млинці

вальс під вибухи

Туманний ранок холодного дня. Сонце, яке не може пробитися не через хмари, а через смог, що стояв над містом.
Нарешті хоч якась тиша настала, що Еліна нарешті змогла заснути на колінах у Нікіти. Сам він ледве не засипає, але він не може дозволити собі. Він повинен тримати варту, заради неї.

– Нікіто? – почулось тихо. – Невже вони зупинились? – дівчина прокинулась від вже незвичної тиші.

– Я не знаю. – з подихом відповів хлопець. – Я піду подивлюсь, добре. Попий поки.

Нікіта так само тихо встав, пройшовши на балкон, хрускотячи склом під ногами. Здається шлях від вітальні до балкона був настільки довгим, що можна було не встигнути дійти до нього до наступного обстрілу.

Нарешті вийшовши на не менш пошарпаний балкон, хлопець примружився, намагаючись розглядіти хоч щось з десятого поверху крізь смог. Вдихнувши якого-не-якого свіжого повітря, він взяв упаковку цигарок, запаливши одну, почав вглядатися в мінімаркет, що був майже під домом. Він був без скла, і здається, вже догоряв.

Холод з вулиці вже не так заважав через не більш високу температуру у квартирі, точніше, те, що від неї залишилось. Ззаду, на спині, відчулася рука і поряд з’явилась дівчина.

– Ну що? Щось видно? – дівчина склала козирок, щоб затягнуте смогом Сонце не сліпило очі.

– У наш мінімаркет прилетіло. Думаю, нам варто сходити туди взяти хоч щось. – Нікіта побачив, як до того магазинчику почали сходитися перші сміливці.

– Пішли. – Еліна взяла його за руку, переплівши їхні пальці.

Швидко докуривши, вони одягли подряпані куртки, не менш швидко спустившись по сходах, дійшли до мінімаркету, по дорозі зустрівшись зі старенькою сусідкою, яка розповіла їм, що вчора знову прилетіло в Азовсталь.

– Як думаєш, яка вірогідність, що ми не потрапимо під артобстріл?

– Не знаю. – відверто, але при цьому спокійно відповів хлопець, адже на що можна було сподіватися після двох тижнів постійних обстрілів та бомбардування?

Зайшовши через вітрину магазину, якої вже не було, хлопець та дівчина оглянулись навколо, намагаючись щось побачити в напівтемряві.

– Здається вже все вигребли – зітхнула Еліна.

– Не здавайся, коли нічого не бачиш. – посміхнувся Нікіта, нахилившись майже до підлоги, дістав дві півторалітрові пляшки зі, здається, солоною водою.

– Та це ж скарб! – захоплено вимовила Еліна й посміхнулась. – Можливо хтось спеціально це заховав? – з сумнівом запитала дівчина.

– Не думаю, що це хтось залишив, адже яка ймовірність, що сюди може ще раз прилетіти, так сам, як і ми їх могли знайти? Тож краще вже люди візьмуть, аніж воно просто згорить.

– Ти правий. – промовила дівчина і теж нахилилась, піднявши щось з купи скла. – дивись, хтось загубив сушену ковбасу. – дівчина підняла упаковку з чимось схожим на мисливські ковбаски, щонайменше, воно було схоже на це. – Якщо ми знайдемо борошно, я зможу приготувати млинці на тому топленому снігу або щось схоже на хліб.

На жаль борошно так і не вдалось знайти, проте поталанило забрати декілька випавших з мішку картопель з та банку консервованої кукурудзи.

– Ми ж зможемо облаштувати своє домашнє багаття. – більш натхненно вимовив Нікіта, вже придумуючи, які він зможе змайструвати «свічку».

Не встигнувши піднятись на свій поверх, хлопця та дівчинку зустріла та сама старенька сусідка, запрошуючи на млинці.

– Ірино Василівно, дякуємо вам велике! З нас десерт та чай. – подякувавши старій, Нікіта обійняв сусідку.

На вечір вони прийшли до старої з дуже міцним вчорашнім чорним чаєм, який на диво заварився й коробкою цукерок, які так і чекали свого зіркового часу.

– Як у вас запашно! – вигукнув Нікіта, зайшовши до квартири сусідки.

– Проходьте, дітки. – сусідка як раз закінчила накривання імпровізованого столу. – Та що ви, не треба було! – побачивши, що принесли її сусіди, стара зашарілась.

– Навіть не думайте відмазуватись. – Ви справді сьогодні влаштували бенкет для нас.

– Дітки, я вас прошу. У мене просто завалялося пару яєць та молоко у холодильнику.

–Та ви справжня фея млинців! – вигукнула Еліна, скуштуваши один. – У мене є ідея.

Взявши цукерку з яких вони принесли, дівчина поклала її на млинець та розтовкла виделкою. Згущений крем витік на млинець, змастивши його ще краще.

