Першим прокинувся Ерен, замучений болем у спині від незручної пози. Він потер обличчя і позіхнув, не відчуваючи відпочинку. За вікнами все ще стояла ніч і жодна свічка не встигла догоріти. Рівай лежав на спині, склавши руки на грудях, і своєю нерухомою постаттю був схожий на мерця. Ерен подивився на циферблат наручного годинника. Без десяти три.
«Скільки ж я спав?», – задумався Ерен, прикидаючи, приблизно о котрій вони зайшли в спальню. Він був настільки зайнятий зустріччю з примарними мешканцями маєтку, що втратив контроль над часом. Останній раз його наручний годинник показував близько двох, але після цього сталося стільки всього, що за підрахунками, вже повинен був займатися світанок.
– Ну що там? – подав голос Рівай. Він тільки-но прокинувся.
– Все ще ніч.
Чоловік підняв руку з годинником, помовчав хвилину, потім промовив:
– Справді. Хоча я точно пам’ятаю, як в половину третього завернув у ліве крило, і ще хвилин десять шукав тебе.
Хлопець пройшовся до вікна і відсунув мереживну тюль. За склом, в якому відобразилося стурбований Ерен, стояла непроглядна темрява. Ні місяця, ні зірок, навіть контурів дерев чи доріжки через сад не було.
– Нічого не видно, – поскаржився він і глянув на Рівая. – Так хіба буває?
– Якщо це те, про що я думаю, то так, буває, – сказав той, піднімаючись з ліжка. – Щоправда, це дуже рідкісне і складне явище.
Ерен підняв брови в німому питанні. Рівай підійшов і встав поряд, деякий час мовчки вдивлявся у вікно, потім уважно окинув кімнату і зупинився на наручному годиннику:
– Стрілка годинника продовжує рухатися, але варто на мить відвести погляд, як вертається на колишнє місце. І не видно нічого, жодного вогника, адже сьогодні мав бути повний місяць. Все виглядає так, ніби ззовні палацу порожнеча. Ти помітив, як застаріли меблі, і де-не-де відклеїлися шпалери? Рослина у кутку засохла. Так було і вдень? – на питання Ерен похитав головою, теж помічаючи зміни. – Що ж сумнівів бути не може. Ми в астральному вимірі.
Почувши вердикт Рівая, юнак нашарив позаду себе крісло і повільно опустився в нього, відчуваючи, як ноги стають ватними і неслухняними:
– Що це значить?
Акерман витяг молитовник і хрестик з внутрішньої кишені піджака і стиснув їх в пальцях:
– Мабуть, тут використовували потужну чорну магію та закликали духів. Це могло створити пролом в межі, через яку почала просочуватися нечиста сила. Тепер не дивно, що у палаці коїться чортівня. Сподіваюся, ти розумієш, про що я говорю. У книжках, які я давав тобі, про це говорилося і не раз.
Ерен присоромлено почухав потилицю:
– Правду кажучи, більшість я просто прогортав, – він підняв палець вгору. - Але те, що ви позначили, як надважливе, я, звичайно ж, прочитав!
Рівай закотив очі:
– Якщо б ти читав все, то знав би, з чим ми зіткнулися, – чоловік невдоволено підібгав губи, і продовжив. – Люди, подібні до нас, перебувають на кордоні між трьома світами: матеріальним або нижчим, астральним або середнім і духовним або вищим. Те, що Бачиш ти, Ерене, відноситься до астральних проявів. Ті, до кого звертаюся я за допомогою хреста та молитви – знаходяться в духовному світі. Духовний і матеріальний виміри не контактують один з одним, для цього є я і подібні до мене: провідники, священики. Істоти астрального світу не можуть знайти собі притулку, але й не можуть самостійно перейти на вищий рівень для здобуття спокою. Тому вони всіляко проникають у світ матеріальний, людський. Наше завдання відправляти їх назад, щоб не порушувати всесвітній баланс. Хтось чи щось сильно осквернило цей палац чорною магією і відчинило ворота для незчисленної нечисті.
– Однак ми люди здебільшого. Хіба ми можемо потрапити в астральний світ?
Рівай зітхнув:
– Людьми ми є лише зовні, внутрішньо ж ми породження як раз астрального виміру. І зараз нас, вважай, повернули додому
– Але це неможливо! – заперечив Ерен, підхоплюючись. – Адже я їм, дихаю, відчуваю, говорю і все інше, що робить звичайний людина з дня у день!
– Ти Видячий, Єгере, а також екстрасенс, ясновидець, медіум, чарівник і ще чорт знає хто, але не людина. І ти живеш у матеріальному світі лише тому, що виконуєш одну єдино дану тобі роль – підтримувати гармонію у всесвіті. Як і я. Як і всі інші, подібні до нас.
Ерен знав Рівая вже три з половиною роки.
Коли йому виповнилося тринадцять, він почав Бачити. Почалося все з одного фатального вечора, коли хлопчик, вмиваючись, глянув на себе в дзеркало. У звичайнісіньких зелених очах раптом заграли незрозумілі золотисті крапельки. Вони переливались і змінювали форму, перепливали по райдужці, як рибки в воді. Ерен дуже злякався і спочатку хотів виколоти собі очі, але доля сліпого налякала ще більше і стримала запал. Так, день зо дня, він спостерігав за собою. Райдужки ставали все більш насиченими. До трав’янистого кольору домішалися сонячні відблиски і зайчики, заіскрило золото.
За тиждень Ерен вперше став свідком потойбічних проявів. Він побачив шибеника на дереві, на якому в давнину карали розбійників.
Звичайно ж тіла насправді не було, лише примарна фігура, яка бовталася на напівпрозорій мотузці, прив’язаній до цілком реальної гілки.
Щоб очі, що набралися вже неймовірної яскравості та почали по-котячому відбивати світло, не лякали перехожих, Ерен викрав у якогось дядька окуляри і зафарбував їх тонким шаром чорної фарби. Носити їх було край незручно і неприємно, але іншого виходу хлопчик не знаходив. Він також перестав зайвий раз виходити на вулицю і гуляти з друзям – жахливі сцени насильства та огидні ходячі трупи зустрічалися буквально на кожному кроці.
Сам Ерен не знав, у кого просити про допомогу. Він боявся, що люди вважатимуть його щонайменше божевільним, а щонайгірше – одержимим Дияволом. Тому він ще охочіше молився перед сном, сподіваючись на ранок побачити у дзеркалі себе звичайного.
Від розмови з батьками, які вже почали щось підозрювати, його рятувала набожна мати, яка, бачачи, як син належно дотримується божих заповідей, весь час витрачає на читання Біблії і молитви, залишала його у спокої і своєму чоловікові казала, щоб не заважав хлопчику пізнавати Господа.
