тут тільки одна частина

 

надворі темрява впереміш із густим снігом вкриває порожні вулиці. кожен доробив свої останні справи: купив шампанське за акцією, якусь дрібничку в якості подарунку, доїбав нещасного синміна питанням «чого ви не можете перемолоти зерна, які я купив у бабці в переході». а того не може. йдіть нахуй.

працювати напередодні різдва придумали капілістичні виродки з нашийниками диявола, міцно затягнутими на шиї. зрештою, синмін і сам був жертвою капіталізму. але одна справа бути жертвою, а інша йти на жертви заради грошей. врешті-решт, це був перший день його триднівки, а потім він щасливий буде лежати п’ять днів у відпустці, бо він на неї заслужив. тільки зараз він домиє пінчер, а підлогу прибире вже завтра, бо першого числа він теж працює.

легкою рукою хлопець ковзає в рукав теплого пальто, так само й іншою, кутається під саме горло теплим шарфом і бозна як натягує шапку. ну на очі не сповзла й на тому добре. синмін вдивляється в щілину замка, куди пхати ключ, поворот якого закінчить цей проклятий день і відпустить його із чистою совістю додому.

краєм ока синмін бачить, як хлопець із сусідньої книгарні так само, ледь тримаючись на ногах, вимикає всі вивіски, зачиняє двері, відходить декілька метрів і падає дупою в купу снігу. підозріло зіщуливсь, хлопець швидко підійшов і присів поруч.
 

— з тобою все добре? — занепокоєно запитав він, розглядаючи явні ознаки всіх хвороб, яких тільки міг згадати.

— я настільки заїбався, що не можу встати, — пробубонів фелікс, — ховаючи голову в руках, — сука, таке враження, що всім усе всралося в один момент. «молодий чоловіче, а підкажіть, де у вас дитячий відділ», «а ви не підкажете у вас є атлас блох 1991 року», «а є щось про гриби», «а дайте книгу для розвитку десятирічних». який розвиток, новий рік через пару годин, ідіть нахуй, — хлопець втоплено стягнув шапку з голови на обличчя і знову почав у неї кричати. — вибач за цю виставу, але я, справді, не витримую, — фелікс підвів червоні очі на синміна: — і твоя утрішня кава справжня дрисня. я думав, що виблюю її, але не виблював, — він кисло посміхнувся і потягнувся до телефону в кишені.

зрозумівши, що з хлопцем усе добре, синмін підвівся, відтрусивши налипший сніг.

— я не встиг налаштувати помол, ти до відкриття ломився, — він анемпатично розвів руки, мовляв, сам винен, табличка висить на дверях не для краси.

— я знаю, — простогнав фелікс, — але мені терміново потрібна була кава. я вирішив, що ви з восьмої працюєте.

— я б вбив себе, знаєш.

— ну от, я теж не можу уявити як це приходити на восьму і три години дивитись у стіну в спробах прокинутись. тому я роблю це з дев’ятої. але без кави я б навіть касу не відкрив. це вже четверта зміна.

— так у тебе немає напарника чи адміністратора? це звучить погано.

— так у тому суть, що є. але в мене це додаткові зміни. а я, знаєш, гроші люблю і не люблю, коли керівництво мозок полощить за ініціативність. а тейон свої години відпрацював і пішов, — фелікс підвівся на ноги, ледь не послизнувшись, — до біса це все, почекаєш поки я таксі викличу?

— ти віриш, що в новорічний вечір приїде хоч одна машина не за космічну ціну? — синмін хмикнув, ховаючи руки в кишені.

— я на це розраховую. через те, що я скиглив у книгарні, а потім тобі, я пропустив усі маршутки.

— я не думаю, що вони приїхали, навіть о дев’ятій.

— не думай, — надуто буркнув фелікс, — сука, скільки ти хочеш? та йди ти нахуй, — хлопець роздратовано пхає телефон до кишені, а потім так само дістає, бо промерзнути всю ніч на вулиці немає жодного бажання, навіть якщо ціна буде настільки високою. — вибач за лайку, — хлопець постукав кутком телефона по лобу, ніби це допомогло якось спростити ситуацію.

— та, у принципі, добре, — синмін стис губи, замислившись, — а ти далеко живеш?

— на іншому кінці міста. мені простіше купити проїзний і сюди кататись, ніж шукати нормальну роботу у своєму районі.

— ммм, якщо хочеш, можеш у мене залишитись, — раптово запронував хлопець, — мені завтра все одно на роботу, тобі також. працюємо ми разом, місця в мене достатньо.