– Просто їсти корівку занадто солодко, а з млинцями саме те. – дівчина посміхнулась, а згодом й інші повторили за нею.

– Ірино Василівно, ви сьогодні встигли щось взяти з маркету? Можливо вам щось потрібно? – згадавши, спитав Нікіта.

– Так, не хвилюйся, Нікіто. У мене ще є закрутки з минулого року. – стара підморгнула дітям.

– Точно, консервація! – вигукнула дівчина й побігла до себе у квартиру.

Пройшло хвилин з п’ять, Нікіта вже почав хвилюватися, як Еліна повернулась.

– Я згадала, що у нас завалялась консервована баночка вишні.

– О, люба, це ж чудово! – стара заплескала у долоні.

Коли всі поїли, троє почали обговорювати плани на наступний район.

Ірина Василівна хотіла сходити до онучки в сусідній район. А Нікіта хотів зробити вилазку у більш великий супермаркет.

На диво сьогодні був тихий вечір, попри тихим відголоскам вибухів десь в іншому кінці міста.

Настрій був настільки гарний, що Нікіта запропонував Еліні потанцювати. Наспівуючи тихо пісню Скрябіна, вони кружляли на місці, у той час, як стара плескала та підспівувала їм.

Пройшов майже тиждень з цього вечора. Сьогодні їхня сусідка збиралась піти до онучки, в якої був день народження, у драмтеатр. Нікіта та Еліна пообіцяли прийти трошки пізніше, сказавши, що їм потрібно підібрати потрібний одяг, це все-таки день народження.

В такий спосіб вони намагалися хоч якось відволіктися. І поки це рятувало. Сьогодні вибухів було ще більше, ніж зазвичай, але їх це не зупиняло.

Була напівтертя, як почувся дуже сильний вибух, нібито поряд, але водночас так далеко. Нікіта переглянувся з Еліною й вибіг на балкон, подивитись, куди на цей раз прилетіло.

– Що там? – Крикнула Еліна, але так і не почувши відповіді підбігла до хлопця.

– Щось в районі Театральної палає здається. – вимовивши це, Нікіта подивився на дівчину і похитав головою. – О ні…

Не змовляючись, вони схопили куртки та побігли до драмтеатру. Добігши до нього як ніколи швидко, вони побачили стару, яка хотіла полізти у вирій.

– Ірино Василівно! – хлопець одразу побіг до сусідки, зупиняючи її. – Все буде добре, не хвилюйтесь. Її дістануть.

– Моя…онука… – крізь сльози вимовила жінка, закриваючи обличчя долонями.

– Ірино Василівно… – Еліна обійняла сусідку, відвернувши її від пожежі.

Пройшло години зо три, коли пожежа почала стихати, як з будівлі, точніше її залишків, вийшла дівчинка зі своєю улюбленою іграшкою. Одразу завидів бабусю  вона кинулася до неї, кличучи її крізь пелену сліз.

– Бабусю!!

– Ох, онуко!.. – стара кинулася до неї, впавши на коліна та сильно обійнявши онуку.

Весь цей час Нікіта та Еліна знаходились поряд з сусідкою, підтримуючи її та допомагаючи постраждалим, яких поодиноко виводили або виносили з будівлі.

Зараз, бачачи онучку тільки в кофтинці, Нікіта зняв свою куртку, одягнувши на малу, якій та куртка була як повноцінне пальто або пуховик.

– Так буде краще – хлопець посміхнувся.

Досидівши до ночі, Нікіта та Еліна допомагали постраждалим, яких було безліч. Пройшовшись по площі, на якій лежали тіла загиблих, Еліна не витримала, заплакавши прямо посеред них.

– Гей.. – хлопець обійняв дівчинку, дозволивши уткнутися йому в плече. – Пішли звідси.

Зараз, йдучи в джинсах, черевиках та піджаку, а Еліна у білому обірваному платті з пишною спідницею та білих кросах.

Дійшовши до будинку, почулися вибухи, які спочатку лунали десь в далечі. Нікіта зупинився, дивлячись на небо.

– Гарне небо, чи не так?, Стільки зірок сьогодні видно. – Еліна підняла голову.

Вибухи вже зовсім не лякали. Діставши телефон з дротовими навушниками, Нікіта вставив один навушник у вухо Еліні, а інший – собі, він ввімкнув повільну музику.

– Що? Не треба витрачати батарею на телефоні – Еліна спробу.

– Дай свою руку. – хлопець простягнув долоню, повільно починаючи танець. – Гарна сукня. – сказав він, дивлячись на дівчину  посміхнувшись.

Білі кросівки, які вже давно стали сірими від попелу та бруду, все ще жили, доводячи свою гідність, так само як стоїть Азовсталь.

Вальс під вибухи
Білі кроси стали сірими
Ритм в серці, ритм у душі
Тримай його рівно
Вальс під вибухи
Нам не гучно - ми на глибині
Хай несе нас вітер в голові
І нас закрутить в танці

Назавжди