Глава п'ята.

- Віктор-сан..він…

Кес мовчки підійшов і обійняв Юмі, з жахом усвідомлюючи, що відбулося хвилину тому. 

- чорт забирай, він дійсно..я не можу в це повірити. — Нацу взялася за голову, нервово розходжуючи то в один бік, то в інший. 

Кай, дещо винно, глянув позаду себе, а після пішов до Нацу, обійнявши. 

- краще піти в інший бік коридору, сподіваюсь там підлога буде міцніше. 

- Кай.. — дівчина спочатку обійняла хлопця, але через кілька хвилин відсторонилась. - якби ти лишив ту кляту карту пам’яті—він би не загинув. Ти розумієш, що накоїв? 

- хіба це моя вина? Я не просив його зупинятися і допомагати. 

- ти знущаєшся? — Юмі глянула на Кая, не відходячи від Кес. - якби Віктор-сан тебе не відштовхнув, то ти б полетів вниз. — крикнула, відвернувшись від хлопця. 

- давай, Кес, і ти щось скажи. 

- мені нема чого тобі сказати, йди забери карту пам’яті – вказав на підлогу неподалік своєї ноги. - і тримай в надійнішому місці аби комусь не довелося знову рятувати твій дорогоцінний матеріал ціною свого життя. 

[ - агов, що там сталося?

- де подівся їхній провідник? 

- він справді впав?

- боже, чуваки, ми стали свідками смерті. ]

 Кай забрав картку, сховавши до наплічника. 

- вам стало б краще, якби я впав замість нього?

- що ти несеш? Зараз намагаєшся звинуватити в усьому нас? 

- крихітко, це не відповідь. — усміхнувся і перевів погляд на екран, читаючи коментарі з трансляції. 

- знаєш, до біса тебе. Коли ми виберемося я піду подалі від тебе і більше ніколи не хочу бачити твого обличчя. 

- давай спочатку виберемося, а потім скажеш мені те саме. — відійшов від дівчини. 

- я не можу повірити..як тут можна залишатися? Я дуже хочу звідси вибратися. Нас не запідозрять у смерті Віктор-сан?

- ні, мила, ми до цього непричетні. — гладив Юмі по голові. - злива тільки посилюється і не схоже, що вона скоро закінчиться, ще й прохолодно. 

- у мене лишилась кава в термосі, зараз. — Нацу витерла обличчя від сліз і присіла біля свого рюкзака. 

- здається у нас трохи проблеми. — мовив Кай, показуючи компанії дозиметр. 

- щоб його.. — Кес глянув на свій прилад. - нам треба забиратися звідси. 

- але прохід, його немає. — Нацу протягнула подрузі термос. - мало б вистачити. 

- дякую. — Юмі взяла термос. - Кес, я не хочу аби ти ризикував своїм життям і опинився..

- мила моя, якщо нічого не зробити, то через радіацію помремо ми всі, а я не хочу бачити твою смерть. — поцілував в чоло. - ти підеш зі мною чи продовжиш свою зйомку?

- продовжу зйомку..

- хто б сумнівався.

- йдучи з тобою. Шоу має тривати.

 Нацу здивовано глянула на Кая, але нічого не сказала. 

- залишайтеся тут і слідкуйте за рівнем. Ми скоро повернемося. 

- тільки будь обережним і пам’ятай, що тут все дуже крихке, один невірний крок і..ти сам знаєш. 

- я буду обережним, обіцяю. — посміхнувся, погладивши Юмі по щоці. - не будемо затримуватися. — кивнув до брюнета і пішов до місця, де були сходи. Кай пішов слідом, продовжуючи запис. 

- на жаль ми втратили нашого провідника, він не встиг стати на міцніше місце. 

 Кес хмикнув, слухаючи слова Кая.

- рівень радіації збільшився, а рятувальники приїдуть..ми не знаємо коли саме, і Віктор-сан зателефонувати не зможе.

- чорт забирай, Кай, досить його зачіпати, май трохи поваги. — Кес підійшов до обвалу, вмикаючи ліхтар. - зараз приблизно десята, а тут нічого не видно, ніби зараз глибока ніч. 

- і це була хвилина невдоволення від Кес. З того боку щось видно?

- я не знаю, світло з того боку не пробивається, думаю прохід таки щільно закритий. — видихнув, зробивши крок назад. 

- що на рахунок ліфта? 

