище Перепердівка… Цікаво… Жінка зробила ще ковток, та запалила цигарку. Вона продовжила гортати.

Ось нарешті його портфоліо. Відео викликали у неї сумнівні емоції… Як ця тендітна задниця (у порівнянні з іншими повіями у їх закладі), взагалі могла виробляти такі… Неординарні трюки. Аліса була права, хлопчаки дійсно вправні. Єлизавета мовчки гортала відео за відео, час від часу зупиняючись тільки для того, щоб затягнутися. З кожним новим записом її брови повзли все вище й вище. Неймовірно!

За своїм дійством панянка й не помітила, як двері тихенько прочинилися. У кабінет заглянуло хитре обличчя. Аліса підкралася до дивану, та мовчки встала поруч з подругою. Єлизавета як раз переглядала один з чисельних порнофільмів з Владиславом у головній ролі. Жінка потягнулася рукою за пляшкою пива, та не могла її намацати. Відволікатися від екстраординарного шоу на екрані їй теж не хотілося, тому вона просто продовжувала шукати пляшку наосліп. І тут вона сама чарівним чином опинилася у неї перед обличчям. Жінка підскочила з переляку, ледь не вронивши цигарку та планшет.

- Курва! Алісо, ти нормальна взагалі?! - обурено викрикнула Єлизавета.

- Насолоджуєшся? Погоджуюсь, екстраординарне видовище! - Аліса, відібрала у неї цигарку та загасила, відчиняючи вікно на провітрювання.

- Ти скотина! - тільки й викрикнула Єлизавета, вимикаючи планшет та встаючи з дивану, - А якби я була гола? А якби мене інфаркт з переляку хватив?

- Ой, по-перше, ти ще не настільки стара, щоб прямо інфаркт. А по-друге, та навіть якщо гола, чого я там не бачила? - скептично мовила Аліса, відкорковуючи пляшку кальвадосу, що самотньо стояла на поличці, - Будеш?

- Ні, дякую. У мене пиво, - роздратовано відповіла Єлизавета.

Жінки мовчки стояли. Комфортну тишу час від часу переривав стукіт дощу, та пориви вітру, що так сильно хотіли зірвати дах. Єлизавета оглянула подругу, що пила прямо зі скляної пляшки. Слава богу, вона вже перевдягнулась та від неї не смерділо різними субстанціями біологічного походження. Тепер на ній були звичайні чорні брюки, та блуза з величезним мереживним комірцем і рукавами буфами. Єлизавета оглянула себе, і зрозуміла, що сама досі вбрана у свою сукню та страшенно тугі колготи. Ладно, потім переодягнеться, зараз є важливіші питання. Вона наблизилася до подруги, спираючись на підвіконня поруч з нею.

- То що ти плануєш з ними всіма робити?

Аліса робить ще ковток кальвадосу прямо з пляшки та зиркнула на неї не дуже тверезим поглядом.

- В сенсі «що»? Працюватимуть, звісно. Я перекупила їх контракти у Малюка. Вони матимуть значно більше свободи ніж у нього та зароблятимуть реальні гроші. Якщо захочуть піти, треба буде повернути мені суму, яку я за них віддала. Все прописано у контракті. – Аліса відпила ще.

- Ясно. Але хіба нам не вистачає персоналу? Тобі не здається, що їх забагато? – Єлизавета всілася на підвіконня, щоб дивитися подрузі в очі.

Аліса зробила ще ковток, та мовила: - Ну дивись, десятка найстарших виплатила мені свої контракти, та за тиждень вони йдуть. А клієнти-любителі-молоденьких-хлопчиків нікуди не зникають. Тим паче таких фактурних як цей Влад, на якого ти залипала.

Єлизавету перекосило від згадки про молодика, хоча він дійсно був доволі привабливий.

- Хочеш скинути його на Роберто?

- Саме так, він таких як цей Влад полюбляє. Тим паче з його навичками…

Аліса засміялася зі свого не дуже смішного жарту, та зробивши ще ковток, не змогла встояти на місці. Єлизавета ледве встигла підхопити її п’яне тіло, перш ніж та завалилася на підлогу. «Оце зустрілися якось курець та алкоголік», - тільки й промайнуло у неї в голові. Колись по молодості, коли вона ще тягала залізо в залі, для неї було не проблемою віднести напівмертву Алісу до кімнат. Але тепер їй вже п’ятдесят три, вона не молодіє, і ось це налигане тіло, що було на цілу голову вище за неї взагалі не полегшувало життя. Єлизавета зітхнула, та підхопивши Алісу під пахви, поволочила її в сторону горішніх кімнат, де вони й жили.

