1:00.
До сховку Хі Суі увійшов хлопець, міцно стиснувши в руці ніж. Дівчина сховалась в магазині взуття, залізши під місце за столом консультанта.
- ти впевнений, що ми зробили правильний вибір? — хлопець зупинився в дверях, дивлячись на Хо Сона, який витягнув Суі з-під столу.
- так, до того ж ми відкладали її смерть, я більше не хочу продовжувати. То ти не проти? — глянув на хлопця біля дверей.
- ні, ми прийняли спільне рішення, мені просто закортіло піти з тобою, але думаю ти маєш що їй сказати, судячи з наших попередніх розмов, тому не буду заважати. Роби все обережно і не потрап під підозру вже цього ранку.
- я буду обережним, ніхто нічого не зрозуміє.
Хлопець кивнув і пішов подалі від магазину.
- він правий, мені є, що тобі сказати. — присів поруч з сплячою Суі. - ти намагалася знайти всі можливі варіанти, тільки аби вдалося позбутися мук совісті. — усміхнувся, дивлячись на обличчя брюнетки. - я все пам’ятаю, Суі, я пам’ятаю кожну мить першої гри. Мені не вдалося зрозуміти, як ми знову сюди потрапили і чому все повторюється, але мене тішить одне–ти беззахисна і не маєш тієї влади, як попереднього разу. Я досі не можу забути, як після ночі побачив закривавлене тіло Дон Джю, здається тоді я усвідомив наскільки сильно люблю її і як вона мені важлива, навіть якщо обрала тебе і захотіла бути з тобою. Я досі чую її плач після того, як твоя роль розкрилася і стало зрозуміло, що ти дозволила Сакі встромити ніж в її живіт. — помовчав, повільно провівши лезом ножа від шиї до живота Суі. - знаєш, я навіть зрадів, що окрім нас більше ніхто не пам’ятає подій попередньої гри, а особливо мене тішило, що Дон Джю не пам’ятає твоєї зради. Ти хотіла погратися, але завжди перш за все варто думати про можливі наслідки. Мені так подобалося дивитися, як ти відчайдушно намагаєшся поговорити з нею, знайти докази того, що ти не божевільна і гра не була лише сном. — посміхнувся, спершись підборіддям на свою руку. - схоже ти підозрювала, що я все знаю, але не наважувалася спитати, бо тобі було страшно почути «так, я пам’ятаю». Я бачив твоє обличчя, коли ти дізналася свою роль. Було неприємно так впасти і бути мирним, до якого в будь-яку з ночей може прийти мафія, як от зараз я до тебе, адже так? — Хо Сон встромив ніж в живіт Суі. - ти дозволила собі вбити Рісу, яка тепер будучи мафією захищала і не дозволяла навіть підозрювати тебе. Ти б померла раніше, але вона нам заважала, тому довелося пожертвувати Рісу аби нарешті підібратися до тебе. — і ще кілька ударів в живіт. - зараз посмішка Дон Джю це єдине, що мене цікавить, і я більше не дозволю такому дівчиську, як ти, засмучувати і шкодити їй. За першої гри я був надто слабким і нерішучим, але ціна виявилася надто високою.
На світанку пролунала мелодія
Хо Сон прокинувся швидше і спостерігав за тим, як Дон Джю спала на його плечі, а через кілька хвилин почала прокидатися, що змусило хлопця посміхнутися.
- хотів би я дивитися на подібне кожного ранку.
- моя шия не погоджується з таким рішенням. — дівчина розплющила очі і розім’яла шию. - ти цілий?
- так, я в повному порядку, а ти? — поклав руки на плечі брюнетки, повільно розминаючи.
- якщо кожен ранок буде з таким продовженням, то моя шия погоджується з таким рішенням. — усміхнулась. - зі мною все добре, не хвилюйся.
Пролунала сирена
- ʙн᧐чі ⲙᥲɸія ʙδᥙ᧘ᥲ 𐌗і 𑀝уі.
𐌗і 𑀝уі δу᧘ᥲ ⲙᥙρнᥙⲙ ᴦρ᧐ⲙᥲдянᥙн᧐ⲙ.
