- Дон Джю, почекай. — Сон підбіг до дівчини і зупинився, переводячи подих.
- якого ти тут робиш? — повернулась до хлопця.
- там вирішили ходити по двоє, тільки не сперечайся.
- більше мені нема чого робити. — пішла далі, орієнтуючись на вказівники.
- було простіше, ніж я уявляв. — пішов слідом, ледь помітно усміхнувшись. - яка в тебе роль?
- мафія.
- вай, якщо я в це серйозно повірю і на голосуванні висуну твою кандидатуру?
- та байдуже. — дівчина зупинилася перед стіною.
- що там?
- двері, на кінці коридору. — пішла вперед.
- не поспішай так, я тільки но перевів подих.
- треба було лишатися з іншими.
- а ти б втекла і лишила нас тут помирати.
- якби вистачило мізків, то потім самі б знайшли ці двері. — потягнулась до ручки, відчиняючи запасний вихід.
Тишу перервала гучна сирена, а за нею послідувало нове оповіщення.
- ᴦρᥲ ⲙᥲє ʙідδуʙᥲᴛᥙᥴя у ʙідʙᥱдᥱнᥙ᥊ ⲙᥱжᥲ᥊. Зᥲ ᥰ᧐ρуɯᥱння ᥰρᥲʙᥙ᧘ ᴦρᥲʙціʙ δудᥱ ᥰ᧐κᥲρᥲн᧐.
- отже нам дали надію на можливий вихід..
- немає тут виходу, точно не ці двері. — Дон Джю зачинила двері і розвернулась, повертаючись до центру.
Почувши сирену решта учнів вийшла з місць, в котрих шукала можливі варіанти зв’язку.
- відведених межах? — Рісу подивилась на Суі.
- почекаємо Хо Сона і Дон Джю, вони скажуть, що там відбулося. Ходімо до наступного магазину. — дівчина слабко усміхнулася і взявши подругу за руку пішла до виходу з магазину, в якому так і не вдалося знайти телефон.
За десять хвилин до п’ятої години хлопці та дівчата повернулися до центру попередніх зборів.
- що в кого? — Ин Ук подивився на однокласників.
- у нас нічого. — Хю Бі розчаровано потисла плечима.
- ми знайшли телефон, але він не під’єднаний, інших варіантів зв’язку немає. — Сакі вдивлялась в присутніх. - а Хо Сон ще не повернувся?
- ще ні, думаю скоро буде тут. — Суі приклала долоню до лоба. - що означало те оповіщення? Там зачинені двері чи з них неможливо вийти?
- можете самі перевірити, двері в тому напрямку. — Дон Джю вказала на коридор і після пішла до стіни, сівши на підлогу.
- щось знайшли?
- ні, там нічого. Що з дверима?
- коли Дон Джю їх відчинила–пролунала сирена і після оголосили, що гра має відбуватися у відведених межах. Думаю якщо з них вийти, то гра покарає.
- отже ми тут застрягли. Я не хочу померти, не хочу отак померти і не хочу щоб за мене голосував увесь клас, а в решті решт виявиться, що я просто мирний громадянин.
- боже, Ама, припини панікувати. — Сакі нервово глянула на однокласницю. - всім й так не солодко, а ще ти тут зі своїми слізьми і промовами.
- ти мені цим краще не робиш.
- я тобі не психолог чи мама, аби тут заспокоювати. Йди плач деінде.
- дівчата, досить, будь ласка. — Суі сіла на м’яке крісло біля великого вазону. - на нас чекає голосування, треба обрати того, хто на нашу думку є мафією.
- правда будеш обирати? — Рісу стала поруч з подругою.
- я не знаю…що будемо робити, Хо Соне?
- поки не будемо голосувати, у нас є час. Потрібно все обміркувати.
- ходімо до тих дверей.
- Ама, ти серйозно?
- так, я хочу сама переконатися, що виходу немає і я приречена померти в цьому клятому центрі.
- ходімо. — Сакі піднялась. - нехай переконається і стулить пельку. Ви з Дон Джю не виходили на вулицю, отже не можемо знати точно, що це заборонено.
- а якщо таки заборонено виходити?
- ходи з нами і подивишся, Суі.
- ні, годі вам цих суперечок. Ми не підемо до того виходу. Я не хочу бачити, як хтось з вас помирає.
