Глава друга.

- 12 вересня 2021 рік. Ми в готелі в центрі Києва. Домовились з Віктор-сан про поїздку і от, сьогодні ми вирушаємо. Зараз третя тридцять. Ми прокинулися раніше аби зібратися і нічого не забути. Ця поїздка має бути ідеальною і захопливою. — Юмі відправила повітряний поцілунок і припинила запис відео. - вам не страшно?

- страшно? Хей, я надто довго чекав цього моменту аби зараз боятися. — блондин поцілував Юмі в маківку. 

- Віктор-сан майстер своєї справи, знає куди йти, але мені здається цього буде недостатньо для того, аби вразити аудиторію. — Кай поклав до наплічника ще одну камеру і кілька карток пам’яті. 

- агов, не думай переходити межі дозволеного лише через лайки і коментарі людей, які сидітимуть на теплих диванах в той час, як ти будеш в місці, котре повне радіації. 

- Нацу, розслабся, ми пробудемо там лише три години, нічого не станеться.

- спробуй щось утнути–я зроблю тобі цю подорож незабутньою. 

 Кай лише усміхнувся на слова Нацу. 

- перевірте камери і чи все на місці, як пише у списку Віктор-сан. — увімкнув телефон, розпочавши запис відео. - хей, нарешті настав той день, коли ми поїдемо в Чорнобиль. Зі мною Кес, Нацу і Юмі. Не будьте такими сонними, привітайтеся..— повернув телефон до друзів. 

Юмі помахала рукою, Нацу кивнула і продовжила збирати свій рюкзак, а Кес став позаду Кая і забрав його телефон.

- це буде захоплива трансляція на каналі нашого улюбленого телепня. Проявіть активність, залишайтеся з нами і побачите заборонені і, до сьогоднішнього дня сховані від людських очей, таємничі місця міста-примари. Зустрінемося через кілька годин, сайонара°. — хлопець з посмішкою завершив запис. 

 5:00. На вулиці біля готелю.

- доброго ранку. Сподіваюсь ви добре відпочили і готові до поїздки. — мовив Віктор, відчиняючи багажник свого фургона.

- доброго ранку, Віктор-сан. Я сповнена сил і готовності до пригод. — Юмі залишила свій рюкзак в багажнику, а після неї те саме зробила й Нацу.

- добрий ранок. Все чудово і ми готові до поїздки.

- більше нема куди. — Кай поклав рюкзак поруч з іншими. - о котрій будемо на місці? 

- о шостій сорок, якщо виїдемо зараз і обійдемось без затримок в дорозі.

- це чудово, до всього ж сьогодні погода відповідна. Схоже буде дощ. 

- менше розмов і більше діла. — Кес закинув рюкзак в багажник, зачинивши його підійшов до дверцят. - доброго ранку і рушаймо. 

- ви сповнені рішучості. — Віктор усміхнувся і сів за кермо. 

- зараз п’ята тридцять. Ми їдемо вже півгодини і з кожним кілометром ближче до нашої цілі рівень адреналіну лише збільшується. За цей час в дорозі ми послухали невеликий інструктаж від нашого супроводжуючого, перевірили камери та інші прилади, а ще нам дали ось такі вимірювачі радіаційного поля. — Кай повернув камеру до невеликого приладу у своїй руці, а після знову на себе. - Юмі набрала цілий рюкзак їжі. — повернувся до подруги, захоплюючи її в кадр. 

- мені треба їжа аби залишатися спокійною.

- вона трохи нервує від самого підйому. Зараз невелика перерва, продовжу запис на місці. — хлопець вимкнув камеру. - Віктор-сан.

- маєте питання?

- так, одне цікавить. Якщо ми ненароком зайдемо в місце, котре заборонене за правилами у вашому маршруті, що тоді буде?

- у нашому маршруті заборонені лише ті місця, де рівень радіації перевищує норму, тому це в першу чергу небезпечно для вашого життя і мабуть є найгіршим покаранням. Ніхто не бігатиме за вами і не посадить вас до в’язниці, тільки до поїздки в подібні місця варто підходити свідомо і керуватися здоровим глуздом, а не бажаннями. 

