Як і кожен вечір до цього, Лія сиділа в бібліотеці. За вікном в чарівному танку кружляли сніжинки, опускаючись на вкриту білою ковдрою землю. Бібліотека, як завжди, була наповнена теплом та затишком, але за вікном відчувалася холодна зимова свіжість. Її думки блукали між заклинаннями, які вивчала на заняттях, та згадками про Хелен. Відсутність подруги залишалася як загадкова тінь в її серці.
Бібліотека завжди, надавала їй утіху і затишок, але десь у глибині душі залишалася пустка, яку Лія відчувала, дивлячись на зимовий вечір за вікном. Магнус та інші адепти були заняті своїми вправами, а Лія залишалась одна, намагаючись наповнити цей момент своїми власними роздумами.
І хоча минуло два місяці зникнення Хелен, Лія ще не вгамувала бажання з’ясувати таємницю. Вона вже не відчувала тієї туги, але тінь зниклої подруги залишалася в пам’яті.
І знову вона чує цей голос. Зосередившись, вона виставила щит, щоб захистити свою свідомість від його впливу. Робила так щоразу, щоб не наражати на небезпеку себе та інших.
– Іди за мною… – шепотів голос. Не так настирно, вже пропонуючи, а не наказуючи.
Зітхнувши, дівчина вийшла в коридор. Жодної живої душі навколо. Слідуючи голосу вона дійшла до гвинтових сходів. Лія відчувала, як під ногами застогнали дерев’яні сходи. Голос перестав кликати, і вона опинилася у великій кімнаті на вершини вежі.
Вежа була порожня, окрім вікон, з яких відкривався чарівний краєвид на снігопад за вікном. Вітерець вигравав власну мелодію, і Лія занурювалася в ту таємничу атмосферу. Здавалося, голос вказав їй саме сюди, але тепер він мовчав, залишаючи дівчину з виром думок на самоті.
Раптом вона відчула, як її свідомість втрачає зв’язок із реальністю. В очах різко потемніло.
Знайоме ліжко, знайома кімната, знайома фігура. Лія прокинулася у власному ліжку та відчула себе як ніколи добре. Сонячне проміння, що пробивалось через тонкі фіранки наповнювали кімнату ранковою магією. На підлозі біля ліжка сиділа Хелен. За весь цей час вона ніяк не змінилась: той самий одяг, та сама зачіска. Наче і не було цих двох місяців між ними. Подруга дрімала, поклавши голову на край ліжка.
– Хелен? – запитала Лія, не вірячи власним очам. Лія відчула, як її серце стрибає від радості та здивування. Невже Хелен повернулася? Хелен різко прокинулась, наче й сама не помітила, як заснула.
– Так, Лія?
Лія не могла повірити своїм очам. Подруга сиділа перед нею, ніби ніколи не зникала. Лія обняла Хелен, переконуючись, що це не сон. Тепер вона відчувала запах її волосся та тепло від її дотиків.
– Що сталося? Де ти була? – запитала Лія, не відпускаючи подругу з обійм.
Хелен лише усміхнулася загадково, так, як вміла тільки вона.
– Це довга історія, Лія. Але тепер я тут з тобою, – відповіла вона.
Лія заливалася розповіддю про всі ті випадки та події, які трапилися з нею протягом цих декількох місяців. Хелен слухала та часто посміхалася, ніби вона знала щось, про що Лія ще не здогадувалася.
Лія відчувала, що повернення подруги, наче загублений пазл, доповнило картину та зробило її, як ніколи цілісною.
Під час того, як Лія розповідала про вивчення магічних рун, в двері кімнати легко постукало. Магнус з’явився, щоб перевірити, чи все гаразд, зокрема, через те, що не помітив Лію на сніданку. Ввійшовши, він побачив невідому дівчину, але швидко здогадався, що це та сама Хелен, про яку розповідала Лія.
Його зустріч з Хелен не була радісною.
– Магнус, знайомся, це Хелен, – радісно сказала Лія, не помічаючи зміни в обличчі свого друга. – Вона…
– Та сама Хелен, яка ні разу не навідувала тебе після того випадку? – саркастично запитав хлопець, націливши погляд на Хелен, яка піднялася з ліжка і встала навпроти. Два незадоволених погляди перетиналися, створюючи напружену атмосферу. Лія відчула, що опинилась між двома вогнями.