— отак одразу? — фелікс підозріло зіщулився, — а якщо ти маніяк і вб’єш мене… то однозначно давай, я заїбався жити в цьому світі.

— це ти так сказав «так»? — синмін підозріло нахмурився.

— однозначно, я сказав «так», — підтвердив свої слова фелікс.

***

до дому синмніна йти однозначо коротше, ніж до фелікса, але однаково короткою дорогою панує лютий мороз, від якого фелікса беруть дрижаки, але він вперто зціпцює зуби і пхає носком кросівка впертий пухнастий сніг. синмін на такі дитячі дії хлопця тихо пирхає, ховаючи ніс у пухнастий шарф і вперто дивиться під ноги, аби не послизнутися на випадковій ковзанці, намощеній до нього.

— чому ти так легко вдягнутий? — запитує синмін, оглядаючи з ніг до голови хлопця поруч.

— що зранку впало, те і вдягнув, — шморгаючи відповідає фелікс, — насправді я проспав, — він дивиться на синміна і втомлено посміхається, — боже, тобі й не наниєш, який я бідний-нещасний, бо ти так само працюєш у сфері обслуговування, — фелікс поправив шапку на лобі й загадко подивився на вивіску продуктового поруч, — у тебе є їжа дома?

— продукти є, нічого готового немає.

— давай прямо запитаю, — фелікс закашлявся від різкого вдиху холодного: — мені вечерю купити чи ти тобі ок мене нагодувати?

— та боже нагодую я тебе, взагалі не проблема.

— коли випускатимуть ікони з твоїм фото, я скуплю всі.

— що приготуєш, тим і повечеряєш, — синмін розвів руками.

— а ти хитрий, — гмикнув фелікс, — обіцяю, що не приготую ригачку, — хлопець у знак вірності підняв обидві руки. — ходімо тільки швидше, бо я зараз задубну, — у підтвердження своїх слів, він почав зігріваюче стрибати на місці, але це нічим не допомогло.
 

***

квартира синміна зустрічала теплою темрявою, поки сам синмін не ввімкнув світло і все навколо залилося в приємно теплі кольори. хлопець швидко роздягнувся, допоміг закинути речі фелікса на вішалку і відвів його до невеличкої вітальні, поки сам пішов перевдягатися в домашнє і заодно знайти одяг і чисті рушники.

поки синмін копирсався в шафі, фелікс всівся на канапу, загадково розглядаючи люстру на стелі й думаючи тільки йому відомі думки, хоча він періодично ловив себе на тому, що чує в голові білий шум, а тепер і голос синміна, який кликав його зо три рази.
 

фелікс різко смикнувся і затьмареним поглядом подивився на хлопця поруч і різко та впевнено вскочив із дивану.

— я, думаю, душ мене трохи взбадьорить, — він забирає речі, які протягнув йому синмін.

— ти працював весь день, тобі не обов’язково бути бадьорим.

— я знаю, але я обіцяв тобі вечерю. до того ж, — фелікс усміхнувся, — я б хотів із тобою поспілкуватися трішки більше, ніж: «мені американо без молока».

поки з ванної чувся шум води й останні колючки фелікса розмерзалися під теплом, синмін огледів свою квартиру й сумно стис губи. те що він на минулих вихідним намостив якісь гілочки на полички зверху ніяк не допомагали з’явитися святковій атмосфері. в його квартирі все ще було нудно, а найближчий ящик із прикрасами був у коморі під шаром пилу, який повністю відбився на чорних штанях і футболці. синмін дістає настільну ялинку, провсяк струшує весь непотріб із неї і гарно розправляє гілочки, аби повісити на них маленькі різнокольорові кульки й щільно замотати в гірлянду. фелікс прискає, коли бачить це мистецтво.

— зато вона точно яскрава, — каже він, помітивши надутого синміна, — якщо хочеш, я можу допомогти причіпити ще гірлянд?

— у мене не було достатньо часу, — бурчить синмін, дістаючи ще гірлянди з коробки, — і взагалі, ти збирався готувати.

— я зрозумів-зрозумів, місце фелікса на кухні, — фелікс знову сміється і йде в сусідню кімнату, наспівуючи щось собі під ніс.
 

а синмін повернувся до ялинки й тяжко видихнув. річ була в тому, що синмін подумав про те, що зараз відбувається: уперше він ось так проводить час із того часу як переїхав. звісно, не завжди він сидить вдома, він ходить на тусовки, але вони були зовсім про інше. хлопець розвернувся подивитися на метушливу фігуру в його речах. відчувши задумливий погляд, та сама фігура розвернулась і щасливо підморгнула, після чого продовжила метушитись. синмін знову видихнув: він хотів, аби такі моменти були частіше.
 