- Кай, ти добре чув?

- краще не буває. Я все зрозумів, має бути межа і буде нерозумно її переходити. 

- я все ще сподіваюсь побачити мутантів. 

- боже, Кес, ти дурень, їх там немає.

- по суті є, тільки це не ті мутанти, котрих хотів бачити Кес-сан. У Прип’яті є тварини, які мутували через велику кількість радіації, але чогось більшого і нереалістичного ви там не зустрінете, на щастя або на жаль. 

- як в тих розповідях про теля з двома головами?

- щось на те схоже.

- чула, Юмі, теля з двома головами. Уу..воно буде гнатися за тобою покинутими вулицями..уу, воно буде дуже голодне.

- Кес! Досить вже, ти цієї дурості від Кая набрався? Насправді мені шкода таке теля і всіх інших тваринок, і людей також. 

- подібні події мають ставати людям уроком.

- годі вам цих сліз і філософій, час назад не повернути. 

- ми на місці. — Віктор зупинив фургон, з вікон якого вже виднівся готель Полісся. 

- чорт забирай, як тут моторошно. — Юмі вийшла на вулицю, за нею слідом пішла Нацу.

- і ми повертаємося до нашої подорожі. Ми вже на місці, як крикнула Юмі, перед нами славнозвісний готель Полісся. — хлопець вийшов на вулицю і повернув об’єктив камери на будівлю. 

- вражає. Важко повірити, що колись там життя йшло повним ходом. — Нацу почала робити знімки.

- я не можу повірити, що над цим містом теж світить сонце.

- звісно світить, тільки такому майже немає кому радіти.

- в сенсі? — Кес став поруч з Юмі.

- у цьому місці немає нікого окрім туристичних груп, мародерів і тварин. 

- мародерів? Я б не наважилась викрадати речі просякнуті радіацією. — Нацу опустила камеру. 

- нам пощастило з провідником, він добре говорить японською і ви все почуєте самі. — Кай продовжив запис, направивши камеру на Віктора, який почав розповідь.

- зараз ми бачимо перед собою готель Полісся. Побудований у 1970 році для гостей міста і робочих Чорнобильської АЕС. Має сім поверхів, на останньому планували відкрити кафе з літньою терасою. З неї відкривається огляд на все місто, включно з АЕС, проте аварія зруйнувала всі плани і терасу не закінчили. 

- зараз вхід на останній поверх дозволено? Звідти можна зробити вражаючі кадри.

- це неможливо, Кес-сан. Будівля у аварійному стані і йти всередину небезпечно для життя. Я можу продовжувати?

- так, звісно, прошу. 

- після вибуху у готелю почалося друге життя. Тут були заселені військові на час ліквідації, також тут розташовувався дозиметричний пост, а з даху інженери керували гелікоптерами, які скидали пісок на четвертий реактор. По завершенні ліквідації–готель завмер. Якщо ви уявляєте, що там розкішні покої в яких зупинився час, то я змушений вас розчарувати. Всі меблі і побутові речі були вивезені і утилізовані одразу після завершення ліквідації, а покриття підлоги було знято і спалено. Лише за рештками речей можна здогадатися, що і де було. Все, що залишилося від інтер’єру–голі стіни, старі двері і рештки меблів розкидані по кімнатах.

Готель, як й інші помешкання в Прип’яті, знаходиться в аварійному стані і потроху руйнується. Як я й казав–офіційно в нього вхід заборонений. У 2012 році був виданий план ліквідації готелю й інших будівель міста, але його не почали реалізовувати. Зараз величезний «Полісся» у типовому радянському стилі похмуро стоїть у центрі і досі притягує сюди безліч туристів з усіх куточків світу, як і вас. — чоловік усміхнувся і трохи помовчав. - якщо тут ви вже закінчили з фото та відео–можемо йти далі містом. 

