У своїй кімнаті Лія чепурилася до найочікуванішої події сезону – зимового балу в академії магії. Сукня, чорна з золотими сузір’ями, яку вона купила за безцінь в одній з крамничок старого міста, ідеально пасувала до рудих локонів волосся, що м’яко обрамляли обличчя. Кожен золотий візерунок сяяв на тканині.
Дівчина зробила кілька граціозних кроків в нових туфельках до ліжка, де лежав відьомський капелюх. Його чорний колір чудово гармонував із сукнею, а золоті ланцюжки, що прикрашали капелюх, додавали йому елегантності.
Лія взяла капелюх у руки і обережно одягла на голову. Поправивши волосся, вона взяла пару чорних рукавичок, прикрашених золотистим мереживом, і теж одягнула їх, відчуваючи як вони доповнюють образ.
Лія подивилася на своє відображення в дзеркалі. Запах магічних квітів, які вона використовувала для створення парфумів, витікав з маленького казанку. Лія була готова засяяти на балу.
Несподіваний стук в двері відволік дівчину від милування собою. Зацікавившись, вона відкрила двері та побачила Хелен. Сьогодні вона виглядала зовсім інакше. Волосся вона зібрала у високий хвіст, а одягнута була в парадну форму академії.
– Привіт, Лія. Ти вже готова? – посміхнулася Хелен, уважно оглядаючи свою подругу.
– Хелен! Ти так змінилася. Виглядаєш чудово! Але ти казала, що не хочеш іти – запитала Лія здивовано.
– Але ж ти мене запросила – посміхнулася Хелен. – І врешті я не змогла відмовитись від такої можливості.
Приглушене світло в коридорах академії створювало казкову атмосферу, коли Лія та Хелен вирушали на очікуваний зимовий бал. Дівчата крокували по величезних мармурових сходах, сповитих м’яким світлом від старовинних люстр. Чим ближче вони наближались до бальної зали, тим більше людей зустрічали на своєму шляху.
Величезні двері бальної зали відчинились перед дівчатами, розкриваючи поєднання запаху парфумів, веселих голосів, музики та елегантних вбрань. Зала була прикрашена мерехтливими гірляндами з прозорих кристалів, які віддзеркалювали світло люстр і створювали грайливі відблиски на стінах. Зі стелі падав магічний блискучий сніг, що не танув.
Лія розглядала все навкруги, згадуючи цю атмосферу зі свого давнього минулого. Хелен стояла поруч, також оглядаючись. Музика, що наповнювала залу змінилася і Лія потягнула Хелен танцювати.
Лія та Хелен опинились серед танцюючих пар на величезному бальному майданчику. Під музику вони встали в позицію для танцю, тримаючись за руки, і почали мелодійно кружляти під світлом кришталевих люстр.
Танець Лії був повний елегантності та легкості. Її кроки були виразними і водночас повільними, ніби вона пливла на хвилях музики. Хелен також танцювала з величезною впевненістю. Іноді вона робила вишукані оберти, і її погляд мовчки викликав захоплення тих, хто спостерігав за ними. Навіть її танець підкреслював її загадковість.
– Я бачу тобі дійсно подобається. – сказала Хелен, дивлячись на задоволене обличчя Лії.
– Обожнюю танцювати! – підтвердила Лія, посміхаючись. Дівчата відійшли до столів з напоями, щоб перепочити.
Минуло кілька годин, але для Лії здавалося, ніби пройшла лише мить. Танці, шампанське та розмови з іншими адептами наповнювали вечір святковою енергією. Проте вона не могла не помітити, що Хелен, здавалося, переймалася чимось.
– Щось трапилося? Хочеш піти? – Лія дбайливо запитала подругу.
– Не зовсім, – Хелен зітхнула. – Ходім, я маю для тобі дещо показати.
Хелен провела Лію крізь танцпол і коридори. До вух ще долинали звуки музики, коли дівчата прийшли до вже знайомих гвинтових сходів. Лія здивовано подивилась на подругу, але та лише продовжила йти вперед.
Лія слідувала за нею, піднімаючись вгору. Сходами вони подолали кілька поверхів, поки не вийшли до вже знайомої кімнати.
– Сюди мене привів той голос. – тихо сказала Лія.