- Хо Соне, я поважаю твоє рішення, але якщо смерті гравців це ключ до повернення додому, то тобі доведеться дивитися, як вони помирають. — Сен Сакі стала навпроти хлопця. - а тепер ходімо.
- годі вам! — Дон Джю крикнула і піднялась з підлоги. - якби можна було просто вийти–центральні двері були б відчиненими. — повільно підійшла до Сакі. - помовч і не намагайся маніпулювати людьми, користуючись нагодою і обставинами. Якщо продовжиш в тому ж дусі, то покажеш себе не з найкращого боку, тим самим підштовхнеш присутніх на думку, що ти і є мафія. — помовчала, нахилившись до вуха Сакі. - тут кожен бажає врятувати своє життя і повернутися додому, а ти сама розумієш якою буде ціна. То хто перший, Сакі? — хмикнула, перейшовши до протилежної стіни, а потім сіла подалі від однокласників.
- вважає себе розумнішою за інших? — пошепки мовила Сен Сакі. - Ха Ясу, я зголодніла, ходімо чогось пошукаємо.
- я б теж не відмовилася чогось поїсти. Рісу, ходімо за твоїми пончиками і заодно візьмемо чогось для інших.
- чудово, ходімо. Після перекусу пропоную знайти більш зручне місце і на деякий час лишитися там.
- добре, тільки будьте обережні і не затримуйтеся. — Сон сів на вільне місце і увімкнув телефон, перечитуючи повідомлення гри.
Сен Сакі та Ха Ясу пішли до найближчого кафе, а Суі та Рісу піднялись нагору.
- якщо ми вже тут, давай зайдемо до того магазинчику. — Хі Суі вказала на невеличку крамницю з прикрасами.
- серйозно? Навіть в цій ситуації ти думаєш про ту особливу річ?
- знаєш, навіть якщо ми приречені і помремо, то я хочу втілити в життя принаймні частину списку своїх бажань.
- першим пунктом є якась прикраса?
Суі кивнула.
- добре, ходімо подивимося, що там є.
Дівчата зайшли до крамнички. Суі увімкнула ліхтарик і підійшла до вітрин.
- тут багато всього. Що саме хочеш взяти?
- я не знаю, не думала. Якщо тут буде щось дійсно особливе, то воно одразу потрапить мені на очі і я все зрозумію.
- цікавий варіант. — Рісу пройшла вздовж скляних полиць. - а якщо ззовні щось трапилося і тільки ми вижили?
- якщо це правда я сподіваюся, що їм не було боляче, і нам не буде боляче померти від рук мафії.
- не дуже б цього хотілося.
- так, погоджуюсь. — Суі зупинилася біля браслетів.
- щось подобається?
- цей браслет милий, виглядає просто і нічого зайвого, він абсолютно звичайний і немає нічого особливого, але це тільки перше враження і висновок з першого погляду. — брюнетка посміхнулася. - а ще його зможе носити як хлопець, так і дівчина.
- то ти розглядаєш варіант дівчини?
- всі варіанти розглядаю. — взяла браслет, поклавши його до невеличкої, фіолетової, коробочки. - один пункт виконано. — дістала з кишені гроші, лишаючи їх біля каси.
- навіщо? Всеодно нікого немає.
- за все треба платити, і я кажу не тільки про речі. Йдемо за їжею?
- ти завжди була дивачкою. Ходімо, мені терміново треба щось солодке, забагато стресу.
Дівчата покинули крамницю, пішовши до продуктового магазину.
Всередині взяли корзину і пішли між рядів, кладучи до кошика воду, печиво, булочки та інші закуски.
Ближче до сьомої вечора Суі та Рісу повернулися в хол до своїх однокласників. Сакі та Ясу трималися трохи далі від інших, щось обговорюючи.
- ми взяли не дуже багато, але для початку цієї кількості мало б вистачити.
- вистачить, дякую. — староста взяв кошик з рук Суі. - ви теж поїжте, а потім доведеться думати, що робити далі.
- другу частину втілювати не сильно хочеться, але ти правий, іншого варіанту ми не маємо. — брюнетка взяла печиво і воду. - я зараз повернусь. — ледь помітно усміхнувшись Хо Сону, Суі пішла вбік Дон Джю.
- треба трохи перекусити. — зупинилася перед дівчиною.
- що? — зняла навушники.
- кажу, що треба трохи перекусити.