Всього-на-всього двадцять хвилин страждань, та мук для її попереку, і тіло непритомної Аліси важко шандарахнулося на ліжко. Після цієї веселої подорожі на п’ятий поверх таємними проходами, останнє чого хотіла Ліза це пертися до своєї кімнати в іншому кінці коридору. Вона ще раз поглянула на свою нещасну сукню. В голові промайнула думка, що можливо варто було помитися та переодягнутися, але втома взяла своє.

Останнє що Єлизавета пам’ятала, це як вона витягла з-під подруги ковдру, закрутилася в неї і вляглася поруч з Алісою. Аліса в свою чергу від такого переміщення лупнулася на підлогу. Ну, рано чи пізно воно все одно би сталося. Ліза просто скинула на неї плед, щоб було не сильно холодно, і відключилася.

Наступного ранку вона прокинулася від сонця, що безжалісно лупило їй прямо в око. Від хмільної подруги і сліду не лишилося. На годиннику, що стояв на тумбі біля ліжка красувалися цифри 11:37. Дуже круто й весело! Вона проспала. Судячи з легенької джазової мелодії, що доносилася з вікон на першому поверсі, нічого визначного вона все ж таки не пропустила, та Аліса вже з усім розібралась. Ну, воно й добре. Все одно їй треба поставити хлопців на облік.

Точно, хлопці… В голові промайнув образ Влада. Його русяві кучері, та сама щира посмішка, що сяяла на обкладинці анкети. Але це не важливо, як вона могла забути про найголовніше? Його струнке тіло, яке так пластично вигиналося під кожним дотиком… О господи, про що вона думає. Пустила оце слину на двадцятирічного хлопця.

Жінка сіла в ліжку, і протерла обличчя руками. Ось якось так вона й зрозуміла, що вчора заснула нафарбованою. Була би її мати жива – відірвала за таке голову. Вона скинула з себе ковдру, і поглянула на шовкову сукню. Дякувати богу, шовк був справжній, тому вона не постраждала. Але все одно треба встати і привести себе до ладу.

Після сорока хвилин водних процедур, жінка відчула себе новою особистістю. Знаючи, що сьогодні буде повний біганини день, вона завбачливо вдягнула один з своїх костюмів кольору хакі. Взути вирішила мартінси, хоча вони теж сто відсотків розірвуть їй ноги у м’ясо, все ще було краще за ті придуркуваті підбори. Після швидкого сніданку, вона взяла свою каву та пішла до кабінету Аліси. Стукати до подруги вона не звикла, тому просто вломилася у кімнату без попередження.

Навпроти Аліси стояв напівоголений Влад, якому явно було не дуже комфортно. Подруга сварилася на нього.

- О, тобто як сідниці перед камерою розсувати, так ти у нас ледве не перший, а як виконати елементарне прохання будь-якого клієнта, так нам соромно! – вона грюкнула по столу.

- Пробачте. – стримано відповів їй Влад, та продовжив свердлити поглядом підлогу.

Єлизавета задивилася на його струнку спину, та поступово опускала погляд нижче. О так, тут вона погодиться з подругою, ці сідниці варті набагато більшого ніж просто відеокамери. Так стоп, вона знову відволіклася.

- Я вам тут не заважаю? – голосно запитала Ліза.

Влад, почувши ззаду ще один голос, ледве не присів. Аліса посміхнулася та подивилася на подругу.

- Зовсім ні! Любонько, проходьте! Я майже закінчила, залишилося тільки цього заміряти та заповнити систему, – у неї раптово задзвонив телефон. Жінка поглянула на надпис на екрані та вскочила, - Матінко рідна, я запізнююсь! Єлизавето, закінчите тут без мене? Мушу бігти.

Ліза оглянула Влада з ніг до голови ще раз, та намагаючись приховати посмішку, відповіла: - Звісно, біжіть. Я з усім розберуся.

Аліса схопила своє пальто та поспіхом вибігла з кабінету. З вікна було видно, як вона заскочила у свій Bentley, щось прошепотіла шоферу, та вони поїхали. Єлизавета поманила хлопця за собою жестом, та забравши планшет з інформацією зі столу, повела його до свого кабінету. Бідолашному навіть не було коли вдягнутися, так і шкандибав за нею в одних трусах. Нещасний хлопчина був червоний як рак, коли вони проходили повз бар, де сиділа половина адміністрації. Єлизавету забавляла його сором’язливість.