Але так не могло продовжуватися безкінечно. Раз на місяць родина Єгерів ходила у церкву і цей день звісно настав. Зазвичай на довгій проповіді отець Ханнес розповідав про Бога, народжених і померлих за місяць, ділився своїми роздумами. Це була своєрідна традиція, яку ніхто з містян ніколи не пропускав.
В цей раз Ерен спізнювався. Його батьки давно вийшли з будинку і, швидше за все, вже зачекалися біля церкви. І це не означало нічого хорошого – мати буде голосити, батько вичитувати. Молодшому Єгеру вартувало поспішити, щоб не накликати на себе ще більший гнів.
Він біг, шльопаючи черевиками по бруду, розведеному нещодавнім дощем, і зовсім не помітив, як налетів на незнайомця. Зіткнувшись з ним, хлопчик впав в калюжу. Уродливі окуляри сповзли з носа. Ерен хотів вибачитися, але завмер, втупившись на того, кого так грубо штовхнув.
Священик. Одягнений в рясу, ідеально чисту для тутешніх сільських місць, чорнявий, з вузьким блідим обличчям і грубо висіченими вилицями, бурими венами на скронях, погано прикритими чубчиком.
Він дивився в очі, у самісіньку душу, а потім простягнув руку, затягнуту в чорну шовкову рукавичку:
– Вставай, дитя. Я довго чекав цієї зустрічі.
Так Рівай Акерман зустрівся з Ереном Єгером і врятував його від божевілля. Сумнівів у тому, йти зі священиком чи ні, у хлопчика не було – рішення прийшло саме в ту коротку хвилину, що вони дивилися один на одного. Ерен дозволив зав’язати собі очі щільною тканиною, відгородивши від навколишніх видінь, і відвезти у Вотфорд, місто, розташоване неподалік від Лондона, у дім на Окден-роуд. Через два дні священик приніс круглі окуляри зі шторками по боках і вручив їх Ерену:
– Вони захистять тебе.
Відтоді Рівай непомітно став кимось на кшталт вітчима, був його вчителем і порадником, і хлопчик ставився до нього з повагою і безмежною подякою, дякуючи кожному дню за те, що вони зустрілися.
Разом з тим, як Ерен ріс і ставав розумнішим, Акерман пояснював йому його завдання в цьому світі, давав необхідні езотеричні знання, хоча багато чого й приховував, навчав користуватися Даром.
Досить швидко «дитя» з вуст чоловіка змінилося на «Ерена», а з часом і на «Єгера» в моменти роздратування. Ерен дорослішав і проявляв характер, перестав бути переляканим хлопчиськом і став серйознішим, хоч і дуркував час від часу. В якийсь момент Рівай почав брати його на справи, і відтоді названий батько і син стали колегами та справжніми друзями, які за короткий час встигли пройти вогонь, воду і мідні труби.
Але Ерен ніколи всерйоз не замислювався над своїм життям в загальному плані. Він не уявляв, що до кінця віку займатиметься усуненням нечисті та заблукалих душ. Колись же це повинно закінчитися, чи не так? Він піде на пенсію чи щось таке, і перестане бовтатися Англією, розкидаючи сіль і розкурюючи лавандові палички.
Тому від слів Рівая стало неприємно на душі. Він ніколи не казав про це вголос, хоча звісно, давав книжки, в яких про це писалося. От так і виявляється в самий несподіваний момент, що вони і не люди зовсім, а породження астрального виміру. Ерен через свої лінощі буквально вистрелив сам собі в ногу.
– І як нам вибратися звідси? – спитав він, сподіваючись, що на цьому їх життя все ж не закінчиться.
Рівай помовчав деякий час, обмірковуючи питання:
– Попасти в астральний вимір можна декількома шляхами, і наш випадок найскладніший. Ми не можемо просто повернутися, нам і не дадуть, бо тут сконцентрована дуже велика сила, яка нас і затягнула.
Не було сумнівів в тому, що Рівай має достатнє уявлення про астральний вимір попри скупу інформацію в книгах, які він давав для вивчення. Чоловік мало що розповідав хлопцю про своє минуле, але з того, що Ерену достеменно було відомо, це те, що Рівай у молодості всерйоз займався окультними практиками, що в результаті і привело його на праведний шлях. Тому хлопець повністю довіряв знанням Акермана і покладався на його досвід.
– Гаразд, що будемо робити?
Рівай покрутив хрестик в пальцях і в очах заграв рішучий блиск:
– Дізнаємося секрет палацу.
Озброївшись всім необхідним, Рівай і Ерен встали на виході. Перший стягнув рукавички, бо вони більше не мали сенсу, другий злегка примружився, світячи очима, немов фарами.
– Там може бути що завгодно, ти готовий?
– У мене все одно немає вибору, - сумно усміхнувся юнак.
Вдихнувши повні груди, Рівай штовхнув двері. Вона повільно відкрилася без єдиного звуку. У прямокутному отворі з’явився коридор із такими ж обдертими шпалерами, нерівним паркетом і великими крихтами пилу, що витали в повітрі.
– Поки стоїмо за межею, ми в безпеці, – сказав Акерман, дивлячись на рівну лінію солі, що ділила поріг на дві частини. – Якщо щось піде не так, негайно повертаємося сюди.
Ерен нервово кивнув і підняв свічку вище. Проріз за дверима залишився все таким ж темним, зате спину позаду гріло тепле світло залишених недогарків. Ох, як не хотілося залишати цей оплот спокою.
Рівай притиснув до грудей хрестик, готуючись в будь-яку мить проганяти нечисту силу. Другою рукою він схопився за одвірок, обережно мацаючи пальцями стіну ззовні. Шкіру пронизувало холодне поколювання, але жодних слухових видінь не було. Він повільно ступив за захисну лінію і опинився в холодному, залитому синіми глибокими тінями, сутінковому коридорі. Обидва його кінці потопали у пітьмі.
Слідом за чоловіком вийшов Ерен. Він уважно подивився на всі боки, але нічого не побачив.
– Чисто, – одними губами сказав він.
Обачно ступаючи, щоб не видавати зайвого шуму, вони залишили глухий коридор, і вийшли у довгу простору залу. Тут із величезних вікон лилося слабке сяйво невидимого місяця, малюючи на стінах чудернацькі тіні.
Було вирішено розпочати роботу з самих заселених привидами місць. У матеріальному вимірі такими були оранжерея, горище і, формально, кухня.
На диво, Рівай і Ерен без жодних пригод дісталися до головних сходів. Звідси відкривався вид на старезний хол з облупленою фарбою, поламаними картинними рамами, що попадали зі стін на підлогу, висохлими рослинами, побитою кришталевий люстрою на стелі в центрі.