– Я знаю. – так само відповіла Хелен. Вона набрала повітря в легені і почала свою розповідь. [історію створено за допомогою ші]
– Тисячі років тому, коли на цих землях ще панувало королівство Ельдорія, в цьому замку жив трохи ексцентричний, але надзвичайно могутній маг на ім’я Аркан. Його завжди захоплювала ідея маніпулювання долею. Одержимий бажанням змінити минуле, сьогодення та майбутнє, він заглибився в заборонену та давню магію, яку мало хто наважувався досліджувати.
Одержимість Аркана привела його до створення таємничого артефакту, відомого як Книга Долі, реліквії, яка, як кажуть, володіє здатністю контролювати саму Долю світу. Охоплений привабливістю переписування історії, Аркан присвятив всього себе Книзі. Його експерименти ставали все більш безрозсудними, випробовуючи магію на міцність.
Коли Аркан глибше заглиблювався в таємниці магії долі, його колись блискучий розум почав хитатися на межі божевілля. Не підозрюючи про те, що магія, яку він намагався контролювати, почала впливати на його смертну форму. Межі між минулим, сьогоденням і майбутнім стиралися в його свідомості, а сама реальність стала мінливим гобеленом, який міг сприймати лише він.
Одного доленосного дня, коли Аркан спробував провести грандіозний ритуал, щоб змінити критичний момент в історії королівства, нестабільна енергія Книги Долі переповнила його. Земля під королівством Елдорія здригнулася, коли магічний експеримент Аріка вийшов з–під контролю. Вивільнена сила була настільки величезною, що вона зруйнувала всі фізичні та магічні бар’єри.
Аркан, поглинений вивільненням енергіями, зник в порожнечі. Його студентам, які були свідками катастрофічної події, намагалися врятувати зруйноване королівство. Колись величний замок тепер стояв в руїнах, а Книга Долі, чия сила, здавалося, вичерпалася, зникла.
Почуття жаху охопило колишніх учнів Аркана, оскільки вони знали, що нестабільний артефакт міг завдати ще більших ушкоджень Елдорії. Об’єднані останніми вченнями свого наставника, вони вирішили знайти і знищити Книгу Долі до того, як його силу зможе використати хтось інший.
– Це… жахлива історія. – Лія не розуміла, чому Хелен вирішила розповісти її саме тут і саме зараз. – А що сталося з королівством?
– Цього я вже не пам’ятаю – відповіла Хелен. – Це і не важливо. Думаю, ти давно задавалась питанням, хто я така. Тож, я маю тобі зізнатись. Я – єдиний спогад Книги Долі. Моя сутність – це живий спогад та сила, які набули людської подоби.
– Це не важливо, і це не ні в якому разі не повпливає на нас і нашу дружбу! – впевнено відповіла Лія і взяла долоню Хелен в руки.
– Зачекай, ти не розумієш. – перебила її Хелен. – Ці голоси, що ти чула, це вплив артефакта. Він гукає тебе, він обрав своєю хазяйкою саме тебе. Я теж чую ці голоси. І я не можу їм протистояти. Я намагалась віддалитися від тебе, втекти, щоб не втягнути тебе в цю історію, але було вже запізно. Я нерозривно зв’язана з Книгою. І тепер, коли моя місія виконана, я повинна покинути цей світ. – Хелен простягнула руку, щоб витерти сльози з обличчя Лії. Дівчина навіть сама не помітила, як почала плакати. Вона не могла повірити, що все обернулося саме так.
Лія обіймала Хелен тісніше, відчуваючи, як знайоме тепло поступово віддаляюється від неї. Заспокоєна словами Хелен, вона підняла погляд і подивилася на небо, де почали запускати феєрверки. Сотні яскравих іскр піднімалися у високе небо, велично вибухаючи вогнями.
Серце Лії билось швидше, а сльози каскадом котилися по її щоках. Хелен у її обіймах розсипалася на сотні іскр, які плавно осідали на підлогу, освітлюючи кімнату останніми крихтами магії.
Лія слухала, як феєрверки вибухають на небі, фарбуючи нічне небо в усі кольори веселки. Вже не плакала, а лиш стискала в руках масивну книгу в чорній шкіряній обкладинці.
«Книга долі»
to be continued