- я не голодна, залиш собі.
- може й не голодна, але ти вичерпала енергію поки шукала вихід. — присіла поруч. - попереду чекає голосування, сили не завадять.
- я не голосуватиму, принаймні не цього разу.
- а якщо за це покарають?
- не знаю, можливо.
- поїж і приєднуйся до нас, разом щось придумати буде значно легше і сподіваюсь буде варіант, де ніхто не помре. — Суі залишила їжу поруч з Дон Джю. - і ще раз дякую, що врятувала мені життя. — піднялась, неспішно пішовши до центру.
Через годину.
- що ми маємо? — Ин Ук поклав телефон на столі.
- кожен отримав роль, телефони не працюють, електрика відсутня, вийти на вулицю не можна, бо гра має кордони. — Хо Сон продовжив.
- і є правила, за порушення яких покарають. — Суі помовчала. - я не впевнена, що ми можемо не проголосувати.
- плюс тільки в тому, що тут тепер все безкоштовне. — Рісу нервово усміхнулася. - пробачте, забагато напруги довкола.
- так, її справді забагато. Якщо ми не можемо не голосувати..доведеться когось вбити. — Сакі склала руки на грудях, дивлячись на інших. - і не треба потім дивитися на мене з осудом. Ви подумали про цей варіант, але не маєте достатньо сміливості аби озвучити.
- правильно, тоді почнемо з тебе. — Ама дивилась на Сакі заплаканими очима.
- може краще з тебе? Твоє ниття тільки заважає думати.
- тихо, обидві. — вперше за увесь час заговорив До Йон, капітан шкільної баскетбольної команди. - годі скиглити та імпульсивно приймати рішення.
- маєш кращі варіанти?
- Ама, припини. Я не менше твого хочу звідси вибратися.
- ми марнуємо час. — Дон Джю стояла під стіною, явно байдуже спостерігаючи за зборами. - або ми оберемо найбільш підозрілого гравця, або гра покарає всіх одразу. Обирати вам, для себе я все вирішила.
- вперше погоджусь з навіженою. Я обрала, за кого голосуватиму, Ха Ясу і Лін Чже Гу теж. Ходімо звідси, дівчата. Треба знайти собі надійне місце для ночі. — Сен Сакі, разом з дівчатами, покинула магазин меблів і пішла вздовж вітрин, шукаючи безпечний сховок.
Хо Сон та Суі провели дівчат поглядом, а після хлопець глянув на Дон Джю.
- якщо помилимося?
- як би ти не хотів всіх врятувати, а без жертв ніяк не обійтися.
- так, я розумію. — хлопець відвів погляд, задумавшись.
Опів на дванадцяту пролунала сирена, а після послідувало оповіщення.
- ᴦρᥲʙцяⲙ чᥲᥴ ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲᴛᥙ і ᧐δρᥲᴛᥙ 𐌑ᥲɸію. 𐌲᧐᧘᧐ᥴуʙᥲння ⲙᥲє ᤋᥲκінчᥙᴛᥙᥴя д᧐ ᧐ᥰіʙн᧐чі.
Сен Сакі взяла телефон, гортаючи список з іменами однокласників.
- ти впевнена, що не помиляєшся? — трохи стурбованого говорила Лін Чже Гу.
- мені всеодно на цього персонажа, так чи інакше треба когось обрати. Ха Ясу, ти теж сумніваєшся?
- ні, ні, не сумніваюся. — дівчина подивилась на список учнів, натиснувши на Те Аму.
- 𐌗ᥲ Яᥴу ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
Почувши оповіщення Ама різко встала з місця, перелякано дивлячись на старосту та інших.
- вони ж не серйозно, так?
- тихо, тихо, поки рано так сильно хвилюватися, це тільки один голос. — Суі підійшла до дівчини і погладила по плечах.
- 𐌡ін Կжᥱ 𐌲у ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- 𑀝ᥱн 𑀝ᥲκі ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- чорт забирай, вони сказилися?
- почекай, може вони праві? — Міцу Онна не зводила погляд з Ами. - ти хотіла до тих дверей, може мала намір когось на вулицю штовхнути?
- що ти верзеш?
- Онна, не варто звинувачувати її в тому, що вона мала бажання звідси вибратися.
- так? А може це ти мафія?
- ти серйозно? — Хо Сон потер перенісся і перевівши подих продовжив. - керуючись такими думками можна кого завгодно назвати мафією.