- ᤋнᥲйдіᴛь ⲙᥲɸію і ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴіᴛь ᧐δρᥲн᧐ᴦ᧐ ʙᥲⲙᥙ ᴦρᥲʙця нᥲ нᥲᥴᴛуᥰн᧐ⲙу ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲнні.
- чорт..такого я не чекала. — дівчина перевела погляд на вікно. - Хо Сон..
- так?
- давай відкриємо ту кляту шафку. — повернулась до хлопця. - втретє вгадати з мафією може й не вийти, але найбільше мене хвилює те, що в одному з таких ранішніх оповіщень буде твоє ім’я.
- хей, ходи но сюди, давай. — розкрив руки для обіймів.
Дон Джю не витрачала час на роздуми і мовчки сховалась в обіймах Хо Сона.
- мого імені ти там не почуєш, обіцяю. Сьогодні ми знайдемо потрібну шафку і дізнаємося, хто ведучий, а після нам вдасться вийти з цього ув’язнення і розпочати заняття з математики, вони мені дуже треба, але ти треба мені ще більше. Віриш?
- я не можу тобі не вірити, і ти також мені потрібен. — глянула на хлопця. - зроби все, аби ти не став підозрюваним на жодному з голосувань, які на нас чекають. — піднялась на ноги.
- чекай.. — став навпроти Дон Джю. - чому я маю стати підозрюваним?
- моя роль дозволяє бачити більше, ніж ти думав спочатку. — поклала руки на щоки Сона.
«За кілька годин до вбивства Сен Сакі.
Дон Джю сиділа в кімнаті охорони, дивлячись в екран свого телефону.
- Р᧐᧘ь яκ᧐ᴦ᧐ учᥲᥴнᥙκᥲ δᥲжᥲєᴛᥱ діᤋнᥲᴛᥙᥴя?
- ні, я не буду потім жалкувати через це рішення. — для перевірки комісаром ролі іншого учасника дівчина обрала старосту.
- 𐌗᧐ 𑀝᧐н—ⲙᥲɸія.»
- тому постарайся не потрапити під підозри решти гравців. — помовчала, вивчаюче дивлячись в трохи здивовані і стривожені очі хлопця, але після усміхнулась і поцілувала, тим самим ще більше збентеживши, але ніяк не відштовхнувши, Хо Сона.
Через деякий час Сон тихо видихнув, не наважуючись забрати руки зі спини Дон Джю, все ще боячись відпустити її.
- я не хотів приховувати від тебе свою роль..
- тихо, я все розумію. В цій грі ми по різні боки і перемога має дістатися одному з нас, так само як і шанс на життя, але я досі жива і жодного разу не поранена. — ніжно провела пальцями по щоці Хо Сона, трохи згодом поправивши його волосся. - ти надто добрий аби вбивати невинних. Якщо все-таки прийняв рішення позбавити їх життя—значить мав на це причини і я не стану вимагати пояснень. Хо Сон, я люблю тебе і зроблю все, аби з цієї гри ми обоє вийшли живими. — стала навшпиньки, залишивши поцілунок на чолі коханого.
- я люблю тебе більше за всіх і все на світі, тому нікому не дозволю хоч трохи зашкодити тобі.
- я знаю. — посміхнулася. - ти не даєш цього забути.
Двадцять хвилин по тому в місці зборів.
- чорт, тебе довго не було, ми вже встигли подумати, що ти десь помер. — Ин Ук помахав Хо Сону.
- вам б точно про це сказали. Всі цілі?
- так, окрім Суі. — Міцу Онна сиділа на підлозі біля Кан До Йона.
- бачу ти більше всіх засмутилася її смерті.
- старосто, чого приховувати? Вона діяла мені на нерви, і гадаю не тільки мені. Вона поводила себе підозріло, моментами зарозуміло. Несла свої нісенітниці про першу гру і ображалася, що їй не всі вірили. Думаю ти й сам видихнув з полегшенням коли почув, що вона відкинулась.
- я?
- так. Хіба ти не ревнував Дон Джю?