З правого боку під сходами знаходилася оформлені скляною мозаїкою двері, що вели в оранжерею. Підходячи ближче, Ерен почав помічати краєм ока сині вогники, що спалахували в різних частинах вестибюлю, а Рівай відчував, як різко загусло повітря. Обидва переглянулись. Тут однозначно щось було.
– Я пройду першим, – шепнув хлопець. – Мені видніше.
Акерман хотів заперечити, але подумавши, погодився. Ерен швидше виявить небезпеку, якщо така чекала на них попереду. Оранжерея була величезною, з високою скляною стелею, в яку впиралися голі гілки дерев, що мали в матеріальному світі густе листя. Квіти зачахли, кущі стояли коричнево-сірі від грибка, на декоративних камінцях розповзся лишайник. Невеличкий фонтан висох і покрився рудим нальотом.
Ерен продовжував йти вперед, коли Рівай зупинився. До вух долинав далекий шум, і було не ясно, звідки саме він надходив. Для вірності чоловік сів навпочіпки і приклав долоню. Шкіру обпалило і яскравий спалах вдарив у голову. Велика, просочена болем, зла сила витала в оранжереї. Тут померло багато людей страшною смертю. І їх почорнілі з часом душі жалібно скиглили, не находячи спокою. І все це було схоже на якийсь давній ритуал.
Рівай відкрив очі і відібрав руку. Ерен майже зник з виду. Його далека постать була напружена, ноги зігнуті в колінах – він крався і через щось переступав.
Ще до того як Рівай зрозумів, що саме трапилося в саду, Єгер вже щосили розглядав картину злочину.
То тут, то там спалахували язички диявольського полум’я, простягаючи подобу рук назустріч своїм гостям. Підлога була залита кров’ю, навколо лежали понівечені жіночі тіла, на оголених ділянках яких виднілися порізи, рани, синці. На стінах оранжереї багряніли плями, кривими доріжками сповзали вниз. Хтось влаштував справжній кривавий бенкет, розірвавши купу людей і забризкавши все їх внутрішнім вмістом.
– Ерене? – почув він тихий голос Рівая за спиною. Чоловік майже наздогнав юнака. – Я відчуваю темну магію.
Хлопець згідно кивнув, обводячи незлічені трупи поглядом:
– І не дарма. Я бачу кілька десятків тел. Вони жахливо виглядають. Ріваю, якби ви могли це ба…
Щось привернуло увагу Ерена і він різко змовк. У самому центрі оранжереї над невеликою і колись красивою клумбою, розставивши руки в сторони, в повітрі зависла бліда постать молодої дівчини. Чорні волосся стовбурчилося в різні боки, на зразок променів сонця. Руки її по лікоть були в крові.
– Здається, я знаю, хто винуватець, – прошепотів хлопець. – Точніше, винуватиця.
Рівай дивився туди, куди й Ерен, але нічого не бачив. Все, на що міг покладатися чоловік, так це на свої руки. Двома пальцями він обережно взявся за гілочку найближчого куща.
У ніс вдарив запах заліза і випорожнень, у вухах задзвеніли ридаючи голоси, захрумтіли кістки і плоть відірваних кінцівок. Рот наповнився кров’ю. Він знав, що все це ілюзія, але яка вона була явна! Пальці, що тримали гілочку, намертво приросли до неї. Темна сила не хотіла відпускати Акермана, бажаючи розповісти йому все найсмачніше. М’язи звело, і біль від кісток, що ламалися, пронизав тіло.
– Прокиньтеся!
Чужі теплі руки вчепилися в Рівая і з силою відірвали від куща. Слухове бачення відхлинуло, як морський відлив, свідомість почала повертатися, а разом з ним запах горілих сірників і лаванди.
– Нам треба йти, – цідив Ерен, тримаючи в зубах ароматичну паличку, та підтримуючи ще млявого чоловіка під лікті. – Відбувається щось недобре.
Рівай не міг бачити закатованих дівиць, але все ж від нього не сховалися чорні тіні, що піднімалися від підлоги. Юнак у цей момент спостерігав, як зі смиканими ляльковими рухами повільно вставали спотворені тіла з порожніми обличчями, поверненими в їх бік.
– Ми не можемо все так залишити, – сказав Акерман. – Наша місія дарувати спокій заблудлим душам! Виженемо демона, винного у смерті їхніх фізичних тіл, – він кинув швидкий погляд на центр оранжереї. – І це зробиш ти, Ерен, поки я буду захищати нас.
Хлопець зковтнув. Він зустрічав багато неприємних привидів, деяких сам виганяв, але літаюча демониця… вона вселяла тваринний страх, з яким він нічого не міг поробити.
Рівай підбадьорливо поплескав Ерена по плечу:
– Довіримося один одному, і все буде в порядку.
Зло, що скупчилося біля центральної клумби, било хвилями і змушувало повітря тремтіти. Трупи тим часом продовжували підніматися. Відпрацьованими за роки спільної праці рухами Рівай і Ерен витягли пляшечки з сіллю і накреслили коло, одночасно розпочавши його в одному місці і замкнувши в іншому. Через відсутність окулярів хлопець не бачив, як сіль сиплеться рівною безперервною лінією – її поглинала ілюзорна кров, але тільки кінці кола замкнулися, підлога всередині бар’єру стала чистим.
Потім Ерена благословили на захист хрестом та молитвою. Це була типова процедура в їхній роботі, адже ніколи не знаєш, чого чекати від потойбічних сутностей.
Акерман повернувся до просторої зали оранжереї, туди, звідки йшли мерці, сів і схилив голову. Нині головним завданням для нього був захист їх самих і заспокоєння проклятих душ. У це час позаду з колін підвівся Ерен, витяг з ранця маленький, прикрашений смарагдом і символами, кинджал і ступив назустріч чорнявій фігурі.
– І наказав син божий людям, – ледь чутно заговорив Рівай, – відійти від своїх загиблих тіл, возвести руки до небес і дозволити ангелам показати їм світлий шлях…
Монотонній промові священика вторив Ерен, що читав латиною вигнання. Була у Єгера одна цікава особистість: якщо Рівай звертався до духовного вищого світу, то він – нижче нікуди, до самих чортів. Ще за часів навчання Ерен намагався вивчити молитви і говорити з богами, але ті були сліпі і глухі до нього. Тоді на допомогу прийшла єдина чорна книга, що знайшлася в будинку і, хоча похвалитися все ж таки не було чим, ритуал вигнання юнак подужав. Щоправда, тільки його – Рівай суворо заборонив користуватися книгою надалі, забрав її і сховав невідомо куди.
