Дисфорія

Ще ніколи Крос так ганебно не програвав у Дурня. І це все два джокери в колоді Кіллера! Якби не вони, Монохромний точно переміг би!

— Ось від тебе я точно нічого не виконуватиму. Твої завдання просто жахливі, — закотив очі Крос, помітивши, як Вбивця розпливається в самовдоволеній і хитрій посмішці.

 — У тебе немає вибору, — сказав Кілл. — Точніше, він був між грою на бажання і на роздягання, тож давай слухай…

Крос скривився, адже думав, що з двох лих вибрав найбезпечніше для себе, але так було тільки до того моменту, поки не виявилося, що Кіллер вийшов з гри першим, а Хрест миттю був знищений Дастом і Хоррором.

— Я міг би запропонувати тобі поцілуватися з кимось із присутніх… — усі четверо в кімнаті переглянулися між собою, — але не буду. Дуже заїжджено, не думаєш? — Кіллер видав все такий же самовдоволений смішок, розуміючи, що всього кількома своїми словами встиг напружити не тільки Кроса, а й інших двох. — Проте… Мені тут пташка наспівала… що є в тебе дикий фанат, — він показав на Монохромного, схиливши голову набік, — я навіть сказав би щось типу: «монстр, що просто без тями від тебе»…

— Ближче до справи, Кілл, мені начхати, — Крос насупився. Що мало значити таке довге і безглузде підведення до простого завдання на спір? До того ж сам він знав, що є у цьому мультивсесвіті дивні монстри, яким Хрест примудряється подобатись в романтичному плані, але на таких він до останнього заплющував очі і навіть не мав бажання якось з ними контактувати.

— Навіть так? Скористаймося цим. Моє бажання простіше не буває: я хочу, щоб завтра ти привів цього монстра до себе, а потім зізнався йому в неіснуючому коханні. Можеш навіть стосунки запропонувати або поцілувати, мені все одно, що саме, а потім вже роби що душі заманеться, хоч просто візьми і викинь його, як непотріб. Тобі ж все одно на своїх «фанатиків»… — ще сильніше посміхнувся Кіллер.

— Отже, моя мета — це просто розбити серце лівому «шанувальнику»? — Хрест неоднозначно здивувався. Чи виклик вже був ним прийнятий, чи він усе ще переварював чужі слова.

— Загалом — так.

— Пф, легше легкого, — скелет впевнено посміхнувся. — І хто ж цей фанатик?

— О-о, ти не повіриш! — Кіллер засміявся. — Це твій дорогоцінний ліпший друг. Виходець із «Epictale».

Погляд Кроса ще ніколи не був таким здивованим і обуреним одночасно.

***

Він сидів на ліжку у своїй невеликій кімнаті, запропонованій йому Найтмером, як місце тимчасового проживання. М’яв у руках край власної білої безрукавки і обмірковував ту купу слів, яку хотів сказати Епіку, намагаючись відсортувати від неї саме те, що мав, а не хотів.

Їм з Епіком ніколи не доводилося брехати один одному — принаймні так завжди думав Крос. А усвідомлення того факту, що його найкращий — і за сумісництвом єдиний справжній, — друг мав до нього зовсім не ті почуття, які хотілося б… Можливо, він не хотів приймати того факту, що його може кохати хтось, а може й те, що цей хтось — це саме Епік, якого він любив усім серцем. Любив, але не кохав.

Крос нервово перевів погляд на настінний годинник, подумки помічаючи те, що Епік спізнюється вже як на десять хвилин, що змушувало нервувати і накручувати себе ще сильніше. У грудях осіла неприємна суміш із хвилювання та страху невідомості. Ще трохи, і Крос почав би бити самого себе по черепній коробці, аби відволіктися від усього цього.

Ще невпевненіше він перевів погляд на невеликий комод поряд, зверху якого серед купи марних речей лежала замаскована камера. Це виявилося найжахливішою умовою Кіллера: щоб бути переконаним у виконанні завдання, він вимагав зняти абсолютно все, що відбувається під час діалогу та можливих інших дій. Так, тільки Кіллер міг так заморочитися лише для того, щоб задовольнити свою спрагу познущатися з когось, а в даному випадку — з Кроса.

Роздуми скелета було перервано досить яскравим — у порівнянні з його темною кімнатою — сплеском світла та магії. Посеред приміщення відкрився портал, з якого буквально вилетів Епік, падаючи на підлогу.