Вона впіймала себе на думці, що погоджується з подругою. Як виробляти піруети повністю голим на камеру, так він не соромиться. Але як тільки справа дійшла до того, щоб просто пройти в трусах коридорами будівлі, де найближчі років десять його будуть експлуатувати в кожному кутку в усіх можливих позиціях, так йому раптом некомфортно.

Єлизавета завела його до свого кабінету, та посадила у крісло. Сама ж вона почала оглядати всі списки та документацію, заодно перевіряючи розклад.

Ого, сьогодні приїде Роберто. Вже навіть забронював години. І її люба подруга, звісно ж поставила до нього бідолашного новенького Владислава. Їй навіть стало його трохи шкода.

Роберто переїхав до Києва під кінець дев’яностих. Дивний чолов’яга, вона ніколи не розуміла, як він міг проміняти сонячну Сицилію на Київ. Але то не її справа. Він був одним з найдавніших клієнтів їхнього борделю. Завжди рівно раз на тиждень приїздив, та знімав собі молоденького хлопчика на декілька годин, а потім їхав далі.

Не сказати, що у Роберто були якісь специфічні смаки, жорсткий секс – не щось нове. Але не відміну від усіх інших, Роберто вирізнявся своєю жорстокістю. Він любив душити їх хлопців, і то так не легенько, а по-справжньому. Багато пив, та як наслідок бив нещасних. З якихось невідомих Єлизаветі причин, він також нехтував лубрикантами, тому у дев’яноста відсотків випадків, хлопцям після кількох годин з ним потрібна була медична допомога.

Саме тому Аліса ніколи не ставила з ним тих самих повій два тижні поспіль. Вона, звісно, сама володіє не зовсім легальним бізнесом та не гидує жорстокістю, але до своїх «малих» ставиться з краплею якоїсь виродженої любові. Тому завжди піклується про їхній хоч який, але добробут.

Єлизавета під’єднала планшет до комп’ютеру, та почала переносити інформацію у базу. Потім дістала сантиметр та почала педантично вимірювати обхват стегон, талії та грудей хлопця. О так, його шкіра була саме такою як вона уявляла. Молочно-біла та м’яка. Прямо як її шовкова сукня.

В її голові почали з’являтися розпусні сюжети, але силою волі їй вдалося їх відігнати. Вона дозволила Владу сісти та внесла його параметри до бази. Так минуло хвилин тридцять. І тут вона згадала: Роберто! Жінка підняла погляд на хлопчину перед нею. Він мав вигляд побитого цуценяти, а не преміум-повії. Жінка роздрукувала маленький папірець, де містилася інформація для костюмера, та простягнула його Владу.

- Ось, візьми. Йди з цим до підвалу, там пан Мазур допоможе тобі зібратися. Сьогодні твій перший день та перший клієнт. Постарайся не розчарувати.

Владислав тремтячою рукою взяв листок з її рук та поплентався геть. Він вже відчинив двері, коли вона гукнула:

- Як будеш готовий, зайди до мене. Я тебе проінструктую.

Він нервово кивнув. Єлизавета жестом показала, що він може йти. Нещасний три рази запнувся, пер ніж спромігся вийти з приміщення. Їй знову стало його трохи шкода.

Пройшло кілька годин, вже наближалася п’ята вечора. Єлизавета запалила цигарку, та затягнулась. З старого грамофону грала ще старша за нього пісня.

Is it a sin, is it a crime
Loving you, dear, like I do?
If it’s a crime then I’m guilty
Guilty of loving you  

Виспівувала Маргарет Уайнінг. На диво, пісня личила ситуації. Тільки Єлизавета ніяк не могла зрозуміти, чи дійсно це вона так спонтанно закохалася? Чи це його розпусна поведінка розпалила якісь дивні, давно забуті почуття? Вона не знала відповіді.

Maybe I’m wrong, dreaming of you
Dreaming the lonely night through
If it’s a crime then I’m guilty
Guilty of dreaming of you

Пісня продовжувала тягнутися. Тільки посилюючи меланхолію. У голові з’являлося ще більше питань, але відповідей не знаходилося. Єлизавета вже не вірила у кохання. Якби воно існувало, то за п’ятдесят з гаком років її життя, воно сто відсотків би знайшлося. Скоріш за все це її запалений пристрастю розум вигадав якісь почуття, щоб виправдати її думки. Жінка підійшла до підвіконня, та ще раз затягнулася, випускаючи дим у відчинене вікно. На вулиці все ще дощило.

