Глава четверта.

- рівень радіації? — Нацу зробила крок від Кая, дістаючи з кишені дозиметр. - чорт..рівень вище дозволеного. — підняла погляд на брюнета. - потішив свою аудиторію?

- і себе теж, все під контролем, ми спустимося на кілька поверхів нижче.

- ні, Кай-сан, ми спустимося вниз і залишимо цю будівлю, а після наша подорож підійде до завершення. Ви наразили на небезпеку не лише себе, а й своїх друзів та дівчину. Вони ризикнули життям і пішли за вами тільки для того, щоб ви лишилися задоволеним і втілили свої примхи. Я все сказав. — глянув на Кес. - заперечення?

- жодних. — блондин підійшов до сходів, не відпускаючи руку Юмі. - і вибачте, це було імпульсивним рішенням, не варто так ризикувати, тим паче в подібних місцях. 

- Нацу-сан? 

- я тільки за, лише аби скоріше вийти на вулицю. 

- Кай-сан?

 Хлопець закотив очі і опустив камеру.

- гаразд, ходімо.

- прекрасно, що ми дійшли згоди так швидко. Я піду першим, а ви по двоє слідом. Йдемо обережно і без зайвих різких рухів, сходи обвалюються, ви самі це бачили і вже переконані, що я не перебільшував коли казав, що тут небезпечно. — глянув на Кая. - питання?

- ні, давайте забиратися. — Кес став позаду Віктора.

Чоловік кивнув і неспішно пішов сходами вниз, за ним пішов Кес та Юмі, а ззаду йшли Нацу і Кай.

- твоя жага до популярності колись точно тебе погубить, а заодно з собою ти занапастиш Кес. 

- Кес самостійний хлопець і сам вирішує, що йому робити. 

- та не дивлячись на це він всеодно йде з тобою, бо знає, який ти безумець і наскільки далеко ти можеш зайти. 

- а ти чому тут? Могла залишитися на вулиці разом з Юмі, а не йти сюди.

- правда не знаєш відповіді?

- не знаю, скажи вже.

 Нацу зупинилася, а на її голос обернулась решта групи, також зупинившись. 

- бо ти придурок, Кай. Я надто сильно люблю тебе, аби залишити самого в «Полісся», який мали знести до біса ще кілька років тому. Відповідь влаштовує? — закинула голову назад, стримуючи сльози. - ти ніколи цього не цінував, ніколи. — помахала головою і пішла донизу, оминаючи друзів та провідника. 

- Нацу, зачекай, не поспішай так. 

- нічого не скажеш?

- чого ви причепилися? 

- Нацу-сан, зачекайте, цими сходами краще не йти так різко. — Віктор видихнув і пішов за дівчиною. На коридорі до п’ятого поверху почувся шум, а після піднялась пилюка. Нацу йшла вниз, не звертаючи уваги на те, що починалося. 

- Нацу-сан, стійте. — чоловік схопив дівчину за руку і разом з нею перескочив кілька останніх сходин, впавши на підлогу п’ятого поверху. Як тільки Віктор і Нацу впали–сходи почали обвалюватися.

- не стійте там, стрибайте поки це ще можливо!

Кес, міцно тримаючи руку дівчини, скочив на підлогу, вдало лишивши руйнування сходів позаду себе. Кай кинув рюкзак на поверх, а після і сам перескочив. Залишки сходів гучно полетіли донизу, вщент зруйнувавши вихід з поверху.

- всі цілі? Нацу-сан?

- я в порядку. — дівчина обернулась на спину, переводячи подих.

- Юмі-сан, Кес-сан?

- я ціла.

- здається жодної подряпини. А ви як?

- все добре, дякую. Кай-сан?

- я цілий, от тільки одна камера зламана. 

- боже..знову камери. — Нацу повільно піднялась на ноги, струшуючи пил зі свого одягу. - здається ми застрягли. Віктор-сан, десь тут є запасний вихід?

- ні, не думаю. Це основні сходи, які були сполученням між поверхами і виходом на вулицю. 

- задоволений? Тепер можеш знімати тут все до самого скону. 

- я не буду це коментувати. — брюнет відійшов від завалів, продовжуючи свою трансляцію.

- зараз майже сьома ранку. У нас невеликі складнощі. Сходи обвалилися і схоже ми застрягли на п’ятому поверсі «Полісся». Поки шукатимемо вихід–роздивимося цей поверх і що цікавого тут залишилося.

[ - вони з Нацу-сан посварилися?

- покажи завали. Тепер там реально діра?

- лише у мене трансляція йде з перебоями? ] 

- перебої? Чорт, схоже мережа погано ловить. 

 Поки Кай тримався трохи далі від групи, Кес і Віктор підійшли до, колись, сходів, оглядаючи.

- спуститися через завали не вийде, звідти не видно жодного променя світла.

- я спробую викликати рятувальників. Якщо нам пощастить, то за кілька годин група прибуде на місце і нас витягнуть. — чоловік взяв телефон і підійшов ближче до вікна, шукаючи кращий сигнал.

- ти в порядку? — блондин сів поруч з Юмі, обійнявши за плечі. 

- здається так, а ти? Не поранений?

- все добре, я цілий. Юмі..вибач. Через мене ти опинилася у цих завалах і тепер в небезпеці. 

- не через тебе. Я знаю, як тобі важливо аби Кай був у безпеці і був задоволеним, ти хвилюєшся за нього і я все розумію. — показала Кес дозиметр. - бачиш, рівень нижче ніж там, тому все не так і погано, як могло б бути. — поклала голову на плече хлопця. - рятувальники приїдуть і ми повернемося в готель, там на тебе чекає ще кілька нових українських солодощів.

