Філософський камінь: пролог

    - Не хвилюйся ти так. На Слизерині було й багато хороших учнів… - уже п’ятнадцяту хвилину його намагалася заспокоїти Герміона.

    - Наприклад?

    Запала тиша.

    - Ну… Мерлін! Він був борцем за права маглів. Та й узагалі, з чого ти взяв, що слизеринці погані? - вона сама не вірила у те, що казала, але відчувала гостре бажання втішити хлопця.

    - Волдеморт був слизеринцем!

    - І що, ти тепер ним станеш, бо в тебе краватка зелена?

   Гаррі різко зупинився. Герміона мала цілковиту рацію. Не може він бути добрим магом, потім перейти поріг слизеринського гуртожитку і бац - він уже зла безноса тварюка. Маячня про євреїзацію і то звучить переконливіше. Але все ж маленький черв’ячок виїдає йому мозок тим, що вже забагато у нього з Волдемортом спільного; якщо однакова серцевина чарівної палички ще могла якось вкластися в кудлату голову Гаррі, то один факультет - це вже занадто. І хоча Рон усім видом намагався показати, що вони продовжать дружити один з одним і що різні факультети - нехай і ті, що ворогують між собою - для них не перешкода, та все ж його довелося ловити перед спільним уроком трансфігурації, коли він прожогом кинувся з Великої зали, побачивши Гаррі, що прямує до нього. 

    - Що, Поттере, твій дружок виявився не таким уже й вірним? - почув він позаду себе голос задоволеного виставою Мелфоя. Гаррі мимоволі обернувся до нього, пропалюючи  поглядом у його світлій макітрі дірку розміром з Тихий океан. - А я що тобі казав?

    Серце жалібно тьохнуло. Ну не може ця жахлива методичка про чистокровність бути правдою! 

    - Сім’я Візлі була чистокровною, наскільки я знаю.

    - Так, - відповів Мелфой, - але голова їхнього загону диких бізонів - Артур Візлі - поплавлений маглолюб і ніхто з їхньої сімейки не заперечує. Вони - зрадники крові. Не здивуюся, якщо твій Рональд, чи як там його, одружиться з якоюсь бруднокровкою, в якої на лобі буде написано, що вона бруднокровка… - що ж, малий Мелфой навіть не зрозумів, наскільки точно потрапив у ціль. Тільки не на лобі, а на руці. Гаррі лише скривився і пішов шукати свого друга, який сцикливо втік. Грифіндорець називається.

 

    - Ти повів себе як свиня, Рональде! - відчитувала його Герміона у коридорі біля кабінету Снейпа, поки група першорічок пхалася, намагаючись туди пройти, - Ти кинув свого друга лише через те, що його відсортували на Слизерин!

    - Я його не кинув! - намагався виправдатися Рон. Виходило так собі. - Я згадав, що не погодував Скеберса!

    Група слизеринців здушено гигикала, спостерігаючи за усім цим дійством. “А ще кажуть, що ми сцикливі” - сказала дівчинка, яку, здається, звуть Дафна. Оскільки Рон звучав дуже переконливо, Гаррі на нього образився і сів з Герміоною на настійках.

    - Та слово честі, Гаррі!

    - Вірю, я повірив.

    Мелфой був у захваті. Він уже уявляв, що напише батькові про славнозвісного Гаріка-чорти-його-побрали-Поттера-який-обісрався, причому відсортованого на Слизерин (схоже, проти власної волі). А ще він був у захваті від пафосної промови Снейпа про те, що він навчить їх зварити славу і закоркували смерть.

    - А знаєш, Гаррі, забудь усе, що я казала про слизеринців.

    - В яку я все ж потрапив залу…

   Снейп різко обернувся.

    - Поттер. Що я отримаю, додавши змелений корінь асфоделя до полинової настійки?

    Змелений корінь чого і до якої настійки?.. 

    - Не знаю, пане професоре, - промимрив Гаррі. Снейпові губи презирливо скривилися:

    - Так-так… Слава, як бачите, - це ще не все. Спробуймо ще раз. Поттере, де б ти шукав, якби я звелів тобі знайти безоар?

    Герміона витягнула руку так високо, як можна її підняти не підводячись, а Гаррі навіть уявлення не мав, що за чудасія той бізон. Він намагався не дивитися на Мелфоя, Креба і Гойла, що аж душилися сміхом (це було прекрасно чутно, навіть якщо ти глухий).

    - Не знаю, пане професоре.

    - Ти що, навіть не відкривав підручника, га, Поттере? Може, тобі вартувало б менше бігати за Візлі до грифіндорського столу?

    - “А ти ревнуєш, Севчику?” - подумав Гаррі і доклав надзвичайних зусиль, щоб не засміятися. Як він узагалі придумав це мерзотне “Севчик”?…

    - А як же міжфакультетна єдність, професоре Снейпе? - сказав Поттер, схоже, підписавшись на смертну кару.

    Мелфой позаду Снейпа голосно розреготався.

 

***

 

    - “Йой, яка в мене робота… Чистити туалет…” - думав Гаррі, ставлячи баночки з якоюсь мерзотою на їхні місця, попередньо приліпивши до них етикетку з назвою того, що це таке. Без чарівної палички. Вручну.

    - Сподіваюсь, містере Поттере, поки я відійду на… Кхм, вчительську нараду, ви не рознесете мені кабінет вщент?

    - “Дуже сподіваюсь, що рознесу” - подумав Гаррі. Проте вголос він відповів лише скромне “ - Ні, професоре Снейпе”.