What can I do, what can I say
After I’ve taken the blame?
You say you’re through, you’ll go your way
But I’ll always feel just the same

Єлизавета глянула на годинник, та поступово починала дратуватися. Де носить цього ідіота? Якщо він зараз не явиться, то піде не готовий. І це буде зайва, нікому не потрібна травма. Роберто мав ось-ось приїхати.

Варто було тільки згадати Роберто, як у двері нерішуче постукали. Вона крикнула:

- Заходьте!

Поки двері повільно відчинялися, вона встигла загасити цигарку та вимкнути грамофон. Вона розвернулася. На порозі її кабінету стояв Владислав. Тепер хлопчина був одягнений. Старовинний фрак, зразку 1906 року, чудово підкреслював його струнку фігуру. Єлизавета спіймала себе на тому, що милується його обличчям. Дійсно фактурний. Риси не те щоб витончені, але привертають увагу, та затримують погляд. Єлизавета струснула головою, скидаючи навантаження. Вона згадала, навіщо хлопчина взагалі прийшов.

- Значить так, ти взагалі знаєш у чиї лапи зараз попадеш?

- Т-так, пані. Мені вже розповіли про клієнта. – хлопець таранив поглядом землю.

- Чудово, значить загальні поняття ти знаєш. Тоді мені не треба тобі нічого пояснювати. Роберто звісно, чорт проклятий, але далі прописаного в його листі не піде, – вона витягнула з тумби столу папірець, складений вдвоє, - Ось, ознайомся.

Хлопець узяв його до рук, та сів читати. Єлизавета тим часом пошкодувала, що загасила цигарку. Їй не вистачало чогось, щоб зайняти руки. Тому вона просто сперлася на стіл, та спостерігала за Владиславом.

Він дочитав лист, та простягнув його назад Єлизаветі. На його обличчі застигло питання, але він явно боявся його поставити.

- Ну давай, кажи вже. Не муляй мені очі, – кинула жінка, ховаючи листа до тумби.

Хлопець облизав губи, та ледве піднявши очі, запитав:

- Якщо він такий тиран, чому ви просто не заборонити йому сюди приходити? Я знаю, що у вас є така практика. Я у костюмерній познайомився з дівчиною на ім’я Христина. Вона розповіла, що сталося вчора.

Жінка очікувала будь що, але не це. Вона думала він почне істерити, благати або навіть плакати. Це питання поставило її в глухий кут. Жінка дійсно задумалася. Хоча думати не було про що, вони вже тисячу разів це обговорювали з Алісою.

- Це тому, що він наш найдавніший клієнт. Ми на його плечах піднялися. Буквально. Не маємо права йому відмовляти. Задовольняємо його потреби, так би мовити, з приязні.

У себе в голові вона вже тисячу разів пошкодувала про це формулювання, та хотіла битися головою в стіну. Але зовні старалася не видавати почуттів. Влад завмер, думаючи над сказаним. В якийсь момент він все усвідомив. Хід його думок був настільки очевидним, що у неї склалося враження, наче йому прямо на лобі виліз напис «От саме в цей момент я все зрозумів, дякую, пані».

Хлопчина тільки хотів поставити ще одне питання, як у кабінет увірвалася Аліса.

- Он ви де! – викрикнула жінка, - А ну, Владе, вставай! Твій перший клієнт вже чекає!

Аліса швидко випровадила хлопця з кабінету, залишивши Єлизавету наодинці з думками. Чомусь вона почала відчувати якусь дивну провину. Усі тридцять років ведення цього бізнесу, такого не було. Але зараз раптом он тобі! Вона не витримала, та запалила чергову цигарку.

Наступного ранку Єлизавета сиділа за баром разом з Алісою та ще якимсь чоловіком. Він представлявся, але вона забула. Та воно їй і не треба було. Уривки їх розмови долітали до неї, але сконцентруватися та слухати не виходило. Щось про гроші, податки, мєнтів. Напевно, вони у сраці. Але яка різниця, зараз все добре - це головне.

З колонок грав джаз. Єлизаветі дуже захотілося запалити цигарку, просто щоб заспокоїтись. Вона гляділа в інший куток кімнати. Там сидів… Ні, напівлежав Влад. Його оточували інші хлопці з якими він приїхав. Він ділився своїм досвідом з Роберто. Час від часу молодики оглядалися на Алісу, й охали. Все розтриндів. Хоча, може воно й добре. Підготовлений – значить захищений. Єлизавета вибачилася, та накинувши пальто вийшла на вулицю. Бажання випалити пів пачки за раз перемогло.