— Ух, братане, ти не уявляєш, як важко знайти в Омега Таймлайні монстра, який вміє відкривати портали в інші всесвіти, — він видав короткий сміх, підводячись і змахуючи з власного плаща пил. Його явно закинули у портал.

— Справді? А Кор чи Дрім?

— Кор не вміє, Дріма я не знайшов, тому бігав по всьому Таймлану. Зустрів якогось лівого та дуже агресивного монстра, але він допоміг. Так що наступного разу місце для зустрічі обираю я.

Крос посміхнувся. Він міг подорожувати всесвітом за допомогою створюваних Найтмером порталів і одержуваної від Кошмару енергії, а ось Епік більшу частину свого часу проводив виключно в Омега Таймлайні, в якому і жив. Їм, звичайним вихідцям із таких самих простих всесвітів, не було дано відкривати портали, що розрізають нитку мультивсесвіту.

— Звичайно, чуваку, — він продовжував посміхатися. — Сідай, я хотів дещо тобі розповісти.

— О-о, я сподіваюся, це того варте, бро!

Епік вмить упав спиною на ліжко — поряд з Кросом, що сидів на там же. Він закинув руки за голову, дивлячись на чужу потилицю.

Ще якийсь час Крос мовчав, дивлячись на власні руки, після чого глибоко зітхнув і вже ніби на одному подиху випалив, дивлячись у порожнечу…

— Я знаю, що ти кохаєш мене, Епіку. Я… просто знаю це… і я довго думав над цією ситуацією. І що сказати тобі теж… — він зробив незрозумілу паузу, змушуючи душі обох зупинитися разом із його словами. — І я теж люблю тебе, чуваку. Люблю так само, як і ти, не як простого чувака.

Крос брехав, та ще й як. Його обличчя було сповнене болю, і він буквально тиснув із себе ці слова, а Епік, який цього не знав, думав, що Кросу зізнаватись у почуттях так само важко, як і йому… що знаходило в скелеті лише більший відгук на чужі слова.

А Хрест молився, щоб ця «пташка», що наспіла Кіллеру таку нісенітницю про почуття Епіка, помилялася як ніколи, і зараз його просто висміють, а їхня дружба не порушиться, залишившись такою ж міцною і щирою — якою вона була для нього завжди.

Епік мовчав. Через положення вони обидва не бачили обличчя один одного, і варто було тільки здогадуватися, у кого зараз дивна глумлива усмішка на губах, а у кого щирий шок.

— Братане… — Епік заговорив, змусивши Кроса практично непомітно здригнутися. Його голос здавався дуже серйозним, і Хрест був практично повністю впевнений, що зараз його спину свердлять двома ясно відкритими очима.

— Вибач, вибач! — Монохром не витримує, починаючи вибачатися зі зрозумілого лише собі приводу.

Він відчув, як тіло на ліжку піднімається, приймаючи сидяче положення. Кроса беруть за плече, змушуючи повернути у свій бік голову. Скелет і подумати нічого не встигає, як відчуває на своїх губах чужі. Епік притискається до нього і, навіть не відстороняючись, починає завалювати на ліжко. Монохромові не вдається втриматися на місці, і він падає спиною на м’який матрац. Епічний відлипає від нього майже відразу після цього, продовжуючи нависати над другом.

— Ти б знав, як давно я хотів це зробити, братане, — Епік яскраво посміхнувся, дивлячись на затисненого і зляканого Кроса під ним. Він раптом засміявся, перестаючи нависати над другом і просто сідаючи на нього, із втіхою спостерігаючи за враженою фізіономією.

— Правда?.. — Крос піднімається на ліктях без можливості зробити це повністю, тому що Епік сидів фактично на його тазовій кістці.

У відповідь на запитання той задоволено кивнув.

— Так. Я й повірити не міг, що ти теж кохаєш мене, — скелет буквально сяяв від радості. — Я сподіваюсь, це не було чимось зайвим?

Епік любив приймати імпульсивні рішення, це давно стало частиною його характеру, і те, що, почувши зізнання у коханні, перше, що він зробив, — це накинувся з поцілунком, не було дивним, якби це бачив дійсно знаючий Епічного монстр. Наприклад, такий, як сам Крос.

— Ні, — відповів Хрест. — То ти справді кохаєш мене?

— А то!