- справді? — посміхнувся. - ти чудо. — поцілував в маківку, притулившись до Юмі. 

- як ваші спроби з дзвінком? 

- поки не дуже вдалі. Мережа слабка і почалася злива, це все ускладнює.

- що ж, у нас немає іншого виходу окрім як чекати тут. — Нацу сіла на підлогу. 

- трясця. — крикнув Кай.

- ти чого психуєш?

- трансляція переривається.

- відклади поки цю справу і давай краще подумаємо, як нам вибратися. І було б непогано, якби ти перепросив у Нацу.

- я маю за щось перепросити?

- Кес, облиш. — Нацу відкрила свій рюкзак, діставши пляшку води і кілька закусок. 

- так, облиш. У нас все добре. — хлопець підійшов до дівчини ззаду, взяв з рук снеки і поцілував в маківку. - я б навіть сказав все краще, ніж могло бути. 

- так, авжеж. — перевела погляд на провідника, який завершував розмову. - що вам сказали? Я зрозуміла не всі українські слова.

- вони приїдуть лише через кілька годин. Погода все псує, сильні дощі розмивають дорогу до цього місця і в таку пору дістатися сюди за короткий час фактично неможливо. 

- принаймні у нас є їжа, вода, всі цілі, рівень радіації відносно нормальний, тому..чекаємо. 

- я піду огляну цей поверх з того краю. Ви ж не заперечуєте? 

- роби як тобі завгодно, що б я не сказала—ти вчиниш по своєму. 

- Нацу, припиняй ображатися. — навів камеру на групу. - всі живі, не поранені. Підмога приїде через кілька годин, на вулиці страшенна злива, тому до їхнього приїзду маємо час все тут оглянути.

- я б не рекомендував вам продовжувати свій обхід цими коридорами. 

- Віктор-сан, все під контролем, я буду ходити обережно. 

- контролюйте рівень радіації і в разі нещасного випадку беріть відповідальність на себе. Я не в праві вас зупинити силою. — Віктор опустив руки і повернувся до вікна. 

- відповідальність суто на мені. — розвернувся, йдучи до однієї з кімнат. 

- у нас не вийде спуститися ззовні? — Кес піднявся, стаючи поруч з Віктором. 

- ні, ні, забудьте про цей варіант. Надто небезпечно. Тут все на межі руйнування і вистачить одного неправильного кроку, аби зірватися і полетіти донизу. 

- Кес, забудь про цю ідею. Ми почекаємо рятувальників, я не хочу бачити, як ти полетиш вниз і розіб’єшся. 

- гаразд, поки почекаємо і я нічого не зроблю. 

 В кімнаті на кінці п’ятого поверху.

- тут залишився сейф і дивна картина над ним. — підійшов ближче. - навіщо таке моторошне залишати в кімнаті де ти спиш? — торкнувся до рами картини, яка одразу впала на підлогу, тріснувши на двоє. - обов’язково так гучно? — витер пальці від пилюки і зробив кілька кроків до виходу, але покинути кімнату не вийшло, підлога під хлопцем провалилась і він наполовину опустився вниз. - чорт забирай! Агов, відволічіться ненадовго.

[ - ахах він дійсно проломив підлогу.

- я записав цей момент, всі мають побачити.

- Кай-сан, повернись з цієї поїздки живим. ] 

- чого галасуєш? — Нацу разом з іншими зайшла до кімнати. 

- потім перейдемо до пояснень. Ця хрінь зараз остаточно зламається і я відкрию вам дорогу до виходу. 

- зробиш хоч щось корисне за сьогодні. — усміхнулася. 

- залишайся тут разом з Юмі, ми з Віктор-сан самі його витягнемо.

- будьте обережні, не помріть через цього придурка. — Нацу відійшла від проходу, зупиняючись поруч з подругою.

- сподіваюсь це відбило вам бажання розгулювати кімнатами.

- боюсь ви помиляєтеся, ніщо не відбиває йому бажання зняти кожну секунду і отримати актив. 

 Кес та Віктор підійшли до Кая. 

- відкинь ти до біса ту камеру врешті решт. — блондин протягнув руку. 

- знаєш скільки вона коштує? 

- уяви собі. 

 Витягнути хлопця з проламаної підлоги коштувало кілька хвилин зусиль.

- треба забиратися з цієї частини поверху.

- і бажано якомога швидше. — Віктор глянув собі під ноги спостерігаючи за тим, як залишки підлоги один за одним летять вниз, руйнуючи тверду поверхню. 

- твою ж.. — Кес штовхнув Кая до виходу. - давай, швидше. Дівчата біжіть звідти. 

- йдіть, йдіть, не озирайтеся. — Віктор біг позаду Кес і Кая, відчуваючи, як прірва все ближче і ближче до його ніг. 

 На перехресті Кай зупинився аби підібрати карту пам’яті, яка вилетіла з його кишені.

- та що б тебе..не зупиняйся! — чоловік підняв карту і штовхнув Кая вперед, кинувши крихітну і таку необхідну для брюнета річ вбік дівчат. 

- сподіваюсь хтось з вас її спіймав.

- Віктор-сан! — Нацу закрила рот руками спостерігаючи за тим, як чоловік полетів вниз.

За звуками було ясно, що четвертий поверх не став останнім. Віктор пролетів крізь два поверхи, ламаючи стару і зовсім ненадійну підлогу своїм тілом, а зупинився він на підлозі другого поверху, впавши на гострі, металеві прути.