На вулиці шаленів вітер. Він безжалісно смикав все ще голі гілки. Сонце світило по-весняному тепло, а вітер ще не усвідомив, що лютий скінчився.

Хоч дощу немає - вже добре. Цигарку вдалося запалити не з першого разу. Вітер ніби натякав, що за останні три дні вона забагато палить. Але Ліза не слухала.

Так йшов день за днем, місяць за місяцем. Влад вже вміло фліртував з клієнтами, та лащився на колінах старших чоловіків та жінок. Чомусь їй було від того гидко. Гидко та заздрісно. Так, наче цей малий мав належати їй.

А за вікном буянив травень. Тепер страшна, покрита мороком вулиця «Березнева», не так вже й лякала. Дерева своїм густим листям перекривали ідіотську вивіску. У світлу пору дня, навіть діти не боялися тут ходити. Якісь пташки звили гніздо прямо у стічній трубі на ґанку. Ритуал паління кількох десятків цигарок за день більше не був таким депресивним. Аліса вже нічого їй не говорила, просто просила виходити на вулицю, щоб цей аромат не в’їдався у стіни сильніше, ніж належить.

Вона зайшла назад у головний зал. Влада пристрасно цілувала якась бабка, схожа на дружину міністра охорони здоров’я. Влад енергійно відповідав на поцілунок, повзаючи у бабки в ногах. «Гидота», - подумала Ліза, та знову пішла палити.

Вона стояла у коридорі. Клієнт тільки вийшов з приватної кімнати та почимчикував до виходу. Він навіть її не помітив. Вона підійшла ближче до дверей кімнати в якій вони були. Цигарка нервово тліла у її руках.

Поруч була інша, так зручно відчинена, щойно прибрана кімната. Тільки-но Влад вийшов, як Єлизавета притисла його до стіни. Добре що сьогодні вона додумалася вдягти підбори. Тепер вона була вища.

Хлопець перелякано ковтнув. Його очі бігали приміщенням. Він завмер, навіть не намагався вирватися. Хоча очевидно, що якби спробував – зміг.

- П-пані Єлизавето, що ви робите? – налякано шепотів хлопець.

Жінка затягнулася цигаркою, та видихнула йому прямо в обличчя. Він закашлявся. Вона затягнулася ще раз, та пристрасно його поцілувала, видихаючи дим йому в уста. Коли вона відсторонилася, хлопець зігнувся вдвоє, і почас задихатись. Вона схопила його за підборіддя, та підняла голову, щоб подивитися йому в очі.

- Ти належиш Алісі, а значить, і мені, - вона знову затягнулася та видихнула в його нещасне лице,- І я робитиму з тобою, що захочу.

Вона впилася поцілунком йому у шию. Хлопця трусило, але її це не хвилювало. Вона схопила його за загривок, відкриваючи кращий огляд на ключиці.

- Будь ласка, не треба… - тихо благав Влад.

Єлизавета закрила йому рот рукою та поволочила до відчиненої кімнати поруч. Двері зачинилися на замок з гучним тріском. У щілині почувся хрускіт ключів. Тепер їй нічого не заважатиме. Навіть якщо покоївка, що стояла в коридорі щось побачила, ця таємниця піде за нею у могилу. Дівчина просто занесла інвентар до пустої кімнати, з якої кілька хвилин тому вийшов Влад. Коридором рознісся шум пилососа. Він чудово перекривав, тихі благання та крики з кімнати номер дев’ять. Як шкода, що там не працювала кнопка екстреної допомоги.

Коли Єлизавета ввечері попросила подругу записати Влада, як її особистий ескорт, її нічого не питали. Аліса лише розпливлася в усмішці та мовчки переписала контракт хлопця на Лізу. Вона не ставила зайвих питань, так, наче вже про все знала. І якщо Єлизавету й гризло сумління, вона обрала його ігнорувати. Жінка лише мовчки забрала папірець та вийшла з кабінету подруги.

Вона заховала контракт разом з оригіналами документів хлопця у сейфі у себе в спальні. Тепер її Влад точно нікуди не дінеться. Вона розлягалася на ліжку та запалила цигарку. Гидкий сірий дим наповнив приміщення. З грамофону тихо лунала та сама пісня, що й кілька місяців тому.

Is it a sin, is it a crime
Loving you, dear, like I do?
If it’s a crime then I’m guilty
Guilty of loving you  

З плюсів: тепер, коли вона палила, сидячі у головній залі, Влад лащився у неї на колінах.