- Ренома..? — Суі не зводила очей з різко змінних картин за вікном. - але..але хіба ми не вибралися звідти?
- хеей, ти досі спиш?
- сплю? Ні, ні, хіба я просто спала?
- схоже тобі наснився якийсь красунчик і тепер ти не можеш оговтатися. Прокидайся, спляча красуне, на нас вже зачекалися пончики і ота твоя особлива річ, яку ми маємо знайти в цьому величезному центрі.
- так, точно, особлива річ. — глянула назад, зупиняючи погляд на Дон Джю. - це буде доказом.
- доказом чого? Ти так часто дивишся на нашу відлюдьку.
- мені треба поговорити з нею. — брюнетка видихнула, цього разу вже дивлячись вперед.
- щось приховуєш?
- ні..я поки не розібралася. Нам не можна туди повертатися.
- що з тобою таке?
- Рісу, я пізніше тобі все розповім, гаразд?
- ти мене лякаєш, дивачко, але добре, я надто сильно тебе люблю аби діставати питаннями. — поправила резинки на своїх косах, а салоном розійшовся голос пана Качі.
- хвилинку уваги, всі погляди на мене, дякую. — по плескав в долоні. - ми на місці, прошу вас не розбігатись одразу і почекати подальших команд біля входу.
- я вже хочу сходити за новими шмотками. — говорила Сакі, не відводячи погляд з екрану свого телефону.
- а мені треба косметика.
- дівчата, дівчата, чекайте. Все встигнете, але спочатку має бути організаційний момент, я відповідаю за вас і вашу безпеку, а в такому великому центрі легко загубитися, ваші батьки мені голову відірвуть.
- ні..я не хочу в це вірити. — Суі говорила пошепки, спостерігаючи за радісними однокласниками і тим, як автобус зупиняється на паркувальних місцях торгівельного центру Ренома.
- виходимо і стаємо по двоє біля входу, швиденько , швиденько.—пан Качі махнув рукою і вийшов з автобуса, на вулиці перераховуючи учнів за списком.
- Дон Джю..зараз пан Качі зачепить її.
Дон Джю вийшла з автобуса, а слідом за дівчиною вийшов Хо Сон, зупинившись поруч хлопець заговорив до подруги.
- як..? Рісу, Хо Сон та Дон Джю розмовляють?
- а? Так, схоже на те, а що?
- до цього вони не були такими близькими.
- не знаю, я не помічала. Перед поїздкою вони розмовляли, стоячи біля автобуса.
- минулого разу цього не було..
- минулого разу?
- забудь, просто думки вголос.
Пан Качі закінчив зі списком і полегшено видихнув.
- ви вільні до вісімнадцятої тридцять, після я чекатиму на вас ось тут. Не спізнюйтеся і проведіть свій відпочинок з розумом, без травм.
- Дон Джю.. — Суі зробила кілька невпевнених кроків вбік брюнетки.
- що? — зупинилася, повертаючись до однокласниці.
- можемо поговорити? — перевела погляд на Хо Сона, який стояв поруч.
- я почекаю тебе всередині. — староста кивнув дівчатам і махнув Ин Уку, який залишився позаду.
- дякую. — сховала руки за спину, не наважуючись глянути на Дон Джю.
- в чому справа?
- хотіла спитати дещо.
- пропоную ближче до суті.
- пробач, я..ти не пам’ятаєш чогось дивного, що пов’язано з цим місцем?
- що? — Дон Джю здивовано дивилась на Суі. - я не зовсім розумію, що ти маєш на увазі. Це звичайний центр і ні, я не пам’ятаю нічого дивного, що було б пов’язано з цим місцем. Чому ти спитала саме в мене?
- схоже мені таки дещо наснилося дорогою сюди і я не можу повернутися до реальності. Вибач, що так зненацька накинулася на тебе зі своїми безглуздими запитаннями.
- проїхали, не лише мені бути дивачкою. Я можу йти?
- так..ні, ще одне питання.
- м?
- я нічого тобі не віддавала?
- в сенсі?
- браслет..я не давала тобі браслет?
Дон Джю підтягнула рукави своєї кофтини, оголюючи зап’ястя.
- я не ношу подібних речей.
- бачу. Дякую, і ще раз вибач.
- тепер можу йти?
Суі кивнула і винно усміхнулась. Дон Джю повернулась і продовжила йти до входу торгівельного центру.
- Дон Джю..
Дівчина зупинилася, не повертаючись на голос. Суі підбігла, стаючи поруч.
- це не моя справа, але буду рада якщо ти даси відповідь.
- я не звикла так багато розмовляти. — глянула на дівчину. - що ти хочеш чути?
- ви з Хо Соном..я не помічала, що ви такі близькі.
- близькі? Ми домовилися про кілька занять з математики.