- шкода, що неможна заходити всередину. Там має бути бомбезний вид і точно ідеально відчулась би вся атмосфера, проте водночас це страшно. Усвідомлення того, що там хтось щасливо проводив час і таке точно було навіть за години до катастрофи–засмучує мене. 

- моя мила Юмі, ти дуже співчутлива. — Кес взяв дівчину за руку. - що розповісте про місто? 

- Прип’ять заснували 2 лютого 1970 року. Місто було збудоване з нагоди відкриття однієї з найбільших атомних електростанції в Європі. Місто населяли і звичайні люди, і велика кількість кваліфікованих працівників електростанції, яка знаходиться всього за п’ять кілометрів. — чоловік повернувся в напрямку до АЕС. - в середині 1980-х років в Прип’яті проживало близько сорока восьми тисяч жителів. Щороку кількість жителів збільшувалася більш ніж на півтори тисячі осіб, з яких майже половину складали новонароджені. Місто процвітало і Юмі-сан має рацію, люди жили звичайним та щасливим життям навіть не підозрюючи, що це скоро закінчиться і матиме жахливі наслідки.

- моє питання може бути не зовсім коректним, але я все ж скажу.

- так, будь ласка, я слухаю.

- особисто вас якось зачепила ця катастрофа?

- я народився за рік до аварії. Мій батько був пожежником, тому його разом з побратимами першочергово викликали на ліквідацію. Тоді люди не усвідомлювали всіх масштабів небезпеки і вважали, що це просто нещасний випадок на станції. Батько помер дуже швидко і дуже болісно. Його тіло увібрало багато радіації, через що шкіра буквально розплавилась, а робочий одяг прикипів до тіла, що змусило його дуже сильно страждати. 

- боже..це жахливо, мені шкода. — Юмі відвела погляд, взявшись за руку Кес трохи сильніше.

- мені теж. Ще питання?

- мені, і моїм підписникам було б цікаво послухати про саму аварію.

- так, жодних проблем. Можемо пройти трохи далі, звідти видно АЕС. 

- залишайтеся з нами і першими побачите причину, через яку зараз місто таке моторошне і порожнє. 

- вночі о 01:23, 26 квітня 1986 року серія вибухів зруйнувала четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Людська помилка, а саме, невдале випробування реактора, перетворилася в катастрофу. З інтервалом в кілька секунд прозвучали два потужних вибухи. Реактор був вщент зруйнований, будівля енергоблоку разом з покрівлею машинного залу частково обвалилась. До цього виникла пожежа–більше тридцяти вогнищ. Основні загасили зразу, через годину після вибуху, а повністю ліквідували загоряння тільки о 5 ранку 26 квітня, проте пізніше виникла велика та інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го енергоблоку. Гасили її спеціальною та вертолітною технікою до 10 травня. Була заражена велика кількість території, в тому числі і Прип’ять.

 - і в одній з таких загинув ваш батько…прикро. 

- досить вже про це, тобі ніби подобається зачіпати Віктор-сан.

- хей, Нацу, я просто співчуваю.

- вам не варто сваритися, не псуйте собі враження від цього місця.

- Віктор-сан, а чому ви вирішили так часто приїжджати сюди і супроводжувати людей? Хіба вам не стає боляче кожного разу перебувати тут?

- мені подобається це місце. Саме тут ти чітко усвідомлюєш, що життя примхливе і непередбачуване, в один момент ти можеш втратити абсолютно все, лишитися спустошеним і покинутим, хоча до цього в тобі вирували радість і бажання. Я пам’ятаю свого батька лише з фото та розповідей мами, він був чудовою людиною і помер аби врятувати життя інших людей і таких самих дітей, як і я на той час. 

- гляньте, у мене все ще мурашки шкірою. — блондин здригнувся, розтираючи свою руку.

- як вам такий ексклюзив від родини чоловіка, який рятував Прип’ять і увесь світ? — Кай підмигнув і трохи відійшов від групи. - більше ексклюзиву на вас чекає у моторошному готелі, коли я і Кес піднімемося на сьомий поверх.

 

 

°сайонара(さようなら )—до побачення.