- ти справді такий дурний чи тільки прикидаєшся? Це приміщення стоїть покинуте багато років, по-твоєму ліфт вцілів і вдасться хоч якось там пролізти?

- не починай психувати, це просто питання. 

- я просто хочу врятувати свою дівчину і друзів, мої «психи» цілком виправдані. 

- і це була чергова хвилина невдоволення від Кес. 

- щоб тебе.. — блондин обійшов діру в підлозі, прямуючи до вікна. - може все-таки вдасться перелізти на поверх нижче? Відстань не така вже й велика. Лишилось знайти чим закріпити і так само знайти надійне місце на цьому поверсі. — повернувся назад, оглядаючись. 

- на четвертому поверсі були металеві прути, можна не дуже вдало приземлитися. 

- здається вони на кожному поверсі..тоді, що на рахунок зламаної підлоги? Якщо вдало спустимося на четвертий поверх, то зможемо дійти до сходів, думаю там вони вціліли. 

- серйозно? Віктор-сан пролетів кілька поверхів, тебе може чекати те саме, тоді Юмі збожеволіє. 

- з яких пір ти став таким розсудливим? 

- не знаю, втратив зв’язок з тим моментом. 

- я піду першим. Закріплю мотузку чи ще щось, зійду на четвертий поверх і все огляну, якщо буде достатньо безпечно, рівень радіації в порядку і підлога до сходів ціла—спуститеся і ви також.

- якщо зірвешся і полетиш вниз?

- тоді порятунок дівчат лишиться на тобі, саме через тебе вони сюди потрапили. — Кес поклав руку на плече Кая. - якщо я таки помру, то зроби все, аби вони вижили. 

 Хлопець усміхнувся і повернувся до дівчат, лишивши Кая позаду. 

- потрібні мотузки. Нацу, вся надія на твій рюкзак. 

- здається вона там є. Зараз перевірю. 

- навіщо тобі мотузка?

- я збираюсь витягнути нас звідси. 

- Кес. 

- зі мною все буде добре, твоя задача лишатися на безпечній відстані. — поцілував в чоло. - нас чекають солодощі, так?

- так, якщо помреш мені доведеться з’їсти все самій. 

- не можу тобі цього дозволити. — посміхнувся, перевівши погляд на Нацу. - є?

- в цьому чарівному рюкзаку є все. — усміхнулася і протягнула блондину мотузку. - нехай твій план вдасться і ти не постраждаєш. 

- точно впораюсь. — забравши мотузку ще раз глянув на Юмі, усміхнувшись, і попрямував до дверей ліфту. 

- хіба ти не казав, що він не працює?

- я і не збирався ним користуватися. Допоможи розсунути двері. 

[ - що зараз буде?

- воу, я зайшов саме вчасно. 

- Кес, тільки не помри. ]

Хлопець зав’язав вузол на одному кінці мотузки і відклав на підлогу.

- ми розсунемо двері і тоді я закину цей кінець мотузки всередину, двері знову зачиняться і вони мали б витримати вагу під час спуску.

- і це я придурок? — Кай закотив очі і відклавши камеру на невелику відстань підійшов до дверей ліфту.

- на три, готовий?

- так. Один, два..

- три. 

Хлопці почали відчиняти двері, які спочатку не піддавалися, але трохи згодом зі скрипом почали розсуватися. Коли місця було достатньо Кес ногою підсунув мотузку ближче і закинув один кінець всередину.

- відпускай. 

 Кай відійшов, а двері зачинилися з не менш гучним скрипінням. 

- як же це моторошно..Кес, ти впевнений?

- так, мила, я точно впевнений у тому, що зараз збираюся зробити. 

 Взяв решту мотузки і попрямував до великої діри в підлозі. Міцно взявшись за мотузку Кес зупинився і ще раз обернувся до Юмі.

- хей..я люблю тебе, конеко°. — блондин усміхнувся і потягнувши мотузку почав спускатися вниз. 

- Нацу…я не зможу жити далі, якщо він постраждає. 

- тихо, тихо. — брюнетка підійшла до подруги, взявши за руки і ледь-ледь усміхнувшись. - він впорається, заради тебе точно впорається. 

- Кес поліз вниз, поки криків нечутно, отже все йде за планом. — Кай підняв камеру, залишаючись стояти біля ліфту. 

Через декілька хвилин почулися кроки. 