– Oro te, angelum inferi, obsecro ut cognatum tuum in domum recipias, illum in patriam, ad inferis redeas1 …, – проговорював завчені слова Ерен. – Adjuva eum! Ostende ei viam veram! Obsecro te, angelum inferi!2
Руків’я кинджалу затремтіло, відгукуючись на призов, хоча Ерен як якийсь новачок ковтав слова і перескакував рядки, бо хотів зробити все якнайшвидше, щоб зайвий раз не бовтатися поруч із мерцями, які вже підступали до їх сольовогу бар’єру.
На здивування, демониця витала не так високо, як здавалося від самого початку. Хлопець схопився за її кісточку і смикнув вниз. Вона, як поплавок у воді, м’яко опустилася. Ерен приготувався вдарити в саму грудину, але зустрівся з чорними, залитими від краю до краю, широко розкритими очима та кривою ікластою посмішкою, і розгубився. Її він відразу впізнав, хоча і виглядала вона спотворено – це була дівчина з портрету! Сестра Еммануеля Феранта.
Замах виявився заслабким, рука здригнулася і не встигла дістатися цілі. Демониця схопила хлопця за горло, і довге чорне волосся, як товсті нитки, обплело голову. Ерена:
– Ти що, надумав мене бісенятами лякати? Гадаєш, вони зможуть щось мені зробити? – її голос набув низьких вібруючих нот, немов говорила це зовсім не дівчина. – Та ви всі, і живі, і мертві поплатитеся за мою смерть! Я влаштую друге Пекло в цьому палаці!
В очах почало меркнути, коли до Ерена долинув голос Рівая. Демониця роззявила пащу і щиро здивувалася, контури її попливли. Хлопець відчув довгоочікувану волю. Чорне волосся відскочило від нього, як від вогню, холодні пальці відпустили шию. З криком дівчина пурхнула під стелю, а потім кулею вилетіла в двері в вестибюль.
Кашляючого Ерена підхопив Рівай і буквально заштовхав з клумби в захисне коло. За той час, що хлопець намагався вигнати демони цю, його старший колега встиг послабити частину мерців молитвою, але їх було занадто багато, щоб заспокоїти всіх.
– Запали лаванду і підтримуй її, – скомандував Акерман. – Потрібно знайти дияволицю і вигнати її, тоді всі, хто загинув від її рук в цьому палаці, знайдуть спокій.
Ерен з розумінням закивав, риючись в ранці:
– Щоб позбутися симптомів, спершу треба знайди і вилікувати причину.
Коли навколо них запалилися палички, поширюючи лаванду та відлякуючи нею ожилі трупи, Рівай взявся за пляшку зі святий водою:
– Я не бачу їх, тож підстрахуй мене, Єгере. Пішли.
Хлопець кивнув і встав до чоловіка як можна ближче. Паличку лаванди він сунув у зуби, однією рукою тримав відкритий ранець із сіллю напоготові, а іншою – свічку, щоб освітлювати шлях.
Акерман знову монотонно забубонів, цього разу латиною, жорсткіше і владніше, окроплюючи дорогу перед собою. Замордовані дівиці, що вже обступили бар’єр, шипіли і відсахувалися назад. Священик ступив за сіль і почав повільно пробиратися до виходу. Вони пішли через щільний коридор із мертвих, покритих кров’ю, тіл. Молитва Рівая та свята вода діяли безвідмовно і мерці не наважувалися навіть доторкнутися. Ерену залишалося лиш підсвічувати шлях і стежити, щоб паличка продовжувала горіти. Вона почала гаснути, коли до дверей у вестибюль залишалося не більше декількох метрів.
– Ріваю? – гукнув юнак крізь зуби. Руки у нього були зайняті, і змінити лавандову паличку було неможливо без допомоги Акермана.
Він відчував, як позаду почали підтискатися сильніше, від чого став наполегливіше підштовхувати чоловіка в спину. Той оступився:
– Єгере!
Молитва збилася, почулося злісне шипіння. Ерен раптом усвідомив, що скоїв велику помилку. Він охнув і паличка випала з рота. Рівай розвернувся і хлюпнув з пляшечки залишками святий води на мерців, схопив юнака за комір і штовхнув вперед повз себе.
– Біжи, дурень!
Ерен рвонув з місця. На ходу він обернувся і побачив, як Акермана хапають за одяг озвірілі дівиці. Злякавшись за нього, Єгер вихопив із ранця сіль і з криком: «Замружтеся!» кинув весь пакуночок у них, розкидаючи її широким розмахом. Дівиці засмикалися і заверещали. Прикриваючи обличчя руками, Рівай скористався моментом, і ривком наздогнав Ерена. Як оскаженілі вони вивалилися у вестибюль і разом зачинили двері, повернувши замок. З того боку лунали люті удари, але прорватися ожилі трупи не могли.
– Ще раз ти зіб’єш мене, Єгере, і я прикінчу тебе разом із демонами, – роздратовано сказав Рівай. – Ти розумієш, що ледь не угробив нас?
– Вибачте, я сам не розумію, що зі мною сталося. Ви просто не бачили цих трупів, їх кілька десятків і вони огидні, ще й почали наближатися, коли паличка згасла! Я запанікував.
– Ось через це ти досі і не працюєш один, тому що губишся в відповідальний момент, - Акерман швидко вщух, відліпився від дверей і втомлено потер шию. – Гадаю, нам варто повернутися у безпечне місце та обміркувати наше положення з отриманими відомостями. Гнатися зараз за дияволицею буде поганою ідеєю.
Ерен не став заперечувати. Досі наповнений пилом та синім світлом, палац був вже не таким нейтральним, як раніше, а вступати з ним в боротьбу відразу після невдачі могло погіршити становище.
Добираючись до спальні, Ерен не переставав палити ароматичні палички. Він бачив, як за ними по п’ятам йшли чорні силуети. Буквально все в палаці знало про їх присутність. Люди на портретах повертали голови слідом, тіні зі стін тягли до них гачкуваті пальці. Разом із зоровими образами злий жарт грав слух. Ерен сам собі дивуючись, чув чужі кроки в віддалених кімнатах і шурхіт меблів.
Двері безпечної кімнати залишалася відкритою, смужка солі не зворушеною.
Жодна свічка не вкоротилася, хоча горіли вони вже кілька годин і на той момент, коли Ерен і Рівай залишали спальню, багато з них були зовсім маленькими і ось-ось мали погаснути. Зачинивши за собою двері, обидва втомлено повалилися хто де. Хотілося довгого глибокого сну.
– Без десяти три, як і раніше, – зітхнув Ерен, відводячи погляд від наручного годинника. – Як на мене, так вже день минув. Ріваю, а ми повернемося в той самий час, що й потрапили сюди, чи через кілька днів… або тижнів? А?