— І ти справді хотів би будувати зі мною стосунки?

Ось тут Епік на мить замовк. Він змінився в обличчі, дивлячись на Кроса не стільки радісним, скільки обмірковуючим і змірюючим поглядом.

— …А ти пропонуєш? — тихо спитав він, ніби переконуючись у власних домислах.

Отримавши від Кроса стиснутий кивок, скелет знову яскраво й щиро посміхнувся. Не думаючи, він знову кинувся на Хрестика, що лежить під ним, але цього разу лише міцно обіймаючи і, судячи з усього, ледве стримуючи себе, щоб не закричати від радості.

Розгубившись, Крос лише поклав свої руки йому на спину, продовжуючи неспокійно свердлити поглядом стелю. Парі з Кіллером виконано. Але що тепер буде з ним та Епіком? Він і гадки не мав.

***

З того вечора минув місяць.

У перший тиждень спілкування між цими двома практично нічого не змінилося: ті ж самі прогулянки, ті ж розмови, ті ж жарти. Хіба що при самих прогулянках Епік все частіше і наполегливіше намагався взяти Кроса за руку, тоді як той практично завжди ховав свої кісточки в кишенях безрукавки. Але, незважаючи на незвичні йому знаки уваги, в більшості випадків Крос дозволяв тримати себе за руку, тулитися ближче зазвичай дозволеного і в принципі торкатися частіше, ніж раніше. Відмовляв лише якщо був у надто поганому настрої, а зайві дотики до нього могли тільки погіршити ситуацію — і це Епік розумів та сприймав як належне.

Крос в принципі став помічати, що Епік почав вести себе більш тактильніше з початку їхніх «стосунків». За його мірками, звичайно.

Але, здавалося, їхнє спілкування зовсім не змінило свого настрою та розпорядку. Особливою його частиною були регулярні посиденьки та ночівлі у Епіка. Крос не мав ні власного всесвіту, ні притулку в Омега Таймлайні, як Епік, лише невелику кімнату в маєтку Найтмера, на якого працював. Тому практично всі ночівлі проводилися саме в будинку Епічного. Завжди вони були сповнені сміху та позитиву. Хлопці могли всю ніч на проліт грати в настільні ігри, карти і в тому числі «Підземелля і Дракони», що були так улюблені фіолетовому скелету. Іноді це чергувалося чи повністю замінювалося переглядом якогось невеликого аніме у дванадцять серій, або фільму.

Саме такою стала їхня наступна ніч. Обидва вирішили подивитися новий знайдений Епіком аніме-фільм у стилі шкільної романтики. І нехай Кросу були більше до душі бойовики, цього разу він поступився у виборі жару, адже у будь-якому разі він обиратиме аніме наступного разу.

Ось так вони сиділи в кімнаті Епіка, на його ліжку, перед скелетами стояв ноутбук із давно запущеним фільмом. На годиннику вже давно було за північ, але ніхто із скелетів не збирався лягати спати ще як мінімум годину. Обидва вони були закутані в один плед, хай і сиділи не обіймаючись, а просто поряд, як завжди. Мабуть, Епіку якраз захотілося змінити цей розклад подій, і він ні з того ні з сього притиснувся до Кроса, мало не повністю спираючись на нього і навіть поклавши череп на чуже плече.

Відчувши це, Монохромний здригається і ледве утримується, щоб не відстрибнути від друга, — а тепер ще й свого хлопця, — і не дати йому впасти. Епік лише відчуває, як сильно Хрест напружує своє тіло, зміщуючи погляд униз на власні ноги. Ще кілька секунд, і Епічний приймає початкове положення, спантеличено дивлячись на Кроса.

— Ти в нормі, братане? — запитує він. — Незручно?

— Все гаразд… — Крос робить паузу, ковтаючи ком у горлі. — Я просто дуже втомився сьогодні. Вибач.

Епік слабо посміхається, наближаючись до нього і імітуючи поцілунок у щоку зіткненням їх черепів, після чого кладе власну кисть на руку Хрестика і переплітає їх пальці.

— Добре, — він посміхається, — тоді просто продовжимо дивитися.

Скелет повертається на своє місце, але чужу кисть не відпускає. Тактильність Епіка завжди переважала страх Кроса зближуватися. Він продовжував дивитись на щасливого коханця, що сидить поруч із ним. Справді щасливого лише з Кросом. І він не розумів, як міг завдати тому болю, сказавши, що все, що відбувається між ними, — брехня.

