Лія проводила вечір серед мовчазних фоліантів та полум’я свічок. В бібліотеці де запах старовинних книг змішувався з запахом свіжозвареного зілля в пляшечці. На довгому столі височіли хиткі стопки книг, які треба розсортувати по полицях.
Мерехтливе світло створювало теплу та затишну атмосферу, Лія відчувала, як магія книг проникає в кожен рядок її думок. За кожною обкладинкою та сторінкою ховалися таємниці, які чекали на свого читача.
Наспівуючи якусь мелодію собі під носа, дівчина дістала товстий каталог книг і розкрила його перед собою. Вона була не просто бібліотекаркою – вона була хранителькою знань. Вона уважно розглядала кожну книгу, визначаючи її місце в бібліотеці. Здавалося, що кожна книга розповідала їй свою історію.
Вечір плинув неквапливо, а Лія відчувала себе одночасно спокійною та захопленою. Коли вона закривала книгу та ставила її на поличку, вона знала, що її робота є важливою ланкою в ланцюгу збереження магічних знань. Вона розуміла, що саме тут відчувала себе як вдома.
З–за одної з полиць неквапливо з’явилася Хелен. Безшумно, наче пливучи, вона наблизилась до Лії.
– І знову ти тут. – суворо сказала Хелен, та в її очах з’явилося щось схоже на цікавість.
Лія, не припиняючи сортування, усміхнулася:
– Я майже завжди тут, бо я – бібліотекарка. А ти приходиш тільки тоді, коли я тут, хоча тут завжди відкрито.
– Я просто шукаю щось цікаве для читання. Не думай, що я тут через тебе. – відповіла Хелен.
– Шукаєш щось особливе? – не втратила можливості продовжити розмову Лія. Хелен задумалась на декілька секунд та все ж відповіла:
– Добре, можливо я тут трошечки через тебе. Але це ще нічого не означає. – вона відвела погляд в бік, натикаючись на пляшечку пахучого зілля.
– Хм. Валеріана, м’ята і… Що це? Лаванда? – здивувалась Хелен, роздивляючись зеленувату рідину у пляшечці.
– Так. Це проти безсоння. Вчора не могла заснути пів ночі, все через ці голоси.
Лія почала розповідати про зілля, яке варила вночі, розкриваючи подробиці своїх нічних експериментів. Хелен слухала уважно, вмостившись прямо на столі поряд з книжками, її очі сяяли цікавістю, яка здавалася більш справжньою за вдаване невдоволення.
– І часто ти вариш таке?
– Не дуже, тільки в таких випадках як учора. – Лія знизала плечами.
– А голоси, які ти чула? Що вони казали? Для відьом дуже важливо розуміти подібні знаки.
– Пані Ревері теж про це казала. – зітхнула дівчина. – Та я не змогла розібрати жодного слова.
Всі книжки вже стояли на своїх місцях, коли дівчата обговорювали не лише книги та закляття, але і особисті речі. Хоча говорила здебільшого Лія. Про минуле, втечу з дому та перетворення на ученицю пані Ревері. А Хелен уважно слухала, граючись з вогнем палаючої свічки.
Лія не знала нічого про Хелен. Одного дня вона просто з’явилася тут, серед книг. В цьому світі, де кожен куточок був наповнений таємницями, Хелен виглядала більш ніж загадково. Але, можливо, саме ця загадка була тим, що зробило її цікавою для Лії.
Лія повернула ключ в скрипучому замку, повертаючись в свою кімнату де стіни були прикрашені вишитими тканинами, а невеликий столик був завалений книжками з магії та пергаментами з особистими нотатками.
В світлі місячного світла дівчина дістала пляшечку з зіллям. Трав’яний аромат одразу наповнив кімнату. З кожним ковтком, вона відчувала, як безсоння відступає, а розслаблення магічно вплітається в кожну клітину її тіла.
Думки Лії пливли, неначе вільні хмари над безкраїм горизонтом допоки дівчина остаточно не заснула.