– Не знаю, – знизав плечима той, лежачи на ліжку. – Все залежить від ситуації. Я бував лиш раз на межі з астральним виміром і те під наглядом.
– О, – очі Ерена заблищали, – чому я ніколи не чув цю історію?
– Бо тобі й не треба про неї знати. Вона з часів мого дурного зухвальства, про яке, як ти знаєш, я не люблю розповідати.
Акерман замовк, хмурніючи. Він дійсно не любив згадувати минуле і починав злитися, коли Ерен ліз не в свою справу. За це хлопець не один раз отримав на горіхи за свою завзятість, і згодом навчився чемно затикався, якби йому не було цікаво.
– Якщо виберемося звідси, то я розкажу тобі, так і бути, – сказав Рівай, задумливо дивлячись на потріскану стелю.
– Якщо виберемося? – підняв брову Ерен. – Ви наче казали, що в нас є така можливість. Чи вам відомо щось таке, що невідомо мені?
– Звісно, відомо, ти ж нічого не читав, що я давав. В «Роздумах про потойбічне» Артура Штраббса є свідчення привидів про астральний вимір, які потрапили сюди навмисно чи випадково. Тому точної інформації, як відбувається повернення, сказати не можна.
– Я правильно вас розчув, ви сказали «привидів»? – з підозрою перепитав хлопець. Він навіть підвівся в кріслі.
Рівай помовчав з хвилину:
– Так, це були саме привиди, Ерене, тому що звідси ще ніхто живим не повертався.
Знов відсутність точного часу грало злий жарт. Кожен відчував себе по різному. Ерену здавалося, що він спав годин десять, Ріваю – не більше півгодини. Але як би там не було, а годинник продовжував показувати те саме – без десяти три.
– Дивно, але мені не хочеться їсти, – задумливо промовив Ерен, розглядаючи корінці книг на запилених полицях.
– Мені теж, – Акерман лежав, намагаючись якщо не доспати, то хоч долежати втрачені сили. Ноги все ще гули від напруги.
– Знаєте, що ще дивно? – спитав юнак. – У цьому вимірі я не лише Бачу, але й Чую. Начебто все відбувається тут і зараз, як в живому матеріальному світі. Все таке чітке і яскраве. Вчора… або вже сьогодні, я топтався по крові в оранжереї і вона хлюпала і смерділа, як справжня.
Рівай мовчав. Він за звичкою зчепив пальці на грудях і дивився в стіну напроти. Ерен з побоюванням підійшов і присів на край. Спогади про мешканця під ліжком ще були свіжі, але після побаченого у саду не здавалися вже такими моторошними. Та й вони наче були захищені.
– А чому ви все ще нічого не бачите?
– Тому що я раб божий, і моя віра захищає мене від цього щастя, – похмуро відповів Рівай і хмикнув. – А якщо серйозно, то я завжди був «сліпий», таким вже я народився. Вважай, неповноцінним.
– Мабуть, так навіть краще, – зітхнув юнак. – Інколи я думаю, що колись моє серце зупиниться після чергового видіння. Ніяк не можу звикнути, хоча стільки років вже пройшло. Ще і Жана поряд немає. З ним все простіше і спокійніше.
Рівай сів:
– Нічого, ми спробуємо вибратися звідси, і все знову стане в порядку. А поки що давай продовжимо роботу.
Вони знову переглянули вміст валізи. Оновили мішечки з сіллю, з дна вигребли залишки свічок і дві упаковки з лавандовими паличками. Різноманітність арсеналу була не така вже велика, але перевірена досвідом.
– Можливо, нам доведеться розділитись, – сказав Рівай, засовуючи запасну пляшечку зі святою водою у внутрішню кишеню піджака. – У нас є кілька місць, які треба дослідити. Чим швидше ми розберемося з ними, тим скоріше повернемося в матеріальний світ.
Про те, що жоден з них поки гадки не мав, де знайти вихід, вирішили не уточнювати.
Ерен на всяк випадок перепитав:
– У нас що, обмежений ліміт на перебування в астралі?
– Не неси дурниці, Єгере. Просто я не хочу тут надовго залишатися, як і ти. Хіба ні?
– Звичайно, не хочу, – насупився хлопець, – але знаючи вас, не сказав би, що ви коли-небудь переживали про щось. Ви говорили, ніхто не повертався з астрального виміру. Чи не в цьому причина?
Акерман підняв змучений погляд:
– Припустимо, що перебувати тут небезпечно не тільки через привидів. Є теорія, що душа стоншується і втрачає зв’язок з іншими світами. Таке припущення засноване на уривчастих оповіданнях духів, яких викликали на спіритичних сеансах. Хтось втрачає зв’язок раніше, хтось пізніше, але факт в тому, що астральний вимір ламає всіх. І чому я взагалі все це розповідаю, тобі навіщо підручники видавалися?
Ерен схопився на ноги:
– Читав, не читав, вже не має значення. Якщо хоч щось з ваших слів вірне, то у нас великі проблеми і не можна сидіти на місці!
Разом з його скриком в вікно зовні вдарив вітер. Він різко забив по стінам, коливаючи тюль через щілини у віконних рамах. З-під дверей потягнув протяг, здуваючи сольовий бар’єр. Свічки разом згасли, і різко настала тиша. Похмура напівтемрява заповнила кімнату.
– Тут стає небезпечно, – пробурмотів Ерен, озираючись довкола.
Для Рівая в кімнаті панував морок і зелені очі юнака, що маячили. поблизу. Він повернувся, шукаючи на дотик свічки і сірники на тумбочці, і не відразу зрозумів, коли однією рукою випадково торкнувся до м’якого бузкового покривала.
Спалах прокреслив блискавку перед очима. Він чітко розрізнив здавлені схлипи і дитячий крик. «Який виродок!» – злякано кричали жінки.
Акерман різко відібрав руку і тут ж почув знервований голос Ерена:
– Вам краще відійти назад і якомога скоріше.
Для Рівая нічого не змінилося, а от хлопець і Бачив, і Чув прихід непроханого гостя. По той бік ліжка шаруділо покривало, і щось натужно сопіло, віддалено нагадуючи мопса. На видиху воно видавало протяжний свист. Через краї, підтягуючись на тонких пальцях, з’явилася велика, схожа на перевернуту грушу, голова. Пучок волосся на маківці, надто маленькі вушка, і очі: майже круглі, одне менше іншого, зо зрослими краями нижніх і верхніх повік. Замість носа – два чорних розрізи пласких ніздрів і перекошений рот десь збоку.
– Що там, Єгере? – пошепки запитав Ривай, дивлячись в той бік, що і Ерен. Він бачив, як прогинається ліжко під чимось важким.