- у мене не було і немає причин для ревнощів. Чому взагалі я мав ревнувати Дон Джю до Суі?
- ми помітили, як Суі реагувала коли ти був поруч з Дон Джю, а коли вона поцілувала тебе тут при всіх, то схоже Суі це не сильно сподобалося і навіть розізлило. — До Йон глянув на друга. - тому ми припустили, що між ними щось є.
- і я кажу відверто, що ти однозначно видихнув з полегшенням після її смерті. Не буду приховувати, я теж.
- так, досить вам бавитися в екстрасенсів. Краще подумаємо, хто міг її вбити.
- здається тут багато хто хотів її смерті. — заговорив Чон Вон Гіль. - тому нам доведеться дуже довго думати і йти до кінцевого рішення.
- хіба тільки..
- я змогла! — крикнула Дон Джю, біжучи до центру. - я змогла знайти потрібну шафку. — дівчина зупинилася біля старости, переводячи подих.
- хто там?
- що ти знайшла?
- хто ведучий? — кількість питань тільки збільшувалась.
Дон Джю протягнула Хо Сону чорну папку.
- не квапте події, зараз все дізнаємося. — староста відкрив папку. - ні, я..не можу повірити. — повернув папку, всередині якої був бейдж. - це пан Качі.
Пролунала сирена
𐌲ρᥲʙцяⲙ ʙдᥲ᧘᧐ᥴя ᤋнᥲйᴛᥙ ʙᥱдуч᧐ᴦ᧐ ᴦρᥙ.
Секунду після оповіщення в торгівельному центрі з’явилася електрика, а трохи згодом увагу, і без того шокованих, учнів привернули кроки, які долунали знизу від центрального входу.
- ви впоралися зі своїм завданням швидше і краще, ніж я того очікував. — пан Качі піднявся сходами, зупинившись навпроти учнів. - вітаю.
- що, чорт забирай, відбувається? — викрикнула Міцу Онна.
- на цей раз стіни не так сильно забруднені кров’ю і вас більше, ніж в попередні рази.
- які ще попередні рази? Хіба ця гра не повторилася всього двічі? — Хо Сон відкинув папку до ніг вчителя. - чим ви взагалі займаєтеся і в що нас втягнули?
- ви провели тут всього день, але за цей час встигли зіграти шість разів. Я забирав ваші спогади про попередні ігри, але цього разу стався збій і дехто пам’ятав деталі. Схоже за попереднього проходження щось надто сильно вас вразило, змусивши змінити налаштування і програму. — склав руки за спину. - як вам гра?
- ти психований покидьок. — прокричав Соку Джу. - припини це негайно і витягни нас звідси, інакше..
- інакше що? — чоловік засміявся. - з мого боку не дуже чемно лишати вас без відповідей і пояснень, тому так цьому й бути, я все розповім. Все-таки має бути винагорода за ваші старання і ретельні пошуки мого бейджа.
- ну вже будьте такі люб’язні. — Дон Джю вирівнялася, привівши дихання до норми.
- ви колись чули про павуків у банці? Це цікавий експеримент і мені захотілося створити аналог, тільки тепер з людьми. Павуків закрили в банці і почали спостерігати за їхньою поведінкою. Було цікаво на що ті готові задля збереження свого життя і шансу вибратися на волю. Слабші павуки померли першими, адже їм бракувало сил для боротьби. Наступними померли павуки трохи сильніші за перших. У них було більше можливостей, але все ж не достатньо для того, аби вижити. І на кінець залишилися найсильніші з них. — чоловік оглянувся, вказавши руками на приміщення. - Ренома–велика банка. — вказав на учнів. - а ви павуки, яких розділили на три класи. Найслабші–мирні громадяни, сильніші–комісар та лікар, а найсильніші–мафія. В ході гри я спостерігав за вашою поведінкою, емоціями і тим, як ви приймали рішення. Перші ігри були не надто вдалими, ви були розгубленими, вчиняли самогубство незалежно від того, якою була роль. Та потім все почало ставати на свої місця. Мафія обирала жертв, вбиваючи різноманітними способами, мирні громадяни намагалися врятувати свої життя і голосували за підозрюваних, моментами помиляючись у своєму виборі, а лікар та комісар були уважними до тих, хто їм небайдужий. — зупинив погляд на старості. - я змінював ролі щоразу, аби порівняти те, як ви будете їх використовувати задля того, аби вижити. Ця гра стала найцікавішою. Збереження спогадів не входило до моїх планів, але я в захваті. — пан Качі говорив з величезним захватом, ніби задля досягнення таких результатів він проводив експеримент на лабораторних щурах, а не людях, до цього не отримавши їхньої згоди. - мафія почала діяти більш продумано, будуючи стратегії та плани помсти. Хтось користувався можливостями і вбивав всіх без винятку, навіть тих, кого любив. — зупинився, знову дивлячись на Дон Джю і Хо Сона. - а хтось використовував своє положення задля збереження життя тих, хто йому важливий, і це вражає. Я дійшов висновку, що навіть незалежно від ваших сил, можливостей та ресурсів ви готові боротися за те, що має для вас значення, так само і готові боротися за своє власне життя, жертвуючи всім.