***

Дисфорія Кроса посилювалася з кожним днем. Він думав, думав і ще раз думав. Міркував про те, що буде з ним, що він відчуває до свого ліпшого друга і що врешті-решт буде із самим Епіком, як тільки він пізнає правду.

У голові Монохромного були сотні та тисячі думок. Все, починаючи від: «А може, я і справді його кохаю, просто ще не зрозумів цього?» і закачуючи: «Нам варто порвати якнайшвидше, інакше я зроблю йому ще болючіше…»

Загнавши себе в кут, Крос більше не міг контактувати з Епіком. Перший час, коли вони так само гуляли по Омега Таймлайну, він перестав дозволяти брати себе за руку або зап’ястя. Сидячи десь, більше не допускалися обійми, а поцілунків Крос став панічно уникати. Він лише хотів захистити Епіка — вигороджував самого себе перед власними думками, не усвідомлюючи, що таким чином тільки сильніше псує ситуацію і починає нагнітати, навіть не плануючи розповідати про невзаємність.

Разом із обіймами зникли їхні часті зустрічі. Крос нахабно брехав, що Найтмер завалює його роботою і біготнею по інших всесвітах, і що майже всі дні в нього зайняті, а ті, що не зайняті, — виділені лише для сну.

Таким чином минає тиждень. Два.

Епік раптом опускає руки. Він не намагається зв’язатися з Кросом, не питає, як пройшов його день і навіть не цікавиться, коли раптом у того з’явиться вільний час на прогулянку чи телефонну розмову — і так знає, що найближчим часом — ніколи.

Крос хвилювався не менше. Він, нехай, і ігнорував чужі повідомлення днями, з їхнім зникненням на душі стало ще тривожніше. А що, коли з Епіком щось сталося? Раптом він потрапив у біду чи не дай Бог перенервував занадто сильно?

Так чи інакше, в їхніх відносинах — як дружніх, так і романтичних, — з’явилася величезна дірка, закрити яку тепер було набагато важче, ніж відкрити.

***

Це виявився вечір, коли Крос відпросився у Найтмера «до Епіка», але навіть не думав туди іти…

Маючи при собі частину негативної енергії, що передавав Найтмер на час «завдань»[1] , Крос відвідував одну гарну альтернативу за іншою. Він не обійшов стороною ні Outertale, ні Flowerfell… і навіть Oceantale потрапив під його погляд. І все ж таки душа привела його у всесвіт з Поверхнею. Вільною та чистою: жодних лих, розрухи та воєн. Швидше за все, це був вже пройдений на пацифіста таймлайн і Світ цей більше не потребував чиїхось дій.

Крос неспішно йшов людським парком на Поверхні, насолоджуючись повітрям тут. Воно було украй приємним і куди більш чистим, ніж все разом узяте повітря в маєтку Найтмера, що буквально душило довгим перебуванням там.

Зупинився Крос лише на невеликому декоративному містку, під яким протікала штучна річка метра так у три завширшки. Він сперся руками на високу дерев’яну балюстраду, що захищала цей місток. Ліхтарі навколо і порожнеча створювали справді чарівну атмосферу, покидати яку зовсім не хотілося… І стоячи так, дивлячись то кудись у далечінь, то вниз — у воду, він думав про те, яким буде завтрашній день. Але найбільше хвилювало, чи напише Епік?

Крос остаточно загруз у своєму відчаї. Він був прив’язаний до цього скелета, як ніхто інший. Він любив його, чорт забирай, але примудрився побудувати таку фігуру в їхніх відносинах, що, здається, вже ніщо не зробить її адекватним і цілком звичайним відрізком, в якому всього дві точки: тільки він і Епік, і більше нічого їх не ділить, нічого не стоїть між ними… абсолютно.

Стиснувши кулаки, він опустив голову, тикаючи чолом у складені на парапеті руки.

Крос чує кроки зовсім поряд. Від неготовності почути і побачити тут ще когось, він здригається, піднімає голову і відступає на крок назад від джерела звуків.

І знову це… Його стривожений вигляд, цілковита тиша… та Епік.

Епік, що стоїть перед ним.

— Я сумував за тобою… — потираючи втомлені очниці, прошепотів він.

• [1]за допомогою неї Крос може якийсь час власними зусиллями переміщатися по всесвітах