фелікс кричить, що вже все готово, але посуд митиме синмін. обидва хлопці сідають до столу й чекають, поки рис у мисці охолоне. обидва вирішили, що вони занадто втоплені, аби діставати закуски.

— може, вина хочеш? — раптово питає синмін. фелікс задумливо закочує очі й погоджується.
 

— це традиційне? — фелікс підозріло коситься на яскраву пляшку.

— ні, червоне. ну тобто звичайне, з магазину. не елітне, але й не зовсім порошок із водою, — синмін дістав із полички дві чашки й розлив напій порівну.

— а ти це навмисно, га? — фелікс сумнівно щуриться на синміна.

— ти про що? — хлопець невпевнено перепитує.

— ну як? — фелікс грайливо повів брівми, — спочатку в тебе омела висить у всій квартирі, а потім ти пропонуєш вино. знаєш, якщо ти хотів цілуватись, то не обов’язково було чекати всієї цієї ситуації.

від почутого синмін здивовано виплюнув відпите назад до чашки.

—… ти вибач, це залишки енергетику говорять у мені не зовсім розумні речі.

— ти п’єш енергетик на ніч? — синмін спантеличено скривився.

— взагалі-то, я вже тиждень як на безенергетиковій дієті, — фелікс гордо скинув підборіддя, — але якщо я ще трохи на ній протримався, то в книгарні було б усе безкоштовним, я і так останню готівку, яку давали підраховував на калькуляторі, — він втомлено поклав до рота шматочок курки, — ніби в тебе такого не буває. а, ти ж цей, кав’яр.

— ага, кабачковий.

фелікс розчаровано стогне й ховає почервоніле обличчя в руках.

— вибач, його дія закінчується і я відчуваю як починаю тупіти. я мав на увазі, що в тебе кава замість крові й душа така само чорна, як шот еспресо.

— я зрозумів.

— але про поцілунки я супер серйозно. у тебе омела у всій квартирі висить, я ніколи не повірю, що ти повісив її просто так.

— взагалі-то, просто так. у мене не було часу прикрашати. я зробив гарно й не задумувався над прихованими сенсами.

— взагалі, омела це паразит і її продовжують продавати тільки як данину традиціям, — фелікс щедро відпив ковток із чашки, — свого роду і я паразит у твоїй квартирі.

— у мене немає традиції щороку приводити незнайомого хлопця з книгарні поруч.

— бо не кожного року там працюють такі класні хлопці.

— хочеш, можемо піти на побачення, класний хлопче? — раптово питає синмін. на що фелікс давиться повітрям і зніяковіло нагадує, що взагалі-то вони обидва завтра працюють. — у мене з третього числа вихідний, можемо звірити графіки й піти, коли нам обом зручно.

— я ще завтра працюю. потім що… — хлопець задумливо почухав носа, — і я думаю, що післязавтра я теж працюватиму, це шоста зміна виходить, а третього я півдня відсипатимусь, потім дві годинки буду скиглити і зберусь за п’ять хвилин. тому, якщо тобі зручно десь о шостій, то можемо піти кудись у кав’ярню посидіти, — фелікс стикається із засуджуючим поглядом поруч.

— угу, або в бібліотеку, — парує синмін, забираючи зі столу брудні тарілки.

— давай краще на ковзанку чи якусь ярмарку. десь у центрі має бути круто.

— і натовп людей, які думають так само.

— тоді можемо піти в кіно, дві години не розмовляти і хтось засне на чиємусь плечі.

— або можна до мене. є підписка на нетфлікс, магазин поруч. заради тебе повішу омелу у всьому будинку.

— а от тебе тільки омела хвилює, кісс синміне.

— як ти мене назвав? — синмін здер рукавички і здивовано розвернувся до фелікса.

— назвав як назвав. я взагалі не впевнений, що ти пам’ятаєш як мене звати, — він грайливо розвів руками, поки синмін усе ближче і ближче підходив до нього. їхні погляди стикаються і фелікс прискає зі сміху від незручності ситуації, але тією ж миттю серйознішає і чекає, коли терпкі вуста синміна обережно торкнуться його власних.

а годинник проб’є двананадцяту годину ночі першого січня. де-не-де кричать щасливі діти на вулицях, а їм обом через десять годин на роботу.

синмін перший розриває поцілунок та спирається чолом до чола фелікса й тихо шепоче:

— з новим роком, лі феліксе. у тебе ім’я на бейджику написано.