- давай зустрінемося, це моє останнє прохання. — Айві відкинула недопалок, очікуючи відповідь.
- нехай, добре, цього разу буде по твоєму. — неохоче погодився жіночий голос з іншого боку. - куди мені під’їхати?
- у нашу квартиру, там лишилось кілька твоїх речей, якраз забереш перед тим, як я підпишу угоду з новими мешканцями.
- отже продаєш..гаразд, побачимось завтра близько одинадцятої.
- так, чекатиму. — завершила дзвінок і, усміхнувшись, пішла далі вздовж нічної вулиці, прикриваючи очі від капель дощу.
Рік тому.
- точно впевнена? — брюнетка підійшла до Айві, обіймаючи зі спини.
- так, звісно, ескіз досить симпатичний.
- це на все життя, як і моя присутність поруч з тобою.
- буде пов’язано між собою. — блондинка обернулась, поцілувавши Кейхіл в чоло. - повернусь за кілька годин, люблю тебе. — взяла до рук телефон та ескіз майбутнього татуювання з зображенням змії.
Наш час. Наступного ранку о 10:53.
За кілька хвилин до приходу Кейхіл дівчина зібрала всі її речі до коробки, лишивши на столику у вітальні, і закінчивши з останніми слідами минулого життя підійшла до дзеркала, уважно дивлячись на своє відображення.
- як ти дозволила цьому статися? Завжди казала, що уникатимеш подібних ситуацій, а врешті решт добровільно пірнула з головою у вир чужих бажань, забувши про себе. Ти сама себе занапастила, Айві, дороги назад вже немає.
Дзвінок в двері відволік блондинку від діалогу на тему, котра мучила останніх півроку.
- я рада, що ти таки прийшла.
На слова Айві Кейхіл криво усміхнулася.
- ти сказала, що це твоє останнє прохання. Більше ми не побачимось і ти не будеш нагадувати про себе, так?
- для початку варто зайти всередину, ти пам’ятаєш наших сусідів.
- авжеж, тільки у мене не так багато часу..у мене запланована зустріч з Дез. Тобі вистачить двадцяти хвилин?
- з Дез.. — усміхнулася, зачинивши двері. - так, цього часу буде цілком достатньо.
- чесно кажучи я здивована бачити тебе такою.
- якою?
- живою..ти непогано виглядаєш, здається почала нормально спати і більше не плачеш, покращала.
- очікувала побачити мене в розтягнутому домашньому светрі, волоссям в пучок і синцями під очима?
- так, в голові була схожа картина. Нащо тобі зустріч? Здається ми все обговорили ще півроку тому.
- я теж так вважала, але шість місяців досить хороший термін для роздумів. Знаєш, як чудово повертається пам’ять і наскільки чіткими стають спогади вночі?
- ні, я не живу спогадами. Тут ми завжди відрізнялися. — сіла на диван, глянувши на руку блондинки. - ти його залишила?
- так, я казала, що мені подобається це тату.
- я думала ти позбудешся цього нагадування про минуле.
- схоже мені подобається жити минулим. — сіла навпроти. - але я подумала і така перспектива мені більше не здається привабливою.
- ми обидві змінилися. Про що ти хотіла поговорити?
- про все, від самого початку. Я хочу лишити минуле в минулому, де йому і є місце, а ти його велика частина. Після нашої розмови я полечу до Нідерландів. Квиток вже замовлений. Ми більше не побачимось, я не буду тобі нагадувати про своє існування, але перед цим ти посидиш тут і ми поговоримо.
- якщо після розмови дійсно жодних зустрічей—я не проти.
- здається ти трохи мене не зрозуміла. — усміхнулася, нахилившись вперед. - після того, як ти зайшла всередину і он ті двері зачинилися–у тебе зник шанс обирати і ставити ультиматум, як ти завжди любила робити увесь час, будучи разом зі мною.
- у тебе таки поїхав дах.