Страшило почуло голос і з диким криком стрибнуло на чоловіка, перекидаючи його на підлогу, цілячись тупими зубами в шию. Рівай замолотив руками в повітрі, дивом знайшов опору у вигляді чола монстра і уперся руками в нього, ледве утримуючи подалі від себе.
На допомогу поспішив приголомшений Ерен. Він схопив з тумбочки сіль і кинув її в монстра. Страшило заверещало від болю, але боротьбу не припинило.
– Ерене, мій хрест! – крикнув, хрипнучи від напруження, Акерман.
Хлопець не бачив, куди Рівай подів свій артефакт, а тому швидко пошарив довкола, дивом натикаючись на хрестик, що валявся на підлозі. Піднявши його, він підскочив до монстра і, не знаючи, чи правильно все робить, з силою притис його до лисої маківки.
– Боги Всевишні, – в цю ж мить заговорив Рівай, – закликаю до вас і благаю про допомогу в годину темряви. Дайте сил вигнати заблудлу душу і подарувати їй спокій! – він сліпо обхопив голову страшила руками. У долоню, що невдало потрапила на рот виродка, вп’ялися зубами, але чоловік мужньо терпів, продовжуючи читати вигнання.
Руки з одного боку і хрест з іншого засяяли зсередини. Шкіра під ними почала лопатися і коптитися, і світло розлилося по всій грушоподібний голові, вимальовуючи її у темряві. З передсмертним криком мерзенне тіло почало розсипатися, як папір, і випаровуватися.
– Твій уродець був, Єгере? – важко дихаючи, просипів Ривай, все ще лежачи на підлозі та обтрушуючи долоні. На одній з них, прямо в центрі, кровоточили маленькі дірочки на місці прокусів.
Хлопець хотів обуритися, що він зовсім не його, але палац струс несамовитий гнівний крик:
– Моє дитя! Моє дитя!
– Здається, ми когось засмутили, – Ерен запалив потухлі свічки, освітлюючи кімнату довгоочікуваним світлом. – Щось мені здається, до нас скоро завітають.
Акерман мовчазно погодився. Нашвидкуруч зібравши все, що не встигли розкласти, по робочим ранцям і розсувавши по кишеням, обидва кинулися на вихід. Сіль з порога здуло і перебувати в спальні при будь-кому розкладі вже було небезпечно. Ерен налетів на двері, і трохи не виламав їх, грубо смикнув ручку. Акерман закотив очі – дурний поспіх ще нікому не допомагав.
У коридорі свистіло від колючих поривів вітру, що підняли у повітря сторічний пил, уривки паперу, дрібний пісок і дерев’яні тріски. Крізь гул без зупинки верещала жінка, що хвилину тому втратила свою дитину.
Пробираючись по стінці геть з коридору, Рівай старанно прикривався від всього того, що літало в хаотичному танці предметів інтер’єру. Від однієї химерної вази з битими краями він не встиг ухилитися, і вона боляче вдарила його в плече, порвавши піджак. Звук тріснутої тканини був таким сильним, ніби лопнув не тільки рукав, а весь одяг разом.
Двоє людей бігли палацом, шукаючи укриття від розлюченої потойбічної сили. Зустрічатися ось так, без підготовки, зі злим духом було майже смертельною ідеєю.
У кінці чергового закутку з’явилися гвинтові сходи, що вели вниз.
– Біжи, я спробую затримати її, – кинув Акерман, зі скрипом паркету пригальмовуючи біля сходів. Він сів, приклав долоні до полу і почав читати молитву з проханням перегородити шлях Злу. Язик плутався і у вухах дзвеніло. Ерен стояв позаду, не наважуючись одному бігти вниз, і спостерігав, як Пітьма стрімко наближається, підминаючи все під собою. Часу залишалося зовсім мало. Він схопив Рівая за плече:
– Потрібно йти!
Підлога під ногами несподівано просіла, обсипавши штукатурку. Хлопець не втримався і впав, стрімголов полетівши по сходами вниз. Отримавши кілька ударів і приклавшись головою до зірочок в очах, Ерен застогнав і насилу сфокусував зір. Частина дерев’яних сходів обвалилася, дивом не зачепивши юнака.
– Ривай! – здавлено покликав він, але відповіддю йому був лише тріск і гуркіт зі всіх сторін. – Чорт!
Тяжко підвівшись на ноги, Ерен озирнувся. Оточення миттю змінилося і навкруги запанувала тиша. Він стояв у вузькому тунелі, частково заваленому сміттям. Двері тут знаходились на стелі, люстри на підлозі, а тумбочки та шафки лежали по сторонах, перевернуті на бок. Ерен хотів повернутися, але позаду виявився глухий кут. Такої чортівні він ще не бачив на своєму віку. «Гаразд, хочеш заплутати мене? Ну тоді подивимося, хто кого», – зібравши залишки самовладання в кулаки, він рушив уперед.
Похмурий перевернутий простір, підсвічений невидимими джерелами світла, поглинав в себе всі звуки. У абсолютному вакуумі Єгер йшов, не бачачи ні кінця, ні краю і вже прикидав, чи зможе дотягнутися до яких-небудь дверей.
– Я так вічно тут буду блукати! – беззвучно розлютився юнак, коли по його підрахункам минуло хвилин тридцять.
Він з четвертого стрибка вхопився за ручку дверей краєчками пальців і по чистій випадковості, зісковзуючи, повернув її. Йому назустріч ринула хвиля згнилих помиїв, колись бувших їжею. Ерен відскочив, але тут ж підвернувся під іншу купу, що випала з наступних дверей. За ними відчинилися й інші.
Тунель почав наповнюватися смердючими відходами, упереміш із субпродуктами і кров’ю. Єгер побіг, ухиляючись і намагаючись стримати блювоту, що встала в горлі. Попереду з’явився просвіт.
Він вискочив і опинився у великій просторій кухні. Різко повернулися довгоочікувані звуки: зашурхотів одяг, засвистіло збите дихання, застукали підбори по плитці. З шумом втягнувши запорошене, але без мерзенних запахів, повітря, Ерен звалився на коліна. У боці поколювало від скаженого бігу, серце калатало. Хлопець притулився щокою до холодної стіни, викладеної кахлем. За всю свою екстрасенсорну практику він ще жодного разу не стикався з такою складною справою.
Через правий кут кухонного столу, що стояв у центрі кухні, почулося цокання, ніби маленька конячка стукала копитами або барабанив кігтиками кіт. Єгер завмер, сподіваючись, що Щось у кухні не знає про його присутність.
Нагостривши слух, він дивився в сторону звуку, намагаючись визначити, звідки саме той надходить. Прямо біля лівого вуха щось смачно ляпнуло, окропивши щоку. Він перевів погляд і дихання перехопило. Зі стільниці прямо перед ним стікала густа в’язка кров.