- після закінчення навчання і початку канікул?
- так. Наступний клас випускний, він хоче здати екзамени на відмінно. — Дон Джю повернулась, з тим самим не розумінням дивлячись на Суі. - ти в порядку?
- дякую за відповідь, так, я в порядку. Староста чекає на тебе, більше не буду затримувати..ще раз вибач. — ледь-ледь усміхнулась. - була рада поговорити..будь обережна всередині центру.
- і тобі того ж, побачимось. — брюнетка кивнула і пішла всередину торгівельного центру.
- Земля викликає Хі Суі, агов. — Рісу поклала руку на плече подруги.
- що? Я тебе чую.
- я помітила. Закохалася?
- я? В кого?
- у відлюдьку. Ти кілька разів проговорила її ім’я поки спала в автобусі.
- серйозно? Боже, сподіваюсь цього ніхто не чув. — поклала руки на свої щоки, закривши очі.
- не чув, все добре. Якщо тобі погано, то ми можемо повернутися додому, я викличу таксі, а там поговоримо.
- ні, ні, я не хочу додому. — глянула на подругу. - схоже то дійсно просто сон і я досі не можу оговтатися.
- що такого тобі наснилося?
- справжнісінький кошмар.
Дівчата, як і решта однокласників, пішли до центру, а в приміщенні кожен розійшовся по місцях, які були в їхніх плануваннях відпочинку.
- Суі, ти знову дивилась свої дорами на ніч?
- ні, я не знаю чому мені наснилося щось подібне. — говорила Суі, йдучи до ліфту.
- і з цього місця почалася та гра? — Рісу усміхнулась, заходячи всередину.
- так, зникло світло, двері відчинилися на другому поверсі, там зібралися всі з класу, а інших людей не було.
- і потім Арим померла першою, бо не прийшла в центр для реєстрації?
- так. Я знаю, що це звучить божевільно.
- чому? Цікавий сон, зійде за сюжет для дорами. Тобі треба зв’язатися з якоюсь студією, будеш сценаристом.
- я рада, що тобі весело з цієї ситуації.
- ну вибач, але звучить дійсно фантастично.
- згодна. — помовчала.
- ти мені все розповіла?
- так, а що?
- у твоєму сні не було Дон Джю, але саме її ти увесь час кликала і коли прокинулась–шукала в першу чергу.
- її не було..я б тобі сказала.
Двері ліфту відчинилися на обраному дівчатами поверсі.
- я не маю сумнівів. Йдемо за пончиками?
- так, здається саме заради цього ми сюди приїхали.
- хеей, усміхнись хоч раз. Мені хочеться заплакати коли дивлюсь на тебе. Це просто сон.
- так, так, це просто сон. — усміхнулась. - ходімо, пончики не чекають.
- впізнаю свою Хі Суі. — взяла подругу під руку і вдвох попрямували до кафе.
Зайшовши всередину брюнетка зупинилася, оглядаючись. Перед очима з’являлися картини з її сну, різко змінюючи одна одну. Спочатку розмова з Дон Джю та Хо Соном, після розлючена Сен Сакі та хлопці за її спиною, налякана Ха Ясу, закривавлені простирадла і тіла однокласників.
- агов, ти чого зупинилася на вході і не даєш пройти? — мовила Міцу Онна, зупинившись за спиною Суі.
- вибач, проходь. — відійшла вбік.
- подруго, час прокидатися. — Рісу помахала рукою. - тебе так хтось з ніг зіб’є, а ти навіть уваги не звернеш.
До кафе зайшов Хо Сон, а слідом за ним і Ко Дон Джю, займаючи столик в куті поблизу вікна. Ще кілька секунд після до кафе зайшов Ин Ук та Кан До Йон, сідаючи за один столик з Міцу Онна та Лі Арим.
- хіба До Йон не сварився з Онна?
- чорт забирай, Суі, що ти буркотиш собі під ніс?
- О Рісу, пробач, я сама не розумію.
- давай сядемо за столик, інакше тут тебе й справді хтось зіб’є з ніг.
- так, ходімо, я правда тебе чую.
- я все бачу.
Відвівши Суі до столика О Рісу пішла за солодощами, а хвилину після цього в кафе почало мигати світло.
- чорт.. — Суі встала з місця.
Пролунала гучна сирена, змушуючи учнів затулити вуха руками, а світло зникло, лишаючи присутніх центру в нерозумінні.
Пролунало оповіщення
- ⲩⲥіⲙ ⲅⲣⲁⲃцяⲙ ⳅіⳝⲣⲁⲧυⲥя ⲃ цⲉⲏⲧⲣі ⲇⲣⲩⲅⲟⲅⲟ ⲡⲟⲃⲉⲣⲭⲩ.