- ти завжди про це знала, але лишалась поруч. — взяла коробку з речами, кладучи перед брюнеткою. - ти залишила цю листівку і кільце тут, разом з іншим мотлохом. — підняла погляд на Кейхіл. - пам’ятаєш той день святого Валентина?
- трохи, не так вже чітко.
Два роки тому. День святого Валентина.
- ти якось сказала, що любиш подарунки своїми руками. — Айві посміхалась, дивлячись на Кейхіл. - я не дуже вправна і зазвичай мої спроби зробити щось миле завершуються катастрофою, але цього разу результат вартував всіх зусиль. — показала брюнетці листівку, яку до цього ховала за спиною, а голос трохи тремтів, видаючи її хвилювання. - з днем закоханих, моя зірочко. А, точно, маю ще один подарунок, як компенсацію за не надто вдалі результати рукоділля. — вклала до руки дівчини маленьку каблучку.
- оу..ти ще щось там написала..Айві. — Кейхіл з посмішкою читала листівку, в якій блондинка написала причини, чому любить і обрала саме її. - цей подарунок точно найкращий з усіх, що я коли небудь отримувала.
Наш час.
- якщо ти заговорила про це свято, то виходить воно було тобі важливим.
- мені був важливим кожен день поруч з тобою. Пам’ятаєш, що ще було в той день?
- ні, я тобі сказала, що погано пам’ятаю події того дня.
- мені аж ніяк не складно тобі нагадати. Перед тим, як ми зустрілися, ти віддала подарунок Дез, а про мене схоже забула. Не буду здивована, якщо ви бонусом цілувалися.
- що? Ти вважаєш, що я тобі зраджувала?
- ні, як я можу? От тільки Дез було надто багато і вона стояла між нами, в те свято також.
- ти ж не мала дитина, ображатися через це дурнувате свято?
- хіба я ображена? Аж ніяк. Ми розмовляємо і я хочу поговорити про кожен день, з яким річ в цій коробці якось пов’язана.
- окей, і як багато речей у тій коробці?
- ми були разом два роки, як гадаєш?
- у тебе лишилось п’ятнадцять хвилин.
- ти не в тому становищі аби ставити мені умови. — глянула на брюнетку. - тому помовч. — дістала з коробки наступну річ.
- на що ти ображена цього разу?
- пам’ятаєш мою відпустку? З неї я привезла тобі цю іграшку і браслет. — поклала перед дівчиною плюшевого зайця і срібний браслет.
- чому ти думаєш, що я повинна пам’ятати кожну дрібницю?
Айві опустила голову, кілька секунд просидівши мовчки.
- бо саме ти казала, що тобі важлива кожна дрібниця. То ти пам’ятаєш, що було під час відпустки? — знову підняла очі на Кейхіл.
- ти поїхала, потім ми менше спілкувалися, ти повернулась, ми роз’їхалися на деякий час, я залишила ці речі тут і все.
- то в тебе не така вже й кепська пам’ять. — обперлась на спинку дивану. - тільки на деякі деталі все-таки не вистачило.
- які деталі?
- ти ігнорувала мої бажання врятувати наші стосунки, як і повідомлення та дзвінки. Вай, де мої манери, може ти хочеш чогось випити? Чай, кава чи може одразу перейдемо до вина або віскі?
- вино, біле.
- я знала, що ти обереш саме його.
- я завжди..
- його пила. Я пам’ятаю, зірочко. — встала з дивану, пішовши на кухню.
- зірочко..? Що з нею коїться? — проговорила пошепки, нервово дивлячись на годинник. - не затримуйся, у нас мало часу.
- нам вистачить. — повернулась у вітальню, поклавши на столик келих вина.
- дякую. — зробила ковток, глянувши на блондинку. - Айві, ти відвідувала спеціаліста?
- ти зараз про психіатрів?
- так. — зробивши ще один ковток відклала келих.
- ні, я хотіла туди піти поки ми були разом, але зараз не бачу в цьому сенсу.