    Через деякий час Севчик (таку кличку зацінив Рон, з яким він таки помирився, бо горе (Снейп) об’єднує) (не зацінила Герміона) таки пішов, залишивши Гаррі в його кабінеті на добру годину, бо та загадкова вчительська “нарада” мала на меті заховати філософський камінь під сімома замками так, щоб якась купка першокурсників у кінці року роздовбала всю їхню систему захисту.

    Попри те, що Сортувальний капелюх вирішив, що слизеринська краватка пасує до кольору очей Гаррі, в душі він завжди залишався абсолютним ґрифіндурком, тож він обмацав усе, що криво лежало на столі Снейпа і в додачу заліз у комору, де стояв казан з якоюсь сріблястою жижею. Це, взагалі-то, було сито спогадів. але звідки йому було про це знати? Перший курс, цікавість в дупі грає (і в принципі не припинить грати), тож він, абсолютно наплювавши на всі правила безпеки, нахилився прямо над казанцем.

 

     Так, цього року з нами вчиться Поттер. І він просто нестерпний!

     У вагоні я його побачив з вилупком Візелів

 

    Ні-ні, йому татко за такі слова язик вирве і змусить Добі готувати з нього шербет.

 

     У вагоні я його побачив із молодшим сином Візлі і ще якоюсь маґлородженою страшидлою, не менш кудлатою, ніж сам Поттер, хіба тільки розумнішою і зануднішою. Він так заступався за свого рудого дружбана, що був готовий побитися. І знаєш що відбулося на Сортувальній церемонії? Святелика Поттера, друга бруднокровок, відправили на Слизерин! Що зробив його дорогоцінний Візлі? Втік від нього. Зольотий хлопцик все йому, звісно ж, спустив з рук, бо він єдиний його друг тут. Зі слизеринцями він не дуже спілкується, бо очевидно хотів потрапити до левенят. Маґлолюб і ґрифіндурок, ось він хто, цей Поттер. У кінці першого ж тижня навчання він заробив відпрацювання у Снейпа, який його, хвала Мерліну, відразу не злюбив, тож тепер він буде всі вихідні протирати штани у кабінеті зіллєваріння. Кожного дня ошивається біля ґрифіндорських столів і тиняється десь Гоґвортсом з тим рудим бідняком. Зі мною він, якщо тобі цікаво, дружити не захотів, і майже не розмовляє, хоча ми спимо в одній кімнаті. Та хто він такий узагалі? Шрамоголовий ідіот в окулярах!

 

    Ледве Мелфой устиг дописати, як винуватець його підпаленої дупці зайшов у вітальню з виразом обличчя людини, яка пережила зґвалтування.

    - Що, Поттере, Снейп хотів за твоє невміння тримати язика за зубами прийняти плату тілом і ти потримав за зубами щось інше? - самовдоволенно сказав він. Декілька старшокурсників засміялися. Добре, що тут немає його батька, бо він би за таке синульці надавав би по голові їхнім родинним жезлом, - Чи ти прийшов нарешті до мадам Помфрі, щоб вона обстежила твій мозок і тобі поставили діагноз з якоюсь неймовірно недолугою, але смертельною хворобою?

    - Драко, мені здається, що ти забагато говориш про недолугі смертельні хвороби як для людини, чий дід помер від драконячої віспи.

   - Закрийся, Пенсі. То що таке, шрамоголовику?

    Гаррі напівпорожнім поглядом дивився в одну точку.

    - Снейп був закоханим у мою маму.

    У вітальні запала тиша.

    - Співчуваю йому. Любов до жінки, яка випхала ось це страхіття із себе, напевно, дуже травмувала його.

    - Я тобі зараз цей папірець засуну в дупу, Мелфою.

    Драко навіть не знав, як на це реагувати. Якщо вони поб’ються, то на лічильнику балів Слизерину буде від’ємне число, а йому цього ой як не хотілося. Та й знову сидіти в медпункті - ідея не дуже, бо завтра, по-перше, субота, по-друге тренування слизеринської команди з квідичу. Але все ж провокувати Поттера йому подобалося навіть більше, ніж тицяти когось нижче рангом носом в гівно. Хоча це звучить так, ніби в нього серйозні проблеми з увагою чи самооцінкою, або з усім і відразу. Насправді так і є, але він давно на це не звертає уваги.

    - Давай уже після вечері. І візьми інший папірець, я цей відправлю своєму батькові.

    Мелфой думав, що цей факт змусить Поттера якось ожити і запитати, чого ж він такого понаписував своєму батечкові і кого знайдуть мертвим у туалеті цього разу, але він все ще дивився в одну точку пустим поглядом, ніби йому дорогу тестрал перебіг. Невже той настільки низько оцінює зовнішність своєї матері, що вважає, ніби вона не могла сподобатися нікому, крім його батька?

    Гаррі, якщо чесно, взагалі не про те думав. У ситі спогадів він побачив також свого батька, і йому було трохи (дуже) соромно за нього. За той тиждень, який він пробув у Гоґвортсі, він устиг почути про тата лише хороше, і робив його, відповідно, теж ледь не святим. Усі йому товкмачили, що Джеймс був ледь не ангелом на землі і що його можна було ставити в один ряд із апостолом Петром. А потім він дізнався, що він ні з того ні з сього дрючив свого однокурсника. І Гаррі має це засудити, бо він же за все хороше проти всього поганого, але було дуже важко йти проти свого тата, який віддав за тебе своє життя. Чи перестав він любити свого батька? Ні. Чи вдарило це по його самооцінці? Дуже.

 

    Але за матір було лишнє, Мелфоєві таки треба набити морду.