- чорт забирай, це занадто божевільно, тим паче для вас. Як ви взагалі розпочали цю трикляту гру?
- Хо Сон, прогрес ніколи не стоїть на місці. Технології давно вийшли на новий рівень. Я розробив чіп, за допомогою якого можна взяти під контроль розум кого завгодно, лише достатньо вживити його під шкіру підходящої кандидатури. Розробити програму з цією грою теж не було проблемою. Ваш клас найбільш цікавий, ви різні, не схожі один на одного. Хтось природжений лідер, а хтось все життя готовий повзати на колінах, аби догодити іншому. — по плескав в долоні. - я задоволений результатами, але цього недостатньо. Налаштування програми змінено, помилку виправлено. — засміявся. - міᥴᴛ᧐ ᤋᥲᥴᥙнᥲє. 𐌿ρ᧐κᥙдᥲєᴛьᥴя 𐌑ᥲɸія.
Хо Сон різко сів на ліжко, прокинувшись від звичного нічного кошмару та розбудивши сплячу поруч Дон Джю.
- тихо, тихо, я поруч. — дівчина увімкнула настільну лампу і сіла поруч з хлопцем, міцно обійнявши. - все в минулому, більше не повториться. — гладила по спині, обіймаючи ще сильніше.
- кожного разу цей сон стає лише реалістичніше і довше. — міцно обіймаючи Дон Джю у відповідь мовив Сон. - вже сім років позаду, чому я не можу забути?
- це не так просто, як здається на перший погляд. — трохи відсторонилась, беручи за руки. - тим паче тобі багато що нагадує про ті події, ти досі боїшся повернутися назад і почати все спочатку.
Хо Сон опустив погляд на руки, знову дивлячись на шрам від місця, де був чіп пана Качі.
- я найбільше боюсь втратити тебе. — глянув на дівчину.
- не втратиш. — поцілувала в чоло. - пана Качі затримали ще сім років тому, і на сьогоднішній день він перебуває в лікарні для душевнохворих. Спецгрупа знищила його програму і всі чіпи ще в той день, коли перевірила його житло і витягла нас з того божевілля. — погладила по щоці. - ми можемо ще раз піти на терапію, разом. Тобі випишуть таблетки для кращого сну.
- я не хочу повертатися до терапії. Суі не витримала те лікування і скоїла самогубство. Рісу зробила те саме, Ама і Арим вкрай збожеволіли і всі ці роки провели в психушці замість того, аби ходити до університету і жити повноцінним життям.
- так, на жаль лікування їм не допомогло. Але До Йон, скоро у них з Міцу Онна буде весілля і ми обов’язково маємо піти. — посміхнулася. - Хо Сон, ми впораємося, навіть якщо для цього доведеться ще сім років прокидатися з тобою посеред ночі і цілувати, обіймати тебе і просто тримати за руки.
Сон усміхнувся словам дівчини, поклавши руки на її щоки.
- я жодного разу не жалкував про те зізнання біля шафок.
- починати стосунки за таких умов було б дурістю.
- але ми почали.