Тремтячою рукою він намацав паперовий пакетик солі в нагрудній кишеньці жилетки. Цокання тривало, разом із ним щось заворушилося зверху, рухаючи посуд. Ерен не знав, куди дивитися. Здається, його оточували.
Кров закапала з новою силою, швидше і швидше і раптом обрушилася на голову хлопцю чимось відчутним і мокрим, що одразу відкотилося в бік. Єгер трохи не скрикнув – це був обрубок кисті.
Юнак хотів відповзти подалі, але кривава рука із завидною спритністю схопилася на пальці і стрибком метнулася до шиї Ерена. Міцна хватка обвила горло. Хлопець перекинувся на спину, захрипів і засукав ногами, намагаючись відірвати від себе нападника. З-за рогу центрального столу з’явилася тінь, вимальовуючись у кривавий тулуб без ніг. Воно повзло до Ерена, розмазуючи кров по підлозі, і стукало довгими нігтями єдиної руки.
Ерен забився в агонії, втрачаючи залишки повітря. Обрубок здавлював шию мертвою хваткою. Холодіючими пальцями юнак м’яв край пакетика, намагаючись відкрити його. Нарешті сіль просипалася в спітнілу долоню. Єгер схопився за відрубану кисть, залишаючи після себе опік і смердюче шкварчання. Тулуб, немов відчувши біль, засмикався. Відчувши приплив повітря, юнак відкинув обрубок убік і, послизаючись на мокрій плитці, важко підвівся. Його погляду постали заляпані кров’ю стіни, шматки м’яса, що валялися повсюди, і рухливі частини тіла, які хотіли його дістатися.
Не чекаючи, поки тулуб наздожене його, Ерен кинувся навтьоки. Він був зовсім поруч із дверима, коли об щось спіткнувся. Змахнувши руками, Єгер похитнувся і впав, приклавшись об тумбу плечем. Стогнучи від болю, він побачив винуватця своєї напасті – знайому голову жінки зі сповзлим кухарським ковпаком. Викочені, налиті ненавистю, очі стежили за ним, а рот спотворився в беззвучному волання, виваливши синього роздутого язика.
– Ізиди, нечистото! – крикнув він на манер Акермана, висипаючи залишок солі.
Кристали торкнулися шкіри, волосся, губ і все це вмить привело у рух інші частини тіла. Тулуб різко прискорився, ноги та рука заскребли нігтями і потягнулися по напрямку до Ерена. Хлопець скривився від ледь стримуваної огиди, підскочив на ноги і, перестрибуючи падаючі на підлогу шматки м’яса, спробував знову втекти.
Ватні ноги ледве ворушилися, повітря стало густим і важким. Схопившись за холодну металеву ручку він штовхнув двері. Довгий протяжний скрип увірвався у вуха, зводячи зуби. Єгер на ходу обернувся, витяг коробку заговорених камінних сірників, які використовувалися лише в крайніх випадках, і висік вогонь. Напівтемрява розвіялася, наче серпанок, освітлюючи все навколо синім світлом і окреслюючи силует мерзенної істоти, що збиралася по частинам прямо на очах. Воно нахилялося низько до підлозі, вже маючи при собі руки і ноги. Органи повзли до тіла, звиваючись, немов черв’яки, кров стікалася з усіх поверхонь, а голова з одним вухом приростала до хребта. Це відбувалося швидко, під дверний скрип, під запалювання камінного сірника, під один єдиний крок Ерена – так повільно він рухався, зачарований проклятим місцем.
– Гори пекельним полум’ям, – щиро побажав Єгер, відправляючи сірник в політ, прямо в обличчя страшною кухарі.
Останнє, що він побачив, раніше чим кухня виплюнула його і зачинила за собою двері, це нескладну фігуру, охоплену синім вогнем, що швидко перекидався далі на меблі.
Чоловік ледве встояв на ногах, коли позаду щось з гуркотом обвалилося, пустивши по стінам і підлозі хвилю, ламаючи паркет.
– Ривай! – прокричали крізь тріск.
Молитва збилася. Акерман стрімко обернувся і не побачив Ерена. Дошки шматками обривався, утворюючи дірку. Рівай не встиг злякатися за юнака. Щось невидиме стиснуло скроні і вдарило по вухах дзвоном безлічі дзвіночків. Тіло перестало слухатися, стало твердим і безвольним.
– Допоможіть! – кричали зі всіх сторін чоловічі і жіночі голоси. Вони долинали через двері, зі стін, з-під підлоги – звідусіль!
Пітьма наближалася. Рівай дивився прямо перед собою і міг ворушити тільки губами. Борючись з невідомої силою, він звернувся до духовному світу. Чим голосніше, чим несамовитіше він просив допомоги, тим сильніше паморочилося в голові і наростав шум. Укушена долоня горіла так, ніби до неї приклали розпечене залізо. Тепла кров ринула з носа, залила губи. Вона капнула на паркет, і будинок жадібно відгукнувся їй. Рівая осяяло.
– Бери, тварюко, бери мою кров, – зловтішно процідив він, змахуючи кров на підлогу, – пий скільки влізе, тільки дивись не…
Його молитви було недостатньо, щоб протистояти палацовий Пітьмі. Але не тільки словами був сильний Акерман. Він знав і ще щось безвідмовне, що було властиво тільки таким духовним служителям, як він.
– … подавися, – закінчив Ривай, видавлюючи з себе їдку посмішку.
Воля почала повертатися. Палац, що спробував священика на смак, вібрував від захоплення, але недовго. Зі стелі з новою силою посипалася штукатурка і затріщав плінтус. Підлога затряслася. Кров, що здавалася перші хвилини солодкою, несла в собі божественне благословення і всяке зло, що спробувало її на смак, потім довго і тяжко страждало від нетравлення. Хоча для Рівая втрата такої дорогоцінної рідини теж не несла нічого хорошого.
Коридор обіцяв ось-ось обрушитися, і в цілях безпеки вартувало забратися з нього якнайшвидше. Рівай поплескав піджаком, шукаючи ремінь ранця, і раптом зрозумів, яка саме тканина тріщала, коли ваза невдало влетіла в нього – його ранець розірвався, і всі речі розлетілися, хто куди. Єдине, що залишалося – пляшечка святої води в кишені.
Священик підвівся, залишаючи на підлозі кривавий відбиток пораненої долоні і розтерті плямки з носа. Ледве утримуючись на ногах від дрижання, що охопив маєток, він пішов коридором, шукаючи можливість спуститися вниз. Заглядати в діру і звати Ерена не мало сенсу – хлопець, скоріше за все, давно вже йшов іншим шляхом.
