Наступного ранку, коли сонце вже стрімко підіймалось над горизонтом, Лія стояла перед старим дзеркалом з пошарпаною рамою, заплітаючи довге волосся в дві косички. В очікуванні ранкових занять зі своєю наставницею, вона наспівувала веселу пісеньку собі під носа. Наостанок дівчина почепила на пояс сумочку з вишитими мухоморами, взяла до рук декілька книжок для сьогоднішніх уроків, підморгнула рудоволосій дівчині в дзеркалі і вийшла з кімнати.
Незважаючи на ранковий час, в коридорах вже вештались напівсонні адепти. Лія ввійшла в аудиторію, наповнену магічною атмосферою. Вона вже відчувала пульсуючий ритм магії. Пані Ревері вже чекала, урочисто сидячи за стародавнім столом, накритим синім покривалом.
Лія відчула наплив нетерплячості, коли привіталася з наставницею. Пані Ревері, хоч і була зайнятою професоркою зілляваріння в академії, та завжди знаходила час для своєї учениці. Вона була не тільки вчителькою, але й порятунком, який дарував Лії віру у власні сили.
– Лія, вітаю тебе. Сьогодні ми розглянемо принципи атакуючих заклять та їх різновиди. Сідай, будь ласка,– сказала пані Ревері, даруючи учениці теплий погляд.
На парті вже лежала книжка червоного кольору зі срібними надписами. Лія слухняно сіла на вказане місце, роздивляючись назву книги. «Літопис заклять» значилось на обкладинці.
Пані Ревері почала розповідати про атакуючі закляття, примножуючи кожне слово грацією рухів і виділяючи інтонацією. Вона демонструвала потужність зеленого відьомського вогню та неприборканість шарової блискавки, а Лія, наче причарована, слухала кожне слово пані Ревері.
Вона вивчала не лише самі закляття, але й рухи рук та навіть вираз обличчя пані Ревері. Вона була захоплена, споглядаючи, як кожен жест витворював магію, яка плелася навколо них, як невидимі нитки.
Заняття тривало вже декілька годин, повітря в аудиторії було насичене відьомськими чарами, та Лія майже не помічала, як плине час. Захоплена інструкціями та вивченням нових заклинань, вона почувала, як магія оживає в її власних руках.
– На сьогодні ми закінчимо. – сказала професорка, звіряючи час з годинником. – Ось твоє домашнє завдання. – вона простягнула Лії пергамент з каліграфічно виведеним текстом.
– Ти виявилася дуже обдарованою ученицею, Лія. Твої здібності ростуть, і я впевнена, що ти станеш великою відьмою. – наостанок сказала вона, задоволено посміхаючись.
З глибокою вдячністю в очах, Лія відповіла:
– Дякую, пані Ревері. Я буду старатись і надалі!
Лія відчувала, як втома від сьогоднішніх занять каменем лежить на її плечах, але робота в бібліотеці ще чекала свого виконання. Вона рушила крізь коридори академії, де згасало денне світло, і тіні поступово огортали її.
В бібліотеці панувала тиха атмосфера, сповнена ароматом старих книг та древніх паперів. Лія відчула тепло м’якого світла свічок, які розташовувались по всій бібліотеці. Полиці були наповнені книгами, спокійно чекаючи свого читача.
Хелен, загадкова дівчина, тінню блукала між полицями, але її мовчазна присутність не заважав Лії концентруватися на завданні. Вона не була схожа на адептку, хоч її одяг дещо нагадував форму академії. Чорне волосся вона завжди збирала на потилиці, носила білу блузку з широкими манжетами, чорний жилет і штани, а також високі чоботи.
Годинник на стіні тихо цокаючи нагадував, що час не стоїть на місці. Лія сіла за стіл у своєму звичайному місці і взялася за роботу.
Під час роботи вона раптом знову почула таємничий голос. Тихий шепіт десь на задвірках свідомості заставив відірвати погляд від записів в журналі. Лія озирнулась навколо. Відсунувши стілець вона пішла поміж книжкових рядів.
– Опівночі! – нарешті розчула дівчина. Лише одне слово, якого було недостатньо для того, щоб розгадати загадку. Хелен підійшла до неї, тримаючи якусь книгу в руках.
– Ти що привида побачила? Що сталось? – запиталась та, дивлячись на стурбоване обличчя бібліотекарки.
– Опівночі… – пробурмотіла Лія, та поспішила пояснити – Голос який я чула до цього. Він сказав: «Опівночі», що це може означати?
Хелен уважно слухала, зберігаючи свою загадкову таємничість. Її очі світилися, але вона не виражала жодних емоцій.
– Опівночі настає час таємниць і можливостей. – загадково відповіла вона.
Годинник плавно рушав до дванадцятої години. Лія, зітхаючи, відклала свою роботу і вийшла з бібліотеки.
– Опівночі, – ще раз вимовила Хелен.
Дівчина вирушила до своєї кімнати тихими коридорами, аж раптом голос знову з’явився в неї в голові. Він гукав за собою. Лія, зачарована таємничою силою зробила крок, а потім ще один. Вишукуючи очима джерело звуку, вона прямувала в зворотному напрямку. Подолавши декілька сходових прольотів вона опинилася на шостому поверсі, де тренувалися бойові маги, адепти старших курсів. Голос в голові звучав все голосніше, та дівчина і досі не могла розібрати слів. На шляху їй траплялися групки адептів, що поверталися з тренування та дівчина рішуче пройшла повз них.
– Лія! – вигукнув хтось, та і це не зупинило її. Вже майже зриваючись на біг вона підійшла до вікна в кінці коридору. Звідти відкривався прекрасний вид на найвищу башту академії і на повінь місяця в небі. Голос манив за собою і дівчина, що встигла відкрити вікно і залізти на підвіконня майже зробила крок назустріч.
Хтось різко схватив дівчину за комір сукні, тягнучи назад від вікна. Запаморочення пройшло, голос замовк. Сидячи на підлозі, Лія стиснула руками голову, в якій так різко настала тиша. Перед собою вона побачила обличчя.
– Ти що твориш? – вигукнув він, хапаючи дівчину за плече.
Лія виправилася на ноги, її серце билося наче наполоханий птах у клітці. Магнус був старшим адептом, і напевне, повертався з пізнього тренування, коли побачив знайому бібліотекарку в такому дивному стані.
– Я чую голос… в голові, – сказала Лія, намагаючись пояснити свої дії. – Він кликав мене, і я йшла за ним.
Магнус скептично поглянув на дівчину.
– Голос у голові? Ти впевнена, що це був не сон?
Лія відчувала, що вона сама не впевнена в тому, що сталося.
– Я… Я не знаю. Це було так дивно. Я не могла протистояти.
Магнус поклав руку на плече Лії, вираження його обличчя стало менш суворим.
– Мабуть, нам варто сповістити про це професорів.
Згодом, Лії та Магнусу довелося пояснити вчителям, як Лія потрапила на вікно на шостому поверсі. Уперше з того часу, як Лія прибула до академії, вона відчула, що її здатності магії можуть виходити з–під контролю.
Вже у ліжку Лія визнала, що таємничий голос не приніс їй нічого крім непорозумінь та проблем.