- гадаю варто було сходити. — встала з місця, стаючи навпроти Айві. - я знаю, що ти хотіла в черговий раз звинуватити мене у такому фіналі наших стосунків, але не вийде. З тобою було цікаво, вигідно, на тебе можна було покластися, отримати бажане, бо ти сліпо робила все, що я хотіла. — усміхнулася, дивлячись у вічі. - ти була схожою на покинуте і побите цуценя, а я підібрала тебе, дала сенс твоєму життю, показала, що таке любов, була поруч і ти мала все, але ти нудна, Айві, не відмовляла мені і робила все аби мені було добре. В тобі немає загадки, іскри..ти просто річ, ціль, якою можна скористатися, досягти, а потім піти далі, переступивши. Згадай, як ти сиділа біля моїх ніг і ночами слухала, що мене непокоїть, а потім вирішувала всі проблеми. Мені навіть здавалося, що тобі було до вподоби, коли я тебе принижувала і ставила на другий план. Я казала, що напишу або ми зустрінемося, а потім не писала і не приходила. Мені подобалося дивитися, як ти страждаєш і знову тонеш у власних сумнівах, шукаєш проблему лише в собі, думаєш, що винна тільки ти. Добрих і наївних людей ніхто не любить, Айві. — провела пальцем між грудей, посміхнувшись. - їх просто використовують і потім викидають, як непотріб, бо від них вже жодної користі.
Айві слухала Кейхіл, не зводячи погляд з усміхненого і самовпевненого обличчя, а по закінченню промови розсміялась.
- вибач, вибач. Боже.. — закрила обличчя, не припиняючи сміятися, що сильно збило Кейхіл з пантелику.
- ти дійсно хвора.
- так, так. — видихнула. - давно мені не було так смішно з подібних серйозних промов. Ти вперше сказала щось конкретно, без ухилянь і зайвої води в реченнях, пишаюсь, правда.
- що ти несеш?
- вай.. — посміхнулася, приклавши руку до своєї щоки, яка почервоніла від сміху. - почекай, треба перевести подих..так от, ти ніколи не давала чіткої відповіді на мої питання, ніколи чітко не висловлювала свою позицію і бажання, завжди чекала, коли я скажу сама і сама все зроблю, а ти отримаєш все готове і не доведеться докладати зусиль. — дівчина припинила посміхатися, опустивши руки. - ти виросла, а кажеш, що від мене жодної користі.
- мені набридло це слухати і якось погано себе почуваю.
- але відмазки залишилися такими ж. — кивнула, прикривши очі.
- не розумію, що ти хочеш цим сказати, хоча це не важливо, мені пора йти. Прощавай. — розвернулась, йдучи до дверей.
- так, так, от тільки ти не зможеш далеко піти.
- що..?
- вперше твоя відмазка матиме ще й додаткові спецефекти. — розсміялась, дивлячись на перелякану Кейхіл, яка трималася за стіну, важко дихаючи.
- що ти зробила..хвора стерва?
- ти так часто називаєш мене хворою, що в мене виникло бажання дійсно такою стати і показати тобі, як воно, мати справу з хворим стерво.
- Дез..вона знала, куди я маю піти, вона скоро приїде.
Айві помахала головою, підходячи до брюнетки, яка сіла на підлогу, поклавши руку на груди.
- о ні, твоя Дез сюди не приїде. — забрала телефон з руки Кейхіл. - вона вважатиме, що ти просто скористалася нею, а потім вирішила почати життя спочатку, в іншому місті, з іншими людьми.— ввела пароль, відкриваючи чат з Дез. - ти навіть пароль не змінила.
- ти.. пам’ятаєш?
- дорогенька, я пам’ятаю все. Від днів народження твоїх батьків і до найменшого пошкодження на твоєму тілі. — усміхнулася, набираючи текст повідомлення.
- що ти..чому це робиш? — лягла на підлогу, з останніх сил тягнучи руку до ніг Айві.
- не витрачай сили, нам ще треба поговорити. — відправила повідомлення, відкинувши телефон позаду себе. - цього разу в тебе немає вибору і можливості піти, як я і сказала.