- агов, я внизу. Діра тут чимала, але трохи далі від неї підлога досить міцна. Зараз огляну сходи. У вас все в порядку? 

- боже…так, у нас все добре, що там з радіацією?

- мила, я чую як ти намагаєшся не заплакати. Радіація..точно. — хлопець дістав дозиметр. - тут в нормі, навіть нижча ніж нагорі. Здається з кожним поверхом її менше, тільки ця діра все зіпсувала. 

- добре, це дуже добре, почекаємо рятувальників там. Будь обережний дорогою до сходів. 

- все буде добре. Я швидко. — блондин помалу йшов до можливого виходу, але за кілька метрів зупинився, прихилившись до стіни. - що це зі мною..? — Кес зажмурився, а через кілька секунд його вирвало кров’ю. - чорт забирай..

- Кес, у тебе все добре? — голос Юмі був стурбованим. 

- так, все добре, саме перевіряю сходи, не хвилюйся. — витер підборіддя рукою. - трясця.. — мовив пошепки. 

- Кес спустився на поверх нижче. Не хочу визнавати, але він був правим і його план не такий вже поганий. — Кай усміхнувся, підійшовши до дівчат. - виберемося ще швидше, ніж приїдуть рятувальники. 

- ми тут майже п’ять годин, чому ти радієш?

- до яких пір ти будеш на мене злитися?

- невже тепер це хвилює тебе?

- народ. Сходи частково зруйновані, але ми зможемо пройти і спуститися, тільки максимально обережно. Можете йти до мене.

- я піду першим, а далі ми знизу підстрахуємо вас. — жартома клацнув Нацу по носі. - не злись, тобі не пасує. — помахав рукою зупиняючись біля мотузки. - і ми летимо вниз до Кес. Пристебніться і після готуйте саке, адже ми перемогли кляте «Полісся» і повернемося додому. — брюнет посміявся і почав спускатися. 

Спуск Кая зайняв кілька хвилин. Після хлопця спустилася Юмі.

- Кес, що з твоїм обличчям і рукою?

- чувак..що тут сталося? — Кай помітивши кров став трохи серйознішим, мабуть вперше за увесь день. 

- нічого серйозного, здається я трохи не розрахував з мотузкою і зачепив нею підборіддя, а потім і руку. — усміхнувся. - все добре. Нацу, спускайся. Тільки обережніше перед завершенням спуску, тут металеві прути з підлоги стирчать. 

- Кай підстрахує. Так, Кай?

- так, можеш не боятись. 

- не надто переконливо. — взялася за мотузку, повільно спускаючись. 

[ - я хвилювалась за них більше, ніж за власне життя.

- ставлю сотку, що ближчих місяців вісім вони нікуди не поїдуть.

- ставлю дві, що через тиждень вони вже будуть в черговому екстремальному турі. ]

Увагу Кая від читання коментарів відволік крик Нацу. Брюнет обернувся і побачив, як Нацу лежить на підлозі, а її ногу під коліном наскрізь пронизує металевий прут. 

- бляха..ні. — відклав наплічник і камеру, присідаючи поруч з дівчиною. - Нацу..зараз ми щось придумаємо. 

- я тебе ненавиджу! Ти мав..мав мене… — брюнетці не вдалося договорити, через нестерпну біль Нацу втратила свідомість. 

- дідько..Кес..тут має бути аптечка, треба витягнути цей прут.

- ти придурок? Аптечка? Тут більше тридцяти років все покинуте, аптечку тобі дати? Твою ж..

- що нам робити? — Юмі присіла поруч з подругою, поклавши її голову на свої коліна. - тут так брудно, скрізь пилюка, радіація..вона ж не помре? Хлопці?

- я сподіваюся, що ні і ті кляті рятувальники приїдуть вчасно. — Кай відкрив свій рюкзак. 

- що ти шукаєш?

- знеболююче, антисептик, та що завгодно, хоч щось. — викидаючи речі з рюкзака говорив брюнет.

- Кай..зупинись.

- чому? Юмі, чому я маю зупинитися? — продовжував шукати потрібні речі.

- Кай, досить. — Кес взяв хлопця за руку, зупиняючи божевільні пошуки. - ти їй вже не зможеш допомогти.

- ні, Кес, замовкни. 

- мені шкода. 

- Юмі..

Дівчина лиш опустила голову, відвівши погляд від Кая і вже мертвої Нацу. 

 

 

 

°Конеко(子猫)—кошеня.