- давайте заспокоїмося.
- Суі, про спокій можна забути. — До Йон взяв телефон. - час робити вибір.
- згодна, я хочу вижити.
- 𐌑іцу 𐌏ннᥲ ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- господи, припиніть це божевілля.
- 𐌺᧐ Д᧐н Джю ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ 𑀝ᥱн 𑀝ᥲκі.
Проголосувавши, дівчина вийшла з магазину меблів.
- так, точно, вона..вона права, це почалося через Сен Сакі, так.
- Тᥱ Аⲙᥲ ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ 𑀝ᥱн 𑀝ᥲκі.
- Д᧐ Й᧐н ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ 𐌑іцу 𐌏ннᥲ.
- що? Божевільний ти придурок. За мене?
- я хочу зрівняти голоси і подивитися, що буде.
- Йоне, це не найкращий варіант.
- до біса, я більше не хочу це слухати.
- 𐌏 Ріᥴу ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- Рісу, чому? — Суі з нерозумінням подивилась по подругу.
- вона підозріло себе поводила і галасувала більше за інших. Пробач, Ама, але я не хочу бути покарана.
- 𐌗ю Бі ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ 𐌏 Ріᥴу.
- припиніть вже без роздумів голосувати за кого завгодно.
- поки в Ами найбільше голосів. Ми не знаємо, що буде коли в кількох учасників вони зрівняються. Вибачте, сьогодні достатньо ризику.
- Ґ᧐κу Юн Ші ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- 𐌿ᥲκ Джун ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- припиніть, благаю..я мирний громадянин, я правда мирний громадянин.
- Կ᧐н В᧐н 𐌲і᧘ь ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ 𑀝ᥱн 𑀝ᥲκі.
- я не знаю, якими будуть результати голосування, але не хочу мати смерть Ами. Сподіваюсь за ніч мафія нікого не вб’є. Доброї ночі. — Вон Гіль встав з крісла, поспішно покинувши приміщення.
- 𐌺ᥲнґ І 𑀝᧐ ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- нічого особистого, Ама.
- котіться до біса, моя смерть буде вам тягарем до кінця життя. — дівчина витерла сльози і вибігла з магазину.
- чорт забирай. У нас немає іншого варіанту.
- Хо Сон, вона вже приречена. — Ин Ук сумно подивився на старосту.
- Կ᥊ʙᥱ Ин Уκ ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- 𑀝᧐κу Джу ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
Після свого вибору хлопці пішли з магазину, прямуючи до укриття.
- Суі, голосуй і підемо сховаємося. Перший раз обрати завжди складно, але без цього вибору ніяк.
- так, я знаю. Ин Ук правий. Навіть якщо ми з Соном оберемо когось іншого, то Ама всеодно помре.
- 𐌗і 𑀝уі ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲ᧘ᥲ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
- мені шкода, правда.
- який покидьок за цим стоїть, трясця..я обіцяв щось придумати і вберегти їх.
- це не твоя вина, Хо Сон, ти не з власної волі потрапив у цю гру.
Суі кивнула старості і з Рісу пішла до свого безпечного місця ночівлі.
- 𐌗᧐ 𑀝᧐н ᥰρ᧐ᴦ᧐᧘᧐ᥴуʙᥲʙ ᤋᥲ Тᥱ Аⲙу.
𐌲᧐᧘᧐ᥴуʙᥲння ᤋᥲʙᥱρɯᥱнᥱ. Тᥱ Аⲙᥲ нᥲδρᥲ᧘ᥲ нᥲйδі᧘ьɯу κі᧘ьκіᥴᴛь ᴦ᧐᧘᧐ᥴіʙ. Її δудᥱ ᥴᴛρᥲчᥱн᧐.
Пролунала сирена. Ама з затуманеним поглядом, а її тіло ніби під чиїмось контролем, підійшла до вікна на другому поверсі. Звук розбитого скла, і дівчина полетіла донизу.
- Тᥱ Аⲙᥲ δу᧘ᥲ ⲙᥙρнᥙⲙ ᴦρ᧐ⲙᥲдянᥙн᧐ⲙ.
𐌑іᥴᴛ᧐ ᤋᥲᥴᥙнᥲє. 𐌿ρ᧐κᥙдᥲєᴛьᥴя 𐌑ᥲɸія.