– В неї напевно були власні причини, і врешті вона вернулася, – намагалася пояснити Лія, поглядаючи на свого друга.
Магнус звів брови і неоднозначно поклав руку на рукоятку свого меча.
– Вона не варта твоєї довіри, Лія. Ти навіть не знаєш, звідки вона взялася, чи не так?
Хелен вирішила взяти ініціативу.
– Магнус, ми можемо обговорити всі твої сумніви, але не зараз. Я повернулась сюди не для того, щоб створювати конфлікти, а для того, щоб допомогти Лії. Магнус мовчав, але напруга в кімнаті лише зростала.
Вечір того ж дня подруги проводили в бібліотеці.
– Я чула, що через тиждень в академії буде зимовий бал, – замріяно виголосила Лія. Вона обережно стряхувала пил з верхніх полиць, стоячи на драбині. Хелен, тримаючи драбину знизу, неоднозначно хмикнула.
– Справжнє чарівне свято, інтригуюче, чи не так? – продовжила Лія. – І доєднатись можуть всі бажаючі.
– Не розумію, що може бути цікавого в подібних заходах. – закотила очі Хелен.
– Кажи що хочеш, а я збираюсь піти! – сказала Лія, злізаючи вниз. – Але взагалі–то я сподівалась, що ти підеш зі мною.
– Вибач, але я не планувала показуватись на очі стільком людям – м’яко відмовила Хелен, допомагаючи пересунути драбину до наступної шафи. – Але, я думаю, ти можеш запитати в Магнуса.
Лія припинила своє заняття і подивилася на Хелен з виразом невпевненості на обличчі.
– Магнус? Чому ти думаєш, що він погодиться піти зі мною на бал?
Хелен усміхнулася та відповіла:
– Спостерігаючи за його реакцією, коли він тебе бачить, я впевнена, що він не відмовиться. Та і виглядає він так, наче є фанатом таких заходів.
Лія подумала мить і відповіла:
– Можливо, ти права. Але якщо ти зміниш свою думку, дай знати. Було б чудово провести час разом.
Хелен у відповідь покивала головою.
У самий момент, коли Лія стояла на драбині, двері бібліотеки тихенько відчинилися. Магнус увійшов і розгублено поглянув на обидвох дівчат.
Лія, що ще стояла на драбині, обережно опустила свій погляд в його бік.
– Привіт, Магнус! Ти чув про зимовий бал? – запитала вона.
Магнус поклав бібліотечну книгу на стіл і вдивився в Лію.
– Так, чув. Але я вже запросив Елверін. Ми заручені майже з самого дитинства і на подібних заходах маємо з’являтись разом. – зітхнув Магнус, а Лія згадала Еверлін. Висока дівчина з золотавим волоссям, вона часто бувала в бібліотеці з компанією Магнуса.
– Ти не казав, що вже заручений – зацікавлено відповіла Лія.
– Майже всі аристократи укладають шлюбні угоди в дитинстві. Це не більше ніж політичні шлюби, але скільки від них клопоту, – сказав Магнус, поглядаючи на Лію з деякою невпевненістю в очах, наче виправдовуючись за вибір, який не робив.
Лія намагалась заспокоїти його, посміхаючись.
– Нічого страшного, я можу піти й сама,
– Тож, – порушивши паузу, продовжив Магнус, – Я маю вже бігти на тренування. Ось книга, повертаю, як і обіцяв. – він подав Лії книгу, а його погляд чомусь зупинився на Хелен, яка віддалено стежила за їхньою розмовою.
Лія взяла книгу до рук, щоб відмітити в журналі.
– Дякую, Магнус, – сказала вона, посміхаючись. – Не запізнись на тренування.
Магнус швидко кивнув і вийшов з бібліотеки, залишивши Лію та Хелен позаду.
Хелен побачила, що Лія потребує підтримки, тому вирішила відволікти її від невдачі з Магнусом.
– Можливо, він і дійсно має угоду із Елверін, але це ще не означає, що він не хоче з тобою спілкуватись або не цікавиться тобою. – зазначила вона.
Лія розслабилась трошки, і її погляд знову став більш ясним.
– Ти, мабуть, права. Можливо, я перебільшую.