Рівай пам’ятав, що через декілька поворотів знаходилися ще одні сходи, службові. Вони пронизувала палац наскрізь, і нею переважно користувалися слуги, щоб швидко пересуватися між поверхами. Весь час, що він йшов, будинок стрясав гуркіт і вирував вітер. Зупинитися і перепочити не було можливим – злі тіні слідували по п’ятах, підганяючи в спину.
Нарешті попереду з’явився сходовий майданчик із побитими поручнями та дірками у підлозі. Ривай прискорився, боячись, що вона в одну мить обрушиться, і був неприємно вражений, побачивши, що сходів на нижній поверх і так немає. Шлях був тільки нагору.
Без зайвих роздумів, Акерман кинувся вгору, бо іншого виходу все одно не було. Сходи під його ногами обсипалися, досить було стати на них, і доводилося буквально стрибати, щоб не впасти в провалля, що з’являлися. Тіні позаду не відставали.
Нескінченно довга втеча закінчилася різко, вивівши Рівая в простору кімнату під косою стелею. Пил стовпом піднімався під кожним його кроком, по кутах біліли, завішані білими простирадлами, меблі. Горище.
Як Акерман опинився тут, минувши третій поверх, залишалося загадкою. Палац перебудовувався прямо на ходу, плутав дороги, сильніше і сильніше віддаляючи Ерена і Рівая один від одного.
Чоловік озирнувся – сходів вже не було, замість них лише гладка дерев’яна підлога.
Навколо стояла непроглядна темрява, тільки невеликий острівець був освітлений невидимим місяцем, що лив світло крізь велике кругле вікно. На тлі нього натягнулася струною петля, утримуючи в повітрі кокон з простирадл, віддалено нагадуючи людину.
Рівай стояв і дивився на шибеника, чекаючи каверзи, але нічого не відбувалося. Зважившись, він рушив уперед, повільно підходячи ближче. Можливо, сам привид покликав його сюди? Хто знав. Кокон не ворушився, хоча Рівай як раз і чекав на це. Нарешті відстань між ними скоротилося до одного кроку.
Священик підняв руку, наважуючись, торкнутися чи ні. Він вже заздалегідь знав, що почує. Однак від цього легше не ставало.
Зрештою, у нього не було вибору – він мав розгадати таємницю вбивства, це був його обов’язок. Затримавши дихання, Акерман приклав долоню.
Він почув, як кричить дитина, подібно до тварини, яку живцем кололи ножем. Його мучили, по черзі ламаючи кістки. Як тільки нещасний стихав, втрачаючи свідомість, катування припинялися, але варто було йому опритомніти, і вони починалися знову. На тлі криків лунав зловтішний жіночий сміх. Хтось примовляв: «Як вони відібрали мою дитину, так і я відберу у них тебе». Акерман не витримав і відібрав руку. Крики різко обірвалися.
Він дрібно тремтів, приходячи в себе. У молодості Ріваю неодноразово приходилося переживати подібні миті, вислуховуючи страждання невинних дітей. Він стільки разів Чув це, що мав би звикнути, але довга перерва вдалася в знаки. Він втратив колишню хватку, розм’якшився в тепличних умовах монастиря, а потім в товаристві Ерена.
«Не час драматизувати, – буркнув він, беручи себе під контроль. – Невже забув, де знаходишся?». Акерман подивився на кокон, повертаючи думки в потрібне русло. Йому здалося, що почуте мало зв’язок з оранжереєю і тією дитиною, яку вони прогнали. Схоже було на те, що винним у всьому була одна й та сама людина.
– Що ж змусило тебе це все робити? – роздумуючи, запитав він.
Пролунав хрускіт. Рівай повернувся на звук. У темряві горища нічого не було видно, але нутром відчувалась чиясь присутність. За повторним хрускотом пролунало клацання, схоже на клацання суглобами. Хтось рухався, наближаючись.
Священик стиснув в пальцях хрестик. Щось продовжувало свій нескладний хід, потріскуючи кінцівками. Хто це міг бути, довго думати не довелося. Вбитий хлопчик в астральному світі матеріалізувався в бридке створіння.
Чоловік зробив крок назад і вперся в кокон. Вилаявшись одними губами, відсахнувся убік. У цей момент монстр захрустів гучніше, наближаючись по самого краю світлої плями з вікна.
Рівай придивився. Він зміг вловити долоню, яка випадково потрапила на світло, напівпрозору, ледве помітну йому. «Як добре, що Ерена тут немає», – подумав священик – Єгер побачив би все в повній красі. А можливо, він вже з чимось подібним зіткнувся? У всякому разі, наскільки вистачало зору Акермана, він зміг розрізнити в темному клубку контури тіла і від побаченого замутило.
Дитина, що зазнала нестерпних катувань, пересувалася навкарачки, і якщо руками він рухав нормально, як це робить людина, то ноги зі зламаними всередину колінами, були схожі на коника. Для того щоб ступні могли рівно стикатися із землею, сухожилля були надрізані і залишалося лиш гадати, чи зробили це ще за життя хлопчика, чи це він вже сам їх надірвав, будучи виродком. Через згорнуту шию, що дивиться на 180 градусів, він пересувався ногами вперед, незграбно відштовхуючись руками. Вся його фігура під час ходи розгойдувалася зі сторони в сторону, хрустіла, клацала і натужно сопіла.
Якби Ерен був поблизу, Акерман і не намагався б напружувати зір, щоб розрізнити в плутанині тіней спотворену постать. Але він залишився сам, і покладатися доводилося лише себе. Вже було чудом, що він щось Бачить – виходить, не такий вже він неповноцінний, як вважав раніше. А може справа в чомусь іншому? Те, що Рівай Чує хлопця, було скоріше відгуками всередині нього, аніж реальними звуками. Але і цього було достатньо, щоб почати усвідомлювати – астральний вимір потихеньку поглинає душі гостей.
Рухи хлопчика ставали різкішими і розмашистими. Рівай дістав приховану в піджаку пляшечку святої води. Відкрутивши кришечку, він не зволікаючи, бризнув у бік монстра. Той зашипів, але замість того, щоб відійти, навпаки, прискорився, переходячи на біг. Протистояти стало нічим і ніколи. Молитви так швидко не читаються, як бігає цей виродок.
Рівай озирнувся на всі боки і рвонув до вікна. Шанс, що він взагалі зможе прорватися назовні, був мізерним, але нічого іншого не залишалося. Перед самим стрибком Акерман прикрив голову руками. Переслідувач позаду практично дихав в потилицю, широкими стрибками наздоганяючи жертву.
Скло із дзвоном розлетілося в крихту, встромляючись в незахищену одягом шкіру на руках. Рівай не дивився, куди летить, тільки відчував невагомість у всьому тілі і давлючу тишу.